Суть, значення і основні принципи нормування праці. Види норм праці.

Нормування праці – це науково обґрунтоване встановлення затрат часу або обсягів робіт для конкретної групи працівників.

Нормування праці – це сукупність методів, прийомів і розрахунків за допомогою яких встановлюються обґрунтовані норми праці.

Принципи нормування праці:

• технічне, економічне й психофізіологічне обґрунтування норм виробітку в умовах застосування раціональної організації праці;
• єдність і гнучкість при розробці норм виробітку з урахуванням нормо утворювальних факторів;
• прогресивність норм праці залежно від технології виробництва;
• нормування допоміжних робіт і робіт обслуговуючого персоналу.

Для нормування праці використовують слідуючи норми праці:

Норма часу – це затрати робочого часу встановлені на виконання одиниці роботи одним чи групою працівників при певних конкретних умовах (при міняють в основному в ремонтних майстернях на будівництві тощо).

Норма виробітку – це обумовлена кількість одиниць роботи (шт., га, ц), які повинен виконати виконавець, чи група працівників за встановлену одиницю часу (год., зміну) при певних умовах (при міняють в основному на польових роботах в рослинництві, садівництві тощо).

Норма обслуговування – визначена кількість об'єктів (число машин, голів худоби), які повинен обслуговувати виконавець чи група працівників за одиницю часу при певних умовах (широко при міняють в тваринництві).

Норма чисельності – визначає число виконавців, які повинні обслуговувати той чи інший об'єкт (агрегат, ферму, кормоцех) при певних умовах.

Нормативи – це вихідні регламентовані величини, на основі яких розраховують норми праці.

Норми праці поділяють на:

· єдині норми виробітку, часу і обслуговування на однотипні роботи, які виконуються у всих галузях народного господарства;

· типові норми праці розраховані на основі типової технології, організації праці і технічного рівня;

· тимчасові норми в процесі примінення уточнюють.

Методи нормування праці і способи вивчення робочих процесів.

Нормування праці – це науково обґрунтоване встановлення затрат часу або обсягів робіт для конкретної групи працівників.

Методи нормування праці – це дослідження трудового процесу за основними його елементами та визначення способу, за допомогою встановлюється норма виробітку.

Існує два методи нормування праці:

Сумарний – норма виробку встановлюється як середня величина роботи декількох агрегатів або групи працівників.

Аналітичний метод – передбачає поділпроцесу праці на окремі складові з наступним детальним вивченням. Він поділяється на два види:

· аналітично-експериментальний;

· аналітично-розрахунковий.

Аналітично-експериментальне нормування включає проведення певних спостережень та досліджень безпосередньо при виконанні того процесу, на який встановлюється норма виробітку.

Суть аналітично-розрахункового методу в тому, що норми виробітку встановлюють за типовими нормативами, диференційованими за природними й організаційно-технічними умовами.

Для вивчення затрат робочого часу використовують три способи: хронографія (фотографію) робочого дня, хронометраж і фотохронометраж.

Хронографія (фотографія) – спосіб вивчення використання робочого часу шляхом замірів його затрат за операціями та їх елементами в порядку послідовності їх використання з урахуванням всіх нормо утворюючих факторів протягом усього робочого дня. Розрізняють індивідуальну і групову фотографію.

Хронометраж – це вид спостереження при якому вивчаються елементи затрату часу на виконання окремих, часто повторюваних елементів операції, які можуть бути розчленовані до прийомів, дій, рухів.

Фотохронометраж – це комбінований вид спостереження, який включає хронографію і хронометраж.

При обробці результатів спостережень визначають затрати часу з кожного елементу роботи.

Методика розробки норм виробітку на механізовані польові роботи. Нормоутворюючі фактори і нормування праці на різних роботах в окремих галузях виробництва.

Норма виробітку (Нв) на механізовані польові роботи встановлюється за формулою:

Нв = Вр * Vр * То * 0,1,

Вр – ширина захвату тракторного агрегату, м;

Vp – швидкість руху, км/год;

То – час основної роботи протягом зміни, год;

0,1 – постійний коефіцієнт, який вводиться для вирівнювання показників, оскільки ширину захвату визначають у метрах, швидкість руху – в кілометрах, а виробіток – в гектарах.

Нормоутворюючі фактори в рослинництві:

· вимоги агротехніки і якість виконання робіт;

· тип, підтип та механічний склад грунту;

· площа, довжина гону, конфігурація, рельєф поля;

· попередня культура та забур’яненість;

· кліматичні умови;

· врожайність та стан культур, що збираються, на збиральних роботах (вологість, забур’яненість, полеглість хлібів).

Тарифна система, її призначення і складові частини. Тарифікація робіт.

Тарифна система – це сукупність нормативно-правових документів для нарахування оплати праці в залежності від її тяжкості, шкідливості, умінь та навиків виконавців. Вона включає: тарифну сітку, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки.

Тарифна сітка включає шість розрядів послідуючий який показує на скільки послідуючий розряд більший за попередній.

Тарифна ставка – це заробітна плата за норму виробітку по відповідному розряду.

Тарифно-кваліфікаційні довідники – це перелік робіт з в казанням їх тарифного розряду.

Поняття і основні принципи оплати праці. Форми, види і системи оплати праці в с/г в умовах ринкових відносин.

Оплата праці - це грошова ви нагода за відпрацьований час або за кількість одержаної продукції чи за обсяг виконаних робіт.

Види оплати: основна, додаткова, преміальна.

Основна за: обсяг виконаних робіт; кількість виробленої продукції; відпрацьовані людино-години.

Додаткова за: якість виконаних робіт, стислі строки, підвищена оплата на збиранні, кваліфікацію виконавця тощо.

Преміювання за: економію енергоресурсів, збереження техніки, досягнення високих врожаїв і прибутків.

Форми оплати: відрядна і погодинна.

Системи оплати праці: пряма і непряма відрядна, відрядно - преміальна, акордна, акордно-преміальна; погодинна проста, погодинно - преміальна, оплата праці від валового доходу.

Пряма відрядна система – заробіток працівника залежить від індивідуального виробітку згідно з прийнятою в господарстві тарифною сіткою і нормами виробітку за дану роботу.

Відрядно-преміальна система. Крім зарплати за перевиконання норми виробітку передбачається премія в розмірах, встановленому у господарстві.

Непряма відрядна застосовується при оплаті праці допоміжних робітників, коли їх заробіток в пряму залежить від заробітної плати основних робітників.

Акордно-преміальна система оплати праці здійснюється за двома показниками:

· обсяг виконаних робіт (відпрацьований час);

· кількість і якість виробленої продукції.

Перша її частина виступає у формі авансу, друга – це оплата за кінцевий результат виробництва за рахунок коштів збільшення тарифних ставок на 25-50% при визначенні розцінок оплати за продукцію. Розцінка розраховується за формулою

Р_{оп =} Т * К_т : В, де

Р_оп – розцінка оплати за одиницю продукції, грн.;

Т - тарифний фонд оплати праці, грн.;

В - валова продукція, ц, шт., грн.

Проста погодинна система передбачає, що заробіток робітника встановлюється на підставі погодинної тарифної ставки відповідно до кваліфікації робітника і відпрацьованого ним часу. Розрізняють погодинну, щоденну і щомісячну.

Погодинно-преміальна система – до заробітку працівника, крім погодинної включають премію за виконання нормованого завдання.