ТОП 10:

Традиції природокористування



 

Стан навколишнього середовища того чи іншого краю у великій мірі залежав від способу життя й господарювання його населення. Як свідчить історія, корінні народи, які віками меш­кали на своїй землі, розуміли й любили її, дбайливо ставилися до рідної природи, користувалися її ресурсами на основі багатовікового досвіду й традицій своїх предків, завжди дбали про те, щоб довкілля могло самовідновлюватись, розвиватись, щоб земля була спроможна годувати не лише сучасне покоління, а й онуків та правнуків.

Прийшлі, тимчасові етноси, особливо загарбники, не знаю­чи й не розуміючи природи чужого краю, жорстокі не тільки до людей поневоленого краю, а й до його природи, завдавали цій природі в більшості випадків дуже великої шкоди: палили, нищи­ли, грабували, ламали, розоряли. Не пристосовані до чужої при­роди, вони виявляли вандалізм, переробляючи на свій смак приро­ду й культуру, деформуючи екосистеми.

Формування української нації відбувалося на території, яка споконвічно була контактною зоною різноманітних народів. Це негативно позначалося на стані довкілля взагалі і його природних ресурсів зокрема. Як відомо, після входження українських земель до складу Великого князівства Литовського починається інтенсивне використання природних ба­гатств України. У ті часи це стосувалося, перш за все, лісів, які нещадно вирубувалися для постачання деревини в Західну Європу. Наслідком такого госпо­дарювання стало знищення великих лісових масивів у верхів'ях Пів­денного Бугу, басейні Дністра, Росі, рік Волині, де вже в XVI ст. лісів практично не стало, внаслідок чого значно скоротилося й пого­лів'я звірів.

Нещадна експлуатація українських чорноземів польськими магнатами розгорнулася після підписання Люблінської унії 1569 р. Виснаження земель супроводжувалося жорстокою експлу­атацією місцевого населення. Все це, а також різниця у тради­ціях, культурі, релігії призвело до ви­никнення жорстоких конфліктів між цими народами, до розвитку антагонізму, який продовжує зберігатись. Подібна ситуація мала місце й під час контактів з кримськими татарами, з турками, які протягом кількох століть здійснювали регулярні спустошливі набіги на українські землі.

А чи буде коли-небудь підраховано, в що обійшлося українському народові перебування рідної землі у складі Російської та більшовицької імперії протягом понад трьох останніх століть? Майже дорубані ліси, спотворені та забруднені річки, виснажені українські чорноземи, майже вичерпано родовища кам’яного вугілля, залізної руди, нафти тощо, зневажено національні святині. А на кінець українському народові подаровано Чорнобильську атомну катастрофу – навічне джерело повільної генетичної смерті.

Традиційними формами господарювання, природокористуван­ня з найдавніших часів і до середини XVIII ст. в Україні були земле­робство, тваринництво, мисливство, рибальство, бджільництво, садівництво. Їх роль в житті українців з часом змінювалась, але головним завжди залишалось орне землеробство. Розвиток сіль­ського господарства і промисловості був врівноваженим, орга­нічним. З XVIII ст., з початком інтенсивного розвитку промисловості, з відкриттям і розробкою родовищ заліза, вугілля, нафти в Україні все більшого значення набувають форми природокористування, пов'язані з екстенсивним використанням мінеральної сировини, енергоносіїв, промисловою забудовою територій. Такі принципи господарювання небезпечні для людини та її природного середовища.

Чому ми сьогодні повинні повертатись до національних традицій в усіх сферах людської діяльності? Тому що традиції – це не тільки пам'ять предків, все краще, найбільш своєрідне, притаманне тій чи іншій нації в галузі культури, народної творчості, побуту, релігії, ви­робництва. Традиції – це також різноманітність культур, засобів існу­вання, принципів та способів виробничої діяльності. А несхожість народів між собою – така ж важлива, як і різноманітність живих організмів для існування біосфери. Несхожість, різноманітність видів – необхідна умова їх існування та процвітання. Це – один із головних екологічних законів.

Розвиток гло­бальної екологічної кризи пов'язаний не тільки з загрозливими втратами біосферою все більшої кількості видів рослин та тварин, а й з нівелюванням етнічних відмінностей між народами. Втрата націо­нального різноманіття, культурної і регіональної своєрідності веде не тільки до культурних втрат, але, як показало життя, й до тяжких екологічних наслідків: руйнування корисних традицій пристосування до ландшафтів, та застосування згубних для всіх націй хижацьких методів природокористування. В результаті формуються усереднені побут та культура, розвивається примітивне технократичне, комп’ютерне мислення, зникає людяність. Космополітичні принципи життя нівелюють все у людині та навколо неї, зменшуючи природну силу біосфери, де різноманіття залишається головним фактором виживання й самовідновлення.

Традиції – це максимально ефективне пристосування народу до рідної землі, вироблені віками гармонійні взаємовідносини з довкіллям, такий режим поведінки, релігійних обрядів, свят і господарювання, який не порушує загального балансу обміну речовини, енергії та інформації в соціоекосистемі, процесів її само­очищення та самовідтворення.

Орне землеробство, як вважають археологи, історики та етно­графи, виникло саме на території сучасної України за часів трипільської культу­ри – близько 6000 років тому і поширилося пізніше по всій Євразії. При цьому в Україні завжди переважали тенденції до інди­відуального ведення сільського господарства незалежно від власності на землю. По суті, фермерське господарство є традиційним для України у порівнянні з країнами Центральної Європи і Росії, де переважали великі феодальні господарства.

Як свідчать історичні документи, в усі часи продукція земле­робства України значно перевищувала внутрішні потреби. Але ріст щільності населення, в значній мірі за рахунок колонізації, розширення сільськогосподарського та промисло­вого виробництва для потреб всієї Російської імперії, призвели до того, що до середини XIX ст. зе­мельні ресурси в межах лісових і лісостепових ландшафтів було вже вичерпані. До сільського господарства починають залучатися землі Степової зони, аналогів якої в Центральній Європі немає. Протягом XIX ст. увесь Степ був розораний.

У наш час традиційне землеробство вже не в змозі задовольнити потреби людей, тому в Україні, як і в усьому світі, намагаються підвищити продуктивність культурних рослин через посилене внесення міндобрив, застосування отрутохімікатів для боротьби з шкідниками та бур’янами.

У XX ст. форми природокористування в Україні набувають чітко виражених природоруйнівних тенденцій. Використання природних ресурсів стає надмірно екстенсивним, по-хижацьки споживацьким. Жовтнева революція, громадянська війна, голодомор 30-х років, страшні за своїм обсягом і брутальністю політичні репресії 30-х років, друга світова війна – ці величезні соціальні потрясіння разом із концентрацією про­мисловості, перехімізаціею сільськогосподарських угідь, виснаженням природних ресурсів за кілька десятиліть призвели до формування економіки України без врахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, можливостей її природи. В результаті склалася одна з екологічно “найбрудніших” економік – перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними, нафтопереробними та військо­вими виробництвами, більшість із яких мають застарілі технології та обладнання. Сьогодні ми в Україні живемо в умовах екологічної кризи. У повному розпалі демографічна криза, коли смертність населення стала стабільно перевищувати народжуваність і ця різниця продовжує зростати. За прогнозами спеціалістів ООН такий процес буде продовжуватись принаймні років 50, внаслідок чого населення України зменшиться до близько 15 млн. чоловік.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.76.91 (0.005 с.)