Історія розвитку вітчизняного руху з управління якістю

У розвиненні управління якістю можна виділити декілька етапів: від перевірки зробленого товару до системи загального управління якістю. Перші підходи управління якістю були сформульовані, як уже відзначалося, у системі наукового управління виробництвом наприкінці Х1Х - початку ХХ ст. Кожне наступне десятиріччя було пов’язано з досягненнями науки і техніки, змінами в сфері виробництва товарів і послуг. Змінювані вимоги з якості і виробничі умови стимулювали і спрямовували розвиток управління якістю. Розглянемо основні етапи розвинення методів управління якістю і причини, що спонукають до цього.

        Розвиток управління якістю в нашій країні має давню історію.

1900 – 1920 рр. – індустріальна революція і початок конвеєрного виробництва. З метою відбраковування дефектної продукції виникла необхідність контролю продуктових виробів. Контроль виконував відповідальний за зміну старший робітник. Приблизно під час Першої світової війни з’явилася нова професійна група – контролери. У цей самий час контролери стали організовуватися в окрему виробничу одиницю - відділ контролю.

        1920 – 1940 рр. – розвиток виробництва і збільшення обсягів робіт з контролю. Протягом 20-30-х років на виробництвах повсюдно формувалися відділи контролю. Розвивалися й удосконалювались прилади і методи контролю. Контроль продукції став самостійною і невід’ємною частиною виробництва.

      В 30-х роках розвиток підходів до управління якістю характеризується підвищенням вимог дотримання технології при виробництві. З метою скорочення браку, працівників підприємств почали преміювати за випуск якісної продукції.

1940 – 1950 рр. – у роки Другої світової війни обсяги виробництва промислової продукції зросли, що обумовлювалося головним чином військовими потребами. Суттєво підвищилися вимоги з якості продуктових виробів. На підприємствах, що випускали військову продукцію, з’явилися перші збірники вимог з забезпечення якості. Кількість людей, що залучалися у виробництво, скорочувалася в зв’язку з нестатками армії, тому набулиширокого розвитку статистичні методи контролю. Було розроблено методичну, технічну і математичну бази статистичних методів. Статистичні методи контролю широко застосовувалися як у цивільній, так і у військовий промисловості.     

      На початку 50-х років на підприємствах починають застосовувати більш комплексний підхід до управління якістю, який поступово переміщується зі стадії виробництва на стадію проектування. В більших масштабах використовуються матеріальне та моральне стимулювання праці. Передовий досвід підприємств в управлінні якістю набуває значного поширення, що дає економічний та соціальний ефект.

1950 – 1960 рр. – прискорення науково-технічного прогресу, ускладнення вироблюваної продукції, збільшення ризику функціональних несправностей продукції. На стадії проектування більше уваги стало приділятися збереженню стабільності необхідних споживчих характеристик продукції з часом у заданих умовах експлуатації. У зв’язку з цим почали розвиватися способи підвищення надійності і формуватися системи проектування надійності. Виникають поняття «проектування якості» і «тимчасові характеристики якості». Спочатку ця діяльність зосереджувалася в сфері виробництва приладів, призначених ддя військових і космічних цілей. Надалі методи проектування і забезпечення надійності стали застосовуватися для багатьох інших видів продукції. У 1950 р. було організовано перші курси по управлінню якістю для вищого керівництва японських промислових підприємств. У 1951 р. в Японії затвердили Премію Демінга і Практичну премію Демінга за досягнення в області якості. У 1959 р. телебачення Японії відкриває цикл щотижневих передач стосовно управління якістю.

      В 1955 р. впроваджується система бездефектного виготовлення продукції «БИП», в рамках якої було розроблено спеціальну шкалу преміювання робочих, відповідно до якої розмір премії залежав від відсотка виробів, зданих відділу технічного контролю за першою вимогою. Чим більше відсоток, тим більше розмір премії. Дана система одночасно стимулювала більш широке запровадження на підприємствах методів статистичного контролю технологічного процесу й якості продукції.

           В 1958 р. впроваджується система «Якість, надійність та ресурс з перших виробів» («КАНАРСПИ»), що на відміну від попередніх систем, охоплює не лише стадію виробництва, але й стадії проектування, технічної підготовки виробництва й експлуатації машин. При цьому основна увага приділяється стадії проектування, де закладаються основи якості майбутнього продукту. Для кожної зі стадій виробництва діяльність з забезпечення якості здійснювалась за напрямами: проектування – виробництво – експлуатація. В рамках системи «КАНАРСПИ» значна увага приділялась обліку та аналізу рекламацій користувачів і причин повернення продукції.

1960 – 1970 рр. –докорінна зміна способів транспортування товару. У зв’язку з цим значно збільшуються обсяги міжнародної торгівлі. Нові ринкові умови передбачали створення однакових вимог з якості виробничих процесів і продукції. Стало недостатнім лише контролювати якість розробки і кінцевий результат. Виникла необхідність планувати якість на всіх етапах виробництва. Систему того часу, що набула великого поширення, назвали «Загальний контроль якості» або «Загальний внутрифірмовий контроль якості». На початку 60-х років виходять перші збірники вимог з забезпечення якості для підприємств машинобудівної галузі. 1962 року у Японії виник рух гуртків якості. З’явилося перше щомісячне видання «Контроль якості для робітників».

         В 1961 р. впроваджуються система бездефектної праці «СБП» на основі механізму управління якістю системи «БИП», але на відміну від останньої, передбачає матеріальне і моральне стимулювання за якість продукції і праці не лише робочих, а й всіх працівників підприємства, приймаючи до уваги специфіку їх праці.

1970 – 1980 рр. – зростання ролі охорони праці і безпеки експлуатації продукції. Розвивається система юридичної відповідальності за якість продукції, що охоплює перелік обов’язків, покладених на виробника, дистриб’ютора, посередника, продавця й інших осіб з компенсації збитків користувачеві (як матеріальних, так і моральних), набутих унаслідок придбання неякісних товарів або послуг. У певних випадках компенсаційні збитки виробника (особливо в США) можуть сягати надто значних розмірів, що додатково стимулює виробника розвивати систему контролю якості. У середині 70-х років Японія завойовує значну частину світових ринків. Розпочалася побудова систем якості на промислових підприємствах. У 1979 р. у Великій Британії з’явився перший національний стандарт забезпечення якості.

         В 1973 р. було розроблено «Комплексну систему управління якістю продукції» («КС УКП»), яка акумулювала в собі все краще, все прогресивніше, що послідовно накопичувалося в попередніх системах. Розроблялася «КСУКП» вже усвідомлено на принципах системно-комплексного підходу, базуючись на стандартизації. В основу «КСУКП» були покладені принципи загальної теорії управління і розроблена на той час принципова модель управління якістю продукції. Це перша система управління якістю продукції, в якій організаційно-технічною основою управління стали стандарти. Це надзвичайно важливе, принципове досягнення в удосконаленні методів управління якістю продукції.

         Дана система здебільшого схожа на системи управління якістю, які пізніше були рекомендовані у стандартах ISO серії 9000.

      Пізніше на базі «КСУКП» з’явилася «Комплексна автоматизована система управління якістю продукції» («КАСУКП»), яка передбачала широке застосування ПЕОМ для розвязання багатьох задач з управління якістю на етапах проектування, виробництва й експлуатації продукції.

1980 – 1990 рр. – лавиноподібний розвиток інтересу до управління якістю в усьому світі. Досвід Японії свідчить, що прибуток компанії, її позиції на ринку є стабільні настільки, наскільки є стабільно високий рівень якості її продукції. Повсюдно вивчається, розвивається і впроваджується управління якістю. Аспекти якості продукції стали повсюди визначатися інтересами користувачів і суспільства в цілому. У 80-і р. в усіх промислово розвинених країнах минулого створено національні програми стимулювання діяльності у сфері якості, підтримувані державою (у тому числі створення національних інститутів якості).

Процес побудови систем якості поширився на всі сфери, включаючи сервісне обслуговування і надання послуг. У 1987 р. Міжнародною організацією зі стандартизації було прийняті міжнародні стандарти управління і забезпечення якості ISO серії 9000. Почався процес сертифікації систем якості.

       В 1980 р. на підприємствах Дніпропетровської області було розроблено і впроваджено «Комплексну систему управління якістю продукції і ефективним використанням ресурсів» («КС УКП и ЕВР»), яка передбачала постійне удосконалення продукції, що випускалася, і розробку високоякісної нової продукції при ефективному використанні всіх видів ресурсів, комплексне вирішення економічних, соціальних проблем підприємства, підвищення творчої ініціативи кожного працівника.

          В цьому ж році на Краснодарському заводі електровимірювальних приладів було впроваджено «Комплексну систему підвищення ефективності виробництва» (КСПЕВ), яка включала підсистеми управління: трудовими, матеріальними, фінансовими ресурсами, основними фондами; науково-технічним та соціальним розвитком підприємства; організацією виробництва, його розвитком; якістю продукції; охороною навколишнього середовища. Таке широке охоплення сфер діяльності підприємства в межах однієї системи поки що відсутнє навіть у стандартах ISO серії 9000.

        На базі «КСУКП і ЕВР» та «КСПЕВ» на Сумському машинобудівельному об’єднанні ім. М.В. Фрунзе було впроваджено «Комплексну систему підвищення ефективності виробництва і якості праці» («КСПЕВ и КТ»), яка спрямована на досягнення високих показників господарської діяльності підприємства на основі випуску продукції високої якості, зростання продуктивності праці, раціонального використання ресурсів та усунення втрат.

        Система передбачала моральне та матеріальне стимулювання окремих підрозділів та працівників, залежно від досягнутих результатів, рівня використання виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів і отримала досить значне поширення.

       В 1988 р. в країнах колишнього СРСР були прийняті стандарти ISO серії 9000 як національні, що передбачало сертифікацію систем управління якістю підприємств на відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO:9000.

1990 – 1999 рр. – широке розповсюдження систем якості за ідеологією міжнародних стандартів у сфері управління якістю ISO серії 9000. Міжнародні стандарти ISO серії 9000 прийняті в 80 країнах світу. Практично усі провідні підприємства й організації мають сертифіковану систему якості. На думку експертів, конкуренція на міжнародному ринку 90-х років - це боротьба існуючих систем якості, розвинення концепції «загального управління якістю» (ТQМ), що дозволяє управляти поліпшенням якості (табл. 1).

Таблиця 1. Етапи розвинення методів управління якістю

 

Інспекція	Контроль	Забезпечення якості	Управління якістю	Загальне управління якістю
Контроль продукції	Контроль виробництва	Контроль процесів, які формують якість + об’єктивні довідки	Забезпечення якості + політика, цілі, плани + економіка якості + поліпшення в рамках системи	Управління якістю + зацікавленість і внесок кожного + всебічне охоплення
Орієнтація
на замовлення		на об’єкт	на поліпшення	на загальнолюдські цінності
Задоволення встановлених вимог		Задоволення потреб	Задоволення потреб користувачів та суспільства в цілому	Задоволення потреб користувачів, компанії, суспільства
Продовж. табл. 1.
Теорія і підхід
Статистичні методи контролю якості планування експериментів	Теорія надійності Інженерні якості Контроль якості в масштабі всієї компанії	Системи контролю якості Механізм коригування	Системи управління якістю Економіка якості Психологічні аспекти Планування та поліпшення якості	Системи загального управління якістю. Менеджмент на базі якості. Премії з якості. Творча ініціатива співробітників

 

Впровадження в більшості країн світу національних премій з якості (в Україні національну премію з якості створено 1996 році.). Практично в усіх країнах створені інститути якості, асоціації якості, національні програми якості.

    В 1993 р. Україна стала членом ISO, а з 1995 р. стандарти ISO серії 9000 були прийняті як національні, а з 1997 р. і стандарти ISO серії 14 000.