Місце фінансово-правової підгалузі емісійного права в системі права України та в системі фінансового права, зокрема.

Питання про місце фінансово-правової підгалузі емісійного права в системі права почати треба з традиційного підходу до вирішення розглядуваної проблеми за якого не враховується особливе системоутворююче значення фінансово-правової підгалузі емісійного права для усієї фінансово-правової галузі.

Відповідно до точки зору Є.Р. Денисова вже сам факт випуску грошових знаків, наділених державою законною платіжною силою, відносить правове регулювання грошових форм, грошової системи й грошового обороту до галузі фінансового права. Схожу точку зору висловив також Ф.Т. Діланян, який вважає, що визначення інституту емісійного права в контексті фінансово-правового аналізу передбачає систему урегульованих нормами фінансового права відносин з організації емісії грошових знаків, включаючи виробництво, зберігання, транспортування; установлення порядку інкасації, обліку грошових знаків, їх утилізацію, а також регулювання форм і порядку обміну грошима між різними суб’єктами у перебігу виконання грошових зобов’язань. Не заперечуючи проти сутності вказаних наукових позицій усе ж підкреслимо, що такий підхід є дещо поверхневим, оскільки не пояснює причин існуючого стану речей, не розкриває об’єктивних підстав віднесення такого правового інституту до сфери фінансового права, базується тільки на аналізі певної особливості юридичної природи сучасних грошей, як об’єкта суспільних відносин, що підлягають правовому регулюванню та технічного способу його введення в економічний оборот. Крім того, окреслене вище коло суспільних відносин, які є предметом правового регулювання фінансового права визначене не досить чітко, дещо звужено. Слід також зауважити, що грошова система, як організаційне підґрунтя грошового обігу, його організаційно-правова форма, яка в сучасних умовах базується на монопольному праві держави щодо емісії грошових знаків у теорії не розглядається як єдино можлива, а історії відомі приклади організації грошової системи на альтернативних цьому засадах.

Конституція України містить певні правові приписи щодо організації грошового обігу на території країни. Саме імперативно конституційно-правовими нормами встановлено грошову одиницю України, визначено основну функцію центрального банку держави – Національного банку України та передбачено, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків[8], статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Такий стан речей властивий не тільки для нашої країни. Аналіз положень конституцій ряду держав Європи та Азії дозволяє стверджувати, що саме конституційними нормами визначаються загальні принципи організації грошового обігу в цих країнах, головним чином, через закріплення основних функцій та повноважень центральних банків. Наприклад, ст. 60 Конституції Республіки Македонія від 17.11.1991 р. встановлює, що Національний банк Республіки Македонія є емісійним банком. При цьому наголошується, що Національний банк є автономним та несе відповідальність за стабільність валюти, монетарну політику й загальну ліквідність платежів Республіки за кордоном.

У зв’язку з вище розкритою важливістю даної підгалузі фінансового права його базові, основноположні положення закріпленні на найвищому конституційному рівні. Тому у зв’язку з цим для підгалузі емісійного права характерний метод правового регулювання, який властивий конституційному праву і який називають загально закріплюючим. Проте значна частина правових норм, що складає дану підгалузь міститься і у законодавстві, н-д, Законі України «Про НБУ». Конкретизація конституційно-правових норм щодо правового регулювання грошового обігу здійснюється через регулюючі можливості інших галузей права. Так відносно конституційно-правового закріплення первинного елемента грошової системи України – її грошової одиниці, треба зазначити, що практична реалізація такої норми для цілей дійового правового регулювання грошового обігу проходить за допомогою норм фінансового права, які, деталізуючи конституційно-правовий припис, визначають форми, види, устрій національної валюти – гривні. Тобто предмет регулювання конституційного права не відбиває усього спектру суспільних відносин, які виникають у сфері грошового обігу, що залишає широке поле для застосування можливостей власне фінансово-правового регулювання.

Заслуговує особливої уваги проблема співвідношення підгалузу емісійного права і цивільного права. Як зауважує С.В. Запольський, фінансові відносини тісно переплетені з цивільними; багато фінансових відносин будуються та існують рівнобіжно з цивільними відносинами.

Слід відзначити, що не всі грошові відносини, також як і у випадку з цивільним правом, охоплюються фінансово-правовим регулюванням, а лише ті, за допомогою яких реалізується розподіл та перерозподіл ВВП та нД в суспільстві та, які мають організаційний характер, а саме – фіксують організацію грошової системи країни і забезпечують її нормальне функціонування, на чому правильно акцентує увагу Н.І. Хімічева. Як вказує Н.І. Хімічева норми цивільного права регулюють питання права власності на гроші (грошові знаки*, порядок розрахунків за угодами цивільно-правового характеру. До того ж як відзначає цей науковець норми фінансового права детально фіксують організацію грошової системи країни, і крім того, за їх допомогою забезпечується її нормальне функціонування. Певним чином це так. Але при цьому важко погодитися з точкою зору авторитетного російського правознавця-фінансиста, яка відносить питання правового регулювання порядку розрахунків за угодами цивільно-правового характеру до сфери цивільного права. Специфіка правового регулювання сучасного грошового обігу полягає в тому, що визначення таких питань знаходиться поза межами правих можливостей учасників цивільно-правових угод[9], оскільки вибір виду розрахункових відносин практично не залежить від волевиявлення сторін за грошовим зобов’язанням, а здебільшого прямо запропонований у законодавстві, як приватноправового, так і публічно-правового характеру.

Властива така позиція й іншим фахівцям. Так, П.М. Годме зазначає, що публічні фінанси, пов’язані з грошовою системою, яка більшою чи меншою мірою керується державою, тоді як ця грошова система не залежить від волі приватного власника, що розпоряджається своїми фінансами. Цю особливість може бути пояснено тим, що умови розрахунків (форма, строки, суми й способи здійснення платежів*, які виникають не тільки в суспільних відносинах зумовлених вимогами публічно-правових норм (у першу чергу фінансово-правових*, а й у рамках приватноправових відносин, скажемо, договору купівлі-продажу, повинні відповідати встановленим державою правилам, що відбивають особливості будови й сутності сучасних грошових систем, яким властиві виключно висока ступінь імперативності та централізації. Вони фактично не залишають місця для цивільно-правового регулювання грошового обігу з його принципами й методом регулювання суспільних відносин на підставі рівності сторін і свободи вибору моделі поведінки.

[1] Алісов, Є. О. Проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні [Текст] / Є. О. Алісов. — Х.: Фоліо, 2004. — 288 с.

^[2] Карасева, М. В. Финансовое право и деньги [Текст]: монография / М. В. Кара- сева; Воронеж. гос. ун-т. — Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2006.

^[3] Худяков, А. И. Финансовое право Республики Казахстан: (Общая часть* [Текст] / А. И. Худяков. — Алматы: Каржы-каражат, 1995.

^[4] О временном применении отдельных положений Договора об объединении денежной системы Республики Беларусь с денежной системой Российской Федерации и условиях функционирования общей денежной системы [Текст]: Постановление Правительства Рос. Федерации от 12.04.1994 г. № 416 // Собр. законодательства Рос. Федерации. — 1994. — № 2. — Ст. 126.

^[5] Карасева, М. В. Финансовое право. Общая часть [Текст]: учебник / М. В. Карасева. — М.: Юристъ, 2000. — С. 49.

^[6] Худяков, А. И. Основы теории финансового права [Текст] / А. И. Худяков. — Алматы: Жеті жаргы, 1995. — С. 184.

^[7] Там само. — С. 188-189.

[8] Аналіз п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України дозволяє стверджувати, що при її викладені сприйняття законодавцем економічної системи дещо відрізняється від класичної кейнсіанської моделі, яка може бути представлена 4 ринками: робочої сили, товарів, грошей і облігацій хоча останні два ринки теоретично можна ототожнити з указаними у наведеній вище конституційній нормі.

[9] Щодо причин регулювання державою великої групи економічних відносин як фінансових є значимою точка зору С.В. Запольского. На його думку це пояснюється особливою зацікавленістю держави або навіть обов’язком держави по захисту, задоволенню або гарантуванню публічного інтересу, в точному, енергійному здійсненню тих дій та операцій, які переслідують безпосередньо публічні цілі. Не держава створює чи перетворює ті чи інші економічні відносини в фінансові, а публічний інтерес у їх здійсненні по перешопочатковій заданій програмі спонукає державу регулювати частину грошового обороту імперативними методами, а не цивільно-правовими.