І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.



Творчість Котляревськогояк основоположника нової української літератури йлітературної мови висвітлюється в історії української літературноїмови певною мірою непослідовно й суперечливо. З одного боку, дослідники постійно підкреслюють величезну роль “Енеїди” Котляревського у процесах формування нової національної літератури й літературної мови на демократичній основі, з другого — в літературознавчих і мовознавчих працях існує традиція негативної оцінки жанрової специфіки “Енеїди”. У багатьох дослідженнях мови “Енеїди” повторюється положення про те, що обраний Котляревським жанр бурлеску, травестійно-сміховий характер поеми значно обмежив можливості автора у використанні багатства народної мови й зумовив деяку збідненість і однобічність відібраного лексичного матеріалу.

Положення про певну неповноцінність обраної Котляревським художньої форми твору грунтуєтьсяна давній традиції трактування бурлескно-травестійногожанру як низького.

Проте вжез другої половини XIX ст. у працях видатних представників української науки, зокрема у І. Франка, виявився й глибший підхід до оцінки “Енеїди”, її демократичного характеру, проникливе розуміння тієї вирішальної ролі, яку відіграла поема у формуванні нової української літературної мови.

Слід вбачати історичнузакономірність у тому, що нова українська літературапочалась із “Енеїди І. Котляревського — твору бурлескно-травестійного,написаного народнорозмовною мовою, глибоко зануреного у джерела національногосміховогофольклору. В умовах соціального й національногогноблення,з денаціоналізованими верхніми верствами суспільства народ виступав як єдиний хранитель національної пам'яті і творець та охоронець національної культури. Отже, формуваннянової літератури і літературної мови могло відбуватися на єдиній основі — основі народної культури.

Численні розгорнуті описи народного одягу, їжі, ігор, битв і под., нагромадження назв побутово-етнографічних реалій ніяк не можна вважати недоліком твору. Навпаки, це одне з найбільших досягнень поеми, що зробилоїї своєрідною етнографічною енциклопедією тогочасного українського народного життя. Характеризуючи лексичні особливості мови “Енеїди”, слід говорити про їх надзвичайне багатство, а не про збідненість. У порівняно невелику за обсягом поему Котляревському вдалося ввести надзвичайно багатий лексичний матеріал народної розмовної мови. В “Енеїді” зафіксовано близько семи тисяч слів найрізноманітніших семантичних груп. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості тасвояцтва тощо, серед них переважають слова з конкретнимвидовим значенням.

В “Енеїді” представлені й різні шари запозиченої лексики, зокрема військової: муштра, муштрувати, баталія, армія, ранжир, бомба, артикул, депо, лагер, пікет,мундир, флот, провіантмейстер, крігсцальмейстер, велонтир,палом та ін.; побутової: капот, портшез, ридван, презент. Запозичення наведені у народній усно-розмовній трансформації.

Дослідники мови “Енеїди” неодноразово відзначали синонімічне багатство твору. Для позначення ряду предметів, ознак, дій автор вводить у текст надзвичайно широкі ряди синонімів, лексико-семантичні варіанти слів. Найбагатшою в “Енеїді” є дієслівна синоніміка, що свідчить про динамізм стилю поеми.

Котляревському вдалося ввести в “Енеїду” основний словниковий склад народної побутової мови, що значною мірою визначило місце поеми в процесі формування нової української літературної мови на демократичній основі. Представлена у творі багата синоніміка, численність лексичних варіантів слід розглядати як цілком закономірне і позитивне явище на початковому етапі формування літературної мови.

Слід відзначити й таку мовностильову рису “Енеїди”, як введення в текст елементів інших мов (церковнослов'янської, латинської), а також застосування макаронічної мови (суміші українських і латинських чи псевдолатинських елементів) і “очуднювання” мови за допомогою деформації слів.

Безперечно, “Енеїда” лише частково вирішила проблеми формування нової української літературної мови. Введена Котляревським в художній твір розмовна українська мова була ще одностильовою. Проте своєю творчістю автор спростував негативне ставлення тогочасних реакційних сил суспільства до самої можливості створення літератури мовою українського народу. Вийшовши з багатої, життєстверджуючої стихії народного сміху, “Енеїда” наблизила українську літературу до свого народу і вивела її на новий демократичний шлях розвитку. У цьому й полягає епохальне значення її в історії української культури.

22. Г. Квітка-Основяненко – фундатор нової укр. прози і нової мовипрозового творуК-О – зачинатель нової укр. прози, культурно-громад діяч, перу якогоналежать 80 творів. Його прозу хар-ть такі новаторські риси: прості іцільні сюжети творів, деталізована оповідь, оригінальність авторськогостилю, що виявляється в оповіді від першої особи, виклад зрозумілоюмовою навіть складних філос понять, повчально-моралізаторський характерпрози, що базується на христ ідеях. К-О розвиває нові прозові жанри:фейлетони, гумористичні оповідання («Купований розум», «Підбрехач»),гумористичні сентиментальні повісті(«Маруся», «Щира любов»), сатиричнийродинний роман хроніка («Пан Халявський»). У К-О виявилась ознакадвомовності у написанні творів. Отже творчість К-О засвідчила оновленняжанрово-стильової системи укр. прози, утвердження в ній ідеаліввої системи укр. прози, утвердження в ній ідеалівгуманності, моральності людини з народу.

Головним Квітка-Основ'яненко вважав орієнтованість на дійсність («писання з натури», адекватне життєвим явищам і людським типам), використання народнопоетичних мотивів, художніх принципів, жанрово-стильових засобів. Для художньої практики Квітки характерна ідеалізація в зображенні позитивних героїв (головним чином людей з народу) та тенденційність (аж до карикатурності) у змалюванні негативних персонажів (переважно з панівних верств), пильна увага до негативних явищ дійсності.
Головним для Квітки-Основ'яненка були «стремление показать, отчего у нас зло», прагнення до реалістичної типізації (зокрема, залежність формування особистості від побутових обставин, виховання).

Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ'яненка зазнавали еволюції в бік демократизації естетичного ідеалу, його народності.

Одним з перших в українській (і в російській) естетиці Квітка-Основ'яненко виступив з пропагандою «теми народу», в чому виявилась важлива тенденція часу. Квітка надає перевагу в літературі простій людині як найцікавішому об'єкту зображення. У ній він бачить «натуральність», природність життя й поведінки, почуттів, розуму, щиросердість, незіпсованість умовностями світського життя.

Принципово важливим було твердження письменника про те, що справжнім цінителем літератури є не «салон», а народна громада. Орієнтація Квітки на народне світобачення й принципи художнього відображення була одним із важливих факторів народності й національної самобутності його творчості.

Орієнтуючись на живу народну мову, освоюючи мовно-стилістичний арсенал попередньої літератури й фольклору, Квітка-Основ'яненко збагатив українську літературну мову, виробив свій індивідуальний художній стиль. Зокрема, мовленнєвий стиль його сентиментально-реалістичних повістей вирізняється переходом від казково-епічної виразності до пісенної багатобарвності й милозвучності семантико-інтонаційного ладу, до емоційної «нестриманості», семантичної експресивності мовлення персонажів у діалогах чи внутрішніх монологах. Особливо яскравим і улюбленим елементом вираження емоційного ставлення до зображуваного є використання письменником (за народнопісенною манерою) експресивності суфіксальних значень слів — великої кількості із суфіксами пестливості -оньк-, -еньк-, -очк-, -ечк-, -ісіньк-, -есеньк-. Одна з найхарактерніших рис художнього мовлення Квітки-Основ'яненка — насиченість словесної структури риторичними зворотами, які вносять специфічну експресивність в інтонаційно-синтаксичний лад обох груп його повістей та оповідань, надають тексту живих розмовних інтонацій, інтимності, створюють живий контакт із читачем (слухачем).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.0.150 (0.008 с.)