Сукупність способів, методів і прийомів для систематичного, послідовного й найбільш доцільного регулятивного впливу на економіку становить методику державного регулювання.

Методологія державного регулювання економіки розкриває внутрішню логіку цього найважливішого для суспільства процесу. Вона розкриває основні границі й методи регулюючого впливу держави на економіку й охоплює аналіз і оцінку економічного поводження на макроекономічному рівні таких величин як загальний обсяг виробництва й продукції, загальний рівень зайнятості, обсяг доходів і видатків держави й населення, загальний рівень цін і т.д. Основою такого аналізу виступають теорії економічного кругообігу й циклів. Загальна методологія державного регулювання будується на загальних законах заперечення, переходу кількісних явищ у якісні, реалізація яких здійснюється за допомогою методів індукції - узагальнення фактів і їхній систематизації й дедукції - висування гіпотез, які потім зіставляються з фактами. Методологія державного регулювання враховує дію економічних законів. Процес економічного розвитку носить об'єктивний, закономірний характер і опосередковується економічними інтересами.

Системне узагальнення вимог до державної економічної політики припускає розробку концепції державного регулювання економіки, що відповідає проблемам, умовам, цілям і можливостям, наявним у країні. Звичайно концепція зароджується й формулюється в наукових, колах як реакція на усвідомлену потребу в зміні соціально-економічної ситуації.

Прийнято виділяти наступні складені елементи концепції державної економічної політики:

1. Аналіз стану економіки. Провадиться аналіз положення на всіх рівнях і сферах економіки, дається оцінка стану динаміки її розвитку.

2. Аналіз цілей. На цьому етапі відбувається формування запитів від всіх соціально-суспільних груп, відповідно до яких формулюються мета економічної стратегії держави на поточний період. Далі дається оцінка можливостей реалізації цих цілей відповідно до наявних можливостей - формується дерево цілей.

3. Аналіз відповідності інтересам системи. Певні цілі деяких суспільних груп можуть носити конфліктний характер у рамках існуючої соціально-політичної системи, що може привести до їхнього ігнорування або компромісу.

4. Аналіз відповідності цілей ДЕП сформованій системі методів державного регулювання економіки. На даному етапі дається оцінка ефективності методам ДРЕ, що практикуються, відповідність їхнім цілям ДЕП, можливим побічним ефектам розширення або застосування нових методів регулювання.

Найважливішими принципами державного регулювання економіки є єдність, цілісність, ієрархічність, подоба економічних процесів і явищ і пропорційність у народному господарстві. Принцип єдності економічних явищ і процесів свідчить про те, що економічні закони вартості, попиту та пропозиції й інші діють скрізь, де є товарне виробництво. Тому вивчаючи дію цих законів у якійсь одній сфері, ми, проте, маємо можливість робити деякі висновки щодо розвитку економіки в цілому.

Державне регулювання економіки базується на обліку всіх закономірностей розвитку народного господарства, пізнаючи його як ціле, а не частину. У цьому складається сутність принципу цілісності. Вивчаючи національну економіку, ми не можемо не брати до уваги тенденції розвитку світової економіки. Розвиток регіонального народногосподарського комплексу залежить від характеристики народного господарства всієї країни. Тобто в економіці існує також певна ієрархічність. Вона може бути розкладена на окремі елементи: регіон, галузь, підприємства, робоче місце, які формують системи різної складності й підпорядкованості. Тому в державному регулюванні важливо дотримуватися системного комплексного підходу. Це має значення не тільки з погляду ієрархічності економіки, але і її єдності, випливає з розвитку зв'язків між окремими елементами економіки, посилення процесу спеціалізації виробництва, суспільного поділу праці. З обліком цього в державному регулюванні економіки найбільш важливим моментом є визначення головних цілей і завдань розвитку національного господарства на перспективу, які звичайно викладаються в так званій концепції. У ній враховуються всі можливі варіанти досягнення цілей, тобто передбачається багатоваріантність постановки завдань, способи й варіанти вирішення яких повинні передбачатися в державних програмах і планах.

Принципи ієрархічності є важливими у розумінні принципу подоби. Економіка національного господарства не є замкнутою системою, тому принцип подоби повинен ураховувати навколишнє середовище, у якій розвиваються елементи народного господарства. Державне регулювання, впливаючи на них, повинне враховувати стан зовнішнього середовища й економіки в цілому. Державному регулюванню підлягають як мікро-, так і макрорівні народного господарства і їхній взаємозв'язок. Ознакою подоби економічних процесів є досягнення ефективності на всіх рівнях народного господарства, що проявляється за допомогою різноманітних показників, таких як продуктивність праці, собівартість, рентабельність товарів і послуг, фондовіддача, прибутковість і ін.

Ефективність суспільного виробництва досягається шляхом надання переваги в розвитку прогресивним галузям, установлення й збереження оптимальних галузевих і територіальних пропорцій, проведення структурної перебудови народного господарства. Завдяки цьому можливо забезпечення високих і стійких темпів розвитку народного господарства. В окремі періоди прискорені темпи розвитку повинні повідомлятися галузям, обсяг виробництва яких не задовольняє попит. Реальне положення національної економіки дозволяє судити про приведення в діючий стан практично всіх галузей народного господарства.

Принцип пропорційності народного господарства характеризує постійно поновлювану форму відтворення, у якому зберігається загальна рівновага, погодженість між окремими елементами економіки. Він обумовлений насамперед її єдністю, що постійно розвиваються зв'язками між галузями, регіонами, сферами, посиленням процесу спеціалізації й суспільного поділу праці. Пропорційність народного господарства проявляється в численних пропорціях. Пропорція, як відомо, означає об'єктивно кількісно виражений зв'язок між явищами, процесами, фактами.

 

4.2. Основні теоретичні концепції і фундаментальні положення національної економіки.

 

Однією з головних цілей державної економічної політики є досягнення суспільного благополуччя. З приводу цього існує маса різних точок зору, проте, в основному вони зводяться до варіантів соціально-економічного ладу, заснованого на певному типі власності, мотивації господарської діяльності, розподілу і перерозподілу доходу. Стійкість суспільного устрою залежить від підтримки його більшістю населення або активною меншиною. У певні періоди меншина може використовувати інертність більшості або пригнічувати його. Проте в найбільш тривалі періоди суспільного благополуччя встановлюється компроміс самих різних соціальних і політичних груп. Тому державне регулювання економіки, як частина загальної державної політики, направлена не на досягнення аб­страктного благополуччя, а на поліпшення економічних парамет­рів життя суспільства в рамках певного ладу, його умов і можливостей.

Характер державної економічної політики залежить від набору використовуваних методів. Їх поєднання визначається стратегіями політичних партій, що стоять у влади, і впливом громадських організацій. У своїй діяльності національні уряди зазвичай, керуються рецептами однією або декількома економічними теоріями, які, на їх думку, найбільшою мірою відображають дійсність.

Виходячи з полярності поглядів, можна виділити наступні основні теорії державного втручання в економіку:

- монетаристська (неокласична);

- неокенсіанська.

Згідно монетаристської концепції ринок є саморегульованою системою, в якій державі відводиться роль підтримки ринкової структури, основними методами регулювання, згідно цієї концепції є фінансово-грошові інструменти і кредитно-грошове регулювання.

Неокенсіанці вважають, що сучасна економіка представляє складнішу, ніж ринкові відносини систему, і що державне регулювання необхідне не тільки на оперативному, але і на структурному рівні.

У історичному контексті ускладнення економічних відносин призвело до зростання напруги в соціально-економічній сфері. Найбільший пік суперечностей між недосконалістю стихійного ринкового механізму і зростанням соціально-економічних потреб припав на 30-і роки 20-го сторіччя. У цей період стало ясно, що пожежні заходи державного регулювання, направ­лені на вирішення періодично виникаючих проблем, вкрай недостатні для стабілізації ринкової економіки, запобігання економічним катаклізмам і соціальним вибухам. Необхідні заходи глобального регулювання господарських відносин. Регулювання відносин в таких масштабах під силу тільки державі. Економічна думка перейшла до розробки концепції державної економічної політики як системи методів управління, прогнозування і стабілізації економіки. З цього періоду державна економічна політика, або державне регулювання економіки, перетворюється на самостійну галузь економічних знань і учбову дисципліну.

Основоположником теорії державного втручання в економіку вважають Дж. М. Кейнса. Його ідеї на прак­тиці вперше спробував використовувати Президент США Ф. Д. Рузвельт, визначивши введену ним систему державного регулювання як но­вий курс. Зупинимося на основних ідеях висловлених Кейнсом, які і в сучасних умовах залишаються актуальними: «держава пов'язана з ринковою економікою через державну власність, податки, державні видатки і позики. Її основні економічні функції такі:

1) забезпечення правової бази функціонування ринкової економіки;

2) захист конкуренції (держава перешкоджає фір­мам, що має контроль над ціною, встановлювати дуже високі ціни);

3) перерозподіл доходів і багатства завдяки трансфертних платежів (посібники з безробіття, старо­сти, хвороби, талони на живлення, безкоштовна медична допомога, дешеве житло);

4) зміни в розподілі ресур­сів для зміни структури випуску;

5) стабілізація економіки (контроль за рівнем зайнятості і інфляції, стимулювання економічного зростання).

Виконання цих функцій вимагає значних засобів, які держава отримує чотирма способами:

1) за рахунок доходів від держвласності;

2) стягуванням податків (особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій і ін.);

3) про­дажем державних цінних паперів;

4) «друкуванням грошей».

Найбільший внесок в розробку теорії державного регулювання економіки внесли прихильники неокейнсіанської і неолі­беральної шкіл, деяких інших економічних учень. Найбільш жорстка форма державного управління економікою була розроблена економістами-марксистами. Плехановим Г., Леніним В.. Проте, деякі методи управління економікою періоду «реального соціалізму» з успіхом були перейняті в країнах з розвиненими економіками, а сучасні успіхи КНР і зараз дивують. У здійсненні державної економічної політики залишили глибокий слід такі видні державні діячі як Л. Ерхард, Ш. де Голль, М. Тетчер, В. Брандт.

Узагальнюючи положення економічних теорій, на яких будуються сучасні моделі національної економіки, слід відзначити:

- тезу про трудову основу багатства нації, висловлена й обґрунтована А. Смітом;

- положення про фактори-учасники процесу формування споживчих вартостей (благ): праця, капітал і земля, висловлене Д. Рікардо й розвинене Ж.-Б. Сеєм;

- тезу про необхідність виділення й зміст відтворювального процесу, висловлена спочатку Ф. Кене, розвита далі Дж. Ст. Мілем і К.Марксом;

- положення про необхідність поділу понять і можливості самостійного аналізу процесу виробництва благ і виробництва вартості, висловлене спочатку Д. Рікардо й розвинене К.Марксом.

До основних постулатів економічних теорій на сьогодні слід віднести:

-  теорію продуктивних сил Ф.Аркуша, ідея якої полягає в тому, що зростання суспільного багатства досягається через погоджену діяльність людей;

- співвідношення попиту та пропозиції як основа формування ринкової ціни, ринкова рівновага як рівність цін попиту та пропозиції висловлена й обґрунтована А.Маршаллом;

- попит як визначальний момент у розвитку сучасної ринкової економіки – теза висловлена і всебічно розвита Кейнсом;

- тезу про необхідність аналізу економічних циклів, причин їхнього виникнення, наслідків і засобів їхнього подолання, висловлена вперше К.Марксом, розвинена далі Н.Д. Кондрат’євим (довгі хвилі), У.Мітчелом;

- положення про загальну економічну рівновагу, висловлене А.Маршаллом і розвинене Л.Вальрасом, В.Парето;

- нову теорію регулювання виробництва й зайнятості, обґрунтування необхідності корегування ринкового механізму за допомогою державного макрорегулювання, розвинена Кейнсом;

- спільний розгляд проблеми рівноваги на ринку товарів і ринку грошей, висловлений й обґрунтований Дж. Хіксом.

До надбудовних положень економічних теорій, що діють у сьогоднішній ринковій економіці, відносяться:

- обґрунтування необхідності активної економічної політики держави, як необхідного моменту успішного розвитку економіки, висловлене Ф.Аркушем, підтримане К. Родбертусом, розвинене В.И.Леніним, і в оновленій формі подане Дж. Кейнсом;

- необхідність використання теорії факторів виробництва при обґрунтуванні динаміки економіки на перспективу, висловлена вперше Ж.-Б.Сеєм, розвинена надалі Ч.Коббом і П.Дугласом, Я.Тінбергеном, Р.Солоу, А.И.Анчішкіним;

- теза про необхідність включення науково-технічного прогресу як визначальної змінної економічного росту (Я.Тінбергена, Р.Солоу, А.И.Анчишкін);

- рівняння обміну, що зв'язує обсяг грошей і товарів в економіці, обґрунтоване И.Фішером і розвинене М.Фрідменом;

- положення про те, що ціни товарів визначаються кількістю коштів, висловлене М.Фрідменом і розвинене його послідовниками;

- причина знецінення грошей (інфляції); теза висловлена М.Фрідменом і отримала широке розповсюдження;

- теза про те, що розвиток економіки ґрунтується на впровадженні новинок, інновацій, висловлена Й.Шумпетером і розвинута Р.Солоу;

- активна роль агентів відтворення в їхній реакції на дії держави по порушенню економічної рівноваги, висловлена прихильником теорії раціональних очікувань Р.Лукасом;

- необхідність аналізу ситуації «недосконалої конкуренції», обґрунтована в роботах Э.Чемберліна й Дж.Робінсон.

Сьогодні можна вести мову про три принципово різні підходи до питання про роль держави в управлінні економікою. Один з них представлений концепцією невтручання держави в економічні процеси. Своїми коріннями він сягає в теорію класиків політичної економії. Другий підхід можна назвати «обмеженою інтервенцією держави в економіку». Він припускає проведення макроекономічної політики, політики дирижизму, заснованої на монетаристських та інших сучасних теоріях. Третій підхід припускає активну роль держави в проведенні економічної політики різними засобами, починаючи від управління обмеженими виробничими ресурсами, проведення структурно-галузевої й структурно-територіальної політики різними методами. Він пов'язаний із плануванням національної економіки відповідно до ідей К. Маркса, В. И. Леніна і їхніх послідовників в особі Г. М. Крижановського, С. Г. Струміліна й ін.

Найважливішою методологічною основою державного регулювання виступає теорія господарського кругообігу й відтворення суспільного продукту. Істотний внесок у її розвиток вніс К.Маркс, який розвиваючи ідеї Ф. Кене про економічні цикли, спробував обґрунтувати взаємозв'язок виробництва, розподілу й кінцевого споживання суспільного продукту. Основні положення цієї теорії, безпосередньо пов'язані з державним регулюванням економіки, можуть бути сформульовані в такий спосіб:

- Процес відтворення є єдність відтворення матеріальних умов існування суспільства – продуктивних сил і відтворення суспільних відносин, тому державне регулювання розглядає рішення господарських завдань не ізольовано, а у зв'язку з відносинами власності й інших соціальних проблем.

- Процес відтворення проходить ряд стадій: виробництво-розподіл-обмін-споживання, тому державне регулювання економіки виходить із діалектичної їхньої єдності. У ринковій економіці в сфері обігу пріоритетного значення набуває сфера обміну.

- Процес відтворення здійснюється одночасно як у натурально-речовій, так і вартісній формі. Із цього випливає принципова необхідність здійснення оцінки національного господарства як у його фізичному аспекті, так і вартісному при їхній органічній єдності. Забезпечення єдності матеріально-речового й вартісного складу суспільного продукту є необхідною умовою його реалізації.

Все суспільне виробництво поділяється на два підрозділи I й II, які визначають натурально-речову структуру суспільного продукту. Національний доход – єдине джерело нагромадження й споживання, а нагромадження – єдине джерело розширеного відтворення.

Надалі теорія господарського кругообігу модифікувалася у відповідності зі сформованими історичними обставинами. Д. Кейнс довів можливість досягнення рівноваги в економіці при недостатній зайнятості, а для повернення до повної зайнятості необхідно державне втручання головним чином за допомогою грошової й фіскальної політики.

 Схеми суспільного відтворення – основа державного регулювання економіки. Теоретично можливі, принаймні, три підходи до побудови схем:

І. Схеми, що відображають погляди класиків на теорію факторів суспільного відтворення (Г.Кінг, В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.-Б.Сей, К.Маркс) – підхід з боку обмежених виробничих ресурсів й їхнього використання.

ІІ. Схеми, що відображають погляди кейнсіанців на економічну динаміку – підхід з боку платоспроможного попиту.

ІІІ. Інтегруючий підхід: схеми, що базуються на відображенні зв'язків по Э.Долану, К.Оппельту й ін.

Одним з таких постулатів є визначення суспільного відтворення як постійно повторюваного процесу виробництва, розподілу, обміну й споживання товарів і послуг з метою підтримки життєдіяльності людського суспільства. Адже основними фазами суспільного відтворення відповідно до вчення засновників політичної економії є: виробництво, розподіл, обмін, споживання. Це стосується як продукції, так і виробничих ресурсів (обмежених факторів виробництва).Виробництво займає в цьому ланцюжку вихідне й визначальне положення. Виробництво – раціональне використання наявних виробничих ресурсів з метою створення матеріальних благ і надання послуг для задоволення зростаючих потреб населення.

Залежно від намічуваного тимчасового обрію можуть бути виділені принаймні наступні підходи до відбиття процесу суспільного відтворення:

- глобальний підхід, коли питання переводиться в площину забезпечення умов збереження людської цивілізації на нашій планеті;

- довгостроковий підхід, коли головним обмежником і критерієм ефективності економічної системи виступає раціональність використання природних, виробничих, трудових й інших обмежених ресурсів;

- середньостроковий підхід, коли обмежниками суспільного відтворення виступають різного роду конкретні види ресурсів, або факторів виробництва: виробничі потужності, капітальні вкладення, кваліфіковані кадри, досягнення науково-технічного прогресу;

- короткостроковий підхід, коли реальними обмежниками суспільного відтворення виступають попит на продукцію даного виду, а також фінансові ресурси й способи їхньої іммобілізації.

Велике значення для відбиття економічних взаємозв'язків країни в сучасному світі набуває опис відкритої й закритої економічної системи. Економіка відкрита – економіка, що має широкі торгово-економічні й фінансові зв'язки із зовнішнім миром. Економіка закрита – економіка, ізольована від зовнішнього світу у фінансово-економічному відношенні.