Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства.



Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства.

Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства є найсуттєвішими складовими. Нормальний розвиток мови – це одна з передумов здорового розвитку нації , утвердження естетичних і моральних ідеалів. Література й мова – духовні підвалини нації, без яких вона не може розвиватися в інших сферах суспільного життя – культурі ,освіті, політиці, економіці ,мистецтві. Словесна творчість народу – це його характер, його пам’ ять, історія й духовна могутність . У ній відбито психічний стан народу, звичаї, традиції, побут, сучасне й минуле, розум і досвід нації. Мову І. Франко назвав «коштовним скарбом народу», Олесь Гончар – «генофондом культури» ,а М. Рильський – основою духовного життя. Без мови не може існувати й розвиватися суспільство, бо за допомогою мови люди налагоджують своє господарство, виробництво, передають наступним поколінням величезний досвід, набутий упродовж багатьох віків. Мистецтвом слова є художня література. Стан літератури в суспільстві відбиває стан мовного самовиявлення народу в найширшому розумінні цього слова. Література підвищую інтелектуальний рівень особистості, збагачує словниковий склад мовця, розвиває творчу уяву, мислення, що вкрай необхідно людині як у навчальній, так і в подальшій професійній діяльності.

Мова – це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту обслуговування, культури, освіти, науки.Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, слов'янської групи і разом з російською та білоруською до східнослов'янської підгрупи. Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова, адже обидві ці мови походять від давньоукраїнської і почали окремо розвиватися, починаючи з 15-17 століть. Українська мова має три групи діалектів. Існують проекти кодифікації певних українських говірок в окремі мови. Наприклад, декілька південно-західних говорів було кодифіковано в русинську мову. Кількома зарубіжними мовознавцями ці кодифіковані говірки вважаються окремою.Українська мова входить до найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей. Вона належить до східної групи слов'янських мов, що входять до індоєвропейської мовної сім'ї. Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на їй всій території України».

Мова – суспільне явище. Функції мови.

Мова – це скрарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. МОВА - суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, мають змогу налагодити спільну діяльність у всіх галузях людської діяльності.

МОВА є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилася в процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:

1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.

2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.

6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.

9.Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

Українська літературна мова й мова професійного спрямування.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, побут людей.

Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон- досконалу літ. мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

Норма літ. Мови – сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації, зафіксованих у граматиці, правописі. Найважливіші – орфоепічні: вони регулюють правила вимови звуків, звукосполучень. Акцентуаційні визначають узвичаєне наголошення слів. Лексичні встановлюють правила слововживання. Граматичні(морфологічні та синтаксичні) – правила вживання граматичних форм слів, узгодження, керування слів, утворення речень та словосполучень. Стилістичні визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мови. Орфографічні охоплюють правила написання слів та їх частин. Пунктуаційні регулюють вживання розділових знаків.

Укр.літ.мова обслуговує всі сфери сусп.. діяльності і функціонує у 2 формах: усна та письмова. Усна обслуговує безпосереднє спілкування людей, побут та виробничі потреби суспільства. Звукова мова, яка широко використовує позамовні засоби спілкування. Письмова – мова, зафіксована на письмі графічними знаками, обслуговує в осн. державнополітичну, наукову, господарську діяльності.

Специфіка:

Усна: первинна; монолог/діалог; живе спілкування, інтонація; розрахована на слухачів; часто не підготовлена; індивідуалізована; емоційно забарвлена.

Письмова: вторинна; монолог; графічно оформлена; попередньо продумана; добір мовних засобів; відповідність стилю; ґрунтовний виклад думки; текст.

Принципи українського правопису.

Український правопис дотримується таких принципів:

1. не змінювати традиційної укр. графіки;

2. не ускладнювати принципи написання слів новими правилами і винятками;

3. по можливості спростити правопис складних слів;

4. критично ставитися до тих правописних моментів, які не випливають із мовної структури;

5. враховувати, що укр. мова постійно розвивається, але правопис повинен відповідати живій народній мові.

Стаття.

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань.

Етикет Наукової мови

Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування, фахове мовлення науки тяжіло до уніфікації і стандартизації, тобто на засобах вираження мовного етикету суттєво позначилися відомі соціальні, тобто позамовні чинники. Це й спричинило, на думку вчених, те, що національне в мовному етикеті української науки нівелювалося, розчинилося (табл. 5).

Мовний етикет має велике значення в комунікації науковців, їх поведінка і мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні — у науково-навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись із колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертань тощо), а під час спілкування зі студентами — інші. Отже, засоби вираження мовного етикету залежать від того, з ким спілкується науковець, і мають вони певні диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю).

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати мовні формули. Ці зміни будуть залежати від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування. Майже незмінними залишилися .

■ етикетні вирази, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, напр.: Глибокоповажаний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажані члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!

■ вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради— членові-кореспонденту Академії педагогічних наук України, доктору економічних наук, професорумоєму керівникові, доктору економічних наук, професору сердечно дякую офіційним опонентам: докторові економічних наук, професору .... кандидатові економічних наук, доценту ..; ученим провідної установи: кандидатові економічних наук, доценту ..; докторові економічних наук, професору ... Моя дяка всім ученим, які надіслали відгуки на автореферат (аналогічно, як і вище, називаються). Щиро дякую кафедрі .., її завідувачеві.., усім співробітникам кафедри та зокрема професорові .., доцентові.., які доклали зусиль при атестації роботи на попередніх етапах. Сердечна дяка всім членам спеціалізованої вченої ради за участь в обговоренні роботи. Висловлюю особливу подяку вченому секретареві спеціалізованої вченої ради...).

Етикет ділової мови

Зміст спілкування будь-якої людини полягає в тій реакції , що він викликає . А для того, щоб одержати потрібну реакцію, необхідно підготуватися до спілкування з партнером.

Основними складовими професіоналізму ділового спілкування є чесність та порядність у ділових відносинах. Обман не гарантує нормального процесу, оскільки створює загрозу для одного, для другого співрозмовника. Адже розкритий обман в ділових справах спричиняє серйозні адміністративні й карні санкції .

В етичному плані співрозмовник повинен виявляти терпимість, довір'я, розуміння й бути відвертим зі співрозмовником. Потрібно бути тактовним, особливо до жінок, старих, інвалідів, виявляти до них гуманність благородство, уважність, запобігливість. Якщо перед вами іноземець, будьте дуже делікатні , бо вам, напевно, мало що відомо про етику ділового спілкування на його батьківщині .

Нелегко набути репутацію доброго співрозмовника, а ось втратити можна через дрібницю: нагрубити, обдурити його, не виконати обіцяне.

Ділова людина під час спілкування повинна:

- поважати себе як особистість, з повагою ставитися до всіх відвідувачів;

- усвідомлювати, що професійна репутація понад усе;

- цінувати співпрацю;

- пам'ятати, що розгубленість тільки компрометує ділову людину;

- бути терпимим до недоліків відвідувача.

Професійний діловий співрозмовник повинен бути активним, що виявляється у різноманітності його прийомів. Його діяльність характеризується не тільки метою, але й мотивами, як спонукають до активності .

Ділова людина повинна бути зацікавлена в авторитеті своєї установи та менше думати про матеріальну винагороду.

Головна зброя - це ділове спілкування. Ділові взаємовідносини з відвідувачами створюються не тільки в ході виконання службових обов'язків.

Безконфліктна поведінка ділових співрозмовників - це невід'ємна частина професійної етики. Вона випливає з умінь, навичок знань у галузі того бізнесу, в якій обертаються співрозмовники

Так, дотримання законів спілкування, чесність, орієнтація на конкуренцію без порушення моралі - все це можна віднести до етичних норм спілкування.

Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства.

Мова й література в системі культурних цінностей українського суспільства є найсуттєвішими складовими. Нормальний розвиток мови – це одна з передумов здорового розвитку нації , утвердження естетичних і моральних ідеалів. Література й мова – духовні підвалини нації, без яких вона не може розвиватися в інших сферах суспільного життя – культурі ,освіті, політиці, економіці ,мистецтві. Словесна творчість народу – це його характер, його пам’ ять, історія й духовна могутність . У ній відбито психічний стан народу, звичаї, традиції, побут, сучасне й минуле, розум і досвід нації. Мову І. Франко назвав «коштовним скарбом народу», Олесь Гончар – «генофондом культури» ,а М. Рильський – основою духовного життя. Без мови не може існувати й розвиватися суспільство, бо за допомогою мови люди налагоджують своє господарство, виробництво, передають наступним поколінням величезний досвід, набутий упродовж багатьох віків. Мистецтвом слова є художня література. Стан літератури в суспільстві відбиває стан мовного самовиявлення народу в найширшому розумінні цього слова. Література підвищую інтелектуальний рівень особистості, збагачує словниковий склад мовця, розвиває творчу уяву, мислення, що вкрай необхідно людині як у навчальній, так і в подальшій професійній діяльності.

Мова – це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту обслуговування, культури, освіти, науки.Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, слов'янської групи і разом з російською та білоруською до східнослов'янської підгрупи. Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова, адже обидві ці мови походять від давньоукраїнської і почали окремо розвиватися, починаючи з 15-17 століть. Українська мова має три групи діалектів. Існують проекти кодифікації певних українських говірок в окремі мови. Наприклад, декілька південно-західних говорів було кодифіковано в русинську мову. Кількома зарубіжними мовознавцями ці кодифіковані говірки вважаються окремою.Українська мова входить до найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей. Вона належить до східної групи слов'янських мов, що входять до індоєвропейської мовної сім'ї. Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на їй всій території України».



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.210.12.229 (0.04 с.)