ТОП 10:

Атмосферний тиск та рух повітря



 

Атмосферний тиск – одна із найважливіших характеристик нижньої атмосфери. Його регулярне вимірювання на різних метеостанціях світу дає можливість складати прогнози погоди. Він обумовлений вагою повітря, 1м3 якого важить 1,3 кг. На кожний квадратний метр земної поверхні повітря тисне з силою 10333 кг в середньому. Для зручності атмосферний тиск вимірюється в міліметрах ртутного стовпа (мм рт. ст.), який урівноважує цей тиск. Інколи його вимірюють в гектопаскалях (гПа). Нормальним вважається тиск на рівні моря, що становить 760 мм рт. ст., або 1013 гПа. Внаслідок переміщення повітряних мас тиск може змінюватись в межах від 665 до 810 мм рт. ст. Він вимірюється за допомогою ртутного чи металевого барометрів.

Атмосферний тиск у значній мірі залежить від температури та вологості повітря. При підвищенні температури або вологості він падає, а при зниженні – зростає. Із збільшенням висоти над рівнем моря тиск швидко падає. Так, на висоті 5,5 км він уже в 2 рази менший, ніж на рівні моря.

Величина атмосферного тиску змінюється також в залежності від географічного положення на поверхні Землі. Розподіл атмосферного тиску біля земної поверхні відображується ізобарами (від гр. isos – однаковий та baros – тягар, вага) – лініями, що проходять через точки з однаковим атмосферним тиском. Таке зображення тиску називається баричним рельєфом. Зони низького тиску обрисовуються системою замкнених концентричних ізобар з найменшими відмітками в центрі. Вони називаються баричними мінімумами, або циклонами. Зони високого тиску називаються баричними максимумами, або антициклонами. Вони також зображуються замкненими ізобарами, але в їхньому центрі тиск завжди найбільший. Існують постійні та сезонні баричні зони. Прикладом постійної баричної зони є Ісландський баричний мінімум. На відміну від постійних у сезонних баричних центрах характер тиску діаметрально змінюється від холодної до теплої пори року. Прикладом може бути азіатський материк, де влітку формується зона низького тиску над нагір’ями Передньої Азії, а взимку розвивається потужний антициклон над територіями Східного Сибіру та Монголії.

Повітря дуже рідко буває нерухомим. Звичайно, воно постійно переміщується у горизонтальному та вертикальному напрямках внаслідок різниці тиску. Рух повітря в горизонтальному напрямку спричиняє вітер, який тим сильніший, чим більша різниця атмосферного тиску між двома місцевостями. Вітер характеризується напрямком та швидкістю. Напрямок вітру визначається тією стороною світу, звідки він дме, а швидкість вимірюється в м/с або в балах (17-бальна шкала). Наприклад, 2 бали відповідають 2-3 м/с, 6 балів – 10-12 м/с тощо. Біля земної поверхні вітри найчастіше дмуть зі швидкістю 4-8 м/с. Під час ураганів швидкості нерідко перевищують 30 м/с.

Рух повітря пов’язаний не лише з наявністю різниці атмосферного тиску. На нього постійно впливає відхиляюча сила обертання Землі, під впливом якої змінюється напрям руху вітру. Цікаво, що на швидкість вітру цей фактор не впливає.

Людина давно використовує енергію вітру для своїх потреб: у вітрильному мореплавстві, у вітродвигунах тощо.

 

 

Погода та клімат

 

Сукупність атмосферних явищ (температура повітря, атмосферний тиск, вітер, опади) на певній території за певний проміжок часу називається погодою. Погода постійно змінюється. Вона має велике значення в житті людини, тому варто знати її наперед, для чого існує метеорологічна служба.

Річний хід характеристик погоди на певній території земної поверхні є кліматом (від гр. klima – нахил; мається на увазі нахил земної поверхні до сонячних променів) цієї місцевості. Клімат є результатом певних фізичних (кліматоформуючих) процесів, які відбуваються в атмосфері та в підстилковому шарі. Підстилковим шаром вважається верхній шар ґрунту, рослинний покрив, верхній шар води, сніговий покрив, льодяний покрив на морі, озері тощо. До кліматоформуючих процесів відносять: 1) баланс променистої енергії на земній поверхні та в атмосфері, 2) система повітряних течій, що несуть різну кількість тепла та вологи, 3) вертикальний тепловий та водний обмін в атмосфері, підстилковому шарі та між ними. Клімат в значній мірі залежить від географічних факторів: географічної широти, висоти над рівнем моря, характеру рельєфу, а також особливостей підстилкової поверхні.

У свою чергу, клімат впливає на географічні особливості місцевості – на рослинність, ґрунт, частково рельєф, водоймища тощо.

Існують різноманітні принципи класифікації клімату. Сьогодні найчастіше на земній кулі розрізняють 7 кліматичних поясів: екваторіальний, субекваторіальний, тропічний, субтропічний, помірний, субарктичний та субантарктичний, арктичний та антарктичний.

Протягом історії Землі клімат змінювався багато разів і там, де тепер полярний клімат, багато мільйонів. років тому були тропічні ліси, і навпаки.

Про це стверджують палеонтологічні знахідки. За останні 5 тис років значних

змін клімату на Землі не помічено.

 


 

Україна

 

 

Територія України розташована майже в центрі Європи між 45о і 52о північної широти та 22о і 40о східної довготи в трьох природних зонах – мішаних лісів, лісостеповій і степовій. Більша частина країни знаходиться в басейні р. Дніпра, яка поділяє її територію на дві частини – Правобережжя та Лівобережжя. Територія України витягнута із заходу на схід на 400 км більше, ніж з півночі на південь. Її центр знаходиться в точці, розташованій на 2 км на захід від м. Ватутіна Черкаської області.

Наша країна займає вигідне для життя населення та господарської діяльності фізико-географічне положення та характеризується великим і різноманітним природо-ресурсним потенціалом.

Україна межує з Росією, Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою. Загальна протяжність державних кордонів України досягає майже 6,50 тис. км, з яких на морські кордони припадає 1,05 тис. км. Найбільший сухопутний кордон на сході і північному сході з Росією.

Назва “Україна” вперше згадується в 1187 р. в одній з найстаріших пам’яток староруської культури – “Київському літописі” і стосується території Переяславської, Київської та Чернігівської земель. Пізніше під цією назвою мається на увазі все більше і більше земель з корінним українським населенням. Назва “Україна” широко вживалася в європейських дипломатичних документах з ХVI ст. Вона також часто зустрічається в народній творчості попередніх століть – піснях та думах. Після приєднання нашої батьківщини до Російської імперії назва “Україна” з політичного вжитку зникає. На початку ХХ ст. внаслідок розвитку революційних процесів у Європі вона знову набуває розповсюдження як визначник української держави і після 1917р. дістає офіційне визнання.

Площа України становить майже 604 тис. км2, а населення – 47,6 млн. чоловік. Столиця – Київ.

Україна є однією з найбільших держав Європи.

 

 

Природа

 

Рельєф та клімат

 

Більша частина території України рівнинна з невеликими висотами до 170 м. На неї припадає майже 90% площі, в тому числі на низовини – 70%. Гори знаходяться лише на крайньому заході (Карпати) та на півдні (Кримські). Вони займають всього 6,8 % території країни. Карпати являють собою молоді середньовисотні гори. В Україні розміщена найнижча їхня частина – Східні Карпати. Вони простягаються з північного заходу на південний схід на 290 км. Найвища вершина – Говерла (2061 м.). Кримські гори – старі, простягаються у південній частині Кримського півострова з північного сходу на південний захід на 150 км. Найвища точка їх – вершина Ромен-Кош (1545 м.). Кримські гори здійснюють важливі кліматоформуючі функції – захищають від впливу північних холодних повітряних мас вузьку приморську смугу – Південний берег Криму – винятково важливу приморську оздоровницю України зі сприятливим для відпочинку та лікування м’яким субтропічним кліматом.

У цілому рельєф країни створює сприятливі можливості для освоєння природних ресурсів та розвитку виробничої потенціалу.

Україна розташована переважно в помірному поясі Землі. Клімат її території помірно - континентальний і тільки на Південному березі Криму – субтропічний. Континентальність клімату України зростає з заходу на схід. Цим визначається добовий і сезонний температурний режим, а також розподіл опадів по території України. На заході більше опадів (майже 700 мм. за рік) та менші амплітуди коливань температури, на сході та південному сході кількість опадів значно зменшується (до 500 мм. та 300 мм. відповідно), а температура амплітуди збільшуються.

Регулярне чергування впливу західного (атлантичного) та сухого східного повітря в умовах переважно рівнинної території України викликає часту зміну погодно-кліматичних умов. В окремі роки спостерігаються значні відхилення більшості параметрів кліматичних характеристик від середніх багаторічних.

Важливим фактором, що впливає на кліматичну ситуацію в Україні, є атмосферний тиск. Антициклони, що характеризуються підвищеним тиском, у літній час формують теплу безхмарну погоду зі значними амплітудами температури в денний та нічний час. Узимку антициклони призводять до пониження температури. Циклони характеризуються низьким тиском, який супроводжується випаданням опадів (дощу та снігу). Антициклони, вплив яких посилюється в східних та південних частинах України, надходять переважно з Центральної Азії. Циклони, дія яких більш інтенсивна в західній частині країни, зароджуються в основному над Атлантичним океаном і Середземним морем.

Улітку над Україною, особливо західною її частиною, переважає циклонічна діяльність, з чим пов’язане максимальне випадання опадів. Восени здебільшого переважає високий тиск, що призводить до появи так званого бабиного літа з ясними безхмарними днями і теплою погодою. Зате навесні, особливо в південно-східній частині України, досить часто бувають суховії, а нерідко і “чорні бурі”.

Узимку через територію країни з північного сходу на південний захід проходить зона високого тиску, яка є головною межею вітрів. На північ від неї переважають північно-західні вітри, які спричинюють відносно теплі сніжні зими, а на південь – сухі холодні північно-східні вітри.

Під впливом коливань повітряного тиску, циркуляційних процесів в атмосфері, форм рельєфу тощо формується спрямування та сила вітрів на території України. У зимовий час у східних та південних регіонах країни переважають східні вітри, а в західних – західні та південно-західні. Навесні у степовій зоні переважають вітри східного напрямку, у лісостеповій – південно-східні. У літній час на всій території переважно дмуть західні та північно-західні вітри. Середні річні швидкості вітрів найнижчі на Поліссі (у Києві – 2,7 м/с) і далі на південь їх сила зростає (в Одесі – 4,6 м/с).

Значну роль у формуванні клімату відіграє температурний режим, який характеризується суттєвими коливаннями. Температури повітря найхолоднішого місяця (січня) майже повсюдно (крім Південного берега Криму) негативні (від –2оС до –7,5оС), а найтеплішого (липня) – становлять 17,5–22,0оС. Середня тривалість безморозного періоду коливається від 260-270 днів у південній частині Криму до 170 днів на північному сході країни. Часто спостерігаються суттєві відхилення від середньорічних температур, коли абсолютні максимуми температур сягають 36-42оС влітку та 6-18оС взимку, а абсолютні мінімуми відповідно – –30оС на півдні та –40оС на сході.

Кількість та розподіл опадів по території України також є кліматоформуючими факторами. Найбільше їх випадає у Карпатах (до 1600 мм на рік) та у Криму (800-1150 мм). На решті території цей показник коливається від 700-750 мм на північному заході до 300-350 мм на південному сході. Такий розподіл опадів є наслідком панування у південно-східних районах антициклонів, що приходять зі сходу, а у північно-західних – циклонів атлантичного походження. У посушливі роки кількість опадів значно знижується: у прибережних районах Азовського та Чорного морів – до 100 мм, у степових – до 150-200 мм, у лісостепових – до 250-350 мм.

Опади переважають улітку. Лише у південній частині Криму основна кількість опадів припадає на зимовий період. Узимку по всій території України випадає сніг, утворюючи (крім Південного берегу Криму) постійний сніговий покрив. У літні місяці в більшості областей країни переважає посушлива погода, що характеризується високою випаровуваністю, яка значно перевищує опади. Волога в ґрунті накопичується переважно в осінній, зимовий та весняний періоди. Дефіцит вологи в ґрунті та у повітряному шарі, що до нього прилягає, негативно впливає на урожайність сільськогосподарський культур більшості регіонів України.

В Україні спостерігаються окремі несприятливі погодно-кліматичні явища. Переважно в літній період бувають грози, які часто супроводжуються сильними дощами, інколи градом. Восени та навесні трапляються заморозки. В літній, весняний та осінній періоди виникають посухи, суховії та пилові бурі. Ці явища завдають чималих збитків сільському господарству країни.

Крім того, велика територія південно-західної та південної частини України відноситься до сейсмічно небезпечної. Тут неодноразово були землетруси інтенсивністю 5-8 балів за 12-бальною шкалою. Ця обставина повинна постійно враховуватись при обґрунтуванні розміщення нового будівництва, особливо АЕС, гребель крупних водоймищ тощо.

 

 

Корисні копалини

 

Корисні копалини поділяються на три групи: паливні, рудні та нерудні. В Україні наявні такі паливні корисні копалини, або викопні енергоносії: кам’яне та буре вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф. Найважливіше місце у цій групі посідає кам’яне вугілля, запаси якого зосереджені переважно в Донецькому басейні (98%) та в незначній кількості у Львівсько-Волинському (2%). Кам’яне вугілля Донбасу характеризується високою якістю: більш як третина його відноситься до коксівного, без якого неможливе металургійне виробництво.

Поклади нафти і газу в Україні відносно невеликі. Основні їх родовища зосереджені у Дніпровсько-Донецькому (Полтавська, Чернігівська, Сумська, Харківська обл.), Прикарпатському та Причорноморсько-Кримському регіонах.

На півночі Кіровоградської та півдні Черкаської областей виявлено значні поклади горючих сланців, які розглядаються як ймовірне джерело палива для теплових електростанцій та цінна сировина для хімічної промисловості.

У північній частині України (Волинська, Рівненська, Чернігівська, Київська та Львівська області) знаходяться родовища торфу.

Важливим джерелом теплової енергії в Україні може стати підземна гаряча вода, запаси якої виявлені в Карпатах і Криму.

Багата Україна і на рудні корисні копалини – залізні, марганцеві, нікелеві, титанові та інші руди.

Українська залізна руда відзначається високим вмістом заліза – до 60%, а в окремих родовищах до 70%. Понад 70% запасів цієї сировини зосереджено в Криворізькому басейні (захід Дніпропетровської обл..). Друге місце за запасами залізних руд в Україні посідає Кременчуцький басейн (Полтавська, Кіровоградська обл..), частина родовищ якого розробляється відкритим способом. Великі поклади сировини для чорної металургії розташовані в Білозерському залізорудному районі Запорізької обл. Промислове значення має також Керченське родовище неглибоко розташованих залізних руд.

Україна займає одне з провідних місць по запасах марганцевих руд, які широко використовуються в чорній металургії. До найбільших у світі родовищ цієї сировини належать Велико-Токмацьке (Запорізька обл.) та Нікопольське (Дніпропетровська обл.). Руда цих родовищ має високий вміст марганцю (28%), залягає неглибоко і добувається відкритим способом.

У Дніпропетровській обл.. виявлено практично необмежені запаси титанових руд. Титан, як відомо, використовується при виробництві ракет, підводних човнів, виготовленні штучних рубінів, сапфірів, синтетичного каучуку, білил тощо.

В Україні зосереджені також достатні запаси сировини для виробництва алюмінію. Це – боксити (Дніпропетровська обл..), алуніти (Закарпаття) та нефеліни (Приазов’я).

Наша країна має невеликі запаси ртуті (Донбас, Закарпаття), яких цілком достатньо для задоволення власних потреб та для експорту.

Україна перспективна на золото. Передбачається, що його ресурси зосереджені в трьох великих геологічних структурах: Карпатах, Українському кристалічному щиті (Житомирська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Одеська обл.) та Донецькому кряжі (Донецька та Луганська обл.). Результати геологічних пошуків свідчать, що Україна має перспективу увійти до числа найбільш золотодобувних країн світу.

Наша країна має багаті поклади нерудних корисних копалин: графіту, кам’яної солі, самородної сірки, вогнетривкої глини, вапняку, цементної сировини, скляних пісків, гранітів, мармуру, кольорового каміння та багато інших.

Україна характеризується чималим багатством і великою різноманітністю мінеральних вод, які зосереджені у всіх її областях. Ці води повсюдно використовуються як столові. Особливу цінність мають води з лікувальними властивостями. Широко відомі у світі унікальні високоефективні лікувальні мінеральні води типу “Нафтуся” (район Трускавця Львівської обл., а також Хмельницька та Тернопільська обл.). Лікувальні мінеральні води різноманітного хімічного складу є в районах Моршина, Олеська (Львівська обл.), Миргорода (Полтавська обл.), Слов’янська (Донецька обл.) тощо.

В цілому Україна добре забезпечена різноманітними мінерально-сировинними ресурсами, які широко використовуються в різних галузях господарства та йдуть на експорт. У країні склався досить високий рівень задоволення власних потреб у сировині та паливі. По залізних та титанових рудах, наприклад, у кінці ХХ ст.. він становив 140%, марганцевих рудах – 175%, ртуті – 250%, графіту – 700%, сірці – 200%, кухонній солі – 150%, цементній сировині – 100%. Таким чином, більшість видів викопних сировинних ресурсів Україна у великих кількостях може експортувати за кордон.

Однак наша країна має обмежені запаси нафти (задовольняє свої потреби лише на 8%) і природного газу (22%), руд багатьох кольорових металів. Ці ресурси для України є важливими статтями імпорту.

 

 

Водні ресурси

 

Наша країна слабо забезпечена водними ресурсами. Запаси прісних вод на одного жителя становлять лише 1 тис. м3. За цим показником Україна займає одне з останніх місць серед країн на території колишнього Радянського Союзу.

Головну роль у забезпеченні потреб виробничої сфери та населення України прісною водою здійснює річковий стік. На її території нараховується близько 73 тис. річок, переважна більшість яких невеликі: лише близько 125 з них мають довжину понад 100 км. Майже всі вони входять до басейнів Чорного та Азовського морів і лише декілька західних – до Балтійського басейну. Ріки України мають рівнинний характер з покрученими річищами і повільною течією.

По території України річковий стік розподілений вкрай нерівномірно: 70% його припадає на Південно-Західний економічний регіон, який займає близько 45% території країни і де мешкає близько 40% населення. На Донецько-Придніпровський та Південний регіони, в яких живе 60% населення і де розташовані найбільш водоємні галузі промисловості, припадає тільки 30% річкового стоку.

Найбільшою водною артерією, що тече по території України протягом 981 км, (а своєю верхньою частиною – по території Росії та Білорусі), є Дніпро. За довжиною русла (2201 км) це третя річка в Європі (після Волги та Дунаю). Дніпро приймає в себе води таких великих приток, як Прип’ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Самара та інші. Басейн Дніпра займає 65% площі нашої країни.

Далі за розмірами площі басейнів ідуть Дністер (близько 12% території), притока Дону Сіверський Донець (4%), Південний Буг (3%). Довжина цих річок відповідно становить 1362, 1053 та 806 км. Відносно великими ріками є також Прут, Тиса, Західний Буг, Сян та інші.

Значні запаси водних ресурсів зосереджено в майже 3 тисячах озер, із яких 30 озер має площу 10 км2 і більше. Майже чверть води, зосередженої в цих озерах, є прісною.

Природні озера розташовані на Поліссі (Світязь, 24,2 км2; Пулімецьке, 16,3 км2; Турське, 13,5 км2), озера й лимани – на Кримському півострові (Сасик-Сиваш, 76,3 км2; Донузлав, 48,2 км2; Айгульське, 37,5 км2 та інші – всього 9), на узбережжі Азовського моря (Молочний, 170 км2). на узбережжі Чорного моря (Кундук, 210 км2; Тилігульський, близько 160 км2; Алібей, 72 км2 та інші – всього 7), в басейні Дунаю (Ялпуг, 149 км2; Калуг, 90 км2; Кугурлай, 82 км2 та інші – всього 5). Найбільшими на Україна є Дніпровський (860 км2) та Дністровський (360 км2) лимани. Лиман (від гр.. limenas – гавань, бухта) – це затока, утворена внаслідок затоплення морем гирла річки і відділена від нього вузькою смужкою наносного шару. Лиманами також називаються солоні озера поблизу моря.

В Україні створено також понад тисячу водосховищ та 27 тис. ставків. Найбільші штучні водойми створено на Дніпрі: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське та Каховське, загальною площею близько 7 тис. км2. Функціонують подібні водосховища також на інших річках. Створення штучних водойм призвело до вилучення із сільськогосподарського користування великих земельних площ. Лише у басейні Дніпра це 700 тис. га високопродуктивних земель, переважно ріллі та сінокосів, що знаходилися в густонаселених та високорозвинених регіонах країни. До того ж значні площі (понад 200 тис. га) високоякісних земельних угідь, розташованих біля штучних водойм, підтоплюються і фактично випадають з сільськогосподарського користування.

Велике значення у водопостачанні країни мають і підземні прісні води, які використовуються в сільській місцевості та невеликих населених пунктах. Глибина їх залягання збільшується з півночі (100-150 м) на південь (500-600 м). Основна частина цих водних ресурсів зосереджена в західній та північній частинах країни.

Серед підземних вод важливу роль відіграють мінеральні та термальні води, про які мова йшла у попередньому розділі.

Важливу роль в економіці України відіграють Чорне та Азовське моря, як транспортні магістралі та джерело мінеральної та органічної сировини.

Чорне море з’єднується через протоки Босфор і Дарданелли із Середземним морем. Максимальна його протяжність зі сходу на захід становить 1160 км, а з півночі на південь – понад 600 км. Максимальна глибина досягає 2211 м. Води Чорного моря насичені сірководнем, за виключенням їх верхнього шару товщиною 100-200 м. Солоність чорноморської води незначна (1,4 %) порівняно з солоністю, наприклад, води Середземного моря (3,8 %).

Найбільш мілководною та заселеною є його північна частина, яка внаслідок невеликих глибин (80-120 м) та отримання у літній період теплих прісних річкових вод краще прогрівається. Рослинний і тваринний світ Чорного моря небагатий і зосереджений в водах, позбавлених сірководню. Він налічує близько 2 тис. видів, що в 5 разів менше, ніж у Середземному морі. Тут живе 665 видів рослин, у тому числі 260 видів водоростей, 180 видів риб, значна частина яких (камса, бички, камбала, ставрида, кефаль, оселедець, скумбрія та інші) має промислове значення.

У Чорному морі є цінні корисні копалини. У його підводному продовженні материка розвідані промислові запаси природного газу та нафти. Чорноморська вода містить залізо, мідь, срібло та інші елементи, які у ряді випадків підвищують її лікувальні цінності.. Лікувальні цінності мають грязі чорноморських лиманів: Куяльницького, Хаджибейського та Тилигульського.

Чорне море має цілий ряд бухт – невеликих заток, які захищені від вітрового хвилювання і використовуються як зручні місця для стоянки кораблів. Найбільшими є Севастопольська, Судацька, Одеська та інші бухти.

Азовське море фактично є затокою Чорного моря, яке з’єднане з ним вузькою (4-13 км) Керченською протокою. Середня глибина моря становить 7-10 м. Найбільша його протяжність з північного сходу на південний захід досягає майже 360 км.

Азовське море має ряд заток, найбільшими з яких є Таганрозька та Темрюкська. Унікальною є мілководна (глибиною близько 1 м) Сиваська затока, розташована в західній частині моря. Вона відокремлена від Азовського моря протяжною (112 км) вузькою (270 м) Арабатською Стрілкою. Середня солоність води цієї затоки майже в 10 разів вища, ніж в Азовському морі, і становить 10-12%. Сиваш багатий самоосадними кухонними та магнієвими солями, іншими мінеральними ресурсами, які використовуються як сировина для виробництва соди, титану тощо.

Азовське море багате на планктон (від гр.. plankton – те, що блукає), який забезпечує його високу рибопродуктивність. Перше місце в структурі вилову риби тут посідає тюлька, камса, судак, лящ, осетрові, оселедці, бички, тараня, камбала, кефаль. Азовське море є головним нерестилищем риб Чорного моря. В останні десятиліття у зв’язку зі зростанням негативного впливу виробничої діяльності людини, умови для життя морських тварин в Азовському морі значно погіршилися, що різко знизило його рибопродуктивність.

 

 

Ґрунти

 

Для ґрунтів України характерна широтна зональність. На півночі переважають дерново-підзолисті ґрунти з підвищеною кислотністю, надмірно зволожені, бідні на гумус і поживні речовини. У Лісостепу поширені сірі та темно-сірі опідзолені ґрунти, які характеризуються невисоким вмістом гумусу та підвищеною кислотністю.

Найціннішим багатством України є чорноземні ґрунти, під якими зайнято близько 60 % усіх її сільськогосподарських угідь. Українські чорноземи складають майже четверту частину чорноземів світу. Вони широкою смугою простягаються в межах Лісостепу та Степу зі сходу на захід. Це найбільш родючі різновиди ґрунтів України: вони багаті гумусом (4-9 %), помірно зволожені, темно-сірого кольору, досягають товщини 1,0-1,5 м.

Для приморських південних районів і північної частини Криму характерні темно-каштанові та каштанові ґрунти. Ці ґрунти відзначаються недостатньою зволоженістю, невисоким вмістом гумусу (2,0-3,5 %) та незначною потужністю.

У горах має місце висотна поясність ґрунтів – від буроземів на підошві до гірсько-лучних ґрунтів на полонинах.

 

 

Рослинний і тваринний світ

 

Жива природа України відрізняється значною різноманітністю та насиченістю одиниці площі. Наприклад, із 400 тис. видів рослин Земної кулі в Україні налічується близько 12 тис., а із понад 100 тис. видів грибів – понад 16 тис.

Кількість покритонасінних рослин тут близько 5 тис. видів, із яких культивується понад 1 тис. видів. Найбагатшими за видовим складом є родини айстрових, злакових, бобових, трояндових, губоцвітих, хрестоцвітих, гвоздикових тощо. В Україні росте близько 80 видів дерев, 280 видів кущів, майже 1 тис. видів однорічних трав’янистих рослин. З вищих рослин 600 видів є ендемічними (від гр. endēmos – місцевий); майже стільки ж рідкісних і зникаючих рослин.

Природна чи вторинна, напівприродна рослинність збереглася лише на третині території країни, з яких ліси займають понад 14%, сіножаті – 3%, вигони – 8%, болота – майже 2%. Серед цих рослин широко представлені лікарські (250 видів), вітамінні (понад 200 видів), олійні (300 видів), медоносні (понад 1000 видів), дубильні та фарбувальні (по 100 видів). Рослин-бур’янів у флорі України нараховується близько 600 видів. Природна рослинність збереглася переважно в лісах, на заповідних територіях, постійних луках і пасовищах, схилах балок і яруг.

Ліси в Україні виконують різноманітні функції: дають цінну сировину, мають велике протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче та природоохоронне значення. Розташування лісових масивів по території країни нерівномірне. Лісистість вища на заході й півночі. З просіванням на південь і південний схід вона поступово зменшується. За останні 200 років площі під лісами в Україні катастрофічно зменшилися. На жаль, цей процес продовжується і понині. Цікаво, що ще у ХVIII ст. понад половину українських земель було вкрито лісами.

У лісах України ростуть шпилькові, твердолистяні та м’яколистяні породи дерев. Переважають хвойні, на які припадає 54% загального запасу деревини. Сосна (35%) зосереджена переважно на Поліссі. В карпатських лісах переважає ялина (16%) та ялиця (3%). Близько 40% загальних запасів деревини складають твердолистяні породи: дуб (22%), бук (13%), граб (2%). Дуб переважає на Поліссі та в Лісостепу, бук – на заході і в Криму. М’яколистяні породи – береза, осика, вільха, липа, тополя тощо – займають 7% загального запасу деревини і зосереджені на Поліссі та в Лісостепу.

Ліси України багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини. В них поширені груша, яблуня, черешня, смородина, обліпиха, шипшина, ліщина, терен, глід, суниця, малина, ожина, чорниця тощо. Із грибів тут ростуть боровики, рижики, підберезники, підосичники, маслюки, опеньки та інші. У лісах живуть цінні звірі та птахи.

Природа України багата на тваринний світ, який нараховує майже 45 тис. видів, серед яких ссавці складають 98 видів, птахи – 352 (гніздяться 252), плазуни – 20, земноводні – 17, риби – понад 200, членистоногі – 39 тис., черви – понад 2 тис., найпростіші – близько 1500 видів.

Із ссавців у лісах України розповсюджена косуля, а в Карпатах і Кримських горах – європейський олень. У північній частині країни та в Карпатах зустрічаються кабан, ведмідь, вовк, лисиця, білка, куниця, тхір, ласка, видра, норка. По всій території розповсюджений заєць русак. На полях зустрічаються ховрахи, хом’яки, полівки. У Чорному морі живуть дельфіни.

Серед птахів можна відмітити тетерука, рябчика та глухаря, які зустрічаються в лісах Полісся та Карпат. По всій території України розповсюджені куріпка та перепел. Ставки та болота населені численними видами качок. На полях найбільш численні різноманітні види жайворонків. Для невеликих населених пунктів характерна білі лелека. Морські побережжя заселені численними видами куликів, чайок та крячків.

Із плазунів найбільше розповсюджені черепаха болотяна, ящірка прудка та вуж звичайний. У північній частині України зустрічається гадюка звичайна та ящірка живородна. На півдні живуть гадюка степова, вуж водяний, в гірській частині Криму – ящірка скельна та гекон кримський.

Земноводні України представлені широко розповсюдженими жабами – ставковою, озерною, зеленою, гостромордою, трав’яною, деревною тощо. На заході України розповсюджені саламандра, тритон, жаба очеретяна, джерелянка жовточеревна, жаба прудка.

Серед промислових риб найбільше господарське значення мають короп, лящ, судак, щука. У Чорному морі в значній кількості ловлять оселедці, камсу, тюльку, кефаль та інші риби.

Тваринний світ України поповнювався шляхом акліматизації деяких цінних видів. Таким чином тут з’явилися єнотоподібний собака, ондатра, бобер, а із птахів – фазан.

 

 

Природні зони

 

Територія України лежить у помірному географічному поясі. Виключення складає південний берег Криму, який характеризується природними елементами, типовими для субтропічного поясу. В її межах виділяють такі природні зони: змішаних лісів, лісостепова, степова, Українські Карпати та Кримські гори.

Зона змішаних лісів, або Українське Полісся знаходиться на півночі України і займає близько 20% її території. Південна межа зони проходить по лінії Устилуг – Рівне – Шепетівка – Житомир – Київ – Ніжин – Батурин – Кролевець. Полісся характеризується низовинним рівнинним рельєфом, значною зволоженістю земель та наявністю заболочених масивів і боліт, відносно великими запасами водних ресурсів. Це – одна з найбільш зволожених територій країни, де середньорічна кількість опадів становить 600-700 мм, більша частина з яких випадає влітку. На Поліссі переважають дерново-опідзолені та болотяні ґрунти. Провідне місце у структурі земельних угідь належить ріллі (близько 40%). Далі йдуть ліси, переважно соснові, та чагарники (30%), сінокоси й пасовища (20%), болота (2%). Зона змішаних лісів за природними умовами та ресурсами неоднорідна. Ця особливість полягає у тому, що із заходу на схід зменшується кількість опадів, вологість повітря та ґрунтів, заболоченість території, питома вага лісів, луків та пасовищ, зростає континентальність клімату та доля орних земель.

Лісостепова зона розташована в центральній частині України і займає близько 35% її території. Південна межа зони починається на заході у районі Котовська і далі на сході проходить приблизно через Первомайськ, Кіровоград, Кременчук, Красно град та Вовчанськ. Характерною особливістю Лісостепової зони є поєднання в ній лісових та степових ландшафтів. У північній частині зони здебільшого переважають природні особливості, типові для Полісся, а у південній – типові для Степу. Її рельєф характеризується чергуванням височин з низинами з переважанням перших, головними з яких є Волино–Подільська, Придніпровська та відроги Середньо руської височини. Тут розташована значна за площею Придніпровська низовина.

Клімат Лісостепу відзначається збільшенням континентальності у східному напрямку. Ґрунти тут представлені різновидами чорноземів та сірих лісових ґрунтів, крім яких у південній та південно–східній частинах зустрічаються солончаки та солонці. Типове явище зони – водна ерозія ґрунтів.

Лісостеп характеризується високою господарською освоєністю території. Близько 70% його території займають орні землі, що свідчить про досить інтенсивний розвиток сільського господарства. Найважливішими сільськогосподарськими культурами тут є цукровий буряк, озима пшениця, кукурудза, просапні тощо. Добре розвинене товарне овочівництво та садівництво. Лісові масиви становлять 12% території зони.

Найбільшою природною зоною України є Степова зона, яка на півдні займає 40% її території і простягається з південного заходу на північний схід. Рельєф зони характеризується чергуванням височин та низин. Тут знаходяться Причорноморська, Приазовська, Північно-Кримська низовини та відносно невеликі височини: Приазовська, Донецький кряж, південно-східні відроги Волино-Подільської та Придніпровської височин.

Степ характеризується найвищими у країні температурами і найтривалішим вегетаційним періодом. Тут випадає найменше в Україні опадів – 300-500 мм на рік, а випаровуваність вологи висока і становить 450-1000 мм на рік. Внаслідок цього постійно відчувається значний дефіцит вологи, особливо гострий під час вегетації рослин. Крім того, переважно у східній частині, практично щорічно бувають часті суховії та посухи. Річкова мережа розвинена слабо. В умовах дефіциту вологи на півночі Степової зони сформувалися переважно збіднені на гумус чорноземи, а в південних районах – каштанові ґрунти. Зустрічаються тут і різні типи засолених земель, переважно на півдні.

Степ – головний у країні регіон зрошувального землеробства та розораності земель. Природний степ зберігся лише в заповідниках і частково на схилах ярів. Рілля складає тут майже 80% території, а ліси займають всього 3% з переважанням полезахисних лісових насаджень. Це – великий землеробський регіон, що спеціалізується на вирощуванні озимої пшениці, кукурудзи, соняшнику, овочів, баштанних культур, фруктів та винограду.

Українські Карпати простягаються з північного заходу на південний схід майже на 280 км при середній ширині 100 км. Це – середньовисокі гори з вологим теплим кліматом та чітко визначеною вертикальною зональністю.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.76.91 (0.027 с.)