Організація оплати праці від валового, госпрозрахункового і чистого доходу.

Оплата праці від валового доходу. Джерелом формування фонду оплати праці є валовий дохід, який визначають як різницю між вартістю виробленої продукції і плановими прямими матеріальними витратами на виробництво цієї продукції. За нових умов господарювання формують єдиний фонд оплати праці який визначають за нормативом відрахувань від госпрозрахункового доходу.

Система оплати праці від валового доходу найбільш доцільна в умовах, коли відшкодування всіх витрат виробництва, у тому числі і на заробітну плату здійснюється за рахунок власних коштів. Джерелом формування фонду оплати праці є валовий дохід. При його розподілі насамперед виділяють кошти, необхідні для оплати праці працівників господарства.

Норматив відрахувань в єдиний фонд оплати праці від валового доходу чи (госпрозрахункового доходу або чистого) визначають діленням загальної суми фонду оплати праці на величину валового доходу, госпрозрахункового або чистого.

Н = Ф_оп: ВД * 100%;

Н = Ф_оп: ГД * 100%;

Н = Ф_оп: ЧД * 100%,

Н – норматив оплати праці, %;

Ф_{оп –} фонд оплати праці, грн.;

ВД – валовий доход, грн..;

ГД – госпрозрахунковий доход, грн..;

ЧД – чистий доход, грн..

Валовий доход підприємств є частиною вартості валової продукції, створеної живою працею, заново затраченою на виробництво продукції, без затрат уречевленої праці, тобто щоб обчислити валовий доход від вартості валової продукції віднімають вартість використаних засобів виробництва (насіння, кормів, амортизаційних відрахувань тощо).

Чистий доход -вартість додаткового продукту, виробле­ного додатковою працею працюючих. Це та частина валового доходу, яка залишається після виключення з нього витрат на оплату праці.

Чистий доход є одним з основних економічних показників сільського господарства як галузі матеріального виробництва. У практиці його визначають як різницю між вартістю і собівар­тістю валової продукції господарства, тобто він є тією частиною вартості валової продукції, що залишаєть­ся після заміщення використаних основних і оборотних засобів та оплати праці.

Госпрозрахунковий доход – цеодержаний прибуток включаючи затрати на оплату праці.

В орендних колективах оплати праці здійснюється по залишковому принципу, суть якої полягає в тому, що від доходної частини колективу вираховують всі витрати і залишок розподілять за рішенням колективу.

 

Суть значення і основні принципи планування і прогнозування економічного і соціального розвитку с/г підприємств. Методи планування.

Планування – це діяльність, спрямована на розробку, оцінювання та відбір засобів для досягнення заздалегідь поставленої мети.

Розробка планів здійснюється виходячи з таких принципів:

· науковість планування;

· єдність інтеграції, диверсифікації та збільшення вироб­ництва;

· стратегія менеджменту;

· забезпечення пропорційності і збалансованості на основі визначення провідних ланок діяльності;

· єдність політики та економіки;

· розвиток матеріального й культурного рівня життя гро­мадян;

· поєднання і узгодження перспективних та річних планів;

· систематичний контроль за виконанням планів.

Принцип науковості планування полягає в тому,що плани повинні складатися з урахуванням наукових досяг­нень у галузі та механізмів дії економічних законів розвитку.суспільства і виробництва.

Принцип єдності інтеграції, диверсифікації та збільшен­ня виробництва передбачає використання позитивної дії кооперування та інтеграції з іншими підприємствами щодо виробництва та переробки окремих видів продукції. Інтеграція створює умови для оптимального поєднання окремих видів виробництва й інтересів учасників спільної діяльності, забезпечує ефективне використання засобів виробництва та підвищення продуктивності праці.

Принцип стратеги маркетингу — на сучасному етапі пере­ходу до ринкових відносин маркетинг є невід'ємною частиною виробництва. Тому, плануючи той чи інший вид діяль­ності, слід завжди враховувати механізми його дії.

Принцип забезпечення пропорційності і збалансованості на основі визначення провідних ланок діяльності передбачає виявлення головних напрямів, які є вирішальними в діяль­ності підприємства, враховуючи його земельні та потенційні ресурсні можливості. Він вимагає встановлення суворих кількісних і якісних співвідношень як між окремими взаємо­пов'язаними видами діяльності, так і між елементами вироб­ничого процесу на різних операціях технологічної лінії, які дають змогу забезпечити найповніше завантаження людей і машин у просторі та часі.

Принцип єдності політики і економіки виходить із того, що плани розвитку економіки тісно пов'язані з політикою держави і на різних етапах її соціального та економічного розвитку економіка характеризується різною суттю та напрямами. Держава регулює економічну політику щодо пріо­ритетних напрямів розвитку виробництва податковою та ціновою системами, інвестуванням в окремі галузі з метою сприяння їх розвитку.

Принцип розвитку матеріального й культурного рівня життя громадян полягає в тому, що на різних етапах соціально-економічного розвитку змінюється попит на окремі види товарів, продуктів та послуг. Це залежить від досягну­того рівня добробуту населення, у якого виникає потреба в більш якісних та цінних товарах і продуктах.

Принцип поєднання і узгодження перспективних та річ­них планів вимагає постійної узгодженості та взаємозв'язку між ними. У перспективних планах відображуються основні напрями діяльності й укрупнені показники розвитку. Річнім плани деталізують ці виробничі напрями, уточнюють кількіс­ні показники з урахуванням змін, які відбуваються на ринку, та досягнень науково-технічного прогресу.

Принцип систематичного контролю за виконанням планів передбачає своєчасне і постійне виявлення причин, які спри­чинюють відхилення у виконанні планів, та визначення шляхів усунення цих відхилень або коригування планів відповідно до обставин, що виникли внаслідок непередбаче­них умов. Повсякденний контроль дає змогу своєчасно вияв­ляти диспропорції, які виникають, й оперативно використо­вувати наявні резерви для прискорення темпів зростання виробництва та збуту продукції.

Методи планування. До найбільш поширених методів планування належать: балансовий, розрахунково-конструк­тивний, економіко-математичний і нормативний. Про них ми уже згадували вище. Тому зупинимося на них дуже коротко.

Балансовий метод — найбільш поширений, і його суть полягає у встановленні пропорцій між потребою в ресурсах для визначеної діяльності та можливостями їх забезпечення. При цьому розробляють таблиці балансу, які складаються із двох частин: витратної, яка відображує потреби, і прибуткової — наявність і надходження. За змістом баланси поділяють на три групи: натуральні, вартісні і праці. У нату­ральних йдеться про сільськогосподарські угіддя, техніку, енергоресурси, насіння, добрива, засоби захисту рослин і тварин, корми та ін.; у вартісних — про доходи і витрати праці — потребу та наявність робочої сили.

Розрахунково-конструктивний метод передбачає вико­ристання при плануванні багатоваріантних розрахунків та вибір із них найбільш сприятливих для визначеного виду діяльності. Даний метод застосовують при виборі спеці­алізації і поєднання галузей, формуванні машинно-трактор­ного парку, визначенні структури посівних площ, сівозмін, організації внутрішньогосподарських формувань, виборі сис­тем оплати праці тощо.

Економіко-математичний метод доповнює розрахунково-конструктивний. При використанні економіко-математичних моделей, комп'ютерної і електронно-обчислювальної техніки розширюються можливості вибору оптимальних рішень при плануванні тієї чи іншої позиції. Суттєво зменшується час на розрахунки, одержання даних щодо диспропорцій, які виникають при плануванні виходу продукції та витрат на її виробництво.

Розробити будь-який план, не користуючись норматива­ми, неможливо. У тій чи іншій зоні України уже склалися сталі, перевірені практикою нормативи щодо висіву насіння, затрат праці на одиницю роботи, голову худоби, одиницю продукції, витрат паливно-мастильних матеріалів та інших складових виробництва.

За допомогою нормативного методу планують розміри податків, створення фонду заробітної пла­ти, капіталовкладення у будівництво об'єктів, придбання техніки, інші показники. Цей метод підвищує ступінь обґрунтованості планів, значно спрощує розрахунки й скорочує час на їх виконання.

 

Система внутрішньогосподарського планування, види і характеристика планів.

Планування на підприємстві – це процес пошуку і використання резервів підвищення ефективності виробництва і вирішення соціальних проблем колективу.

Планування – це діяльність, спрямована на розробку, оцінювання та відбір засобів для досягнення заздалегідь поставленої мети.

Залежно від тривалості планового періоду розрізняють перспективне і поточне планування.

Перспективне планування буває довгострокове (охоплює період більше п’яти років) і середньострокове (на період від двох до п’яти років)

Поточне планування полягає в розробці річних планів, а також планів на коротші періоди (квартал, місяць).

За змістом планових рішень виділяють: стратегічне, тактичне та оперативно-календарне планування.

Стратегічне планування, як правило орієнтується на довгострокову перспективу і визначає основні напрями розвитку об’єкта господарювання. У результаті перспективного планування підприємство ставить перспективні цілі й розробляє засоби їх досягнення.

У результаті тактичного планування складається план економічного і соціального розвитку підприємства, що є комплексною програмою виробничої, господарської і соціальної його діяльності на певний період.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у планування господарської діяльності фірми. Основним його завданням є конкретизація показників з метою повсякденної планомірної роботи підприємства та його структурних підрозділів.

Розрізняють такі етапи планування:

• аналіз досягнутого рівня розвитку економіки;
• науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму;
• розробка планів за всією номенклатурою показників на основі аналізу виконання попереднього плану і прогнозу наступного розвитку;
• контроль виконання плану.

Внутрішньогосподарське планування – це економічна єдність перспективних, річних та оперативних планів, які складаються в господарстві.

Система внутрішньогосподарського планування в системі державного регулювання АПК України

Система внутрішньогосподарського планування в системі державного регулювання АПК України

Значення і методика розробки робочих планів по основних періодах с/г робіт.

Оперативні плани складають на короткі проміжки часу – окремий виробничий період, місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну. В рослинництві розробляються оперативні робочі плани на періодинайважливіших сільськогосподарських робіт (весняних, догляду за посівами і насадженнями, збирання врожаю та ін.), а також плани- наряди на виконання робіт.

У робочих планах на періоди окремих сільськогосподарських робіт передбачається:

· перелік і обсяги робіт у хронологічній послідовності та агротехнічні вимоги до їх виконання. Вихідними даними для робочих планів є технологічні карти;

· кількість робочих днів, необхідних для виконання встановленого обсягу робіт в оптимальні агротехнічні строки;

· склад агрегатів, їх змінний, денний і сезонний виробіток;

· денна потреба в робочій силі, тракторах, машинах, комбайнах, транспортних та інших засобах, яка визначається шляхом ділення обсягу робіт на результат від множення агротехнічного строку на норму виробітку.

Для цього складають графіки потреби в ресурсах і визначають дні найбільшої напруги; потім їх вирівнюють, змінюючи в межах допустимих норм календарні строки виконання окремих процесів. За необхідності планують залучення додаткової техніки і обслуговуючого персоналу.

Технологічні карти в рослинництві, методика складання і використання даних під час планування витрат на вирощуванні сільськогосподарських культур.

Технологічна карта – це документ, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва і робоча сила, а також розмір матеріальних витрат на вирощування тієї чи іншої с.-г. культури. Її складають на 100 гектарів посіву кожної культури і на кілька років із відповідним коригуванням щороку. Технологічна карта складається з двох частин: технологічної, де в хронологічній послідовності записують всі види робіт по даній культурі, склад агрегату та кількість обслуговуючого персоналу та економічної. До економічної частини відносять: норми виробітку, які визначають згідно довідкових матеріалів; кількість нормо-змін, визначається діленням обсягу робіт на норму виробітку, а множенням останніх на кількість обслуговуючого персоналу й на 7 годин – затрати праці в людино-годинах.

У технологічних картах планують витрати на виробництво продукції, насамперед на оплату праці (їх визначають множенням тарифних ставок на кількість нормо-змін та кількість працівників за категоріями з урахуванням відповідних надбавок, доплат і премій), амортизаційні відрахування й витрати на поточний ремонт с.-г. техніки обчислюють за встановленими нормативами; вартість паливно-мастильних матеріалів (за нормами витрат, обсягом механізованих робіт і комплексною оцінкою одиниці палива). Передбачають також послуги допоміжних галузей (автотранспорт, живе тягло, електроенергія тощо). Для цього відповідний обсяг робіт у тонно-кілометрах, коне-днях, кіловат-годинах множать на планову собівартість одиниці роботи, яку визначають окремо.

Основна мета складання технологічної карти – це планування прямих матеріальних витрат по даній культурі в розрахунку на 1га та на 1 центнер продукції. Всього прямих витрат на 1 центнер продукції є не що інше, як собівартість 1 центнера даної культури.