Від міфу до Логосу. Особливості виникнення філософського світогляду



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Від міфу до Логосу. Особливості виникнення філософського світогляду



Від міфу до Логосу. Особливості виникнення філософського світогляду

Логос – слово, мысль, смысл. Гераклит понятием Логоса выражает свое представление о целостности, единстве и гармонии мира. У него понятия Логоса и Космоса во многом совпадают. Если для чувства мир является Космосом, возникшим из огня, то для ума он Логос, т.к. главное, что фиксируется в мире и отражается в представлении о Космосе, – его организованность, мироустройство, что превращает мир единичных вещей, мир разнообразный в Единый. Таким образом, если суммировать все высказывания Гераклита о Логосе, то получается следующее: Логос – это тот закон, который придает миру системность, субстанциальность и развитие. Исторически первой формой мировоззрения является мифология. Она возникает на самой ранней стадии общественного развития. Особое место занимают мифы о достижениях людей: добывания огня, изобретении ремесел, развитии земледелия, приручении диких животных. Миф - это система восприятия мира , выраженная в художественных образах. Носит антропологический характер. Мифы устанавливали гармонию между миром и человеком, природой и обществом, обеспечивали внутреннее согласие человеческой жизни, миф закрепляет и передает человеческий опыт, поддерживает связь и преемственность, . На ранней стадии человеческой истории существовала и религия. Воплощенные в мифах представления тесно переплетались с обрядами, служили предметом веры. В первобытном обществе мифология находилась в тесном взаимодействии с религией. Однако они не были нераздельны. Мифология существует отдельно от религии как самостоятельная, относительно независимая форма общественного сознания. Специфика религии обуславливается тем, что основным элементом религии является культовая система, т. е. система обрядовых действий, направленных на установление определенных отношений со сверхъестественным. И поэтому всякий миф становится религиозным в той мере, в какой он включается в культовую систему, выступает в качестве ее содержательной стороны. Основная функция религии состоит в том, чтобы помочь человеку преодолевать исторически изменчивые, преходящие, относительные аспекты его бытия и возвысить человека до чего-то абсолютного, вечного. Философия вынесла на первый план интеллектуальные аспекты мировоззрения, отразив нарастающую в обществе потребность в понимании мира и человека с позиций знания. Философия унаследовала от мифологии и религии их мировоззренческий характер, их мировоззренческие схемы, то есть всю совокупность вопросов о происхождении мира в целом, о его строении, о происхождении человека и его положении в мире и т. д. Она унаследовала также весь объем знания, которое на протяжении тысячелетий накопило человечество. Философия - это мировоззренческая система общих теоретических взглядов на мир в целом, место в нем человека, уяснение различных форм отношения человека к миру, человека к человеку. Таким образом, философия - это теоретический уровень мировоззрения.

Філософія Нового часу. Французький раціоналізм

Основоположником протилежного раціоналістичного напрямку став французький філософ Рене Декарт. Найважливішою характеристикою філософії Рене Декарта є антиемпіризм. Свою методологію він будував на принципах раціоналістичної дедукції, вважав, що нічого не можна сприймати на віру, все підлягає критичному аналізу та сумніву. Не викликають сумнівів лише найочевидніші положення та судження, саме очевидність вважав критерієм істини. А найбільш очевиднішим із суджень є твердження «Я мислю — отже, я існую». Тому найочевидніше має стати вихідним положенням філософії. З очевидного положення випливають два основні висновки:

по-перше, розумовоосягнений світ істинніший, вищий, аніж світ чуттєвий;

по-друге, самосвідомість людини має дуже велику цінність.

Суть дедуктивного методу Рене Декарт зводить до чотирьох правил:

перше — вихідний пункт наукового пізнання — визнання джерел, початку. Істинними можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення, істинність для розуму самоочевидна;

друге — формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ, кожну складну проблему слід ділити на простіші;

третє — дотримуватись певного порядку мислення — йти від простого до складного;

четверте — досягнення повного пізнання, повноти пізнання.

Рене Декарту належить ідея створення загального наукового методу — універсальної математики, що забезпечить панування над природою. Наукові знання, як їх уявляє Рене Декарт, це не окремі відкриття, а їх система. Суттєве місце у філософії Рене Декарта займає поняття субстанції, яку визначив як річ, що не потребує для свого існування нічого іншого, крім самої себе. Створений світ поділяє на два роди субстанції — духовну та матеріальну. Головна ознака духовної субстанції — неподільність, матеріальної — подільність до безмежності. Основні атрибути субстанції — мислення та протяжність. Духовна субстанція містить у собі ідеї, що властиві їй із самого початку, а не здобуті у досвіді. Рене Декарт прихильник теорії вроджених ідей і роздуму як умови загального та необхідного знання, тобто науки та філософії. Матеріальна субстанція ототожнюється з природою і вважається, що все у природі підкоряється суто механічним законам, що можуть бути відкриті за допомогою математичної науки — механіки. До Рене Декарта ніхто не наважувався ототожнити природу з протяжністю, тобто з кількістю.


Специфіка філософії і науки

Наука – особый вид познавательной деятельности, направленной на выработку объективных знаний о мире и их теоретическую систематизацию. Философия - особая форма познания мира, существующая в рамках научной познавательной деятельности, устанавливающая общие принципы бытия и принципы отношения человека к миру. Она не может быть наукой всех наук, равно как быть одной из частных наук в ряду прочих.

 

Специфика науки: 1. Специальные науки служат отдельным конкретным потребностям общества: технике, экономике… Они изучают свой специфический срез действительности, свой фрагмент бытия. 2. Частные науки обращены к явлениям и процессам реальности, существующим объективно, независимо от человечества. 3. Выводы наука формулирует в теориях, законах и формулах, вынося за скобки эмоциональное отношение ученого к изучаемым явлениям и социальным последствиям его открытия. 4. Представители наук исходят из определенных представлений, которые принимаются как нечто данное, не требующее обоснования. 5. Главная функция - выработка и систематизация объективных знаний о действительности, направленные на предметное постижение мира, предполагающая получение нового знания. 6. Цель связана с описанием, объяснением и предсказанием процессов и явлений действительности на основе открываемых ею законов. 7. Система наук условно делится на естественные, общественные и технические. 8. В развитии чередуются нормальные и революционные периоды (научные революции), приводящие к изменению ее структуры, принципов познания, категорий, методов и форм организации. 9. Наука опирается на факты, их экспериментальную проверку. 10. Языка науки с его четкой фиксацией термина и предмета. 11. Критерии научности: повторяемость наблюдений; интерсубъективность знания (его всеобщность и независимость от личности ученого); воспроизводимость опыта. 12. Практическая зависимость.

 

Специфика философии: 1. Философию интересует мир в целом. Поэтому определение философии как науки "о первоначалах и первопричинах" - справедливо. 2. Философы изучают многообразие взаимодействий, в котором переплетены причина и следствие, цикличность и спонтанность, упорядоченность и деструкция, силы добра и зла, гармонии и хаоса. 3. Формирование новых идеалов, норм и культурных ценностей. 4. Стремится выяснить исходные предпосылки всякого знания, в том числе и собственно философского. 5. Стремится найти предельные основания и регулятивы всякого сознательного отношения к действительности. Поэтому философское знание выступает не в виде логически упорядоченной схемы, а принимает вид развернутого обсуждения, детального формулирования всех трудностей анализа, критического сопоставления и оценки возможных путей решения поставленной проблемы. 6. Основывается на теоретико-рефлексивном и духовно-практическом отношении субъекта к объекту. 7. Основные разделы: онтология, гносеология, логика, диалектика, этика, эстетика + философская антропология, аксиология, теория культуры, социальная философия, философия религии, науки... 8. Тенденции развития связаны с осмыслением проблем мира и место в нем человека, судьбы современной цивилизации, единство и многообразие культур, природа человеческого познания, бытие и язык. 9. Отстоит от сферы повседневности и уносится в мир умопостигаемых сущностей, недоступных чувственному познанию. 10. Язык философии - язык категорий, предельно широких понятий, обладающих статусом всеобщности и необходимости. 11. Отсутствие научности из-за обилия авторизованных концепций и стремления к самовыражению в поиске всеобщего. 12. Нет практического применения.

Для Н истина – факт, для Ф – носит концептуальный характер ( точка зрения) ф. строится строго на рациональности но не может быть доказано . метафиз Т перех в физ. Т

 

Атомістика Демокріта

Демокрит жил около 460-370 гг. до н.э. Он оставил около 60 произведений по философии, математике, искусству, медицине, военному делу, из которых сохранилось около 300 коротких фрагментов.

Демокрит учил, что мир состоит только из движущихся атомов и пустоты. Атомы («а» – отрицательная частица, «томй» – деление, разрезание) представляют собой абсолютно плотные, неделимые тела, различающиеся по конфигурации, величине, скорости движения и положению в пространстве. Число атомов бесконечно. Демокрит сравнивал движение атомов с поведением пылинок в солнечном луче. Как же из атомов складываются вещи? Чтобы объяснить это, Демокрит открывает закон «тяготения подобного к подобному». Он заметил, что, например, движением волны в море продолговатые камешки собираются в одном месте, круглые – в другом; животные собираются в стаи одного вида и т.д.

Душа тоже состоит из атомов – круглых, очень подвижных (в этом отношении душа подобна огню). От оболочек внешних предметов отделяются потоки атомов, которые, попадая в глаз, вызывают образ предмета в душе.

Філософські погляди Канта

Иммануил Кант родился в 1724г в Кениксберге. Филосовское развитие Канта делится на 2 периода. В перв. период - пытался решать философ пробл - о бытие, фил природы, религии, этики, логики исходя из убеждения, что философ может быть разработана и обоснована как умозрительная наука. Во 2-й пер (критический) пытает ся строго отделить явления от вещей в себе. Последние не могут быть даны в опыте. Вещи непознаваемы. Мы познаем лишь явления или тот способ, кот. эти вещи в себе действуют на нас. Это учение - агностицизм. Кант называл его “критикой разума”. Это учение ограничивает разум, поскольку оно отказывает ему в познании сущности вещей. Развивая эту критику Кант пытался 1. выяснить источники различного вида знаний - научного и философского 2. выяснить на чем основывается достоверность знаний. 3. исследовать формы и категории научного мышления... Учение “Критической философии” сформировалось к началу 80-х гг. Оно изложено в тракт. “ Критика чистого разума”, “Критика практического разума” и “Критика способности суждения”. Познание начинается с того, что “вещи в себе” воздействуют на наши органы чувств и вызыв ощущения. Это конечно материализм. Но дальше Кант - идеалист. Идеализм состоит в убеждении, что ни ощущунеи нашей чувственности, ни понятия и суждении нашего рассудка, ни понятия разума не могут дать нам теорет. знания о “вещах в себе”. Достоверное знание сущного - это математика и естествознание. Истины этих наук всеобщие и необходимые. Но это не есть знание о “вещах в себе”, а только о свойствах вещей к которым приложимы формы нашего сознания: ощущ, понятия. Знание о“вещах в себе” принципиально непознаваемы.

 

Філософія прагматизму

Прагматизм (“прагма” – справа, дія), виникає в США, пронизує всі сфери суспільства, а потім розповсюджується на інші регіони. Представники прагматизму: Чарлз Сандерс Пірс, Уільям Джеймс, Д. Дьюі , вважають, що філософія повинна займатись не проблемами філософів, а “людськими проблемами”, тобто цілями та засобами їх вирішення і таким чином повинна бути перетворена в інтересах того, що є вигідним для життя людини.

Сутність прагматизму складається у наступному. Людина повинна діяти у ірраціональному світі та спроби досягнути об’єктивної істини є безглуздими. Тому до наукових теорій, соціальних ідей, моральних принципів слід підходити “інструментально”, тобто з точки зору їх вигоди, зручності для досягнення цілей. Те, що корисне, що приносить успіх, те й істинне.

Пізнавальна діяльність, згідно Ч.Пірсу, - не відображення реальної дійсності, а біологічна функція, спрямована на вироблення звички реагувати на оточуючі умови.

Усвідомлена звичка діяти, тим чи іншим образом складає вірування, досягнення якого є єдиним ланцюгом мислення. Принцип Ч.Пірса: “існувати значить мати практичні наслідки”.

Центральним поняттям У.Джеймса є довід, який охоплює все те, з чим ми маємо справу. Крім досвіду немає нічого. Змістом досвіду є те, що людина відчуває, переживає, тобто досвід є потік переживань, потік свідомості. Він містить не тільки відчуття, але і будь-які чуття, емоційні стани, вольові імпульси, настрої та ін. Відчуття, приходячи невідомо звідки, створюють “речовину”, з якої складається значна частина світу або реальності. Крім відчуттів, реальність містить ще дві рівноправні частини. Відносини, які не привносяться у досвід ззовні, а існують так само, як існують відчуття. І сукупність тих істин, які ми виказуємо про перші дві частини. Але речі, як щось визначене, не подані у досвіді, що виступає як нероздільний потік, чи хаос відчуттів, а беруться чи виділяються з досвіду самим суб’єктом, зусиллям його волі. Слід мати на увазі, що прагматизм є близьким до позитивізму.

 

Проблема свідомості

Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень.Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності.Свідомість, як і матерія, це реальність. Але якщо матерія це об'єктивна реальність, що характеризується самодостатністю і самообоснованістю, то свідомість - це реальність суб'єктивна, це суб'єктивний образ об'єктивного світу. Воно не існує само по собі, а має підставу в іншому, в матерії. Іншими словами, діалектико-матеріалістичний підхід до свідомості виходить з примату буття по відношенню до свідомості, що не тільки не виключає, а припускає, що сам спосіб буття людини у світі завжди передбачає свідомість, що людська діяльність вся пронизана свідомістю і без нього не існує. Але буття - більш широка система, і свідомість виступає як умова і засіб для того, щоб людина могла вписатися в цю ширшу, цілісну системи буття. Далі, мабуть, слід назвати пам'ять, здатність свідомості накопичувати інформацію, зберігати, а при необхідності і відтворювати її, а також використовувати раніше набуті знання у діяльності. Найважливішою складовою свідомості, що ставить всі інші його компоненти як би за одну дужку, є самосвідомість.Самосвідомість - своєрідний центр нашої свідомості, що інтегрує початок в ньому. Самосвідомість - це свідомість людини свого тіла, своїх думок і почуттів, своїх дій, свого місця в суспільстві, простіше кажучи, усвідомлення себе як особливої і єдиної особистості.

 

Проблема духовного буття

Проблема человеческого бытия является объектом философской мысли более двух с половиной тысячелетий. Формирование философской категории «бытие» явилось результатом исторического развития философской мысли. В зависимости от исторической эпохи и философской позиции мыслителя в понятие бытия вкладывалось различное содержание.

Уже в древнегреческой философии это понятие трактовалось неоднозначно.

1. Бытие рассматривалось как первоначало мира, основа всех вещей. Для милетцев – это конкретный вид вещества. Для атомистов – это атомы.

2. Бытие рассматривалось как существование в философии Парменида.

В философии Авиценны (980 – 1037 гг.) бытие – это произведение божественного разума.

Для Фомы Аквинского (1221 - 1274) подлинным бытием обладает Бог. Мир обладает неполным, ограниченным бытием.

Философия Нового времени ставит проблему познания бытия, с позиции познавательных способностей человека. Впрочем, и само бытие в Новое время начинает рассматриваться не как божественный порядок, а как окружающие чувственные предметы и процессы, которые человек может познать собственным разумом.

Но уже в 19 и 20 веках научно-материалистические взгляды на бытие подвергнуться критике. В экзистенциализме, философии жизни начнется критика познавательной способности разума, сознание человека предстанет как беспомощное. Новое мировоззрение приведет к новой формулировке проблемы бытия. Речь будет идти не о бытие в его многообразных формах, а о лингвистических единицах. Само бытие предстанет как некая неопределенность.

Путеводитель

1. Від міфу до Логосу. Особливості виникнення філософського світогляду.

2. Філософія в системі духовної культури людства. Основні функції філосоіфї.

3. Специфіка філософії і науки.

4. Особливості виникнення і становлення філософської думки у Стародавньому Китаї та Індії.

5. Натурфілософія до-сократиків. Мілетстька школа (Фалес, Анаксимандр, Анаксимен).

6. Піфагорейский союз. Вчення Піфагора.

7. Елейська школа. Метафізика Парменіда та діалектика Зенона.

8. Філософія Геракліта Ефеського.

9. Атомістика Демокріта.

10. Оберт філософії з приходом Сократа. Антропологічне та етичне вчення Сократа.

11. Теорія ідей Платона Проект ідеальної держави.

12. Метафізика Аристотеля. Проект ідеальної держави.

13. Середньовічна філософія. Ера християнства.

14. Представники патристики та схоластики.

15. Головні риси філософії доби Відродження.

16. Філософія Нового часу. Британський емпіризм.

17. Філософія Нового часу. Французький раціоналізм.

18. Філософські погляди Канта.

19. Філософія і діалектика Гегеля.

20. Християнський ексцентризм С. Кʼєркегофа

21. Філософія Шопенгауера і Ніцше.

22. Антропологічна філософія Фейербаха.

23. Філософський зміст класичного марксицизму: основні ідеї та принципи.

24. Філософія всеєдності В. Соловйова.

25. Вчення Бердяєва про свободу та творчість.

26. Основні риси і особливості української філософії.

27. Філософія у Києво- Могилянській Академії.

28. Антропологічне та етичне вчення Г. Сковороди.

29. Філософські погляди П. Д. Юркевича.

30. Філософія української діаспори (Д. Донцов, Д. Чижевський).

31. Екзистенціальна філософія (Гайдетгер, Сартр, Камю). Свобода та відповідальність.

32. Комунікативна філософія (Габермас, Апель).

33. Філософія прагматизму.

34. Проблема істини у філософії та науці.

35. Методи і форми наукового пізнання.

36. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.

37. Рівні та форми суспільної свідомості.

38. Свідомість та самовідданість. Концепт ідентичності.

39. Філософська категорія буття. Основні форми буття.

40. Суспільний прогрес та глобальні проблеми сучасності.

41. Проблема духовного буття.

42. Аксіологічні та етичні витоки сутності людини. Проблема сенсу життя.

43. Суспільство, як динамічний процес. Історичний розвиток та теорії суспільного прогресу.

44. Проблема свідомості.

45. Символізм сучасної філософії.

Від міфу до Логосу. Особливості виникнення філософського світогляду

Логос – слово, мысль, смысл. Гераклит понятием Логоса выражает свое представление о целостности, единстве и гармонии мира. У него понятия Логоса и Космоса во многом совпадают. Если для чувства мир является Космосом, возникшим из огня, то для ума он Логос, т.к. главное, что фиксируется в мире и отражается в представлении о Космосе, – его организованность, мироустройство, что превращает мир единичных вещей, мир разнообразный в Единый. Таким образом, если суммировать все высказывания Гераклита о Логосе, то получается следующее: Логос – это тот закон, который придает миру системность, субстанциальность и развитие. Исторически первой формой мировоззрения является мифология. Она возникает на самой ранней стадии общественного развития. Особое место занимают мифы о достижениях людей: добывания огня, изобретении ремесел, развитии земледелия, приручении диких животных. Миф - это система восприятия мира , выраженная в художественных образах. Носит антропологический характер. Мифы устанавливали гармонию между миром и человеком, природой и обществом, обеспечивали внутреннее согласие человеческой жизни, миф закрепляет и передает человеческий опыт, поддерживает связь и преемственность, . На ранней стадии человеческой истории существовала и религия. Воплощенные в мифах представления тесно переплетались с обрядами, служили предметом веры. В первобытном обществе мифология находилась в тесном взаимодействии с религией. Однако они не были нераздельны. Мифология существует отдельно от религии как самостоятельная, относительно независимая форма общественного сознания. Специфика религии обуславливается тем, что основным элементом религии является культовая система, т. е. система обрядовых действий, направленных на установление определенных отношений со сверхъестественным. И поэтому всякий миф становится религиозным в той мере, в какой он включается в культовую систему, выступает в качестве ее содержательной стороны. Основная функция религии состоит в том, чтобы помочь человеку преодолевать исторически изменчивые, преходящие, относительные аспекты его бытия и возвысить человека до чего-то абсолютного, вечного. Философия вынесла на первый план интеллектуальные аспекты мировоззрения, отразив нарастающую в обществе потребность в понимании мира и человека с позиций знания. Философия унаследовала от мифологии и религии их мировоззренческий характер, их мировоззренческие схемы, то есть всю совокупность вопросов о происхождении мира в целом, о его строении, о происхождении человека и его положении в мире и т. д. Она унаследовала также весь объем знания, которое на протяжении тысячелетий накопило человечество. Философия - это мировоззренческая система общих теоретических взглядов на мир в целом, место в нем человека, уяснение различных форм отношения человека к миру, человека к человеку. Таким образом, философия - это теоретический уровень мировоззрения.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.229.142.91 (0.013 с.)