Зміст, складання і затвердження статуту підприємства. Загальні його положення.

Статут підприємства – це зареєстрований і затверджений згідно чинного законодавства документ, в якому міститься комплекс положень та правил діяльності юридичної особи, що визначають організаційно-правову форму підприємства, види його діяльності, права та зобов'язання, а також взаємовідносини з іншими особами і державними органами.

Статут підприємства має такі розділи:

- загальні положення;

- мета та завдання;

- правовий статус;

- організація господарської діяльності;

- організація управління;

- права членів підприємства;

- обов'язки членів підприємства;

- збори засновників;

- правовий статус ради;

- повноваження керівника підприємства;

- статутний фонд;

- майно;

- ліквідація та механізм припинення діяльності пі ті підприємства;

- заключні положення.

Статут набуває чинності з моменту державної його реєстрації, діє протягом всієї діяльності підприємства. Один його примірник зберігається в реєстраційних органах.

Закон України “Про селянське (фермерське) господарство”. Порядок створення фермерських господарств і припинення їх діяльності.

Згідно прийнятого Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" з грудня 1991року в нашій країні почали створюватися фермерські господарства.

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім’я якого видається Державний акт на право користування землею або і приватної власності. Членами цього господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти віком 16 і більше років та інші родичі.

Згідно з чинним на початок 2002 року законодавством розмір земельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га земель сільськогосподарського призначення (землі у приватній власності і землі, які надані у постійне користування). Усі СФГ здійснюють плату за землю. З 1 січня 1999 року ці підприємства, як і аграрні підприємства сплачують єдиний фіксований податок. Новостворені СФГ звільняються від сплати податку протягом перших трьох років з часу надання їм земельної ділянки.

Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі в діяльності спільних підприємств та інші надходження. Важливо, що селянські (фермерські) господарства розподіляють доходи самостійно, керуючись власними інтересами.

Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» передбачається соціальне і пенсійне страхування членів цього господарства та найманих осіб, які працюють у ньому за договором.

Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена з різних причин, зокрема через добровільне рішення про припинення його діяльності, визнання його банкрутом і в разі припинення права власності на землю або у випадках, коли не залишається жодного члена СФГ спадкоємця.

Склад і структура сільськогосподарських угідь, напрями їх раціонального використання.

Земельна площа, що закріплюється за с.-г. підприємствами, складається з різних видів угідь. Земельні ресурси – національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльності суспільства.

Земельні угіддя – це ділянки землі, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції.

Вони поділяються на дві групи:

- землі сільськогосподарського призначення;

- землі не сільськогосподарського призначення.

До складу земельних угідь сільськогосподарського призначення відносять:

- орні землі – рілля (посіви+пар, включаючи городи) і перелоги;

- багаторічні сільськогосподарські насадження – сади, ягідники, виноградники, хмільники, горіхоплідні, чайні, тутові.

- сіножаті – заливні, суходільні, заболочені, штучні.

- вигони і пасовища – степові, гірські, низинні і штучні.

До складу земельних угідь не сільськогосподарського призначення відносять:

- ліси і чагарники, включаючи ґрунтозахисні насадження;

- землі під будівлями, вулицями, дворами, площами і шляхами;

- землі під водою – ставками, річками, озерами;

- землі, непридатні для сільськогосподарського користування – болота, яри, піски, злісні солонці, гірські хребти, льодовики.

Склад і співвідношення земельних угідь не постійний. З розвитком техніки, меліорації в обробіток і використання включають такі землі, які раніше не оброблялись і не використовувались. Отже одні угіддя переходять в інші. Перехід одних видів земельних угідь в інші називається їх трансформацією.

Оборотні засоби виробництва. Методика розрахунку потреби господарства в посівному матеріалі, добривах, ПММ.

Оборотні засоби виробництва беруть участь у виробництві або в невиробничій сфері протягом одного року або навіть одного виробничого циклу і свою вартість вони переносять повністю на створений продукт, виконану роботу або надану послугу (насіння, добрива, паливо, хімічні засоби, молодняк худоби).

Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і норм його висіву шляхом множення першого на друге. В планах госпрозрахункових підрозділів, робочих планах з проведенням посіву застосовують індивідуальні норми висіву насіння. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Норми висіву зерен на 1 га визначають на підставі досвіду господарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів. У плані передбачають створення страхового фонду насіння розміром 10-15 % від загальної потреби в насінні ярих культур.

Потребу в основному паливі для тракторів і самохідних комбайнів обчислюють за діючими на підприємстві нормами в кілограмах на одиницю роботи. Для цього обсяг певного виду роботи, зазначений у технологічній карті, множать на норму витрати на одиницю для окремої марки трактора чи комбайна. Кількість палива. потрібного для холостих переїздів розраховують як добуток сумарної відстані переїздів і норми витрати палива на 1км.

Потребу в мастильних матеріалах для силових машин обчислюють за відсотковими нормами від кількості основного палива для кожної марки. Для укрупнених розрахунках потребу в паливі для машинно-тракторного парку визначають за нормами на один еталонний гектар для окремих марок тракторів і на один фізичний гектар збирання для самохідних комбайнів або на 1 годину роботи машин.

Потребу в добривах можна розрахувати декількома способами. Перший – застосовують розроблені науково-дослідними установами диференційовані за типами грунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах). Другий - використання одного із варіантів балансового методу. Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення ґрунту.

Планування захисту рослин. У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т), загальну потребу в цих препаратах (площу обробітку множать на норму витрат), спосіб виконання заходів власними засобами, їз залученням спеціалізованих організацій, а також вартість цих робіт.

Система матеріально-технічного постачання і виробничого обслуговування сільськогосподарських підприємств.

Система матеріально-технічного забезпечення сільського господарства в умовах ринкових перетворень повинна бути гнучкою і максимально зорієнтована безпосередньо на споживача.