Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови.



Пояснювальна записка

Перед вищими медичними (фармацевтичними) навчальними закладами І—ІІІ рівнів акредитації МОЗ України поставлено завдання підготувати висококваліфікованих, грамотних, з належним інтелектуальним потенціалом спеціалістів. До майбутніх фахівців ставляться високі вимоги, які полягають не лише в досконалих знаннях фаху, а й у високому рівні володіння українською мовою, вільному користуванні нею в усіх сферах і особливо в професійній та офіційно-діловій.

Уміння спілкуватися мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватися у професійній діяльності та ділових контактах.

На вивчення дисципліни відводиться 54 год, з них 2 год на лекції, 30 — на практичні заняття, 22 год — на самостійне опрацювання тем.

Метою дисципліни є формування національно-мовної особистості, ознайомлення студентів з нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення професійних документів, навчання їх професійного мовлення, збагачення словника термінологічною, фаховою лексикою; підвищення загальномовного рівня майбутніх фахівців, формування практичних навичок ділового усного і писемного спілкування в колективі, розвиток комунікативних здібностей.

Більшість годин дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)” відведено на практичні заняття для удосконалення фахової мови. Тому велика увага під час вивчення всіх тем приділяється засвоєнню мовних стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів проводиться з урахуванням двох аспектів: підвищення загальномовної культури майбутніх спеціалістів та їх мовної культури.

Основна увага на заняттях зосереджується на різних видах словникової роботи, що має на меті навчити студентів працювати з різними видами словників, збагатити словниковий запас термінологічною, фаховою лексикою, складати тексти фахової документації.

При опрацюванні термінологічної, фахової та інших груп лексики звертається увага на правопис, вимову й стилістичні функції аналізованих слів, що сприяє підвищенню загальномовної культури майбутніх спеціалістів.

Програма дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)” визначає загальну спрямованість і обов'язковий обсяг знань і вмінь, якими повинні оволодіти студенти.

Форма підсумкового контролю знань — екзамен.

 

Після вивчення дисциплінистуденти повинні знати:

¾ значимість вивчення курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)”;

¾ особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови;

¾ поняття “літературна мова”, “мовна норма”, функції мови;

¾ основні умови ефективного мовленнєвого спілкування, композицію публічного виступу;

¾ прийоми мислення, вимоги до мовлення і мислення, як правильно читати й осмислювати прочитане;

¾ сутність, види, завдання етики ділового спілкування, етичні норми та нормативи;

¾ основні функції, рівні ділового спілкування, міжособові стосунки;

¾ мову професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної української літературної мови;

¾ особливості використання багатозначних слів, паронімів та омонімів у професійному мовленні, правила написання складноскорочених слів, абревіатур, географічних скорочень;

¾ основні правила українського правопису;

¾ синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, труднощі узгодження підмета з присудком;

¾ призначення, кваліфікацію документів, вимоги до складання та оформлення різних видів документів та правила їх оформлення.

 

Студенти повинні вміти:

¾ здійснювати регламентування спілкування, застосовувати орфоепічні та акцентологічні норми української літературної мови в усному спілкуванні, доречно використовувати моделі звертання, привітання, ввічливості;

¾ володіти різними видами усного спілкування; готуватися до публічного виступу;

¾ знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-технічні професіоналізми, користуватися словником іншомовних слів, термінологічними словниками та довідковою літературою;

¾ знаходити в тексті і доречно використовувати у професійному мовленні синоніми, пароніми, омоніми; користуватися різними видами словників;

¾ перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні двомовні словники, електронні словники;

¾ правильно записувати числівники та цифрову інформацію у професійних текстах: узгоджувати числівники з іменниками;

¾ правильно використовувати найпоширеніші дієслівні форми у професійному спілкуванні; користуватися додатковою літературою;

¾ правильно вживати прийменникові конструкції у професійних текстах, перекладати прийменникові конструкції українською мовою; користуватися довідковою літературою;

¾ користуватися синтаксичними нормами у професійному спілкуванні;

¾ правильно використовувати синтаксичні конструкції при складанні документів.

Студенти мають бути поінформовані про:

¾ розуміння державної мови у професійній діяльності.

¾ набуття комунікативного досвіду, що сприяє розвиткові креативних здібностей студентів та спонукає до самореалізації фахівців, активізує пізнавальні інтереси, реалізує евристичні здібності як визначальні для формування професійної майстерності та конкурентоздатності сучасного фахівця.

 

Тематичний план за спеціальностями:

5.12010102 “Сестринська справа”

№ з/п Тема Кількість годин  
Загальний обсяг Лекції Практичні заняття Самостійна робота  
Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення      
Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії    
Специфіка мовлення фахівця      
Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики      
Етика ділового спілкування, її предмет і завдання      
Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування. Мовленнєвий етикет    
Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону      
Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни      
Спеціальна термінологія і професіоналізми      
Типи термінологічних словників      
Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів    
Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Словники      
Морфологічні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні  
Синтаксичні норми сучасної української літературної мови  
Складання професійних документів: загальні вимоги, текст, основні реквізити, види    
Укладання документів щодо особового складу    
Укладання довідково-інформаційних документів  
Особливості складання розпорядчих та організаційних документів    
Укладання фахових документів  
  Усього
               

 

Завдання для самостійної роботи

 

№ з/п Назва тем Кількість годин
Культура мовлення під час дискусії
Специфіка мовлення фахівця
Основні правила ділового спілкування
Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону
Спеціальна термінологія і професіоналізми
Типи термінологічних словників
Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення
Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Займенники, прийменники та дієслівні форми у професійному мовленні
Синтаксичні норми сучасної української літературної мови. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні
Оформлення довідково-інформаційних документів: виробничі звіти, виробничі протоколи, витяг з протоколу
Особливості складання розпорядчих та організаційних документів
Укладання фахових документів
  Усього

 

Лекція.

Основні вимоги до мовлення

Найважливіші риси зразкового мовлення Короткі поради щодо побудови і мовного оформлення висловлювання
Змістовність Глибоко осмисліть тему і основну думку висловлювання, докладно ознайомтесь з наявною інформацією на дану тему. Намагайтесь різнобічно, з належною повнотою розкрити тему висловлювання, уникаючи говорити чи писати зайве
Послідовність Продумайте послідовність викладу думок, їх взаємозв`язок. У разі потреби складіть план або тези висловлювання. Говоріть або пишіть за планом чи тезами
Багатство Слідкуйте, щоб ваше мовлення не було бідним, щоб у ньому не повторювались ті самі слова і вирази, однотипні речення. Якомога повніше використовуйте різноманітні засоби стилю мовлення, відповідного темі і змісту висловлювання
Точність Звертайте увагу на те, наскільки точно ви висловлюєте власні думки. Намагайтесь чітко їх формулювати, добираючи найбільш відповідні висловлюваному змісту слова. Зокрема, користуйтесь словником синонімів, тлумачним словником.
Виразність Виділяйте найважливіші місця свого висловлювання. Добирайте слова і вирази, які найяскравіше передати основні думки. Виявляйте своє ставлення до предмета мовлення.
Доречність   Враховуйте обстановку спілкування, інтереси, стан, настрій співбесідника. Не говоріть і не пишіть нічого такого, що могло б його уразити, викликати роздратування. Намагайтесь об`єктивно оцінювати важливість повідомлюваної вами інформації. Вказуйте на помилки співрозмовників у тактовній формі. Дотримуйтесь норм української літературної мови (орфоепічних, орфографічних, граматичних, пунктуаційних)

Культура українського мовленнявключає в себе два напрямки засвоєння літературної мови: правильність мовлення і мовленнєву майстерність.

Правильність мовлення – це наше спілкування, узгоджене з мовними нормами сучасної української мови.

Мовленнєва майстерність на відміну від правильності мовлення – це не лише дотримання норм української літературної мови, а також і вміння вибирати з існуючих варіантів найбільш вдалий у смисловому відношенні, стилістично доречний, виразний.

Умови, в яких відбувається усне ділове спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім інші вимоги ставить перед нами розмова з одним співбесідником, з кількома – і з цілим залом слухачів; по-іншому ми будуємо свою розмову, якщо людина сидить перед нами – і якщо вона звернулась до нас по телефону та ін. Тому усне ділове спілкування поділяють на публічне і приватне.

Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання ними службових обов`язків, а також засобом спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами в години прийому їх, з представниками інших установ і т.д. Мовлення службової особи повинне бути: ввічливим, доброзичливим, уважним.

Культура ділового усного мовлення досягається відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому офіційно-ділове спілкування виключає емоційно-забарвлену лексику, в ньому переважають нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок.

Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів - вербальних (словесних) і невербальних (несловесних).

Вербальне спілкування може відбуватися в різних видах: спілкування з людиною, з кількома людьми, з цілим залом .

Основні закони риторики.

Основні закони риторики.

Усе, що постає у людській свідомості, набуває форми слова. Система знаків, яку називаємо мовою, фіксує знання про світ, що оточує людину, є важливим чинником її самоусвідомлення, дає її змогу виразити своє ставлення до навколишньої дійсності. Мова виражає думку і почуття людей, вона є основним засобом їх спілкування.

Одна із головних функцій мови – комунікативна, тобто функція спілкування. Виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших. Красномовство- це сила, з допомогою якої вдається впливати на світ, змінювати його, реалізувати власну волю.

Термін «риторика» походить від грецького слова, що означає наука про ораторське мистецтво, красномовство.

Отже, риторика – це наука про способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Предметом сучасної загальної риторики є загальні закономірності мовленнєвої поведінки,що діють у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності та практичні можливості використання їх з метою створення ефективного висловлювання.

Ефективність мовлення визначається найменшими втратами в процесі його передання від мовця до слухачау всіх трьох типах інформації, які зазвичай містять мовлення:понятійно-логічні, оціночні, емоційні.

Доціальність мовлення- це його відповідність основній меті мовця, його мовленнєвому наміру.

Впливовість мовлення – це його здатність розбудити розум і почуття, змусити слухача спочатку прислухатись, а потім змусити прийняти те бачення оточуючого світу, яке йому запропонує мовець.

Закони сучасної риторики

  1. Концептуальний закон. Систематизація матеріалів обговорення, всесторонній аналіз і знання.
  2. Закон моделювання аудиторії. Портрет будь-якої аудиторії визначається: по-перше, соціально-демократичними характеристиками(стать, вік, освіта іт.д.),по-друге,соціально-психологічними характеристиками(рівень розуміння питання),по –третє,індивідуально-особистісними ознаками(тип нервової системи, темперамент, склад розуму).
  3. Стратегічний закон. Будується стратегія, конкретна програма дій.
  4. Тактичний закон.На основі побудованої стратегії в процесі спілкування використовуються ті чи інші тактичні прийоми, для зацікавленості спілкування.
  5. Закон словесно-мовленнєвого вираження. Правильне і грамотне мовлення.
  6. Закон ефективного спілкування.Установити, зберегти і закріпити контакт з аудиторією.
  7. Системно- аналітичний закон. Вміння аналізувати отриманий результат.

При підготовці до практичного заняття студент повинен знати теоретичний матеріал:

- формування навичок і прийомів мислення.

- види, форми, прийоми розумової діяльності.

- основні закони риторики.

Студент повинен вміти:

- володіти прийомами мислення та мовлення

- збагачувати індивідуальний словник

- правильно читати,осмислювати й опрацьовувати текст

Вибрати текст за професійним спрямуванням ( не менше 150 слів), визначити тему і основну думку. Підготувати в зошиті розгорнуте повідомлення на вибрану тему, виступити з ним перед аудиторією. Користуючись тлумачним словником, пояснити чим повідомлення відрізняється від доповіді, виступу, промови.

 

 

Мовленнєвий етикет.

1.Структура ділового спілкування

2.Комунікативна компетенція медичних працівників.

3.Техніка ділового спілкування

4. Універсальні величини ділового спілкування

Передусім спілкування – самостійна і специфічна форма активності особистості. Його мета – взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділової справи.

Історично склалися дві форми спілкування:безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування- мовне спілкування у найбільш розвиненому виді.Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо.

На основі безпосереднього спілкування виникло опосередковане – письмо (відбувається втрата міміки, жестів, інонації), масові засоби комунікації – газета, радіо, телебачення, книги, відео, музичні записи і т.д.

Уся система безпосереднього і опосередкованого типу спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми.

Спілкування у своєму вербальному та невербальному виявах – явище загальнолюдське. Мовці, які хочуть мати успіх у спілкуванні, повинні відчувати потребу комунікативного самовдосконалення. Для цього необхідно контролювати свою комунікативну поведінку, моделювати її для передбачуваних ситуацій, аналізувати реакції комунікативних партнерів і свої власні враження, обмірковувати свої досягнення і помилки, постійно «взаємодіяти із самим собою».

Вербальне спілкування розгортається в конкретних обставинах, що мають назву комунікативної або мовленнєвої ситуації. Параметри ситуації визначаються її складовими (структурою спілкування):

- людина, що починає спілкування;

- саме спілкування

- спосіб передачі інформації(вербальний, невербальний, письмовий і т.д.)

- отримувач інформації, співрозмовник

- факт підтвердження або не підтвердження співрозмовником отримання інформації. Даний фактор є надзвичайно важливим для здійснення ефективного спілкування між людьми.

Залежно від того, яку мету ставить перед собою адресант: інформувати,переконати,створити настрій,вивести з рівноваги адресата чи просто згаяти час – він організовує своє мовлення, добирає відповідні виражальні засоби побудови тексту, дотримується певної стратегії та тактики в комунікативній поведінці.

Комунікативна компетентність стала одним із основних показників якості підготовки молодших спеціалістів в будь- якій сфері діяльності.Професія молодшого медичного працівника відноситься до такого віду діяльності, де висока комунікативна компетенція є невід`ємною частиною професії, як спеціальні навички і вміння. Як працівники системи « людина - людина» молодші медичні працівники постійно включені і в етап спілкування. Важливим аспектом взаємовідносин «медичний працівник - пацієнт» є те, що сучасний пацієнт хоче приймати участь в процесі прийняття рішень, відносно його здоров’я і життя. Помилки в професійному спілкуванні- найчастіша причиниадеонтологічних порушень, конфліктних ситуацій, незадоволення і скарг хворих та їх родичів.

Медична практика показує, що комутативна непідготовленість часто приводить до різних затруднень в лікувально-профілактичній діяльності. Критикуючи медичних працівників, пацієнти рідше звертають увагу на їх професійні обов’язки, а частіше скаржаться на неадекватність спілкування.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновки, що дослідження проблеми комунікативної компетенції, її структури, форм і методів формування стає актуальним для підвищення якості професійної підготовки медичних працівників середньої ланки.

Засоби спілкування поділяються на дві групи: терапевтичні і нетерапевтичні.

Терапевтичні засоби спілкування:

- пристальна увага

- терапевтичне доторкання

- контакт очей

До нетерапевтичних засобів спілкуваннявідносять:

- вибіркове або неуважне вислуховування

- констатація заключення

- невиправдана довіра

- приховування інформації

- фальшиве заспокоєння

- моралізаторство (давити морально)

- критика, загроза.

Комунікативна поведінка мовців також залежить від їхніх індивідуально - психологічних та соціально - психологічних особливостей. У різних аспектах цієї поведінки проявляє себе темперамент: холеричний, сангвінічний, меланхолічний, флегматичний чи якась їх комбінація: інтровертність – зосередженість на своїх думках, переживаннях, почуттях « життя в собі» й екстравертність – орієнтованість на зовнішній світ та інших людей.

Щоб вступити в процес комунікації, адресантові часом доводиться привернути до себе увагу потрібної йому особи (чи осіб), яка зайнята своїми справами. Для цього спочатку необхідно звернутися зі словами вибачення, і коли співрозмовник виявить потенційні знаки уваги (поглядом, мімікою, реплікою, жестами тощо ), тоді можна буде продовжити розмову. Подальше розгортання розмови для адресанта, який цим самим покаже свою зацікавленість в розмові. Якщо ж таких реплік адресант не почує, або почує заперечливі репліки, або ті, які засвідчують незацікавленість у розмові адресанта, то в такому разі необхідно попросити вибачення і відійти, не демонструючи ні словом, ні невербальними засобами свого розчарування чи гостріших негативних емоцій.

Важливим елементом техніки спілкування є міжособовий простір – відстань, яка відділяє співрозмовників. Чим більше співрозмовники зацікавлені в один одному, тим менша відстань між ними в процесі комунікації. Однак існує межа допустимої відстані між співрозмовниками, порушувати яку вважається неетично. Вона залежить від виду взаємодії. Розрізняють 4 види відстаней між співрозмовниками:

Інтимна відстань - до 0,5 м, точніше 15-16 см, розміщуються люди, які мають тісний емоційний контакт;

Міжособиста відстань – 0,5-1,2м, буває при розмові друзів один з одним на прийомах, вечерях, ділових зустрічах;

Соціальна відстань – 1,2 -3,7м. Має місце при неформальних соціальних і ділових стосунках. Цю відстань намагаються зберегти малознайомі співрозмовники.

Публічна відстань – 3,7м і більше. На цій відстані можуть обмінятися кількома словами або взагалі утриматися від розмови, скориставшись невербальними засобами спілкування.

Особисті властивості також визначаються відстанню між співрозмовниками: урівноважена людина із почуттям власної гідності підходить до співрозмовника ближче, тоді як неспокійні, знервовані люди тримаються від співрозмовника якнайдалі.

Суспільне становище також впливає на відстань між людьми. Ми взагалі тримаємося на великій відстані від тих, чиє становище вище від нашого, тоді коли люди однакового становища тримаються на відносно близькій відстані.

Існують три універсальні величини ділового спілкування – погляд, усмішка та відстань, на якій ведеться бесіда.

Погляд – найсильніший компонент розмови.

Усмішка - настроїть на будь-яку розмову, на доброзичливий тон і взаємоповагу.

Відстань між особами служить регулятором їхніх відносин.

Мовленнєвий службовий етикет це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Щоб досягти мети спілкування, треба знати правила ділового спілкування, або, інакше, - правила ділового етикету.

- вітання;

- знайомство і представлення;

- форми звертання.

Культура ділового усного мовлення досягається відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому офіційно-ділове спілкування виключає емоційно-забарвлену лексику, в ньому переважають нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок.

При підготовці до практичного заняття студент повинен знати теоретичний матеріал:

- структура ділового спілкування

- техніка ділового спілкування

- види відстаней між співрозмовниками

- універсальні величини спілкування

Студент повинен вміти:

- використовувати набуті знання у процесі спілкування

- говорити, слухати формулювати запитання, сприймати партнера і вести переговори

- дотримуватись відстаней відстаней між співрозмовниками

Робота в зошиті:

Використовуючи етикетні мовленнєві формули, складіть і розіграйте за особами діалог (11-13 реплік) відповідно до однієї з поданих ситуацій:

- Ви хочете влаштуватися на роботу, прийшли на прийом до завідувача відділенням лікувального закладу.

- Бесіда з пацієнтом терапевтичного (хірургічного і т.д.) відділення при виконанні процедур з догляду за хворими під час проходження виробничої практики.

 

Суфіксальний спосіб.

Суфіксальний спосіб словотворення, що полягає у з’єднанні суфікса з коренем або похідною основою, найбільш поширений у термінологічному словотворенні.

Приєднуючись переважно до іменних основ, суфікси утворюють слова на позначення

певних понять чи явищ об’єктивної дійсності.

Серед словотворчих морфем іменних медичних термінів виділяються спільносхіднослов’янські суфікси -ість/-ость/-асть/, -ин(а)/-ін(а), -ок із похідними від нього -нок, -чок, -ств(о)/-цтв(о)/-зтв(о), -иц(я), -юк, -ак/-як, -ищ(е), -нн(я), -ик/-ік,-овик, -от та суфікси іншомовного походження -аці(я), -изм/-ізм, -ин/-ін, -аз(а), -оз(а),-ит, -атор/-ятор, -ист, -ант, -ом(а) та ін., наприклад: реактивність, резистентність,судина, клітина, гребінець, акушерство, насичення, генетик, сліпота, глухота, ампутація, астигматизм, амілаза, дантист, коагулянт, міома, фіброма, метеоризм, міозит, обтуратор, стимулятор, дантист, квадрант тощо.

Досить значною продуктивністю при творенні українських медичних термінів відзначаються суфікси -ість/-ость/-асть/. Іменники, утворені за допомогою суфікса -ість, мотивовані якісними та відносними прикметниками з суфіксами-н, -ов, -ив, -ев, -юч-,-ільн-, що виражають якість, властивість когось, чогось.

Так, від прикметників полярний, спадковий, життєвий, ослаблений, охриплий утворилися відповідно терміни полярність, спадковість, життєвість, ослабленість, охриплість. Такі терміни, як правило, означають фізичні якості та стан живих істот (млявість, нервовість, непритомність, сонливість); властивості організмів (мінливість, дражливість); сконцентрованість якихось ознак у предметах та явищах (констативність, зернистість); зовнішній вигляд названими термінами предметів (опуклість, вигнутість) та їхні властивості (в’язкість,еластичність).

Також у медичній термінології є чимало термінів з суфіксом-ість, мотивованих складними прикметниками, наприклад: багатоплідність, взаємозалежність.

При утворенні медичних термінів значне місце належить багатофункціональному

суфіксу -ик/-ік слов’янського походження із похідними від нього-ник, -овик.

Тип термінів з суфіксом-ик представлений в медичній термінології назвами осіб за характером і сферою їхньої діяльності: медик, генетик, діагностик, що співвідносяться з назвами

наукових дисциплін: медицина, генетика, діагностика; за хворобою: гіпотонік, діабетик,

ревматик, співвідносні з найменуванням хвороб: гіпотонія, діабет, ревматизм.

За допомогою суфікса-иц(я) утворився ряд термінів, мотивованих прикметниковою основою, на позначення анатомічних понять: роговиця, поясниця. Деякі з цих іменників синонімічні словосполученням з мотиваційним прикметником, наприклад: кропив’яна лихоманка – кропивниця, рогова оболонка – роговиця.

На позначення одиничних предметів утворюються терміни з суфіксом-ин(а):мигдалина, віспина, пуповина, пухлина, підряпина.

Значне місце в медичній термінології займають віддієслівні терміни-іменники із значенням дії або стану, що оформляються за допомогою суфіксів-анн(я), -енн(я), -інн(я). За допомогою цих суфіксів від основ непохідних дієслів утворюються терміни середнього роду на позначення процесу дії: западати – западання, зашивати – зашивання, позіхати – позіхання, чергувати – чергування, забруднювати – забруднення.

Суфікси -анн(я), -енн(я) вказують на видові ознаки віддієслівних

іменників, утворюючи таким чином паралельні форми: розширювати – розширення –розширювання, стягувати – стягнення – стягування, випадати – випадання – випадіння

та ін.

Синонімічним до згаданих вище суфіксів виступає суфікс-аці(я), який приєднується

переважно до основ іншомовного походження: аглютинувати – аглютинація –аглютинування, адаптувати – адаптація – адаптування, ізолювати – ізоляція –ізолювання, концентрувати – концентрація – концентрування тощо.

Досить продуктивним при творенні медичної термінолексики є словотвірний тип із

загальновживаними суфіксами суб’єктивної оцінки-ок, -к(а), ускладнені формантами-ов,

-оч, -еч, -ик, -ян, та суфікс -ець. За їх допомогою від іменних основ утворені терміни на

позначення органів: клубочок, мозочок, шлуночок, мішечок, канатик, вузлик, кришталик,

мізинець, зубець, гребінець; гомілка, голівка/головка, сітківка, чашечка тощо.

За допомогою суфікса-як/-ак утворюються назви хворобливих утворень на поверхні тіла: чиряк, набряк, гнояк тощо.

Суфікси іншомовного походження прийшли в українську мову разом з новими для неї поняттями. В українській медичній термінології значна частина термінів на позначення дії утворена за допомогою продуктивного в термінології суфікса-аці(я):

сегментувати – сегментація, адаптувати – адаптація, ампутувати – ампутація,

асимілювати – асиміляція, вакцинувати – вакцинація..

Також українській медичній термінології властивий словотвірний тип з суфіксом–ізм, що визначають в медичній термінології властивості, ознаки живих організмів: альбінізм, анаболізм. Суфікс-ізм приєднується в основному до основ іншомовного походження.

Для медичної термінології характерні слова, утворені за допомогою суфіксів-оз(а), -аз(а), -оз. Зокрема, за допомогою суфікса-оз(а) переважно від греко- латинських коренів утворюються терміни на позначення вуглеводів, наприклад: глюкоза, рибоза та ін.; назв різних хвороб та симптомів: невроз, психоз, лейкоз, сколіоз, фімоз, туберкульоз, склероз, каріоз, кератоз.

Для утворення назв білкових речовин, ферментів, що зумовлюють біохімічні перетворення в процесі обміну речовин, використовується суфікс-аз(а): лактаза, ліаза, діастаза, мальтаза.

Для позначення різних речовин, лікарських препаратів, хімічних сполук у медичній

та фармакологічній термінологіях широко представлена словотвірна модель із суфіксами

-ин/-ін/-їн: аспірин, інсулін, нуклеїн, кокаїн, протеїн, туберкулін тощо. Ці суфікси

приєднуються, як правило, до основ іншомовного походження.

Суфікс -ом(а)вживається при творенні термінів, що позначають пухлинні утворення: аутосома, бластома, глаукома, лейкома, саркома, туберкулома тощо.

За допомогою суфікса-ит/-іт/-їт у медичній терміносистемі утворюються терміни на

позначення патологічного стану запального характеру: бронхіт, неврит, отит,перитоніт.

Іменники-терміни із суфіксом латинського походження -тор/-атор/-ятор

означають особу, предмет, речовину, орган, характеризуються відношенням до того, що

названо мотивованим словом. Мотивованими виступають слова на-аці(я)/-іці(я).

Наприклад: абдукція – відведення кінцівки від середньої лінії тіла, абдуктор – відвідний

м’яз; рецепція – здійснюване рецепторами сприйняття і перетворення енергії подразників

на нервові збудження, рецептор – кінцевий утвір нервів, здатний сприймати подразнення;

так само активація – активатор, інгаляція – інгалятор, ізоляція – ізолятор, стимуляція –

стимулятор, дилатація – дилататор тощо.

На базі запозичених основ утворилися терміни з суфіксом -ант/-янт, які означають

особу, предмет, хімічну речовину: практикант, квадрант, коагулянт.

Словотвірний тип з суфіксом -логпредставлений в медичній термінології численною групою термінів-назв осіб за фаховими ознаками: патолог, офтальмолог.

Усі терміни цієї групи співвідносяться з іменниками на -логі(я), що становлять назви наукових дисциплін, їхніх розділів та частин: патологія, офтальмологія, неврологія, психологія.

Спостерігається досить чітка диференціація у поєднанні суфіксів з похідними

Відмінювання прізвищ

1.Жіночі прізвища на -а змінюються за відмінками:

Р. Макарової

Д. Макаровій

2.Жіночі прізвища, які закінчуються на -о, -йта будь-який інший приголосний не змінюються за відмінками:

Н. Климчук Оксана Коваленко Олеся

Р. Климчук Оксани Коваленко Олесі

Д. Климчук Оксані Коваленко Олесі

3.Усі чоловічі прізвища на -о, -й та будь-який приголосний змінюються за відмінками:

Н. Климчук Олег Коваленко Петро

Р. Климчука Олега Коваленка Петра

Д. Климчуку Олегові. Коваленку Петрові

4.Прізвища прикметникового типу на (чол. рід) відмінюються як прикметники твердої чи

м` якої групи:

Н. Світличний Р. Світличного

5.До іменникових, а не прикметникових прізвищ належать прізвища із суфіксом -ин, що означали національну приналежність: Грузин, Литвин, Русин. Орудний відмінок в чоловічих прізвищах цього типу має закінчення -ом.

6.Окрему групу прізвищ в укр. мові становлять прізвища "спільного роду». Це укр. прізвища на -а, -я (Коляда, Лелека, Моргуля). Ці прізвища (як чол. так і жін.) однаково змінюються за відмінками. Тільки за допомогою імені в таких прізвищах можна визначити рід.

Н. Сирота Олена Сирота Павло

Р. Сироти Олени Сироти Павла

Коли перед закінченням стоїть приголосна, яка в укр. мові чергується з іншими приголосними при зміні слова, то в таких прізвищах відбувається чергування приголосних у Д.в. і М.в.: Н. Муха Ольга, Лелека Марія

Д. Му



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.36.32 (0.039 с.)