ТОП 10:

Головні причини і джерела розвитку екологічної кризи



 

Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічного стану природного середовища України, погіршення здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим лише в 90-х роках минулого століття завдяки розсекреченню великої кількості архівних матеріалів (історич­них, політичних, партійних, економічних та ін.). Він дав можливість чітко визначити основні причини, джерела, динаміку й напря­ми розвитку екологічної ситуації у межах нашої держави. Такими причинами, як уже частково згадувалось, виявилися:

1. Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиліть, без врахування можливостей природних регіонів до самовідтворення й самоочищення.

2. Довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості надпотужних хімічних, ме­талургійних, нафтопереробних і військових промислових комп­лексів та інших “гігантів соціалістичної індустрії”, прискорена реалізація гігантоманських планів втручання в природне середо­вище.

3. Повне нехтування традиціями господарювання, можливо­стями природних зон і інтересами корінного населення.

4. Надмірне, науково необґрунтоване вживання отрутохімікатів та мінеральних добрив у сільському господарстві й хибні колгоспно-радгоспні засади його організації у вигляді величезних господарств.

5. Розгортання меліораційних робіт і їх проведення у вели­чезних обсягах без належних наукових підстав і ефектив­них технологій.

6. Повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промисловості, енергетики, транспорту протягом повоєнного періоду.

7. Використання на переважній більшості виробництв старих і дуже старих технологій і обладнання, які вже давно потребують заміни.

8. Відсутність ефективно діючих законів щодо охорони при­родного середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалі­зації.

9. Відсутність постійного об'єктивного інформування широких мас населення про екологічний стан довкілля, причини його погіршен­ня, винуватців забруднень і заходи для поліпшення ситуації.

10. Надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій і, як наслідок, – загальна низька екологічна свідомість і культура.

11. Різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні в зв'язку з найбіль­шою техногенною катастрофою XX ст. – аварією на Чорнобиль­ській АЕС.

12. Відсутність дійових економічних стимулів ресурсо- й енергозбереження.

13. Відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання за шкоду довкіллю.

Основними антропогенними джерелами розростання екологіч­ної кризи в Україні є, перш за все, великі промислові комплекси–ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, земель­ного простору, транспорту й водночас страхітливі отруювачі дов­кілля практично всіма видами забруднень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентровані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і водних об'єктів: Донеччина, Центральне Придніпров'я, Криворіжжя, Прикарпаття, Керч, Ма­ріуполь, більшість обласних центрів. Серед цих об'єктів найбіль­шими забруднювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопе­реробні та машинобудівні заводи, кар'єри та збагачувальні фабри­ки, деякі військові підприємства.

Була й залишається найнебезпечнішим джерелом шкоди нав­колишньому середовищу військова діяльність: за обсягами вико­ристання палива для техніки й забруднень від його спалювання в двигунах літаків, танків, автомобілів тощо; за обсягами вико­ристання мінеральної сировини, необхідної для виробництва військової техніки; обсягами споживання енергії; витратами на утримання армії і військових підприємств; обсягами забруднень довкілля від цих підприємств і, звичайно, за розмірами збитків, пов'язаних з випробуванням різних видів зброї, у тому числі й атомної, а також проведенням маневрів, навчань і воєн. Україна повною мірою відчула це протягом останнього століття.

До основних забруднювачів довкілля відносяться також і об'єкти енергетики, перш за все теплоелектроцентралі (ТЕЦ) та державні районні електростанції (ДРЕС). Поглинаючи величезну кількість нафтопродуктів, природного газу та вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів, аерозолів і сажі, займають сотні гектарів землі шлаками та золою.

Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт – автомобільний, повітряний, водний, залізничний. В усіх великих містах частка забруднень повітря від автотранспорту останнім часом досягла 70-90 % загального рівня забруд­нень.

Нарешті, для наших сільськогосподарських районів найбільш характерним джерелом забруднень природних вод і ґрунтів є перенасичення їх залишками мінеральних добрив, не спожитими рослинами, та отрутохімікатами, які десятками років у величезних кількостях використовувалися на полях. Лише 5-10 % їх споживалося рослинами чи діяло на шкідників, збудників хвороб та бур’яни, а 90 % змива­лося дощовими й сніговими водами, здувалося вітрами й осідало в річках, озерах, ґрунтах і ґрунтових водах, стаючи шкідливими компонентами екосистем.

Небезпечними забруднювачами довкілля е також об'єкти, що генерують потужні фізичні поля – електромагнітні, радіаційні, шумові, ультразвукові й інфразвукові, теплові, вібраційні, які у надмірній кількості продукуються потужними радіостанціями, системами релейного зв’язку, трансформаторними підстанціями, мережами електропередач, теплоцентралями, атомними електростанціями тощо.

Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України (Центральне Полісся, Передкарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське море. Центральне Придніпров'я і Донеччина) є наслідком хибної екологічної політики наших урядовців протя­гом останніх десятків років: розвиток територіально-промислових комплексів, енергетики, сільського господарства без врахування специфіки природних умов краю, інтересів українського народу, екологічних законів.

 

Рідний край

Зміст характеристики своєї області

 

Географічне положення. Місце області на карті України. На якій відстані та в якому напрямку розташований обласний центр від столиці. Оцінка економіко-географічного положення області. Визначення географічних координат свого населеного пункту.

Природні умови та ресурси. Рельєф території області та її освоєність. Погодно-кліматичні умови (середньорічна та сезонні температури, кількість опадів, вітри). Річки та озера, їх використання. Загальна характеристика ґрунтів. Ерозія ґрунтів та боротьба з нею. Корисні копалини та їх використання. Рослинний і тваринний світ. Екологічна ситуація. Основні джерела забруднення довкілля. Заходи з охорони природи та життєвого середовища людини. Заповідники та заповідні території.

Населення. Динаміка кількості населення області. Співвідношення між міським та сільським населенням. Щільність населення. Типи та кількість населених пунктів. Національний склад населення. Зайнятість населення в різних галузях діяльності. Особливості культури: мова, історія, традиції. Вищі навчальні та науково-дослідні заклади на території області. Видатні або відомі діячі, пов’язані з областю.

Господарство. Промислові підприємства на території області, їх спеціалізація, сировинна база, виробничі зв’язки. Сільське господарство області та його спеціалізація. Стан рослинництва, врожайність провідних вирощуваних культур. Специфіка тваринництва. Виробництво молока та м’яса. Продуктивність сільськогосподарських тварин. Характеристика транспорту (дороги, вокзали тощо). Негативний екологічний вплив господарства області на довкілля та заходи по його мінімалізації. Забезпеченість житлом, побут та харчування населення, стан торгівлі. Заклади побутового, медичного та культурного обслуговування. Зв’язки області з іншими регіонами країни та перспективи її розвитку.


 

Література

 

1. Біологічні системи

Шмальгаузен И.И. Кибернетические вопросы биологии. – Новосибирск: Наука, 1968. – 224 с.

Теоретическая и математическая биология / Пер. с англ. – М.: Мир, 1968. – 448 с.

Капра Ф. Паутина жизни. Новое научное понимание живых систем / Пер. с англ. – К.: София; М.: Гелиос, 2002. – 336 с.

Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підр. для природн. фак-тів. пед. ін-тів. – К.: Вища школа, 1987. – 232 с.

Билай В.И. Основы общей микологии: Уч. пособие для вузов. – К.: Вища школа, 1980. – 360 с.

Мороз І.В., Гришко-Богменко Б.К. Ботаніка з основами екології: Навч. посібник для пед. ін-тів. – К.: Вища школа, 1994. – 240 с.

Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Ботаника: Учеб. для уч-ся техникумов. – М.: Агропромиздат, 1988. – 382 с.

Александрова В. Рослини-хижаки. – К.: Веселка, 1975. – 48 с.

Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології: Навч. посіб. для студ. пед ін-тів. – К.: Вища школа, 1988. – 296 с.

Лукин Е.И. Зоология: Учеб. для студ. вузов. – М.: Агропромиздат, 1989. – 384 с.

Цингер Я.А. Занимательная зоология. – М.: Просвещение, 1963. – 184 с.

Тинберген Н. Поведение животных / Пер. с англ. – М.: Мир, 1969. – 192 с.

 

2. Землезнавство та краєзнавство

Планета Земля

Багров М.В., Боков В.О., Черваньов І.Г. Землезнавство: Підр. для студ. вищих закл. Освіти. – К.: Либідь, 2000. – 464 с.

Федорищак Р.П. Загальне землезнавство: Навч. посіб. для студ. ун-тів. – К.: Вища школа, 1995. – 223 с.

Никонова М.А., Данилов П.А. Землеведение и краеведение: Учеб. пособие для студ. пед. вузов. – М.: Академия, 2002. – 236 с.

 

Україна

Заставний Ф.Д. Географія України: Посібник для студ. вищих навч. закладів. – Львів: Світ, 1994. – 472 с.

Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ. 2003. – 508 с.

Українська культура. Історія і сучасність: Навч. посібник / За ред. Черепанової С.О. – Львів: Світ, 1994. – 456 с.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.247.139 (0.009 с.)