Правове регулювання кредитних відносин

 

Процес акумуляції і перерозподілу тимчасово вільних ресурсів здійснюється за допомогою кредитів.

Кредитні правовідносини – це врегульовані нормами права самостійного виду відносини, які виникають при перерозподілі матеріальних фондів між учасниками майнового обороту з приводу надання коштів або товарно-матеріальних цінностей на певний строк або з відстрочкою платежу на умовах зворотності та платності у вигляді відсотків по кредиту.

Виділяють такі форми кредиту:

товарний кредит – це кредит, наданий одним суб’єктом господарювання іншому на договірній основі в речовій формі за рахунок тимчасово вільних ресурсів на умовах зворотності, терміновості і платності, як правило, у вигляді відстрочки платежів.

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» товарний кредит визначають як передачу товару у власність на умовах відстрочки кінцевого розрахунку на певний строк і під відсоток;

кредит у грошовій формі – це кредит, наданий головно кредитною установою на договірній основі наявними або безготівковими коштами на умовах зворотності, терміновості і платності. У законах України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про оподаткування прибутку підприємств» кредит у грошовій формі, як виключна функція банків і небанківських кредитних установ (ломбардів, кредитних спілок тощо), називається фінансовим кредитом.

Відповідно до ст. 347 ГК України у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші види кредиту.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати визначену суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження терміну боргу, що надано в обмін на зобов’язання боржника повернути заборгованість і сплатити відсотки з суми заборгованості.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Комерційний кредит можна оформлювати за допомогою векселя або укладення договору.

Лізинговий кредит – це відносини між суб’єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізин­гової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Іпотечний кредит – особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Споживчий кредит – кредит, який надають фізичним особам – резидентам України на придбання споживчих товарів і послуг. Розмір кредиту визначають, враховуючи вартість товарів і послуг, які є об’єктом кредитування, а також у межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів.

Бланковий кредит – це кредит, який надає банк тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит – такий вид кредиту, який надають позичальнику банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Овердрафт – банк зобов’язується надавати позичальнику грошові кошти в кредит шляхом оплати з поточного рахунка позичальника розрахункових документів на суму, що перевищує залишок власних коштів позичальника на рахунку, у межах ліміту, визначеного кредитним договором.

Контокорентний кредит – такий вид кредиту, при якому банк бере на себе оплату всіх поточних зобов’язань клієнта незалежно від залишку на поточному рахунку протягом визначеного терміну і враховує свої вимоги до клієнта на спеціальному рахунку. Погашенню підлягає сума, обчислена внаслідок заліку взаємних вимог банку й клієнта на визначену дату. На відміну від овердрафту при контокорентному кредиті протягом обумовленого сторонами терміну не відбувається нарахування плати за кожен одиничний випадок перевитрати суми залишку на рахунку.

Форфейтинг – кредитування експортера шляхом купівлі зі знижкою спеціалізованою фірмою-форфейтером векселів, виданих (акцептованих) імпортером. Форфейтер приймає на себе комерційний ризик, пов’язаний з неплатоспроможністю імпортера. Особливість форфейтинга полягає в тому, що при купівлі векселя дисконт є визначеною сумою і протягом усього терміну кредитування не змінюється, не зважаючи на зміну кредитних процентних ставок на ринку капіталів.

Кредити, які надають банки, розрізняють за:

строками користування (короткострокові – до одного року, середньострокові – до трьох років, довгострокові – понад три роки);

способом забезпечення (забезпечені заставою, тобто майном, майновими правами, цінними паперами, гарантовані банками, фінансами чи майном третьої особи, іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові);

ступенем ризику (стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком);

методами надання (у разовому порядку відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (з заздалегідь обумовленою датою надання), за потреби зі стягненням комісії за зобов’язання);

строками погашення (наприклад, у розстрочку, достроково, тобто за вимогою кредитора або за заявою позичальника, з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду, наприклад, місяця, кварталу тощо);

іншими умовами надання, користування або погашення.

Вимоги до форми та порядку укладення (зміни, розірвання) кредитних договорів закріплені в ГК України, ЦК України, Законі України «Про банки і банківську діяльність», в ст. 6 Закону України від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Кредитним договором відповідно до ст. 1054 ЦК України є правочин, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти.

Суб ’ єктами кредитних відносин можуть бути юридичні та фізичні особи. Кредитор – це суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити позичальнику у тимчасове користування. Позичальниками є юридичні та фізичні особи, які відчувають недостачу власних коштів і отримали у тимчасове користування грошові кошти на умовах зворотності, платності, строковості.

Об ’ єкт кредитування властивий усім формам і видам кредиту – витрати, потреби, кредитування яких не заборонене законом.

Щодо порядку отримання банківського кредиту, якщо умови кредитування для позичальника прийнятні, то частина перша ст. 346 ГК України визначає перелік документів, які необхідно подати банку:

клопотання (заяву), в якій зазначають характер кредитної угоди, мету використання кредиту, суму позички і строк користування нею;

техніко-економічне обгрунтування (бізнес-план) кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

інші необхідні документи.

Цей перелік документів не є вичерпним, тому що в кожному конкретному випадку банк може вимагати додаткові документи.