Ринкова поведінка підприємства в довгостроковому періоді в умовах досконалої конкуренції.

Довгострокова перспектива відрізняється від короткострокової тим, що всі види витрат фірми є змінними, фірма може змінити масштаб виробництва, прийняти рішення вийти з галузі, тобто припинити виробництво, або увійти в галузь, тобто розпочати виробництво. Внаслідок вільного входу та виходу фірм їх число в конкурентній галузі змінюється.

У довгостроковому періоді, як і в короткостроковому, фірма має справу з абсолютно еластичним попитом на її продукцію, граничні витрати є найваж­ливішим фактором, що визначає рішення фірми про обсяги пропонування, але важливого значення набувають і середні витрати. Нагадаємо, що у довго­строковому періоді крива середніх витрат (LAC) і відповідна їй крива гра­ничних витрат (LMC) характеризують найменші витрати ефективного мас­штабу виробництва.

Оптимальний обсяг випуску, що максимізує прибуток у довгостроковому періоді, визначається за відомою нам двоетапною процедурою. На першому етапі фірма обирає такий оптимальний обсяг виробництва, для якого ціна бу­де дорівнювати довгостроковим граничним витратам: Р - LMC. На друго­му етапі фірма вирішує, чи функціонувати їй взагалі. Для цього потрібно про­аналізувати, з яким результатом може випускатись оптимальний обсяг.

Поведінка фірми у довгостроковому періоді вивчається методом гранич­ного аналізу. Розглянемо на графічній моделі MRMC, як фірма приймає рі­шення щодо обсягу випуску з метою максимізації прибутку в тривалій перс­пективі.

На рис. 10.13 зображені криві короткострокових і довгострокових гранич­них і середніх витрат. За ціною Р₁ фірма в короткостроковому періоді роз­ширює виробництво до обсягу Q₁, для якого МС₁ = Р₁. При цьому фірма має можливість максимізувати економічний прибуток в сумі, що відповідає площі прямокутника abсd. В точці а встановлюється короткострокова рів­новага.

Якщо менеджери фірми вважають, що ринкова ціна тривалий період за лишатиметься на рівні Р₁, то обсяг випуску розшириться до Q₃, де викону­ється умова максимізації прибутку Р₁ = МС₂ = LMC. Нова рівновага в то­чці e настає на ефективнішому масштабі виробництва. Тут граничний при­буток зростає від аb до ef, а загальна сума економічного прибутку - до ве­личини прямокутника efgd. Досягнута довгострокова рівновага в точці є буде також і короткостроковою, тому що великий надприбуток може прива­бити нові фірми, на ринку з'явиться надлишок товарів і ціна впаде.

Зниження ціни змусить фірму скорочувати виробництво доти, доки обсяги випуску не досягнуть Q₂, де в точці Е виконується умова Р₂ = LMC. Тут ціна стає рівною також і довгостроковим середнім витратам: Р₂ = minLAC. Це означає, що фірма потрапила у стан беззбитковості. Об­сяг Q₂ є оптимальним, тому що забезпечує нормальний конкурентний при­буток, достатній для того, щоб утримати фірму в даній галузі як завгодно до­вго. Будь-яке відхилення від Q₂ погіршує положення фірми за ціни Р₂, тому що вона стає збитковою. Отже, рівновага фірми в точці Е з обсягом Q₂ і ці­ною беззбитковості Р₂ є рівновагою довгострокового періоду. Економічний прибуток у довгостроковому періоді тяжіє до нуля.

Коли ринкова ціна падає нижче ціни беззбитковості, економічний прибу­ток стає від'ємним, і якщо менеджери не сподіваються швидко покращити становище фірми, тоді потрібно розглянути можливість виходу фірми з галу­зі. В довгостроковому періоді фірма не може працювати, якщо не відшкодо­вує всіх витрат виробництва LAC.

Розглянувши процедуру вибору рішення, можемо вивести стратегію довгострокового функціонування фірми на ринку:

обрати обсяг випуску, для якого Р = LMC;

вступити па ринок, якщо Р > LAC;

вийти з ринку, якщо Р < LA С.

Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов'язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь, і досягається, коли на­стає галузева рівновага.

Сигналом, який спонукає будь-яку фірму до входження в галузь, або на­дає інформацію про недоцільність перебування в галузі, слугує прибуток, який забезпечується рівноважною ринковою ціною.

Графічно досягнення стану рівноваги фірмою та галузевим ринком ілюс­трує рис. 10.14. На графіку а) бачимо, що за початкової ціни Р₁ фірма працює на обсязі Q₁, отримуючи високий економічний прибуток, який спонукає інші фірми входити в галузь.

Рис. 10.14. Довгострокова конкурентна рівновага фірми і галузі

Ціною довгострокової рівноваги на конкурентному ринку буде ціна беззбитковості. Ціна рівноваги при цьому забезпечує рівність галузевого пропонування споживчому попиту на продук­цію галузі.

Дослідження процесу встановлення довгострокової рівноваги в конкурен­тній галузі виявляє феномен, який дістав назву парадоксу прибутку. Парадокс по­лягає в тому, що можливість отримати економічний прибуток в конкуре­нтній галузі є причиною його зникнення у довгостроковому періоді. Чому ж фірми так прагнуть вступити в надприбуткову галузь, якщо в кінцевому ре­зультаті вони неминуче виходять на нормальний прибуток?

Отже, концепція довгострокової рівноваги пояснює, як треба діяти, пока­зує фірмам найвигідніші напрямки їх діяльності.

33. Ефективність ринку досконалої конкуренції.

Переваги та недоліки досконалої конкуренції:

1. Рівновага встановлюється на рівні довгострокового і корот­кострокового мінімуму середніх витрат, це свідчить про те, що виробництво в умовах досконалої конкуренції організовується технологічно найбільш ефективно.

2. Фірма і галузь функціонують без надлишків і дефіцитів. Крива попиту при досконалій конкуренції співпадає з кривою граничного доходу (D = MR), а крива пропозиції з кривою гра­ничних витрат (S = MS), тому умова довгострокової рівноваги конкурентної галузі фактично дорівнює попиту і пропозиції на даний продукт (так як MR = MS, то S = D). Тобто, можна ствер­джувати, що досконала конкуренція сприяє оптимальному роз­поділу ресурсів: галузь залучає їх у виробництво в такому обсязі

34. Характеристика "чистої монополії"" та її різновиди.

У реальному житті монопольними вважаються ринки, на яких одна фірма може виробляти лише 80% продукції галузі, а решту забезпечують дрібні ви­робники; у продукції монополії можуть існувати деякі замінники. Однак ми будемо розглядати модель монопольного ринку, де існус єдиний постачаль­ник продукту, що не мас близьких замінників. Такий ринок називається чи­стою монополією.

Становище фірми - монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можли­вість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг проду­кції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або про­стої монополії.

Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток мо­нополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки мо­нополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зме­ншаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, - її вказує крива попиту.

Якщо порівняємо монополію з конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, - за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 11.1.а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею про­дажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 11.1.6). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток мо­нополії - попитом споживачів.