Пряме й непряме державне регулювання національної економіки.

Якщо виходити з форм державного впливу на економіку, то в загальному вигляді можна виділити дві її прояви:

- пряме - безпосереднє втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання на основі адміністративних або інших законодавчо-закріплених методів регулювання;

- непряме (побічне) - опосередкований вплив держави на економіку з використанням різного роду методів фінансового й кредитно-грошового регулювання.

Розходження між прямим і непрямим втручанням в економіку в багатьох випадках трохи умовні, тому що й перше і друге оформляється відповідними державними актами. Часто державна економічна політика носить змішаний характер (наприклад, регіональна політика). Крім того, правове регулювання забезпечує як державне - пряме і непряме (побічне), так і суспільний вплив на економіку. Воно формує загальні умови економічної діяльності за допомогою розробки мір заборони, дозволу й примусу. Методи прямого впливу на економіку переслідують досягнення передбачуваного ефекту безпосередньо, а методи непрямого регулювання сприяють створенню сприятливих умов для досягнення цього ж результату за допомогою певних важелів і стимулів. Засоби непрямого регулювання розділяються у свою чергу на дві взаємозалежні групи. У першу групу входять регулятори, що насамперед впливають на внутрішнє економічне життя підприємств і тільки через них впливають на їхню ринкову діяльність. Це, насамперед, фінансові регулятори, які є обов'язковими для підприємств і організацій (бюджетна політика, оподатковування, регулювання прибутків). Друга група опосередкованих регуляторів формує переважно зовнішнє середовище і через нього впливає на господарську діяльність підприємств. Такі регулятори називаються ринковими й охоплюють політику цін, конкуренцію, зовнішньоекономічну, кредитну і процентну політику і т.д.). Пряме регулювання національної економіки – це безпосередній вплив на господарські процеси. Методи прямого регулювання спрямовані на досягнення очікуваного результату безпосередньо; вони сприяють створенню умов для досягнення очікуваного результату за допомогою окремих важелів та стимулів. Методи прямого впливу на національну економіку безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб’єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сек­тору економіки та ін.

Узагальнюючи, можна наголосити, що основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.

Методи непрямого регулювання – це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання – це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація – це процес спонукання суб’єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

Наприклад, уряд хоче зменшити забруднення навколишнього середовища. Воно може купити очисні пристрої на певну суму грошей і розподілити їх по підприємствах, а може розпорядитися так, що всі заводи повинні придбати ці пристрої на таку ж суму. Суспільство повинне буде витратити однаковий об'єм засобів, проте в першому випадку - буде пряме державне втручання, в іншому - непряме регулювання. В першому випадку уряд, витрачаючи гроші безпосередньо, вимушений удаватися до зміни. Різниця між цими способами дії на господарські процеси полягає і в рівні податків або позик. Якщо ж уряд просто регулює витрачання грошей, об'єм витрат обчислити набагато важче. На вершині всіх витрат, пов'язаних з непрямим регулюванням, лежать витрати, що знижують продуктивність. Тому необхідно, щоб уряд уникав будь-яких форм непрямих витрат і платив за все безпосередньо. Проте, відшкодувати ці витрати можливо лише збільшенням податків або зростанням дефіциту бюджету. Тому використання різних прийомів регулювання повинне супроводжуватися розрахунками їх економічності на основі зіставних витрат на заходи, що проводяться, і ефекту їх віддачі. Тільки у такий спосіб можна вирішити проблему розумного застосування різних методів регулювання, а не просто так, неначе вони нічого не коштують. Ступінь використання державою прямих і непрямих, безпосередніх і опосередкованих регуляторів характеризує рівень державної політики на макрорівні і спроможність держави оцінити свої можливості в забезпеченні стійких темпів і збалансованості національної економіки.

Отже, у державному регулюванні національної економіки перехідного етапу важливо виділити два різних аспекти. З одного боку, це необхідний вплив, що впорядковує, на ринкові процеси, що проявляються насамперед у розробці державою зводу правил й обмежень ринкової діяльності. Завдяки цьому держава сприяє органічному вбудовуванню ринкових відносин у систему суспільних. Залежно від того, наскільки адекватні ці правила об'єктивним умовам господарювання, настільки органічно ринок вбудовується в суспільну систему. Державне регулювання ринку здійснюється шляхом законодавства через державне планування, на основі видаваних урядом нормативних актів. При цьому некомпетентність управлінських органів не означає порочність державного регулювання економіки взагалі і його противага ринковим відносинам. З іншого боку, державний вплив на ринок за допомогою вилучення частини доходів через систему оподатковування для суспільних потреб реалізує державну фінансову політику.