![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Зміст, складання і затвердження статуту підприємства. Загальні його положення.
Статут підприємства – це зареєстрований і затверджений згідно чинного законодавства документ, в якому міститься комплекс положень та правил діяльності юридичної особи, що визначають організаційно-правову форму підприємства, види його діяльності, права та зобов'язання, а також взаємовідносини з іншими особами і державними органами. Статут підприємства має такі розділи: - загальні положення; - мета та завдання; - правовий статус; - організація господарської діяльності; - організація управління; - права членів підприємства; - обов'язки членів підприємства; - збори засновників; - правовий статус ради; - повноваження керівника підприємства; - статутний фонд; - майно; - ліквідація та механізм припинення діяльності пі ті підприємства; - заключні положення. Статут набуває чинності з моменту державної його реєстрації, діє протягом всієї діяльності підприємства. Один його примірник зберігається в реєстраційних органах. Закон України “Про селянське (фермерське) господарство”. Порядок створення фермерських господарств і припинення їх діяльності. Згідно прийнятого Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" з грудня 1991року в нашій країні почали створюватися фермерські господарства. Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім’я якого видається Державний акт на право користування землею або і приватної власності. Членами цього господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти віком 16 і більше років та інші родичі. Згідно з чинним на початок 2002 року законодавством розмір земельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га земель сільськогосподарського призначення (землі у приватній власності і землі, які надані у постійне користування). Усі СФГ здійснюють плату за землю. З 1 січня 1999 року ці підприємства, як і аграрні підприємства сплачують єдиний фіксований податок. Новостворені СФГ звільняються від сплати податку протягом перших трьох років з часу надання їм земельної ділянки.
Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі в діяльності спільних підприємств та інші надходження. Важливо, що селянські (фермерські) господарства розподіляють доходи самостійно, керуючись власними інтересами. Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» передбачається соціальне і пенсійне страхування членів цього господарства та найманих осіб, які працюють у ньому за договором. Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена з різних причин, зокрема через добровільне рішення про припинення його діяльності, визнання його банкрутом і в разі припинення права власності на землю або у випадках, коли не залишається жодного члена СФГ спадкоємця. Склад і структура сільськогосподарських угідь, напрями їх раціонального використання. Земельна площа, що закріплюється за с.-г. підприємствами, складається з різних видів угідь. Земельні ресурси – національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльності суспільства. Земельні угіддя – це ділянки землі, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції. Вони поділяються на дві групи: - землі сільськогосподарського призначення; - землі не сільськогосподарського призначення. До складу земельних угідь сільськогосподарського призначення відносять: - орні землі – рілля (посіви+пар, включаючи городи) і перелоги; - багаторічні сільськогосподарські насадження – сади, ягідники, виноградники, хмільники, горіхоплідні, чайні, тутові. - сіножаті – заливні, суходільні, заболочені, штучні. - вигони і пасовища – степові, гірські, низинні і штучні. До складу земельних угідь не сільськогосподарського призначення відносять: - ліси і чагарники, включаючи ґрунтозахисні насадження; - землі під будівлями, вулицями, дворами, площами і шляхами; - землі під водою – ставками, річками, озерами;
- землі, непридатні для сільськогосподарського користування – болота, яри, піски, злісні солонці, гірські хребти, льодовики. Склад і співвідношення земельних угідь не постійний. З розвитком техніки, меліорації в обробіток і використання включають такі землі, які раніше не оброблялись і не використовувались. Отже одні угіддя переходять в інші. Перехід одних видів земельних угідь в інші називається їх трансформацією. Оборотні засоби виробництва. Методика розрахунку потреби господарства в посівному матеріалі, добривах, ПММ. Оборотні засоби виробництва беруть участь у виробництві або в невиробничій сфері протягом одного року або навіть одного виробничого циклу і свою вартість вони переносять повністю на створений продукт, виконану роботу або надану послугу (насіння, добрива, паливо, хімічні засоби, молодняк худоби). Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і норм його висіву шляхом множення першого на друге. В планах госпрозрахункових підрозділів, робочих планах з проведенням посіву застосовують індивідуальні норми висіву насіння. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Норми висіву зерен на 1 га визначають на підставі досвіду господарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів. У плані передбачають створення страхового фонду насіння розміром 10-15 % від загальної потреби в насінні ярих культур. Потребу в основному паливі для тракторів і самохідних комбайнів обчислюють за діючими на підприємстві нормами в кілограмах на одиницю роботи. Для цього обсяг певного виду роботи, зазначений у технологічній карті, множать на норму витрати на одиницю для окремої марки трактора чи комбайна. Кількість палива. потрібного для холостих переїздів розраховують як добуток сумарної відстані переїздів і норми витрати палива на 1км. Потребу в мастильних матеріалах для силових машин обчислюють за відсотковими нормами від кількості основного палива для кожної марки. Для укрупнених розрахунках потребу в паливі для машинно-тракторного парку визначають за нормами на один еталонний гектар для окремих марок тракторів і на один фізичний гектар збирання для самохідних комбайнів або на 1 годину роботи машин. Потребу в добривах можна розрахувати декількома способами. Перший – застосовують розроблені науково-дослідними установами диференційовані за типами грунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах). Другий - використання одного із варіантів балансового методу. Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення ґрунту. Планування захисту рослин. У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т), загальну потребу в цих препаратах (площу обробітку множать на норму витрат), спосіб виконання заходів власними засобами, їз залученням спеціалізованих організацій, а також вартість цих робіт. Система матеріально-технічного постачання і виробничого обслуговування сільськогосподарських підприємств. Система матеріально-технічного забезпечення сільського господарства в умовах ринкових перетворень повинна бути гнучкою і максимально зорієнтована безпосередньо на споживача.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 545; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.125.162 (0.009 с.) |