Фактори вир-ва та їх особливості.

Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво розглядається як процес ви­користання ресурсів для виготовлення товарів та надання послуг. Іншими словами, як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів у вихідний потік випуску. Випуск - це товари або послуги у грошовому або фізичному вимірі, виготовлені фірмою за певний період часу. Фактори виробництва роз­глядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ - готової продукції.Сучасні економісти ча­сто називають фактори виробництва, залучені підприємством, вхідними ресурсами, і додають ще один фактор - технологію.

Праця. - кваліфіковані і некваліфіковані робітники, менеджери; в іншій інтерпретації - це потенціал фізичної і розумової енергії людей, яка викорис­товується в процесі виробництва, набуті знання і трудові навички. Цей фак­тор ще називають "людський капітал".

Капітал або фізичний капітал - це вироблені раніше блага, які ви­користовуються як засоби виробництва інших благ, зокрема, споруди, устат­кування, інструменти, складські запаси, тобто майно фірми тривалого користування. Важлива риса капіталу та, що він сам - продукт виробництва.

Земля, а більш точно, - матеріальні ресурси - це речовини природи, а також предмети праці, які вже пройшли обробку (електроенергія, пластмаси).

Технологія - знання про те, як сполучити різні фактори для забезпе­чення випуску певного блага. Технологічні знання застосовуються для вибо­ру найкращого способу виробництва товарів і послуг.

У дослідженнях факторів виробництва застосовують кілька припущень:

■ припущення абсолютної необхідності основних факторів: якщо хоч один вид ресурсу відсутній, виробництво неможливе;

■ припущення монотонності: додаткове використання будь якого фа­ктора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випуску продукції;

■ припущення взаємозамінності основних факторів виробництва: де­яку кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого фактора. З цією властивістю пов'язана проблема вибору технології для кожної фірми.

Згідно теорії факторів виробництва, у створенні продукту і його вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва. Кожному фактору при­писують свою продуктивність, тобто здатність створювати свою частку продукту. Після реалізації виробленої продукції власники кожного фактора, у відповідності з його продуктивністю, одержують свою частку доходу у вигляді заробітної плати, прибутку або ренти.

22. Виробнича функція з одним змінним фактором.

Виробнича функція з одним змінним ресурсом має ви­гляд

Q = f(F),

де F — обсяг змінного ресурсу.

Ця функція дає можливість дослідити вплив приросту кож­ної додаткової одиниці змінного ресурсу на обсяг загального випуску (загальний продукт ТР або Q) на величину середньо­го продукту (AP_F) та на величину граничного продукту (MP_F).

Загальний продукт (ТР або Q) — це максимальний фізич­ний обсяг продукту (обсяг продукту в натуральній формі), вироблений певним обсягом змінного ресурсу, за незмінного обсягу всіх інших ресурсів та незмінного технологічного рівня (способу) виробництва. Загальний продукт є мірилом сумар­ної (загальної) продуктивності змінного ресурсу.

Для прийняття управлінських рішень виробником (підпри­ємством) на основі виробничої функції, важливим індикато­ром (показником) є також обсяг середнього продукту.

Середній продукт (АР) — це загальний продукт у розра­хунку на одиницю змінного ресурсу, що використовується у виробництві:

AP=TP\L=Q\L

де ТР = Q — загальний продукт,

L — обсяг змінного ресурсу "праця".

Важливість цього показника визначається тим, що він є мірилом середньої продуктивності змінного ресурсу.

Дослідження найбільш прийнятної комбінації ресурсів з метою максимізації обсягу випуску на основі виробничої фун­кції потребує визначення граничної продуктивності кожного ресурсу.

Граничний продукт ресурсу — це додатковий продукт (або додатковий приріст виробництва), отриманий у результаті приросту обсягу одного із ресурсів на одну додаткову одини­цю (нескінченно малу величину), за умови, що обсяги всіх інших ресурсів (а тому й затрати на них) залишались незмін­ними.

Таким чином, граничний продукт (МР) показує зміну обсягу загального продукту внаслідок зміни на одну одиницю змінного ресурсу, тобто

MP=^TP \^F

де ^ F — приріст змінного ресурсу.

Залежно від динаміки загальної, середньої та граничної продуктивності, за умови збільшення використання одного змінного ресурсу, виділяють чотири стадії розвитку вироб­ництва:

І стадія виробництва (ОА) Збільшення витрат праці сприяє більш повному використанню капіталу: гранична та сукупна продуктивність праці росте. Це виявляється у рості МР і АР, при цьому МР > АР (рис. 7.1.) В точці А¹ МР досягає свого максимуму.

ІІ стадія виробництва (АС) Величина МР зменшується, в точці С¹ дорівнює

АР (МР = АР)

Якщо на І стадії (ОА) сукупний продукт зростає повільно, то на ІІ стадії (АС) сукупний продукт зростає швидко, чим використана кількість, змінного фактора (рис.7.1.)

ІІІ стадія виробництва (СВ) МР<АР. Сукупний продукт росте повільніше витрат змінного фактора

ІV стадія виробництва (після точки В) МР<0

Зростання змінного фактора приводе до зменшення випуску сукупної продукції.(Рис.7.1.) У цьому і полягає закон спадної граничної продуктивності.

Ці стадії розвитку виробництва і свідчать про дію закону спадної граничної продуктивності змінного ресурсу. Однак необхідно підкреслити, що дія такого закону обмежена часовими межами короткострокового періоду. Науково-тех­нічний прогрес пропонує нову техніку, засоби захисту рос­лин, добрива, джерела енергії і таке інше, що забезпечує зро­стання граничної продуктивності у довгостроковому періоді.

 

23. Виробнича функція з двома змінними факторами. Двофакторна виробнича функція дозволяє визначити можливості взаємної заміни ресурсів для технологічно ефективного способу ви­робництва. Альтернативним способом її описання є карта ізоквант.

Ізокванта - це крива, що відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, які забезпечують однаковий рівень випуску. Кожна з ресур­сних комбінацій на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у вироб­ництво додаткову одиницю іншого фактора.

Закон зниження граничної норми технологічної заміни полягає у тому, що зі збільшенням застосування будь-якого фактора у вироб­ництві гранична норма технологічної заміни знижується. Цей закон є формою прояву закону спадної віддачі.

У довгостроковому періоді всі витрати змінні. Сукупні витрати ві­дображаються ізокостою. Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що включає всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може при­дбати за даного рівня витрат.