Система національних рахунків.

Система національних рахунків (СНР) є одним з найважливіших інструментів державного регулювання в країнах ринкового господарства. Вона являє собою сукупність балансових таблиць, що на основі бухгалтерського принципу подвійного запису в агрегованому вигляді характеризує економічний оборот у масштабі країни.

Сучасний розвиток СНР почався в 1930 р., коли після світової економічної кризи 1929-1933 р. стало ясно, що винятково стихійний характер розвитку капіталістичної економіки становить не перевагу, а, скоріше, небезпеку для суспільства. Виникла проблема активної участі держави в управлінні економічним розвитком. Відповідно на перший план висунулося завдання комплексного макроекономічного аналізу й прогнозування, що дозволяють створювати потрібну модель суспільства. Розвиток світової економіки й економічної науки із застосуванням математичних методів і міжгалузевого балансу дозволило створити високоефективну систему національних рахунків, узагальнену під егідою ООН і використовувану у всіх розвинених країнах.

Принципове розходження методології СНР і БНГ полягає у визначенні сфери виробництва. Під виробництвом у СНР розуміється соціально-організована діяльність по створенню благ і послуг. У виробничу діяльність, крім товарного виробництва, включається нетоварне виробництво державних органів і домашніх господарств.

Інша найважливіша особливість методології СНР полягає в тому, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість, що відповідає в термінології БНГ умовно чистої продукції. Повна вартість (валовий випуск) благ або послуг, вироблених якою-небудь галуззю або групою виробників, включає, крім доданої вартості, також і проміжне споживання. Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності чинників виробництва в створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість у СНР як внесок кожного окремого виробника розглядається не стосовно продукту, а стосовно виробника. На відміну від балансу народного господарства національне рахівництво розглядає процес суспільного відтворення одночасно у двох аспектах: як баланс виробництва й споживання благ і послуг, з одного боку, і як процес створення й розподілу доходів, з іншого.

Однієї з основних характеристик СНР є опис розподілу доходу, що виникає у виробництві. У масштабах економіки розташований національний доход відповідає чистому внутрішньому продукту, скорегованому на сальдо доходів у відносинах із закордоном. Також подвійно враховується нагромадження, якому відповідає сума інвестицій (заощаджень) і сальдо кредитно-фінансових засобів.

Система національних рахунків оперує властивими їй економічними категоріями типу: інституціональні одиниці, економічні сектори, рахунки, що балансують статті й ін. Інституціональні одиниці виступають як базис одиниці обліку в СНР, під якими розуміються такі економічні одиниці або спільності, які мають єдність поводження й можуть самостійно володіти активами й відповідати за своїми обов'язками. Інституціональні одиниці вправі від свого імені приймати рішення, що стосуються економічної діяльності й проведення операцій з іншими інституціональними одиницями, тобто вони є юридичною особою. Економічні потоки, що відповідають діям інституціональних одиниць, є операціями. У СНР виділяються три види інституціональних одиниць: домашні господарства, юридичні й соціальні спільності у вигляді корпорацій (під корпораціями в СНР розуміються також виробничі інституціональні одиниці, які юридично відділені від домашніх господарств) і неприбуткових установ, центральні, окружні й місцеві урядові заклади, а також фонди соцстраху.

Об'єднання інституціональних одиниць відповідно до того або іншого типу економічного поводження дозволяє розділити економіку на економічні сектори. Сектори економіки безпосередньо не відповідають названим трьом видам інституціональних одиниць. У системі національних рахунків, прийнятої ООН, виділяються чотири головних економічних сектори економіки:

1) сектор нефінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, які зайняті виробництвом реалізованих на ринковій основі товарів і послуг;

2) сектор фінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, зайняті фінансовим посередництвом, а також допоміжною фінансовою діяльністю;

3) загальноурядовий сектор охоплює інституціональні одиниці, які відповідальні за прийняття політичних рішень, економічне регулювання, а також виробляють неринкові послуги для особистого й колективного споживання й здійснюють перерозподіл національного доходу й багатства. До складу загальноурядового сектора включаються центральні, окружні й місцеві органи управління, фонди соціального страхування й неприбуткові установи, підконтрольні урядовим органам;

4) сектор домашніх господарств охоплює всіх фізичних осіб, які здійснюють в економіці функцію споживання, а також вироблені на ринковій основі товари й послуги (не фінансові), некорпоратизовані підприємства, що перебувають у володінні членів домашніх господарств, які неможливо відокремити від них ні з юридичної, ні з економічної точок зору.

Рахунки в СНР реєструють операції, пов'язані з деякими специфічними аспектами економічного життя. Балансуючими статтями в рахунках є найбільш значимі вимірники економічних явищ. Звичайно в них розкривається головний зміст рахунку, та інформація, що є основою для складання наступних рахунків системи. Назва балансуючих статей пов'язане з тим, що вони являють собою результуючі показники рахунків і визначаються по залишковому принципі.

Всі балансуючі статті розглянутої СНР ООН визначаються як на “валовій”, так і на “очищеній” основах. “Валовими” є показники, обчислювальні з обліком величини споживання основного капіталу, а “очищеними” – показники, що не враховують величину споживання основного капіталу. “Очищені” балансуючі статті звичайно мають набагато більше, у порівнянні з “валовими”, аналітичне значення. Однак “валові” балансуючі статті звичайно легше (мається на увазі статистика закордонних країн) піддаються вирахуванню. Для того щоб знайти компроміс між цими двома варіантами рішень у розглянутій системі, запропоновано використати двояке подання балансуючих статей, обчислювальних як на “валовій”, так і на “очищеній” основах.

Основною й найбільш розвитою формою подання економічних явищ у СНР є рахунки, які, як і система бухгалтерського обліку, будуються за принципом подвійного запису. У рахунках всі потоки реєструються двічі: перший раз як надходження ресурсів або зміна пасивів, а другий – як використання наявних ресурсів або зміна активів. Саме цей принцип дозволяє здійснювати перевірку правильності складання всіх рахунків СНР. Разом з тим слід зазначити, що рахунки не є єдиною можливою формою подання економічних явищ у СНР. Іншою такою формою є матрична. Яскравим прикладом використання матричної форми в СНР є міжгалузевий баланс. У матричному варіанті кожний рахунок представлений рядом парних рядків і стовпців. На відміну від рахунків, у матрицях кожна операція представлена єдиним записом, що відображається на перетинанні відповідних стовпців і рядків. Перевага матричної форми полягає в тім, що вона є дуже ємною по своїй інформаційній насиченості. Недолік його полягає в тому, що вона не надає можливість перевірити правильність складання рахунків. У розглянутій СНР ООН зроблена серйозна спроба пов’язати ці дві форми шляхом подання зведених рахунків у матричній формі. При викладі взаємозв'язку основних явищ економічного обороту в СНР використається традиційний підхід – форма рахунків. Під економічним оборотом у макроекономіці розуміється циркулюючий в економічній системі потік товарів і послуг, що врівноважується зворотним потоком грошових платежів.

В основі побудови СНР лежить схема економічного обороту. Вона розглядається в умовах можливої нерівноваги економічної системи, а також з урахуванням зв'язків з іншими країнами. Для умови нерівноваги економічної системи характерне перевищення заощаджень над інвестиціями, або навпаки, що створить чисті позички або чисті позики. Крім того, у СНР, на відміну від спрощеної схеми економічного обороту, показано, як у результаті кругообігу реальних і грошових потоків за обчислювальний проміжок часу змінюються багатство країни (активи) і її зобов'язання (пасиви) стосовно інших країн.

Зв'язок країни з іншими державами викликає необхідність вирахування рахунків у СНР як на “національній”, так і на “внутрішній” основах. “Національні” показники завжди пов'язані з національною економікою країни, що складається з інституціональних одиниць, що є резидентами економічної території країни, що поширюється й за її межі. “Внутрішні” показники характеризують діяльність як резидентних, так і нерезидентних інституціональних одиниць на географічній території країни. Необхідність виділення як “національних”, так і “внутрішніх” показників у СНР пов'язана з тим, що, наприклад, частина доходів може бути отримана резидентами країни за кордоном, тобто на економічній, а не на географічній території країни (у випадку, коли частина громадян-резидентів тимчасово працює за кордоном або коли фірми-резиденти частину своїх доходів одержують від економічної діяльності на території інших країн).

У СНР розрахунок показників як на “національній”, так і на “внутрішній” основах має велике аналітичне значення. Якщо, наприклад, величина національного продукту країни перевищує величину внутрішнього продукту, то це означає, що резидентні одиниці даної країни одержують на території інших держав більше доходів, чим нерезидентні одиниці на її власній території. Залежно від конкретних цілей макроекономічного аналізу можуть використатися як “національні”, так і “внутрішні” показники СНР. Наприклад, при аналізі виробництва найбільш прийнятні внутрішні показники, оскільки виробнича діяльність завжди має територіальну прив'язку. При аналізі потоку доходів більшу аналітичну цінність представляють національні показники, оскільки вони дають уяву про те, якими доходами розташовує національна економіка (незалежно від того, де вони створені). Найбільш зручну можливість переходу від національних показників до внутрішніх надає платіжний баланс. У зв'язку із цим складання платіжного балансу країни на регулярній основі варто розглядати як одну з важливих передумов побудови всієї СНР.

Всі однорідні рахунки СНС об'єднані у відповідні блоки: “Поточні операції”, “Накопичувальні операції”, “Балансові рахунки”, “Товари й послуги”, “Зовнішні операції”.

Всі рахунки, що входять у блок “Поточні операції”, пов'язані з першою фазою економічного обороту, виробництвом, утворенням і використанням доходів. Останньою балансуючою статтею всіх поточних рахунків є заощадження, тобто та частина доходів, створених у виробництві, що не була використана для кінцевого споживання. У правій частині всіх рахунків поточних операцій відображаються ресурси, у лівій – використання ресурсів для проведення поточних операцій. Кожний поточний рахунок як ресурси відбиває, як правило, що балансує статтю попереднього рахунку.

 

Таблиця 5.1.