Зміст необхідність та соціально-економічні умови державного регулювання національної економіки.

Державне регулювання економіки – це діяльність органів влади щодо впливу на процес суспільного відтворення з метою досягнення суспільно корисних результатів. Зміст державного регулювання економіки охоплює діяльність по регулюванню трьох взаємозалежних частин відтворювального процесу: регулювання ресурсів, регулювання виробництва, регулювання фінансів. Державне регулювання в широкому розумінні – це вплив державної влади на господарські процеси певним способом з відомими цілями. Державне регулювання завжди має місце, однак вага й значення його залежить від способу організації суспільного виробництва, політичної системи, фази довгострокових періодичних коливань, методів господарювання тощо. Перехід України до ринкової економіки вимагає нових підходів до управління національним господарством. Ринкова економіка як протилежність адміністративно-командної системи господарювання, яку помилково називають плановою, також підлягає регулюванню через механізми планування, фінансово-кредитні важелі, оподатковування, цінові обмеження, нормативні акти в оплаті праці; однак вплив держави повинний бути на рівні достатньому для підтримки національної економіки на певному рівні.

Економіка, як об'єкт регулятивного впливу держави - це єдиний господарський комплекс, розділений на безліч складових його елементів, частин і сфер. Розрізняють галузеві, територіальні, функціональні й по формах власності зрізи національного господарства. У галузевому розрізі економіка складається із сукупності різних галузей, у територіальному - економік окремих регіонів і територіальних господарських комплексів, у функціональному - з елементів різної цільової орієнтації й функціонального призначення. Економіка структурується також відповідно формам власності. Тому залежно від зрізу застосовуються відповідні йому методи регулювання національної економіки. Об'єктом державного регулювання є властиво економіка держави як сукупність економічних елементів і соціальної сфери.

Державне регулювання - це спосіб управління, при якому державний апарат не реагує на будь-яке випадкове явище в народному господарстві, а застосовує систему стимулів, які направляють народне господарство у відповідне русло. Воно повинне підтримувати розвиток суспільства й кожного його члена відповідно до мети і завдань соціального прогресу. При всій складності й розмаїтості об'єкта державного регулювання загальні його риси проявляються на кожному рівні управління.

Проблеми оздоровлення національної економіки по своїй значимості випливають за рамки звичайних управлінських дій. Їхнє рішення повинне базуватися на використанні функцій держави в народному господарстві. Саме держава повинна різко зменшити елементи матеріально-речовинної й товарно-грошової незбалансованості, створюючи умови для конкуренції. Для цього воно повинне сприяти:

- оздоровленню й зміцненню грошової системи;

- здійсненню радикальних структурних зрушень;

- скороченню неефективних виробництв через механізм банкрутства й зміни власників;

- реконструкції й перепрофілюванню нежиттєздатних виробництв;

- проведенню організаційно-диверсифікаційних заходів, що забезпечують демонополізацію економіки;

- створенню механізмів вивільнення, перекваліфікації, працевлаштування й соціального захисту робочої сили, що вивільняється.

Стає очевидним, що без виконання відомих функцій держави реформування економіки неможливо.

У сучасних умовах господарські процеси протікають у трьох рівнях:

- в домашньому господарстві;

- організаціях і підприємствах;

- суспільному секторі, яким відповідають три типи учасників економічного життя:

- домашнє господарство;

- підприємство;

- держава.

Держава не тільки виконує свої обов'язкові централізовані функції, але хазяйнує на макрорівні. Діяльність держави охоплює не тільки сферу бюджету, але й зачіпає, у деякій мірі, суспільні ресурси. У перехідний період всеосяжне макрогосподарство - істотний елемент економічної дійсності, що підлягає регулюючому впливу держави. Держава безпосередньо або опосередковано орієнтує виробництво на здійснення стратегії розвитку макрогосподарства. Звичайна дія безпосередніх регуляторів відбувається в рамках окремих підприємств, у той час як опосередковані створюють так називані “правила гри” для всього виробничого сектора шляхом активізації товарно-грошових важелів.

Основна економічна одиниця економіки - це підприємство, де відбувається об'єднання суспільного капіталу й робочої сили. Державні підприємства виступають як власники суспільного капіталу. Господарська діяльність держави на макрорівні охоплює й кооперативні форми підприємств. У цілісній економічній системі домашнє господарство відіграє ключову роль, тому що воно виступає головним джерелом робочої сили і є найбільш важливим ринком товарів народного споживання. Домашнє господарство визначає мету й окреслює зміст суспільного виробництва.

Необхідність планування випливає з поглиблення суспільного поділу праці. Поява безлічі спеціалізованих галузей і виробництв вимагає пропорційності й погодженості між різними стадіями суспільного виробництва. Такої погодженості можна домогтися за допомогою сполучення впливу ринкового механізму й регулюючої ролі держави. Усяка галузь суспільного виробництва може функціонувати лише за умови обліку суспільних потреб, спеціалізації виробництва, непорушним законом без кризового розвитку економіки є планомірність, що визначає необхідність підтримки певних пропорцій у народному господарстві. Пропорційність в економіці означає встановлення кількісної сумірності між елементами народного господарства. Функціонування економічного організму можливо лише при дотриманні певної сумірності між частинами його, тобто необхідність планування обумовлена вимогами пропорційного збалансованого розвитку народного господарства. Досягнення оптимального узгодження в розвитку національного господарства можливо лише при наявності відповідних умов і передумов, які обумовлюють механізм державного регулювання:

- економічн і - розвиток форм власності;

- політичні - установлення таких суспільних відносин, які дозволяють вільно розвиватися всім формам власності на основі їхньої ефективності;

- організаційні - формування необхідних органів як частини управління державою.

Гарантії забезпечення пропорційності в національному господарстві повинні забезпечуватися правовими, організаційними й економічними заходами з боку держави.

Правові міри охоплюють законодавчі акти, що встановлюють принципи державної економічної політики (зайнятість населення, підприємництво, забезпечення найбільш важливих потреб і, насамперед, товарів народного споживання).

Організаційні міри встановлюють порядок формування ефективних органів державного планування.

Економічні заходи включають податкове, кредитне регулювання, стимулювання конкурентоспроможності, систему матеріальної компенсації втрат у прогресивних галузях народного господарства, технологічні напрямки.

В господарській діяльності держава повинна враховувати об’єктивні закономірності функціонування національної економіки, які можна класифікувати залежно від різних ознак:

а) за спостереженнями, тобто ходу подій часу: статистичні й динамічні;

б) каузальні (причинно-наслідкові);

в) обов'язкові, тобто завжди мають місце при наявності відповідних умов;

г) емпіричні, тобто різні відхилення, що допускають.

Облік об'єктивних закономірностей і всебічне обґрунтування прийнятих рішень ґрунтується на науковому передбаченні - прогнозі перспектив економічного й соціального розвитку суспільства.

Таким чином, сутність державного регулювання національної економіки складається в науковому передбаченні розвитку господарських процесів й явищ, оптимальної координації господарських зв'язків, які відображають об'єктивно встановлений суспільний поділ праці. Кількісний і якісний вираз господарських зв'язків визначає відповідні пропорції. Теорія державного регулювання повинна розкривати й досліджувати закономірності їхнього формування, передбачати можливі диспропорції в економіці й указати способи запобігання. Досягнення такої мети - складне завдання й для її реалізації необхідні стабільність у суспільстві, у національних й інших відносинах, рівновага політичних сил, система економічних заходів.

Отже, необхідність включення держави в економічний процес випливає з:

1. Необхідності забезпечення суспільного відтворення в розширеному масштабі.

2. Забезпечення тривалості інтересів населення.

3. Підтримки балансу соціально-економічних інтересів різних груп населення в країні.

4. Забезпечення єдності й цілісності територіального простору країни.

5. Забезпеченні потреби в координації виробництв і підтримці пропорції на макрорівні.

6. Забезпеченні конкуренції й вироблення антимонопольного законодавства.

7. Підтримці й організації фундаментальних наукових досліджень, а також захисту середовища перебування.

8. Забезпеченні задоволення економічних потреб, що знову з'явилися, з якими ринок по своїй природі впоратися не може.

Ринковий конкурентний механізм не завжди вчасно реагує на зовнішні, або побічні ефекти. Механізм ринку часто не реагує на явища, які стали дійсним лихом для людства. Зовнішні, або побічні, ефекти можна регулювати опираючись на прямий контроль держави, тобто держава повинна оцінювати виникаючі проблеми з погляду суспільних перспектив. Економічна практика підтвердила, що існують ситуації, так назване фіаско ринку, коли ринкова координація не забезпечує ефективного використання ресурсів. Фіаско ринку проявляється не тільки в ситуаціях, пов'язаних із зовнішніми ефектами й суспільними благами. Найважливіша причина - це властива ринку тенденція до монополізації. У цих умовах для забезпечення конкуренції, як умови найбільш повної прояви регулюючих функцій ринку, стали життєво необхідними розробка антимонопольного законодавства і його застосування державою. Крім того, поза ринковим регулюванням перебувають проблеми справедливості й рівності. Ринковий розподіл, справедливий з погляду законів ринку, призводить до нерівності доходів і соціальної незахищеності населення. При цьому варто мати на увазі, що коли ринковий розподіл не влаштовує більшість населення, це призводить до серйозних соціальних конфліктів.

Мотиви державного впливу на ринкову економіку пов'язані з наступними моментами:

1. Наявність збоїв у механізмі функціонування ринкового господарства.

До них у першу чергу відносяться:

- наявність довгострокової рівноваги при неповній зайнятості. Саме опираючись на це Дж. Кейнс зробив висновок про необхідність державних заходів щодо забезпечення зайнятості;

- відповідно до класичної теорії ринку після будь-якого порушення рівноваги починають діяти механізми пристосування до нових умов, у результаті чого встановлюється нова рівновага. Однак у дійсності в процесі пристосування можуть установлюватися такі співвідношення між цінами й кількістю вироблених товарів і послуг, що виникає «порочне коло» тобто відтворення кризи. У підсумку порушена загальногосподарська рівновага може бути збільшена кумулятивними процесами;

- господарський ріст нерозривно пов'язаний зі змінами в галузевій структурі. Коли скорочується виробництво, то відбувається відмирання старих галузей, виникають нові галузі - носії НТП. Ринковий механізм сприяє цим змінам. Однак, їхнє здійснення може затягтися й надовго порушити рівновагу, викликати серйозні проблеми із зайнятістю, платіжним балансом. І тут без ефективної державної політики можуть виникнути кризові явища з кумулятивним ефектом;

- одне зі слабких місць механізму ринкової економіки - забезпечення раціональних територіальних пропорцій розміщення виробництва, капіталовкладень, доходу й зайнятості. Постійний процес концентрації виробництва, капіталу й робочої сили на невеликих територіях (розвиток господарських агломерацій) за рахунок інших районів ґрунтується в значній мірі на ринкових механізмах. У відносно слаборозвинених регіонах гірші умови заробітку й інвестицій. Платоспроможний попит у цих регіонах скорочується, а разом з ним зменшується стимул до капіталовкладень, незважаючи на відносно низьку заробітну плату й ціну на землю. Концентрація виробництва, послуг, капіталу й населення в міських агломераціях вигідні із приватногосподарської точки зору, але для народного господарства в цілому вони не завжди доцільні. Розв’язання або пом'якшення цього протиріччя без державних регулюючих заходів є неможливе;

- кількісне зростання у багатьох сферах промисловості й будівництва пов'язане з безповоротною витратою не відтворюваних ресурсів і зростаючим навантаженням на навколишнє середовище. В інтересах майбутніх поколінь доцільна переорієнтація господарського розвитку на якісні показники. Ринковий механізм без середньострокового державного програмування не в змозі забезпечити таку переорієнтацію.

«Провали» ринку в регулюванні економічних відносин полягають також у тім, що ринок не «бачить» соціальні проблеми як такі, і не пристосований для їх вирішення.

Ще однією проблемою національної економіки є наявність природних монополій і необхідність впливу на їхнє поводження.

2. Необхідність ефективного задоволення потреб у суспільних благах – одна із основних причин необхідності державного регулювання економіки. Існує ціла категорія благ, які на перший погляд є вільно доступними, тому що вони задовольняють певні потреби й безкоштовні для населення. Це - зовнішня й внутрішня безпека, функціонування центральних, муніципальних управлінських, судових органів, навчання в школах і вищих навчальних закладах, проїзд по автомобільних дорогах, мостам, тунелям (не у всіх країнах). Однак ці блага не мають нічого спільного із природними вільно доступними благами. В умовах ідеального ринкового господарства вони мали б ціну. У реальних умовах їх забезпечує держава і вони називаються суспільними благами.