Специфіка юридичного визначення атмосферного повітря як загальної спадщини людства.

Основою принципу спільної спадщини, на думку захисників навко-лишнього середовища, є те, що існують певні ресурси, які, незалежно від їхрозташування, географічного поширення та правового статусу, повинні охо-ронятись в інтересах усього людства. На погляд деяких авторів, такі ресурсиохоплюють все навколишнє середовище у його цілісності, інші ж вважають, що принаймні дика флора і фауна, природні території та цінні ландшафти по-винні охоронятись як основа існування і добробуту людства. Збереження цихресурсів має стати турботою та ідповідальністю кожного. Водночас необхід-не визнання того, що збереження цієї спадщини, незалежно від її розташу-вання, стосується інтересів усього суспільства. Такими є твердження, на якихбазується принцип спільної спадщини. Це значить, що певні елементи нав-колишнього середовища мають настільки вагоме значення для людства, що їхвважають спільною спадщиною. Їх охорона є справою загальної уваги і від-повідальності.

ПРАВОВІ ВИМОГИ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ НЕМАТЕРІАЛІЗОВАНИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ КОМПОНЕНТІВ Бондар Ладимир Олександрович Правове регулювання використання атмосферного повітря Атмосферне повітря – це природна суміш газів, що перебуває за межами приміщень і споруд. Ця суміш складається переважно з азоту (понад 78 %) і кисню (близько 21 %), а також аргону, вуглекислого газу, водню, гелію, неону, озону, куряви, водяної пари та деяких інших речовин (у сукупності близько 1 %). Загальна маса атмосферного повітря становить 53∙1015 т. За показниками зменшення густини атмосфери з віддаленням від землі метеорологи розрізняють кілька шарів атмосфери. Найгустішою є тропосфера (близько 80 % загальної маси атмосфери), яка простягається до 10-18 км над землею. Наступним шаром є стратосфера – від тропосфери до 51 км над землею. На висоті 20-25 км розміщується шар озону, який захищає усе живе від згубного впливу ультрафіолетового випромінювання. Далі до 86 км над Землею йде мезосфера, потім – термосфера або іоносфера: до 800 км над Землею, потім – екзосфера, у якій розміщується переважно гелій, після чого атмосфера поступово переходить у міжпланетний простір.

В Україні сформувався інститут атмосфероохоронного права, у якому важливе місце посідає Закон України «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 21 червня 2001 року. Чинне законодавство розглядає атмосферне повітря не тільки як об’єкт охорони, але й як природний ресурс, який використовується у господарській діяльності. Якщо розглядати атмосферний простір і атмосферне повітря як різні природні ресурси, то саме атмосферне повітря використовується у господарській діяльності як джерело кисню, азоту та інших газів, як постачальник кисню для дихання людини, а також для сільськогосподарських тварин і рослин, як засіб підтримування польоту літальних апаратів, як природний захист від ультрафіолетового випромінювання (озоновий екран), як сировина для горіння, охолодження, прочищання, передавання звукових чи інших сигналів, а також для інших технологічних перебігів, як місце для викиду забруднюючих речовин (використовується природна здатність повітря до розпорошення шкідливих речовин). Атмосферне повітря може використовуватися для оздоровлення людей, відпочинку, а також для інших господарських потреб.

Згідно зі ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року атмосферне повітря визнано природним ресурсом загальнодержавного значення. Це означає, що управління у царині використання атмосферного повітря здійснюється на загальнодержавному рівні. Органом, відповідальним за управління використанням атмосферного повітря є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (до 15 вересня 2003 року – Міністерство екології та природних ресурсів України).

На підставі ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» розрізняється загальне і спеціальне використання атмосферного повітря. Позаяк використання атмосферного повітря згідно чинного законодавства, як правило, не потребує отримання дозволів і внесення збору, у більшості випадків використання атмосферного повітря здійснюється на праві загального використання. Це стосується і використання атмосферного повітря для потреб підприємницької діяльності: вилучення атмосферних газів, охолодження чи для інших технологічних перебігів. Однак, використання атмосферного повітря для викиду і розпорошення забруднюючих речовин вважається спеціальним видом використання атмосферного повітря і потребує отримання дозволу і сплати збору. Спеціальним видом використання атмосферного повітря є також поширення звуку, електромагнітного та іонізуючого випромінювання, вплив інших фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря з використанням стаціонарних джерел.

Згідно зі ст. 11 Закону «Про охорону атмосферного повітря», викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря з використанням стаціонарних джерел можуть здійснюватися після отримання дозволу органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища за погодженням з органами Міністерства охорони здоров’я України. Дозвіл видається не менш, як на 5 років згідно з Порядком проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 302. Позаяк законодавство не передбачає отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря фізичними особами, що не є суб’єктами підприємництва, видається, що вони можуть здійснювати такі викиди на праві загального використання атмосферного повітря.

Законодавство передбачає нормування спеціального використання атмосферного повітря для викиду забруднюючих речовин. Нормування здійснюється шляхом встановлення для кожного стаціонарного джерела викидів нормативів граничнодопустимих викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря (ГДВ). Порядок розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1780. Суб’єктам права спеціального використання атмосферного повітря забороняється перевищувати зазначені нормативи.

Ст. 13 Закону «Про охорону атмосферного повітря» визначає, що рівні впливу фізичних та біологічних чинників на стан атмосферного повітря, вимоги щодо їх скорочення встановлюються відповідним дозволом на основі затверджених нормативів. Порядок розроблення, видачі дозволів на експлуатацію устаткування з визначеними рівнями впливу фізичних та біологічних чинників на стан атмосферного повітря, проведення оплати цих робіт та обліку підприємств, установ, організацій і громадян - суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 432. Дозвіл видається безоплатно органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища за погодженням з органами державної санітарно-епідеміологічної служби строком не менш як на 5 років. Фізичні особи, які не є суб’єктами підприємництва, мають право здійснювати шумовий, електромагнітний чи інший вплив на атмосферне повітря на праві загального використання. Порядок розроблення і затвердження нормативів граничнодопустимого рівня фізичних та біологічних чинників стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 300.

Спеціальне використання атмосферного повітря передбачає сплату збору. Наразі передбачається сплата лише збору за забруднення атмосферного повітря у складі збору за забруднення навколишнього природного середовища відповідно до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою КМУ від 1 березня 1999 року № 303. У разі спеціального використання атмосферного повітря з перевищенням нормативів ГДВ збір сплачується у 5-разовому розмірі. Викид окремих особливо небезпечних забруднюючих речовин в атмосферне повітря забороняється. Так, відповідно до Закону України “Про заборону ввезення і реалізації на території України етилованого бензину та свинцевих добавок до бензину” від 15 листопада 2001 року з 1 січня 2003 року забороняється ввезення на територію України етилованого бензину та свинцевих добавок до бензину, а також їх реалізація.

Стаття 32 Закону «Про охорону атмосферного повітря» передбачає здійснення моніторингу тобто безперервного спостереження за станом атмосферного повітря. Моніторинг атмосферного повітря здійснюється згідно з Порядком організації та проведення моніторинґу в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженим постановою КМУ від 9.03.99 р. № 343. Суб’єктами моніторингу атмосферного повітря є Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, санітарно-епідеміологічна служба МОЗ, а також підприємства-забруднювачі.