ТОП 10:

Поняття ризику та основні його складові елементи.



Поняття ризику та основні його складові елементи.

Економічний ризик — це об’єктивно-суб’єктивна категорія у діяль­ності суб’єктів господарювання, що пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору. Вона відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, міру невдачі (збитків) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотних зв’язків стосовно об’єкта керування.

Це визначення ґрунтується на системному підході до категорії економічного ризику і вказує на необхідність аналізу впливу на об’єкти керування множини внутрішніх і зовнішніх чинників та надсистеми, а також ставлення до ризику суб’єктів господарювання (суб’єктів ризику).

Детальніше з аналізом цього визначення ризику можна ознайомитися в [1, 2, 3].

У [4] дається визначення та аналізуються такі елементи ризику, як об’єкт, суб’єкт, джерело ризику.

Об’єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови функціонування якої наперед точно невідомі.

Під суб’єктом ризику розуміють особу (або колектив), яка зацікавлена в результатах керування об’єктом ризику і має компе­тенцію прийняття рішень щодо об’єкта ризику.

Джерело ризику — це чинники (явища, процеси), які спричиняють невизначеність результатів, конфліктність у широкому сенсі цього поняття.

 

Поняття невизначеності, види невизначеності.

Невизначеність — фундаментальна характеристика недостатньої забезпеченості процесу прийняття економічних рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації. Невизначеність можна тлумачити й деталізувати як недостовірність (ефект «марева»), неоднозначність (ефект «нечіткості», «розпливчастості»). Вони, своєю чергою, можуть бути деталізовані (див. рис. 2.1.1).

Рис. 2.1.1. Ієрархія видів невизначеності

Так, зокрема, невідомість засвідчує повну або часткову відсутність інформації щодо певної проблемної ситуації.

Причинами цього можуть бути неповнота інформації, неструк­турованість, неінтерпретованість, несприйнятливість, що суттєво ускладнює процес прийняття раціональних рішень. Неповнота свідчить про нестачу доступної для реєстрації й необхідної для розв’язання задачі інформації. Неінтерпретованість вказує на відсутність однозначної відповідності між якісними та кількісними складовими інформаційної множини, наприклад між економічними показниками певного об’єкта (проекту) та числовими значеннями цих показників. Неструктурованість ускладнює чи практично внеможливлює доступ до відповідних наявних даних. Несприйнятливість пов’язана із незрозумілою для суб’єкта прийняття рішень (суб’єкта ризику) формою реєстрації і подання відповідних даних, наприклад подання в незрозумілих для суб’єк­та одиницях вимірювання необхідних показників.

Недостовірність свідчить про наявність фіктивних даних, тобто таких, що необ’єктивно відображають проблемну ситуацію. Причинами недостовірності можуть бути неадекватність, супереч­ливість (розбіжність), мінливість, спотворення (свідоме чи ні) необхідної інформації.

 

Причини виникнення ризику і невизначеності та елементи їх класифікації.

Ризикотвірні чинники

Зовнішні чинники, що впливають на ступінь ризику. Під зовнішніми чинниками слід розуміти ті, котрі підприємці, як правило, не в змозі змінити, але мають їх прогнозувати й ураховувати, бо вони істотно впливають на стан справ.

Згідно із загальною теорією менеджменту зовнішні чинники доцільно розподілити на дві групи:

· чинники безпосереднього впливу;

· чинники опосередкованого впливу.

Основні із цих чинників наведено на рис.

Рис. 2.1.4. Система зовнішніх чинників ризику

Внутрішні чинники ризику. В економічній літературі, присвяченій проблемам підприємництва, виокремлюють такі чотири групи внутрішніх чинників ризику:

· стратегія фірми;

· принципи діяльності фірми;

· ресурси та їх використання;

· якість і рівень використання маркетингу.

Як зазначається в американській пресі, близько 90 % невдач малих фірм пов’язані із менеджерською необізнаністю або службовою некомпетентністю.

Джерелами ризику також є: відсутність професійного досвіду у керівництва фірм, недостатні економічні знання, фінансові прорахунки, погана організація праці, сумнівні морально-етичні принципи, недостатня пристосованість (маневреність) фірми до змін ринкового середовища, відсутність належного досвіду в сфері маркетингу тощо.

Фахівці з теорії ризику вважають, що головним чинником ризику в господарській діяльності є ННН — некомпетентність, несумлінність, неретельність.

Розголошення конфіденційної інформації — одне з найвідчутніших внутрішніх джерел ризику. Згідно з оцінками експертів втрата лише чверті інформації, яка належить до категорії комерційної таємниці, забезпечує вагомі переваги конкурентам і за короткий відрізок часу призводить до банкрутства половину тих фірм, які допустили розголошення інформації.

Наступним дієвим внутрішнім чинником ризику є якість продукції та послуг.

Порушення вимог до якості продукції може бути наслідком як зовнішніх (неякісна сировина), так і внутрішніх (порушення технологічного циклу) чинників. Тому на підприємстві має діяти чіт­ко організована система управління якістю, зорієнтована на інтереси споживачів.

Детальніше з чинниками ризику можна ознайомитися з низки праць, зокрема [8; 9].

Поняття лотереї

Для визначення корисності розглядається вибір особи в умовах ризику, який формалізується за допомогою поняття лотереї.

Для цього необхідно з множини Х пред’явлених експертам значень певного економічного показника (об’єкта) виділити два значення х*та х*таких, що х х*та х х*для всіх х Î Х, тобто найменш пріоритетне, в певному сенсі, значення економічного показ­ника (це буде «нуль» даної шкали інтервалів) і найбільш пріоритетне, в певному сенсі, значення показника (разом з «нулем» вони визначають масштаб даної шкали). Власне, так побудована функція корисності Дж. ф. Неймана і О.Моргенштерна. Експерту пропонують порівняти між собою дві альтернативи:

1) значення показника х;

2) лотерею: одержати х*з імовірністю 1 – р чи х*з імовірністю р. Величину імовірності р змінюють доти, доки, на погляд експерта, значення показника х і лотерея L(х*, p, x*) не стануть еквівалентними, тобто x ~ L(х*, p, х*).

Максимальному й мінімальному значенням х*та х*приписують довільні числові значення U*= U(х*) та U* = U(x*), але так, щоб U* > U*.

Під лотереєю L(x*, p(x), x*)розуміють ситуацію, у якій особа може отримати х*з імовірністю р(х) або х*з імовірністю
1 – р(х). (Часто використовують запис: L(x*, p(x); x*, q(x)), де q(х) = 1 – р(х)).

За Нейманом корисність варіанта х визначається ймовірністю U(х) = р(х),при якій особі байдуже, що обирати: х — гарантовано, чи лотерею L(х*, р(х), х*), де х*, х*— вектори, більш та менш пріоритетні порівняно з х.

Наприклад, у якості функції корисності можна брати функцію

бо для всіх x Î [x*, x*] значення q(х) Î [0; 1]. Оскільки при зростанні х від х*до х*значення q(х) будуть збільшуватися, то вибрана таким чином функція корисності буде зростаючою.

Якщо покласти

то в цьому випадку ми отримаємо спадаючу функцію корисності (p(x) = 1 – q(x); p(x) Î [0, 1] для x Î [x*, х*]).

У якості функції корисності (згідно з Нейманом) можна використати функції розподілу ймовірностей:

U(x) = F(x) = P(X < x).

Hаприклад:

Сподівана корисність

Нехай L — лотерея, що приводить до виграшів (подій) x1, х2, ...., хn з відповідними ймовірностями p1, p2, ..., pn. Позначимо сподіваний виграш (математичне сподівання виграшу) через : ;

Справедлива основна формула теорії сподіваної корисності:

тобто корисність ансамблю результатів збігається з математичним сподіванням корисності результатів.

17. Поняття лотереї, сподіваного виграшу, детермінованого еквіваленту лотереї, премії за ризик.

Лотерея – це ситуація, в якій особа може одержати виграш з ймовірністю р, або з ймовірністю 1-р.

Лотерею позначають: або

Такий вид лотереї називають простою лотереєю (коли є 2 виграші). Складена лотерея – це та, в якій можливі n-виграшів з ймовірностями

Складена лотерея позначається:

Для аналізу лотереї використовують ряд показників:

1) сподіваний виграш лотереї, який обчислюється за формулою:

Для простої лотереї:

2) сподівана корисність :

Для простої лотереї:

3) детермінований еквівалент – це гарантована сума , одержання якої еквівалентним участі у лотереї.

Детермінований еквівалент визначається з рівняння:

Якщо можливі виграші описуються щільністю розподілу f(x) то:

А детермінований еквівалент можна знайти зі співвідношення:

 

4) премія за ризик (П(х)) – це та сума, якою ОПР готова знехтувати(відмовитись) із свого середнього виграшу, щоб уникнути ризику, пов’язаного з лотереєю.

П(х)= - .

18. Різне ставлення суб’єктів до ризику та функція корисності.

Економічне середовище

Під економічним середовищем надалі будемо розуміти сукупність невизначених чинників (у тому числі й економічних), які впливають на ефективність рішення, що приймається.

У дискретному випадку ЕС являє собою повну групу взаємовиключаючих та взаємодоповнюючих випадкових подій:

Q = {q1; q2; …; qn}; Q = q1 + q2 ++ qn;

Р(Q) = Р(q1 + q2 +…+ qn) = Р(q1) + Р(q2) + ... +Р(qn)=р12+…+рn=1.

Інформаційна ситуація

Під інформаційною ситуацією з погляду суб’єкта управління (залежно від рівня його поінформованості) розуміють певний ступінь градації невизначеності щодо перебування економічним середовищем в одному зі своїх можливих станів у момент при-
йняття рішення суб’єктом управління (гравцем).

Класифікацію інформаційних ситуацій, які характеризують поведінку економічного середовища під час «вибору» свого стану в процесі прийняття рішення, можна побудувати таким чином [6; 7; 9].

Перша інформаційна ситуація характеризується заданим розподілом апріорних імовірностей станів економічного середовища , тобто вважаються відомими ймовірності реалізації j-го стану: , для яких мають виконуватися такі умови: , (достатня за обсягом інфор­мація).

Друга інформаційна ситуація характеризується можливістю оцінити параметри (числові характеристики), які характеризують розподіл апріорних імовірностей станів економічного се-
редовища (математичне сподівання, дисперсію), хоча сам закон розподілу ймовірності є невідомим (достатня за обсягом інформація).

Третя інформаційна ситуація характеризується певною системою (лінійних чи нелінійних) співвідношень пріоритету стосов­но елементів множини Q — станів економічного середовища (обсяг інформації про економічне середовище недостатній).

Четверта інформаційна ситуація характеризується, з одного боку, невідомим розподілом апріорних імовірностей станів економічного середовища, а з іншого — відсутністю активної протидії економічного середовища цілям суб’єкта управління.

П’ята інформаційна ситуація характеризується абсолютно протилежними (антагоністичними) інтересами СПР та економічного середовища, тобто має місце конфлікт між ними. При цьому економічне середовище є активним) і являє собою зловмисного противника. (Це ситуація, коли є достатнім обсяг інформації про поведінку економічного середовища).

Шоста інформаційна ситуація характеризується як проміж­на між першоюта п’ятою інформаційними ситуаціями, коли разом із наявністю певної інформації щодо розподілу Р апріор­них імовірностей , економічне середовище не є пасивним.

Слід зауважити, що кожній інформаційній ситуації відповідає свій набір критеріїв прийняття рішень.

34. Функція ризику. Модель прийняття рішень в умовах ризику.

Функція ризику визначається як лінійне перетворення позитивно чи негативно заданого інгредієнта ФО до відносних одиниць вимірювання. Таке перетворення встановлює порядок відліку ФО для кожного стану ЕС :

1) для , коли мають зафіксований стан економічного середовища , знаходять величину

і функція ризику визначається у вигляді:

;

2) для F=Fпри фіксованому знаходять

i функція ризику визначається як

.

Види матеріальних запасів

Матеріальні запаси можна умовно розподілити на три види.

Перший вид — страховий запас готової продукції на складі, призначений для компенсації коливань попиту на ринку. Враховуючи, що ринок у нашій країні перебуває в стадії формування і характеризується суттєвими і важко передбачуваними коливаннями попиту, підприємства (фірми) змушені формувати страхові запаси готової продукції для компенсації цих коливань, тобто для зниження ступеня ризику. Запаси позитивно впливають на стимулювання попиту, оскільки дилери впевнені, що в будь-який момент вони швидко одержать необхідний обсяг певного товару. Проте необхідно враховувати і негативний вплив запасу на фінансовий стан фірми (підприємства), бо в запасах підприємство фактично «заморожує» частину засобів, вилучаючи їх з обороту.

Другий вид — страховий виробничий запас сировини, матеріалів і комплектуючих виробів.

Під страховим виробничим запасом розуміють запас, призначений для запобігання ризику раптової зупинки виробництва внаслідок несвоєчасної доставки сировини, матеріалів і комплектуючих виробів.

Обсяг цього запасу залежить лише від того, наскільки гарантованим і стабільним є забезпечення підприємства.

Третій вид — динамічний виробничий запас, що являє собою запас матеріалів і комплектуючих виробів, який формується з певною періодичністю і в певних обсягах.

Головною метою створення динамічно формованих запасів є зниження прямих виробничих затрат (збитків) при стабільному забезпеченні виробництва необхідним обсягом сировини, матеріалів і комплектуючих виробів.

На ефективність формування запасів впливають два різноспрямованих випадкових чинники: зростання вартості матеріалів і комплектуючих виробів (інфляція на змінні затрати); зростання вартості капіталу (оборотних засобів).

Якщо придбати матеріали і комплектуючі в запас на всю виробничу програму, скажімо на початок року, і використовувати їх у виробництві продукції за «старими» цінами, то в запасах будуть «заморожені» великі кошти, попит на які вимагатиме одержання кредиту в банку під значний відсоток. Необхідність обслуговувати цей борг значно збільшить загальні (постійні) витрати, котрі можуть бути обтяжені значним ризиком.

Отже, важливо об’єктивно оцінити стратегію формування запасів, використовуючи їх обсяги і періодичність поповнення як змінні параметри.

Обсяг резерву сировини

Визначення, наприклад, обсягів резерву сировини (комплектуючих) може спиратися на дані відхилень, що мали місце в минулому (задокументовані) від встановлених (обумовлених) термінів постачання. Величина цього резерву, який служить для зменшення ступеня ризику, встановлюється шляхом перемноження величини, наприклад, добового споживання даної сировини на кількість діб, визначених як середньоквадратичне відхилення фактичного періоду постачання від обумовленого (середньої величини) за контрактом

44. Резервування грошових засобів на покриття випадкових затрат.

Створення резерву грошових засобів на покриття випадкових затрат — це один із способів зниження ризику, який передбачає встановлення співвідношення між потенційним ризиком і величиною затрат, необхідних для подолання збоїв у виконанні зобов’язань (проекту).

Для визначення обсягів грошей на покриття випадкових затрат (збитків), переоцінки їх в процесі роботи над проектом і уточненням суми резерву на основі фактичних даних можуть бути використані всі викладені у попередньому матеріалі методи якісного і кількісного аналізу ризику.

Визначення структури резерву на покриття імовірних непередбачуваних затрат проводиться за допомогою одного з двох можливих способів.

Згідно з першим способом (рис. 2.1.13) резерв ділять на дві частини: на загальний і спеціальний.

Загальний резерв повинен покривати зміни в кошторисі, добавки до загального обсягу грошей по контракту та інші елементи.

Рис. 2.1.13. Резерви, узгоджені в контракті на покриття ймовірних затрат (збитків)

Спеціальний резерв складається з надбавки на покриття зростання цін, зростання затрат по окремих позиціях, а також на сплату позовів по контрактах.

Згідно з другим способом (рис. 2.1.14) структура резервів передбачає визначення імовірних затрат (збитків) по видах затрат, наприклад на заробітну плату, матеріали, субконтракти.

Рис. 2.1.14. Визначення структури резервів на покриття ймовірних збитків (затрат)

Моделі оптимізації ступеня ризику та деякі стратегії формування запасів

Різновиди задач управління запасами та їх складність зумовили створення великої кількості математичних моделей, ефективне використання яких неможливе без застосування економіко-математичних методів та ЕОМ. Найістотнішим чинником, який необхідно враховувати при розробці моделей управління запасами, є час. Статичні моделі управління запасами лише наближено відповідають реальним умовам. Більш точний розв’язок може бути одержаний на базі використання динамічних моделей.

Окрім того, в переважній більшості реальних задач попит є випадковою величиною, розподіл імовірності якої може бути як відомим, так і невідомим. Внаслідок цього виникає економічний ризик, зумовлений невизначеністю, стохастичністю щодо величини попиту.

Величина ризику може бути визначена як відхилення потреб у запасах від середньої (сподіваної) величини.

45. Задачі управління запасами з урахуванням ризику.

Різноманітність задач управління запасами та їх складність привели до створення великої кількості математичних моделей, ефективне використання яких неможливе без застосування економіко-математичних методів та ЕОМ. Моделі управління запасами відрізняються багатьма компонентами, залежно від характеру зміни величин, які до них входять. Найбільш суттєвим чинником, який слід враховувати при розробці моделей управління запасами, є час. Статичні моделі управління запасами лише наближено від-повідають реальним умовам. Більш точний розв’язок можна одер-жати на базі використання динамічних моделей, які враховують час та відповідні залежності. Слід відзначити, що в багатьох моделях управління запасами одним із головних припущень є те, що, наприклад, попит є зазда-легідь відомою детермінованою величиною. Однак у переважній більшості реальних задач він є випадковою величиною, розподіл імовірності якої може бути як відомим, так і невідомим. Аналіз, моделювання та управління економічними ризиками з цим виникає економічний ризик, зумовлений невизначеністю, стохастичністю щодо величини попиту. Величина ризику може бути визначена як відхилення споді-ваних результатів щодо потреб у запасах від середньої або споді-ваної величини. Управління запасами за умов невизначеності [9] Стратегія управління запасами при невизначеному (стохас-тичному) попиті вимагає створення певного резерву заздалегідь визначеного обсягу К, а потім здійснюються чергові поставки за-пасів. Якщо в певний момент часу загальний запас знижується до обсягів резерву, терміново оформляють заявку на постачання нової партії. Якщо ж її виконання потребує певного часу, то вона подається тоді, коли запас знизиться до рівня K+L. Одним із найпростіших способів, який дозволяє вирішити про-блему резерву, є застосування принципу гарантованого результату, тобто обрання досить великого резерву, який гарантує мінімаль-ний ризик, — компенсацію будь-яких випадкових відхилень, що вимагає значних витрат на їх зберігання тощо. Це також призво-дить до так званого ризику невикористаних можливостей, тому що великі резерви пов’язані з відволіканням значних коштів. У та-кому випадку вводяться додаткові гіпотези, в основу розрахунку необхідного резерву закладається поняття допустимого ризику — ймовірності того, що потреба в запасах не перевищить наявного резерву. Вводиться поняття коефіцієнта ризику, який виражає імовірність того, що потреби у запасах виявляться незадовільни-ми через недостатність резерву і перевищать його обсяг. Значення коефіцієнта ризику може дорівнювати 5 чи 1%. Позначимо через Гпотребу в продукції між двома поставками і сформулюємо задачу. Необхідно визначити такий обсяг резерву К, щоб коефіцієнт ризикур , тобто імовірність того, що резерв виявиться недо-статнім, був би не більшим (рівним) від заданої величини, тобто P(V > q + К) < р чи P((V -q) > К) < р , Останкова Л. А., Шевченко Н. Ю. де q — обсяг постачання (розмір партії), який можна розгля-дати як детерміновану величину. Для визначення К необхідно знати закон розподілу випадкової величини V. Тут можливим є декілька варіантів та гіпотез. Припустимо, що потреба в запасах, тобто величина V, розподі-лена за нормальним законом з параметрами q та а2, де a — серед-ньоквадратичне відхилення. Позначимо и = (V -q)/(J . Тепер можна записати вираз для щільності імовірностей: -и2 p(u) 2ГпЄ Задача полягає у знаходженні величини и = (V-q)/(7, що залежить від коефіцієнта ризику (імовірності)р , для якого спра-ведливе рівняння CO -U2 1 Г -2 , \е аи = pz . лІ2ж J За змістом прийнятих допущень резерв К має бути таким, щоб імовірність появи дефіциту дорівнювала» . Тоді із и = (V-q)/а виходить, що резерв, який відповідає коефіцієнту ризику р , повинен дорівнювати щонайменше K>(V-q) = u a. (200) Тому якщо, наприклад, р = 0,05, тоК = 1,64а. Можна зробити висновок, що розміри резерву К визначаються прийнятим коефіцієнтом ризику (р ) та коливанням (розкидом) потреб у запасах, що характеризуються середньоквадратичним від- 146 Аналіз, моделювання та управління економічними ризиками хиленням а, величина якого наближено визначається на базі ста-тистичної обробки значень попиту за попередні періоди. Якщо позначити через Ь сподівану інтенсивність попиту, то за-гальні витрати на управління запасами складуть: B(q) = c 1 b/q + c 2 (q/2 + u (7) , (201) де Cj — витрати на оформлення партії, які не залежать від роз-міру (обсягу) партії і виникають кожного разу під час її розміщення; с2 — витрати на зберігання одиниці запасу за одиницю часу; B(q) — сумарні витрати на утримання запасу за одиницю часу. Ці витрати будуть мінімальними, якщо dB(q)/dq — —cfi/q2 + с2 /2 — 0 Звідси можна визначити величину оптимального розміру пар-тії: 2 1 (202) V С2 Отже, на розмір партії резерв не впливає. Оптимальний запас разом із резервом дорівнює: W = 1 +и О , (203) V С2 де W — необхідний запас разом з резервом.

Поняття ризику та основні його складові елементи.

Економічний ризик — це об’єктивно-суб’єктивна категорія у діяль­ності суб’єктів господарювання, що пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору. Вона відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, міру невдачі (збитків) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотних зв’язків стосовно об’єкта керування.

Це визначення ґрунтується на системному підході до категорії економічного ризику і вказує на необхідність аналізу впливу на об’єкти керування множини внутрішніх і зовнішніх чинників та надсистеми, а також ставлення до ризику суб’єктів господарювання (суб’єктів ризику).

Детальніше з аналізом цього визначення ризику можна ознайомитися в [1, 2, 3].

У [4] дається визначення та аналізуються такі елементи ризику, як об’єкт, суб’єкт, джерело ризику.

Об’єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови функціонування якої наперед точно невідомі.

Під суб’єктом ризику розуміють особу (або колектив), яка зацікавлена в результатах керування об’єктом ризику і має компе­тенцію прийняття рішень щодо об’єкта ризику.

Джерело ризику — це чинники (явища, процеси), які спричиняють невизначеність результатів, конфліктність у широкому сенсі цього поняття.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.215.231 (0.02 с.)