Правовий статус інших суб’єктів господарювання

 

Серед інших суб’єктів господарювання розглянемо правовий статус підприємств за участю іноземного інвестора (інвесторів), страхових, туристичних компаній, ломбардів.

Підприємство за участю іноземного інвестора (інвесторів) – це таке підприємство унітарного чи корпоративного типу, засновником (засновниками) та/або учасником (учасниками) якого є іноземні інвестори і відповідно його/їхній вклад в майно/ статутний фонд підприємства внесений як іноземна інвестиція (інвестиції).

Підприємства за участю іноземного інвестора (інвесторів) можуть бути таких видів.

1. Іноземне підприємство – це підприємство, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить 100%. Іноземне підприємство може бути унітарним чи корпоративним (ст.117 ГК України).

2. Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10%. Воно може діяти як підприємство корпоративного типу за участю резидента(-тів) та нерезидента (іноземного інвестора) (ст.116 ГК України).

3. Національне підприємство – це підприємство, іноземна інвестиція в статутному фонді якого менша, ніж 10%, або взагалі її немає.

Підприємства за участю іноземного інвестора (інвесторів) можуть формуватись на підставі:

- права власності: застосовують, якщо підприємство є корпоративного типу (зазвичай у формі господарського товариства) або приватним підприємством, керівником якого іноземний інвестор призначає себе (цей варіант застосовують рідко і здебільшого іноземні інвестори з країн СНД);

- праві господарського відання: застосовують для унітарного комерційного підприємства, створеного одним іноземним інвестором (зазвичай з країн СНД, законодавству яких відомий цей правовий титул);

- праві оперативного управління: застосовують зазвичай щодо дочірніх підприємств, створених іноземними підприємствами для задоволення певних потреб (друкування рекламної продукції товарів іноземного підприємства та ін.).

Детальніше розглянемо правовий режим діяльності підприємства з іноземними інвестиціями.

Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб’єктів господарювання чи громадян (резидентів) та іноземного інвестора/ інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, які не мають постійного місце проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави).

Спеціальне нормативно-правове регулювання діяльності ПІІ відбувається на підставі ст. 116, 390-400 ГК України, Закону України від 19.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування» (розділу IV), «Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р. № 928 та ін.

Характерні ознаки ПІІ.

· Це підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб’єктів господарювання чи громадян (резидентів) та іноземного інвестора/ інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, які не мають постійного місце проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави).

· Наявність у статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визначених законом формах (види та форми таких інвестицій визначають ст. 2 та 16 Закону України «Про режим іноземного інвестування» та ст. 391 та 392 ГК України) та розмірі (не менше 10% розміру цього фонду).

· Створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (принаймні одним із засновників повинен бути іноземний інвестор), а також у разі внесення його учасником – іноземним інвестором іноземної інвестиції у вже створене підприємство; набуття підприємством статусу ПІІ пов’язується не з моментом його державної реєстрації, а з дня зарахування іноземної інвестиції.

· Майно, яке ввозять в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. Порядок пропуску такого майна на територію України визначає ст. 18 Закону України «Про режим іноземного інвестування» та постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна».

· Продукція цих підприємств не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови їхньої сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

· На підприємство з іноземними інвестиціями розповсюджується національний режим господарювання, якщо інше не передбачено законами та міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

· З метою залучення іноземних інвестицій держава закріплює гарантії захисту прав іноземних інвесторів (ст. 397 ГК України, ст. 8-12 Закону України «Про режим іноземного інвестування»).

· З метою захисту інтересів національної економіки, закон може встановити обмеження щодо здійснення певних видів господарської діяльності підприємствами з іноземними інвестиціями (види господарської діяльності, які належать до монополії держави).

Ще одним важливим суб’єктом господарювання є страхові компанії. Правове регулювання страхової діяльності визначає Закон України від 07.03.1996 р. «Про страхування».

Головні суб’єкти страхової діяльності – страховики. Страховиками визнають фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно зі Законом України «Про господарські товариства», а також одержали у визначеному законом порядку ліцензію на право здійснення певного виду страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхову діяльність в Україні здійснюють лише страховики - резиденти України.

В окремих випадках, визначених законодавством України, страховиками визнають державні організації. У цьому разі використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволено лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них можна використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Можна формувати статутний фонд страховика цінними паперами, які випускає держава, за їхньою номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, але не більше 25 % від загального розміру статутного фонду. Заборонено використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, отримані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їхнім управлінням. Можна виконувати зазначені види діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано з зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика. Страховики, які страхують життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя. Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат визначають уповноважені органи за погодженням з Національним банком України.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації й інші об’єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їхнє утворення не суперечить законодавству України. Ці об’єднання не можуть займатися страховою діяльністю.

До самостійних суб’єктів господарювання, які вже достатньо потужно розвиваються на українському ринку, належать суб’єкти, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі – суб ’ єкти туристичної діяльності). До них належать:

- туристичні оператори (далі – туроператори) – юридичні особи, створені згідно з законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних і супутніх послуг, які у встановленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

- туристичні агенти (далі – турагенти) – юридичні особи, створені згідно з законодавством України, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів і туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг, які у визначеному порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;

- інші суб ’ єкти підприємницької діяльності, які надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

- гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу – фізичні особи, які проводять діяльність, пов’язану з туристичним супроводом, які у визначеному порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об’єкти відвідування.

Спеціальне нормативно-правове регулювання суб ’ єктів туристичної діяльності здійснюється відповідно до Закону України від 15.09.1995 р. «Про туризм».

Ще одним специфічним суб’єктом господарювання є ломбард. Визначення ломбарду подано у Положенні про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ, затвердженого Розпорядженням Держфінпослуг України від 18.12.2003 р. № 170 та у Положенні про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затвердженого Розпорядженням Держфінпослуг України від 26.04.2005 р. № 3981.

Ломбар – це юридична особа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів під заставу майна на визначений строк і під процент та надання визначених законодавством супутніх послуг.

Закон України від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відносить ломбарди до фінансових установ (ст. 1). У ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що ломбардна операція – операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно з законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Тобто, ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу. У Законі України від 07.02.1991 р. «Про підприємництво» від 07.02.1991 р. (ст. 4) зазначено, що проводити ломбардні операції можна, окрім державних підприємств, і повним товариствам.