Публічний виступ і функціональні типи мовлення (розповідь, опис, роздум)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Публічний виступ і функціональні типи мовлення (розповідь, опис, роздум)



Щоб вдало провести публічний виступ потрібно вміло і грамотно користуватися функціональними типами мовлення такими як розповідь, роздум , опис, тощо.

Належним чином дібраний зміст потрібно логічно розташувати, адже слухачі повинні з зацікавленням слухати докладчика. Логіка викладу змісту залежить від провідного типу мовлення. Наведемо декілька прикладів,так, якщо це розповідь, то її будова складається з: вступу, зав’язки, розвитку дії, кульмінації і розв’язки. Опис потребує спочатку передачі загального вигляду предмета, основного враження про нього, а потім дається характеристика окремих його частин, після чого подається узагальнюючий описовий висновок. Роздум будується двояко: від загального до конкретного (дедукція) або від конкретного до загального (індукція). Якщо обирається дедуктивний виклад, то композиція роздуму така: спочатку формулюється теза, яка потім обґрунтовується доказами (аргументами), після чого наводиться. При індуктивному методі розгляду певного питання спочатку дається аналіз низки фактів, явищ, предметів, на основі чого робиться узагальнюючий висновок.

Користуючись цими загальними правилами ведення публічного виступу, ви зможете легко і невимушено прикувати увагу слухачів, які в свою чергу, будуть вас зацікавлено слухати.

Специфіка публічної монологічної мови.

Монолог, монологічне мовлення (від моно і греч. lуgos - слово, мова), вид мови, зовсім або майже не пов'язаної (на відміну від діалогічної мови) з мовою співбесідника ні в змістовному, ні в структурному відношенні. Монологічне мовлення володіє набагато більшою мірою традиційності при виборі мовних, композиційних і інших засобів, має, як правило, складнішу синтаксичну побудову в порівнянні з репліками в діалозі. У побутовому спілкуванні монологічне мовлення зустрічається украй рідко. Основні комунікативні ситуації її вживання - сфера мистецтва, ораторського виступу, спілкування по телебаченню і радіо, ситуація навчання (мова вчителя в класі і т. п.). По своїй мовній і структурно-композиційній організації монологічне мовлення набагато складніше, ніж інші види мови; ці її особливості вивчає т.з. лінгвістика тексту (проблема складного синтаксичного цілого, абзацу і т. п.).
За межами художніх творів форму монологу приймають окремі різновиди усних висловів, таких, як мова оратора, лектора, виступ по радіо, телебаченню. Монологічне мовлення, що має зовнішнього адресата, характеризується такими загальними ознаками, як наявність в ній обігу, а також займенників і дієслів другої особи, дієслів наказового нахилу і інших форм волевиявлення. Мовні типи монологу обумовлені властивими монологу комунікативними функціями (розповідь про подію, міркування, сповідь, самохарактерістіка і т. п.). Так, для монологу оповідного типу характерне з'єднання дієслівних фраз, в яких співвідношенням видо-тимчасових форм дієслівних присудків виражена послідовність дій, рух подій. Для монологу-міркування типові синтаксичні побудови, які містять висновок, констатацію фактів, передають логічний зв'язок явищ (конструкції причинно-наслідкові, умовні, допустові, і ін.). Монолог-сповідь звичайно об'єднує в собі оповідні форми мови з формами міркувань. Орієнтуючись на усний вислів, монологи різних типів вільно допускають вживання розмовної і, експресивно забарвленої лексики, вигуків, розмовних і розмовно-експресивних синтаксичних побудов, в т.ч. і конструкцій діалогічної мови.

Специфіка публічної діалогічної мови.

Усна публічна мова функціонує переважно у формі монологу, хоча наприкінці ХХ ст. активно розвиваються дискусійно-полемічні форми, починається становлення публічної діалогічної мови. У загальному вигляді діалог як форма мовленнєвої комунікації являє собою спілкування двох суб’єктів за посередництвом мови. Побудова такого публічного висловлювання базується на розв’язанні конкретних комунікативних завдань відповідно до мети мовлення і особливостей ситуації.

Серед діалогічних публічних виступів виділяють бесіду та диспут як основні види діалогічного спілкування. Бесіда є питально-відповідною формою роз’яснення важливих аспектів суспільної діяльності. Це загалом основна форма роботи агітатора, але вона також широко застосовується лекторами. Ця форма публічної діалогічної мови має на меті встановити контакт з аудиторією, глибше вивчити суспільну думку, знайти відповіді на найгостріші питання та розв’язати нагальні проблеми. Основними якостями бесіди є активність суб’єктів спілкування, розмовність, контактність. Диспут – це різновид публічного обговорення у формі боротьби думок між його учасниками. Найважливішою умовою диспуту, що призводить до його ефективного результату, є наявність різних точок зору з приводу обговорюваного питання та відсутність заздалегідь підготованих відповідей.

Основною особливістю публічної діалогічної мови є рівноправність щодо обміну інформацією та висловлювання своєї позиції. Певним чином діалогічне спілкування є взаємодією із ціллю повнішого розкриття особистих точок зору суб’єктів спілкування. Як і будь-якому виступу, публічній діалогічній мові притаманні полемічність, стислість, точність та чіткість формулювань, тільки тепер ці риси окреслюються у формі діалогічного висловлювання.

Змістова організація основної частини публічного виступу.

Насамперед доповідач повинен представитися аудиторії. Також він повинен знати тему засідання, склад аудиторії, хто ще виступатиме на зібранні і де й коли вібуватиметься конференція, тощо.

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки.

Перший крок у підготовці — накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань, що їх він має охопити. Другий крок — добір допоміжної інформації. Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми.

Також потрібно підготувати написаний план доповіді на папері, що містить: вступ, основний текст та висновки.

Початок доповіді (вступ) є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази.

В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, дотримуючись попередньо визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати, тощо. Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається.

У висновку підсумуйте все сказане. Висновки певним чином мають узгоджуватися із вступом і не випадати з загального стилю викладу.

Етикет Наукової мови

Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування, фахове мовлення науки тяжіло до уніфікації і стандартизації, тобто на засобах вираження мовного етикету суттєво позначилися відомі соціальні, тобто позамовні чинники. Це й спричинило, на думку вчених, те, що національне в мовному етикеті української науки нівелювалося, розчинилося (табл. 5).

Мовний етикет має велике значення в комунікації науковців, їх поведінка і мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні — у науково-навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись із колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертань тощо), а під час спілкування зі студентами — інші. Отже, засоби вираження мовного етикету залежать від того, з ким спілкується науковець, і мають вони певні диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю).

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати мовні формули. Ці зміни будуть залежати від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування. Майже незмінними залишилися .

■ етикетні вирази, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, напр.: Глибокоповажаний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажані члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!

■ вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради— членові-кореспонденту Академії педагогічних наук України, доктору економічних наук, професорумоєму керівникові, доктору економічних наук, професору сердечно дякую офіційним опонентам: докторові економічних наук, професору .... кандидатові економічних наук, доценту ..; ученим провідної установи: кандидатові економічних наук, доценту ..; докторові економічних наук, професору ... Моя дяка всім ученим, які надіслали відгуки на автореферат (аналогічно, як і вище, називаються). Щиро дякую кафедрі .., її завідувачеві.., усім співробітникам кафедри та зокрема професорові .., доцентові.., які доклали зусиль при атестації роботи на попередніх етапах. Сердечна дяка всім членам спеціалізованої вченої ради за участь в обговоренні роботи. Висловлюю особливу подяку вченому секретареві спеціалізованої вченої ради...).

Етикет ділової мови

Зміст спілкування будь-якої людини полягає в тій реакції , що він викликає . А для того, щоб одержати потрібну реакцію, необхідно підготуватися до спілкування з партнером.

Основними складовими професіоналізму ділового спілкування є чесність та порядність у ділових відносинах. Обман не гарантує нормального процесу, оскільки створює загрозу для одного, для другого співрозмовника. Адже розкритий обман в ділових справах спричиняє серйозні адміністративні й карні санкції .

В етичному плані співрозмовник повинен виявляти терпимість, довір'я, розуміння й бути відвертим зі співрозмовником. Потрібно бути тактовним, особливо до жінок, старих, інвалідів, виявляти до них гуманність благородство, уважність, запобігливість. Якщо перед вами іноземець, будьте дуже делікатні , бо вам, напевно, мало що відомо про етику ділового спілкування на його батьківщині .

Нелегко набути репутацію доброго співрозмовника, а ось втратити можна через дрібницю: нагрубити, обдурити його, не виконати обіцяне.

Ділова людина під час спілкування повинна:

- поважати себе як особистість, з повагою ставитися до всіх відвідувачів;

- усвідомлювати, що професійна репутація понад усе;

- цінувати співпрацю;

- пам'ятати, що розгубленість тільки компрометує ділову людину;

- бути терпимим до недоліків відвідувача.

Професійний діловий співрозмовник повинен бути активним, що виявляється у різноманітності його прийомів. Його діяльність характеризується не тільки метою, але й мотивами, як спонукають до активності .

Ділова людина повинна бути зацікавлена в авторитеті своєї установи та менше думати про матеріальну винагороду.

Головна зброя - це ділове спілкування. Ділові взаємовідносини з відвідувачами створюються не тільки в ході виконання службових обов'язків.

Безконфліктна поведінка ділових співрозмовників - це невід'ємна частина професійної етики. Вона випливає з умінь, навичок знань у галузі того бізнесу, в якій обертаються співрозмовники

Так, дотримання законів спілкування, чесність, орієнтація на конкуренцію без порушення моралі - все це можна віднести до етичних норм спілкування.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.175.108 (0.013 с.)