Загальна характеристика страхуванняяк інституту фінансового права

Страхування — це врегульований правовими нормами процес формування цільових фондів коштів на відшкодування шкоди при виникненні непередбачених явищ, а також на надання матеріальної допомоги громадянам при настанні певних подій в їх житті.

Таким чином, страхування передбачає в основному рух грошових потоків від страхувальників до страховиків, а потім при настанні певних подій — від страховиків до страхувальни­ків. Як і в давнину, окремі господарства і держава повинні убезпечнювати себе від несподіванок (недарма це явище має назву "страхування" — від кореня слова "страх"* і робити за­паси фуражу, палива, сировини тощо. Страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за умови настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути випадків, з метою розподілу заподіяних окремим особам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих. Страхування, як один із механізмів управління ризиками, сприяє захисту майнових прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, безпеці та стабільності підприємництва. Роль страхування особливо важлива в контексті здійснення реформ, оскільки воно стимулює розвиток ринкових відносин та ділової активності, а також поліпшує інвестиційний клімат.

У сучасний період страхування демонополізоване, але дер­жава не може допустити, щоб виплати постраждалим, як фізич­ним, так і юридичним особам, відшкодовувалися безконтроль­но, тому вона жорстко контролює і регламентує діяльність страховиків через систему державного страхового нагляду.

Страхування підпорядковане загальним завданням розподілу і використання національного доходу в інтересах всього суспільства. Створення і викорис­тання фондів страхування має публічний фінансовий інтерес, оскільки у відшкодуванні збитків, нанесених як природними силами, так і діями людини, зацікавлено все суспільство: дер­жава, органи місцевого самоврядування, кожне підприємство, кожна людина. За допомогою страхових фондів перерозподіля­ється частина національного доходу із суворо цільовим при­значенням — відшкодування нанесених збитків.

Однак перерозподільні відносини у страхуванні обумовлені вірогідністю страхового випадку, який може нанести збитки. Можливість виникнення страхового випадку повинна носити випадковий характер. А основною ідеєю страху­вання є солідарний розподіл шкоди між страхувальниками. Відповідний страховий фонд, що має цільове призначення, утворюється з внесків певних страхувальників і витрачається на покриття збитків, які нанесені тільки постраждалим страху­вальникам, які уклали договори страхування саме з цим стра­ховиком.

Страхові відносини — вид фінансових перерозподільних від­носин, але вони виходять за межі календарного року, оскільки страхові події відбуваються не кожного року. Для того, щоб відшкодувати збитки, завдані особливо стихійним лихом, не­обхідно створити резерви.

Таким чином, завданнями страхування є відшкодування шкоди, нанесеної стихійним лихом або іншими непередбаче­ними подіями, а також заощадження коштів страхувальника.

У плановому господарстві СРСР держава вільно розпоря­джалася коштами державних підприємств, перерозподіляючи їх за потребою, тому страхування не було гостро потрібно як особливий метод захисту майна навіть державних під­приємств. Зараз, коли країна переходить до ринкових відно­син, воно стає необхідним. Шкода наноситься підприємствам, які розташовані на певній території країни, а не на всій, тому можна допомогти постраждалим підприємствам за рахунок страхового фонду, створеного саме цими зацікавленими суб'єк­тами. І чим більше суб'єктів певної території або галузі бере участь у створенні страхового фонду, тим менша частка при розкладі втрат припаде на кожного страхувальника. Саме цим і забезпечується концентрація коштів у єдиному фонді і з'яв­ляється можливість відшкодування збитків при невеликих ви­тратах кожного страхувальника. Оскільки шкода не виникає повсякчасно, кошти у фонді накопичуються, а щоб вони не ле­жали, їх інвестують, і страховики одержують прибуток.

Кошти, які страхувальники вносять у страхові фонди, ма­ють одне призначення — відшкодування втрат, які може понес­ти суб'єкт страхових відносин, тому вони віддаються у фонд страховика беззворотньо, якщо не наступають події, від яких застраховане майно, здоров'я чи ще якесь благо, що належить суб'єкту страхових відносин.

В економічному аспекті страхування є системою економічних відносин з приводу створення централізованих і децентралізованих резервів грошових і матеріальних коштів, необхідних для покриття не­передбачених потреб суспільства та його членів. Матеріальний аспект страхування передбачає створення грошових фондів спеціалізованих установ - страхувальників, які використовуються для відшкодування шкоди, що спричинила нещасні випадки, тобто з настанням певних дій.

Отже, за змістом страхування - це система відносин з формуван­ня і використання централізованих і децентралізованих фондів, які необхідні для фінансування непередбачених потреб суспільства і його членів, відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок стихійного лиха та інших подібних подій. У модельному законі про державне соціальне страхування, який був прийнятий на десятому пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї держав - учасників СНД (постанова №10-4 від 6.12.2000 р.* державне соціальне страхування визначено як частина системи соціального забезпечення, яка організована дер­жавою в інтересах застрахованих осіб з метою забезпечення держав­них гарантій від можливих наслідків соціальних та/або професійних ризиків і полягає в матеріальному забезпеченні застрахованих осіб, наданні їм соціальної, медичної і реабілітаційної допомоги.

Характерними ознаками страхування є:

- Імовірний характер відносин, за яких неможливо заздалегідь виз­начити конкретного страховика, час настання страхового випадку тощо.

- Поворотність коштів, яка полягає в тому, що страхові платежі після об'єднання їх у страховий фонд підлягають (за відрахуванням витрат за послуги страхової компанії* виплаті страхувальнику.

- Перерозподільний характер відносин, за якого регулюється участь більшої кількості осіб, що вносять страхові внески до фонду, ніж кількість осіб, які отримують право на виплати із страхового фонду.

- Цільове використання створюваного фонду, тобто витрачання стра­хових ресурсів виключно в чітко визначених випадках, які обумовлені договором.

Для аналізу сутності страхування важливим є визначення місця та ролі страхування у фінансовій системі країни. До того ж, дослідження існуючого масиву теоретичних розробок у цій сфері дає змогу стверджувати, що сутність страхування детермінується у його функціях, аналіз яких вказує на присутність фінансово-правових основ досліджуваної категорії, що підтверджує актуальність цього дослідження. Вирізняють такі функції стра­хування: розподільчу, яка в страхуванні виявляється у формі попередження, відновлення та ощадної, і контрольної. В рамках будь-якої з них здійснюється обіг грошових коштів, розподіл (перерозподіл* грошової форми вартості, оскільки страхування – специфічна частина фінансів суспільства.

Розподільча виявляється у формах: - Попереджувальна форма дає змогу здійснювати досить широку систему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів відповідно до програми, державні цінні папери тощо. - Відновлювальна форма дає змогу повністю або частково відшкодувати втрати внаслідок страхового випадку, виплатити обу­мовлену законодавством або договором грошову суму.

Ощадна функція забезпечує акумулювання грошових коштів за їх цільовим призначенням.

Контрольна функція сприяє надходженню коштів страхового фонду на чітко визначені цілі, в певних випадках і певному колу суб'єктів.

Учасниками загальнообов’язкового державного соціального страхування є держава, страховики та страхувальники. Держава розробляє і приймає законодавство з питань соціального страхування. Страховики, якими є фонди соціального страхування, контролюють його виконання. Страхувальники, в ролі яких виступають роботодавці, а іноді й застраховані особи, виконують покладені на них обов'язки та несуть відповідальність.

За правовим режимом, суб'єктним складом, методами регулювання страхові фонди поділяються на децентралізовані (що створюються са­мими господарюючими суб'єктами для ліквідації непередбачених збитків і витрачаються на їх розсуд* і централізовані (формують публічний цільовий фінансовий резерв суспільства, держави чи громади*.

Може бути кілька різновидів страхових фондів на певних рівнях:

1* децентралізовані страхові фонди підприємств;

2* відомчі страхові фонди, які створюються на рівні міністерств, відомств тощо;

3* резервний фонд бюджету для здійснення непередбачених ви­трат, які не мають постійного характеру, порядок використання коштів із якого визначає Кабінет Міністрів України;

4* сукупний фонд централізованих резервів державного страху­вання, який створюється за рахунок децентралізованих над­ходжень.