Основною метою державного втручання в економіку є – вирівнювання диспропорцій відтворення, подолання і пом'якшення кризових явищ в економіці.

З розвитком системи управління економікою дерево цілей державного регулювання ускладнювалося. В даний час, прийнято виділяти наступні основні цілі державного регулювання економіки, які з погляду інституційної структури є напрямами економічної політики:

- кон'юнктурна політика;

- структурна політика;

- антикризова;

- антиінфляційна:

- зовнішньоекономічна;

- соціальна.

Їх поєднання складає державну економічну політику.

Резюмуючи сказане вище, можна виділити основні цілі соціально-економічної системи країни, які повинні бути здійснені під егідою державних органів:

а) гармонійний розвиток особистості, забезпечення кожного члена суспільства мінімальними умовами, що забезпечують його волю й безпеку по всіх аспектах;

б) динамічний і ефективний безкризовий розвиток країни;

в) забезпечення національної безпеки країни: політичної, економічної (у тому числі продовольчої), соціальної, екологічної, воєнно-стратегічної.

Загальним і кінцевим результатами функціонування національної економіки є збільшення національного багатства, обсягів прибуткових і потрібних суспільству товарів і послуг, найбільш ефективне використання обмежених людських і матеріальних ресурсів

Складні й суперечливі взаємини цілей соціально-економічного розвитку, їхнє взаємне переплетення й виникаючі побічні, як бажані, так і небажані наслідки, змусили державні органи регулювання розробляти мету соціально-економічного розвитку не окремо, а тільки в їх взаємному зв'язку. Саме тому завдання державного регулювання формулюються у вигляді набору найважливіших цільових настанов (багатокутників цілей):

- економічний ріст,

- високий рівень зайнятості,

- стабільність цін (стійкість грошей),

- зовнішньоекономічна рівновага.

Завдання державного регулювання економіки обумовлені особливостями перехідного етапу розвитку економіки й охоплюють:

- глибоку розробку соціально-економічних проблем;

- всебічне вивчення потреб і забезпечення їхнього задоволення;

- розробку індикативних планів, національних і державних програм розвитку народного господарства;

- забезпечення високих і стійких темпів розвитку економіки;

- забезпечення збалансованості економіки на основі раціонального використання обмежених ресурсів.

Глобальною метою державного регулювання економіки є досягнення економічної й соціальної стабільності, зміцнення й удосконалювання існуючого ладу, адаптація його до умов, що постійно змінюються. Багатогранність цільових настанов соціально-економічного розвитку й державного регулювання - основна риса сучасної економічної системи. Державне регулювання економіки спрямоване на реалізацію суспільної мети - максимізації суспільного добробуту. Воно також повинне задовольняти особистим цілям. Збіг суспільних й особистих цілей не завжди обов'язково. Наявність загальних прагнень представляє інтереси як суспільства в цілому, так і кожного його члена. Наявність загальної мети можливо лише в обмежених рамках через те, що особисті інтереси строго диференційовані й часто відрізняються від суспільних. Наприклад, одна частина населення зацікавлена в споживанні, інша - нагромадженні. У той же час, за формуванням суспільних цілей повинен бути строгий контроль, тому що останні можуть бути підмінені державною бюрократією своїми особистими під маркою “державні цілі”. В умовах низького рівня економічного розвитку суспільна мета - ріст суспільного добробуту зводиться до примітивного його тлумачення - споживанню. Насправді суспільний добробут включає не тільки споживання, але й інші елементи, такі як умови здорового громадського життя, можливість подбати про потомство, чистоту навколишнього середовища й т.п. Нарешті, розширення споживання в майбутньому й поліпшення перерахованих вище параметрів пов'язане з нагромадженням. Тому проблема формування мети державного регулювання пов'язана з формуванням цільової функції й цільової системи, ієрархії цілей і необхідністю визначити складові споживання, такі як суспільні групи, територіальна приналежність і т.д. При цьому при формуванні суспільних цілей повинні бути враховані обмежуючі умови. Установлення обмежуючих умов - нижня межа нагромадження, навантаження на навколишнє середовище, обсяг фонду робочого часу й т.д. - викликає необхідність визначення пов'язаних з ними цілей. Не відтворювані природні ресурси завжди виступають як обмежуючі умови.

Кількісні зв'язки, які складаються між елементами економічного росту, проявляються в збалансованості економіки, тобто, в основі збалансованості економіки лежить пропорційність між цілями економічного розвитку й можливостями їхньої реалізації. Такі можливості рішення цілей економічного розвитку представляють виробничі ресурси. Обґрунтування народногосподарської збалансованості відбувається на основі принципів:

а) цільової спрямованості економічного розвитку;

б) ретельного вивчення подробиць суспільства;

в) виявлення можливостей задоволення виявлених потреб.

Вивчення потреб суспільства служить вихідним пунктом прогнозування обсягів суспільного виробництва. При цьому потреби суспільства повинні розглядатися з урахуванням їх зміни в перспективі, тобто в динаміку. Обґрунтування проектованих обсягів виробництва з боку ресурсів ураховує стан виробничих потужностей і перспективи поліпшення їхньої структури й використання сировини, матеріалів, енергії, робочої сили й т.п.

У теорії державного планування важливе місце займає логіка встановлення економічних зв’язків в національній економіці (рис. 2.1.). Вона визначає початкові моменти і послідовність макроекономічного регулювання. Виділяються наступні його головні етапи:

- визначення досягнутого рівня соціально-економічного розвитку країни;

- розрахунок основних макроекономічних показників;

- встановлення основ грошово-кредитної політики держави;

- обґрунтування соціальних нормативів на прогнозований період;

- розрахунок об'ємів потреб суспільства в плановому періоді;

- виявлення ресурсів суспільства;

- узгодження ресурсів і потреб.

 

 

 

                     

 

 

Аналіз досягнутого рівня розвитку національної економіки вимагає обґрунтування зміни пропорцій, що склалися в економіці, усередині кожної галузі, між галузями і сферами, в регіонах і між регіонами. Визначення пропорцій дозволяє встановити тенденції економічного розвитку і вжити необхідні заходи щодо їх зміни. Загальна оцінка економічного розвитку встановлюється на основі встановлення основних макроекономічних показників. Напрями їх зміни обґрунтовуються прийнятими соціальними нормативами і грошово-кредитною політикою держави в планованому періоді. Основою макроекономічного узгодження є вивчення потреб і ресурсів, які держава матиме в своєму розпорядженні в плановому періоді.

Потреби держави охоплюють:

- потреби в засобах виробництва для нормального поточного виробничого процесу;

- потреби в засобах виробництва і предметах споживання для розширення виробництва, а також приросту матеріальних резервів і страхових фондів;

- потреби в предметах споживання для населення;

- потреби в засобах виробництва і предметах споживання для функціонування науки, управління, оборони країни, соціальної сфери і т.п.

Потреби в засобах виробництва встановлюються з урахуванням інформації про об'єми виробництва в плановому періоді і норм витрати матеріальних ресурсів, збільшення резервів і страхових фондів, об'ємів капітальних вкладень. Потреби в предметах споживання для населення розраховуються на основі базисного споживчого бюджету з урахуванням його зміни в плановому періоді.

Споживчі бюджети охоплюють придбання товарів населенням, оплату послуг, податки і обов'язкові платежі. Вони розробляються для всього населення і по групах і виступають початковим моментом для його зміни в перспективі. У основі формування споживчих бюджетів лежать раціональні норми споживання основних продовольчих і непродовольчих товарів, що забезпечують мінімальний рівень споживання. Враховуються також нормативи забезпеченості населення послугами установ соціально-культурного і побутового призначення. Раціональні норми споживання можуть бути розроблені тільки по основних групах предметів споживання, а споживання окремих видів предметів споживання і ряду послуг може бути нормовано вельми приблизно. Визначення раціональних норм споживання - вельми істотний елемент державного планування. Вони використовуються при планових розрахунках на тривалу перспективу і для порівняння з фактично досягнутим рівнем. Розробка раціональних норм споживання враховує соціально-економічні і природно-історичні чинники життєдіяльності. Соціально-економічні чинники охоплюють соціальну структуру населення, рівень його доходів, професійний склад і рівень культури. Природні умови життя населення враховують фізіологічні потреби, етнічні і історичні тенденції і т.п. Раціональні норми споживання диференціюються по групах населення. Вони розробляються на основі статистичних даних, експертних оцінок учених і фахівців і у багатьох випадках носять умовний характер. На основі прогнозного споживчого бюджету обґрунтовується фонд споживання.

Задоволення встановлених потреб вимагає наявність відповідних ресурсів. Вони складаються із ресурсів, які держава має в своєму розпорядженні на початок прогнозного періоду, і ресурсів, які будуть в цей період створені. Узгодження ресурсів і потреб здійснюється на основі певної мети економічного розвитку, яка повинна бути досягнута в прогнозному періоді. Встановлені цілі розвитку впливають на структуру потреб і напрямок розподілу ресурсів. Оскільки узгодження ресурсів і потреб охоплює всі їхні види, то для цих цілей застосовується складна система матеріальних, вартісних і трудових балансів.

Низький рівень національного доходу, нерозвиненість державного управління, тотальна бідність населення, слабка національна конкурентоспроможність продукції вимагають державного втручання в економічні процеси перш за все через державне планування. Державне регулювання в даний історичний період означає посилення господарської ролі держави. Проте регулювання національної економіки не зводиться тільки до державного. Воно може здійснюватися і через інші канали, наприклад, безпосередні договірні зв'язки різних господарських суб'єктів. Роль державного регулювання полягає в підтримці всіх учасників економічного процесу і рішенні тих глобальних задач, які не можуть в даний час вирішені інакше. Державне регулювання економіки покликане відновити порушену рівновагу в економіці і забезпечити досягнення довготривалої суспільної мети, попередження порушення рівноваги, а якщо воно відбулося, то сприяти послабленню його негативних наслідків. Воно повинне корегувати напрямки економічного розвитку, змінювати структурні і просторові зв'язки в народному господарстві.

Взаємне узгодження й ув'язування цих сторін суспільного виробництва й становить основу державного регулювання, прогнозування, макроекономічного планування й обґрунтування національних і державних програм. Збалансованість народного господарства становить структуроутворюючий аспект економіки.

Національна економіка прагне до стабільності, ефективності через забезпечення (національна економіка намагається досягнути наступних основних цілей):

1. Стабільні зростання національного обсягу виробництва. Це означає стійке зростання виробництва товарів і послуг у даній країні без різких змін, спадів та криз.

2. Стабільного рівня цін. Потрібно враховувати, що незмінні протягом тривалого часу ціни сповільнюють темпи росту ВНП, знижують зайнятість населення. Низькі ціни гарні для споживача, але позбавляють стимулу виробника, високі ж, навпаки, стимулюють виробництво, але знижують купівельну спроможність населення. Тому досягнення стабільності цін у сучасній ринковій економіці означає не "заморожування" їх на тривалий період, а планову регульовану зміну.

3. Високого, стабільного рівня зайнятості. Він досягається у випадку, якщо кожний бажаючий одержати роботу знаходить її. Але це не означає, що повна зайнятість охоплює все працездатне населення країни. У будь-якій країні в кожний даний момент часу є певна кількість людей, що тимчасово не працюють у зв'язку зі зміною місця роботи або місця проживання. Крім того, завжди є структурне безробіття, обумовлене невідповідністю структури нових робочих місць (пов'язаних із впровадженням нових технологій) наявній структурі робочої сили й відставанням останньої по кваліфікаційних вимогах і нових професіях від попиту на ці професії. Таким чином, повна зайнятість завжди складає менше 100% працеспроможного населення. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття, який дорівнює добутку рівнів фрикційного та структурного безробіття. Тому максимально можливий рівень зайнятості відповідає природному рівню безробіття.

4. Підтримання рівноважного зовнішньоторговельного балансу. На практиці це означає досягнення відносної рівноваги між експортом і імпортом, а також стабільний обмінний курс національної валюти на валюти інших країн. Якщо в країну ввозиться більше товарів, ніж продається за кордон, то виникає негативне сальдо торговельного балансу. Якщо вивозиться більше товарів, ніж надходить у країну, то говорять про позитивне сальдо. На стан торговельного балансу значний вплив має курс валюти - величина грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Підвищення або зниження курсу валют може змінити існуючий баланс і викликати позитивне або негативне сальдо.

Слід наголосити на тому, що характер та спосіб досягнення цілей національної економіки залежить від типу економічної системи, до якої вона належить, а також від специфіки даної національної економіки.

Названі цілі досягаються через застосування певних інструментів макроекономічного регулювання національної економіки, основними з яких є:

- фіскальна політика (оперування державним бюджетом через податкову систему і витрати держави);

- грошово-кредитна політика (контроль за грошовою пропозицією через ставку відсотка, резервну норму та інше);

- політика регулювання доходів (від вільного встановлення заробітної плати і цін до декретного контролю);

- зовнішньоекономічна політика (торгівельна політика, регулювання обмінного курсу).