Еволюція науки фінансового права.

1. 1. Еволюція науки фінансового права.

Становлення поглядів на сутність фінансового права вітчиз­няних юристів-фінансистів у дореволюційний період розвитку науки фінансового права.Наукові погляди на сутність і зміст, межі фі­нансового права пройшли довгу та складну еволюцію, без вра­хування якої, на нашу думку, не можливо всебічно проаналізу­вати та адекватно відобразити сутність фінансового права пост-соціалістичної держави. Адже воно народжується та стверд­жується методом діалектичного зняття з фінансово-правових доктрин, теорій, концепцій минулого, насамперед з радянського фінансового права. Аналіз цих доктрин, теорій та концепцій пе­реконує, що у всі часи в підходах вчених до розуміння фінан­сового права мали місце плюралізм поглядів, різноманітність і навіть протистояння концепцій, наукова полеміка, яка періодич­но переростала в гострі дискусії.

До найбільш дискусійних питань, як правило, належали та продовжують ними залишатися нині наступні проблеми: 1* які саме суспільні відносини належать до сфери фінансового права; 2* які фонди грошових коштів необхідно включати в дану галузь права; 3* яким характером відзначаються фінансово-правові від­носини і чим саме він зумовлений; 4* що являє собою система фінансового права і чим вона зумовлюється; 5* в чому поляга­ють сутність і особливості фінансово-правового методу (чи ме­тодів* регулювання.

Інакше кажучи, в якості основного об'єктивного критерію віднесення правових норм до галузі фінансового права розгля­дався в минулому та продовжує розглядатися нині матеріальний зміст суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом - фінансових відносин, однак не всіх, а лише публічних фінан­сів. Всі названі проблеми розв'язувались дослідниками в мину­лому та трактуються сучасними вченими-фахівцями з фінансо­вого права в залежності від того, як вони розуміли публічні фі­нанси. Наше розуміння публічних фінансів визначається принци­пом соціального натуралізму. Воно спирається на новітні досяг­нення науки про фінанси і виходить з того, що фінансові відносини - це відносини з розподілу та перерозподілу валового суспільного продукту і національного доходу. Тобто, що це - розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів.

Проте такої точки зору дотримуються далеко не всі вчені. У всі періоди розвитку науки фінансового права як вітчизняні, так і зарубіжні юристи-фінансисти нерідко саме поняття "фінан­сове право" ототожнювали з фінансами, з фінансово-правовою наукою і навіть з наукою про фінанси. Таке змішування якісно різних категорій - юридичних, економічних, науково-пізнаваль­них - глибоко помилкове. Проте ми були б не об'єктивними, як би не сказали, що таке змішування має певне логічне пояснення (не переплутати з виправданням*. Зокрема, методологічним ключем до такого пояснення є те, що "фінансове право" як юри­дична категорія генетично пов'язане з "публічними фінансами" як економічною категорією. При цьому характер їх взає­мозв'язку детермінований діалектикою форми та змісту.

Зокрема, видатний російський вчений кінця XIX - початку XX століть, що дістав в той період широке міжнародне визнання у галузі науки фінансового права, В.А.Лебедев, писав, що до фінансів належать не тільки державні доходи та грошові кошти, але й взагалі усі матеріальні та особисті кошти, які держава чи інша публічна влада має в своєму розпорядженні для задово­лення суспільних потреб. Використання державних коштів В.А.Лебєдєв до сфери фінансового права не відносив. З приводу останнього він, зокрема, писав: "...власне застосування, витра­чання коштів... виходить за межі відання фінансової науки... Для фінансового управління функція використання коштів по лягає тільки у відпуску їх відповідно вимогам, з якими зверта­ються установи"¹.

Інший відомий юрист-фінансист, сучасник В.А. Лебедева, І.І. Патлаєвський до сфери публічних фінансів відносив і витра­чання державних коштів, але тільки виключно по лінії "бюджет - відомство - одержувач бюджетних асигнувань", тобто, ті від­носини, які сучасна наука фінансового права називає "вико­ристанням фондів". Ведучи мову про доходи держави, І.І. Пат­лаєвський мав на увазі не лише грошові кошти, але й різномані­тні натуральні повинності та податки. Зокрема, він включав до сфери фінансового права особисті трудові повинності громадян, наприклад, участь у громадсько-корисних роботах і навіть вій­ськову повинність, які сучасна юриспруденція відносить до сфери адміністративного і конституційного права.

Деякі вчені до предмету фінансового права відносили вза­галі все державне майно, як у грошовому, так і в матеріальному вираженні, незалежно від способів його набуття та викорис­тання. При цьому ними робилась оригінальна класифікація та­кого майна: а* майно імператорського двору; б* домени - майно, що покликане за своєю природою приносити дохід державі, на­приклад, державні ліси; в* регалії - поштова, монетна, телегра­фна; г* державні промисли - гірничі, соляні і т.д. Внаслідок цьо­го фінансове право визначалось ними, як сукупність норм, "що регулюють придбання, управління і використання матеріальних ресурсів" державою³ або як "сукупність законів, на підставі яких держава в даний час задовольняє власні матеріальні потреби".

Для всіх без винятку викладених нами вище позицій до­слідників фінансового права спільними з найбільш істотних рис є, по-перше, так званий "широкий" підхід до розуміння предме­ту фінансового права і, по-друге, тлумачення фінансових відно­син, як майнових. Прибічники такого підходу до розуміння фі­нансів і фінансового права в кінці XIX - на початку XX століть, тобто в період розквіту вітчизняного фінансового права, кількі­сно переважали над представниками усіх інших поглядів на пу­блічні фінанси і фінансове право".

Проте вже в той час висловлювались та обґрунтовувались якісно відмінні погляди на предмет фінансового права, що ви­явилися згодом незрівнянно пліднішими та прогресивнішими. Так, уродженець Київщини, найтитулованіший з усіх вчених юристів-фінансистів дійсний член Російської академії наук 1,1. Янжул вважав, що натуральні повинності не належать до пред­мету фінансового права, а є сферою впливу двох інших галузей права - державного та адміністративного. Сферу фінансового права він обмежував тільки відносинами по формуванню держа­вних фондів грошових коштів, тобто, на мові сучасної наукової термінології, він бачив предмет фінансового права у розподіль­них відносинах.

Інший відомий дослідник цієї проблеми А.Свірщевський відзначав, що державні фінанси мали натуральний характер тільки у древні часи. В новий та новітній періоди історії людства вони переважно пов'язані з публічними фондами грошових коштів².

2. Розуміння сущого та належного у фінансовому праві в період становлення радянської доктрини фінансового права (1918-1939 рр.*. Цей період у розвитку науки фінансового права чи не найдраматичніший. Він розпочався із закриття більшови­ками усіх кафедр фінансового права, що були раніше створені у вузах країни, а пізніше, з 1929 по 1939 роки, продовжився ще жахливіше - фінансове право як навчальна дисципліна взагалі було вилучено з програм підготовки фахівців-юристів як "бур­жуазну дисципліну". Тим не менше фінансові відносини продо­вжували у суспільстві об'єктивно існувати, даючи знати про се­бе на кожному кроці, а в силу цього розвивалась і наука фінан­сового права. Звісно, методологічні засади її поступу докорінно відрізнялися від попередніх. Найповніше вони були сформульо­вані у Конституції РСФСР 1918 р.

Розділ V цієї Конституції називався "Бюджетне право". У ньому були викладені засади фінансової політики нової влади. На перше місце, природно, були поставлені бюджетні інтереси "диктатури трудящих". Наука фінансового права зобов'язу­валась сконцентруватись на розробці проблем бюджетного пра­ва. Першим кроком у цьому напрямку стала робота А.М.Гурвіча "Бюджетне право за законодавством РРФСР". Вона відзначалась ґрунтовним аналізом нового бюджетного законодавства та пер­шої практики його застосування. Аналізуючи бюджетне законо­давство нової влади, А.М.Гурвіч закономірно звернув увагу на протиріччя між його формою та сутністю. Так, за формою це законодавство конструювалось за західними зразками, особливо конституційними стандартами. Зокрема, держава мала бюджет, який розроблявся органами управління та затверджувався пред­ставницькою владою. Що ж стосувалося сутності цього законо­давства, то воно відкривало дорогу для фінансових зловживань та зловживань фінансовим правом.

По-перше, Конституція РРФСР підкреслювала, що для за­доволення загальнодержавних та регіональних потреб пролетар­ська держава не зупиниться перед вторгненням у сферу права приватної власності. По-друге, Конституція РРФСР, зо­бов'язуючи будь-який видаток здійснювати на строго правовій основі, не встановлювала аналогічної норми щодо формування прибуткової частини бюджету. У непрямій формі А.М.Гурвіч по­переджав нову владу, що ці два положення не лише підривають принцип законності, але й загрожують економічному добробуту цілих верств і класів '. Вказана праця А.М.Гурвіча - єдина робота з фінансового права, написана в роки воєнного комунізму. Тим не менше вона стала у майбутньому методологічним орієнтиром для таких юристів-фінансистів цього періоду, як С.А.Котляревський, М.Д.Загряцков, Е.Е.Понтович, С.Д.Крилов. У їх працях бюджетне право розглядалось, з одного боку, як найголовніша складова час­тина фінансового права, з іншого боку, як інструмент задоволення потреб Радянської держави у фінансових ресурсах.

Необхідно особливо підкреслити, що у 20-і роки XX ст. всупереч об'єктивному процесу значного звуження сфери това­рно-грошових відносин внаслідок одержавлення суспільного виробництва методами експропріації, націоналізації та колекти­візації ще більше посилилась тенденція до ототожнення фінан­сів тільки з грошовими відносинами. На рубежі 30-х-40-х років XX століття ця тенденція стала домінуючою, а дещо пізніше -пануючою в науці фінансового права. Інші погляди на суспільну природу фінансів та фінансового права в цей час по-суті не ви­словлювались.

Так, І.І.Болдирєв, визнаючи фінансове право як "сукуп­ність законодавчих настанов про фінанси, фінансовий устрій та фінансове управління даної держави", розумів під фінансами гроші або такі матеріальні цінності, які без особливих зусиль та труднощів можуть бути переведені в гроші. Цієї ж позиції до­тримувались, не зважаючи на окремі нюанси у їх поглядах, А.М.Гурвіч, С.А. Котляревський, М.А. Гурвіч, М.Д. Загряцков. Своїми науковими розробками, як доречно зауважив К.С. Бельський, вони створили грунт для створення власне науки радян­ського фінансового права, підготували відхід від розуміння сфери фінансового права як державного господарства взагалі до розуміння його предмета як виключно державних фондів гро­шових коштів.

3. Радянська доктрина фінансового права (1940-1990 рр.*. Класичний період розвитку радянського фінансового права розпочався у 1940 році, після опублікування статті Ю.А. Ровинського "Предмет радянського фінансового права" та першого радянського підручника з фінансового права. У цих роботах раніше фрагментарні, неповні, безсистемні знання з радянського фінансового права були вибудувані у чітку, внутрішньо-логічну систему категорій та понять, з чітко визначеними межами пред­мету фінансово-правового регулювання та його методом. Це сталося в ході найбільш плідної в довоєнний період дискусії про систему права та систему законодавства, яка відбулася на рубе­жі ЗО-х-40-х років XX століття.

Тоді ж, у 1940 році, основоположник радянського фінан­сового права Ю.А. Ровинський писав: "Фінансове право в СРСР, як сукупність юридичних норм регулювання відносин у галузі державних фінансів, є самостійною галуззю права, що покли­кана регулювати діяльність соціалістичної держави у сфері пла­нової акумуляції і планового розподілу державних грошових засобів з метою забезпечення будівництва комуністичного сус­пільства". Так було остаточно подолано традиції дореволюційної російської, західноєвропейської, континентальної та англо-американської наукових фінансово-правових шкіл щодо необґрунтовано розширеного тлумачення предмету фінансового права.

Не вніс Ю.А. Ровинський істотних змін у дане визначення фінансового права і в своїй основній науковій праці, опубліко­ваній через двадцять років після цього: "Радянське фінансове право як галузь радянського соціалістичного права є сукупність норм, що регулюють відносини в галузі фінансової діяльності дер­жави з метою виконання її завдань і функцій, спрямованих на по­будову комунізму в СРСР"². Більшість з наступних визначень предмету фінансового права, що робились авторами цілого ряду підручників, посібників, монографій і статей, були більш або менш вдалими варіаціями останнього визначення Ю.А. Ровинського. Необхідно підкреслити, що тривалий час в радянській юриспруденції сфера дії фінансового права визначалась голо­вним чином двома елементами - утворенням та розподілом фі­нансових ресурсів держави, а третій її елемент - використання фондів грошових коштів держави - як правило, був відсутнім у цих визначеннях його предмету. Одними з останніх серед відо­мих вчених-юристів визначали сферу фінансового права на основі вищезазначеного підходу В.І. Лісовський та С.С. Алексеев.

Рівно через сорок років після визначення сфери дії фінан­сового права Ю.А. Ровинським його суттєво уточнила та збага­тила одна з учениць цього відомого науковця та педагога, фун­датор української школи юристів-фінансистів Л.К. Воронова. "Фінансове право, - зазначала вона, - це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що є частиною національного доходу країни, з метою забезпечення виконання завдань і функцій радянської загальнонародної держави". Вона, таким чином, уточнила зміст поняття фінансової діяльності держави за рахунок включення до нього такого елементу, як використання фондів грошових кош­тів держави, конкретизувала його, а також точніше відобразила у визначенні мету правового регулювання цих відносин, опус­тивши при цьому за межі визначення положення про те, що це -окрема галузь права. Таке визначення фінансового права з часом стало загальновизнаним і внаслідок цього набуло рис класичного.

4. Розуміння фінансового права у пострадянський період (1991-2003 рр.*. В постсоціалістичний період сферу дії фінансо­вого права розширили ще більше, включивши до неї поряд з фі­нансовою діяльністю держави ще й фінансову діяльність органів місцевого самоврядування. Дане визначення із вищезазначеним уточненням нині наводиться майже у всіх підручниках, навча­льних посібниках, наукових виданнях, що оприлюднюються в Україні та інших постсоціалістичних державах. Проте при де­тальнішому аналізі з'ясовується, що наведене вище та усі інші, йому подібні, визначення предмету фінансового права мають недоліки онтологічного та методологічного характеру. Головним недоліком такого підходу до визначення пред­мету фінансового права - тільки зазначенням його меж - є те, що він є нічим не обгрунтованим відступом від загальноприйнятого у континентальній системі права критерію поділу права на галузі у відповідності зі змістом суспільних відносин, що ре­гулюються тією чи іншою системою норм права. При цьому вказівка на обсяг предмету правового регулювання не обов'яз­кова у визначенні предмету, хоча в силу традицій, що склались, вона може міститися також.

Серед провідних науковців у галузі фінансового права, що активно впливають на розвиток науки, вдосконалення категорій­ного апарату, вирішення методологічних завдань, що постають перед цією галуззю права, слід назвати представників російської школи — Д. В. Вінницького, С. В. Запольського, О. Ю. Грачову, С. Г. Пепеляєва, 1.1. Кучерова, І. В. Рукавишникову, М. В. Карасьову, М. В. Івлієву, О. В. Покачалову, Д. М. Щьокіна та бага­тьох інших.

Що стосується вітчизняної школи фінансового права, то пе­рехід до ринкової економіки, курс на яку проголосила незалеж­на Україна, порушив проблему перегляду всієї системи науки фінансового права, починаючи від її предмета та методу і закін­чуючи окремими інститутами, категоріями й поняттями. Існуван­ня рівнозначних форм власності уточнило предмет фінансового права, оскільки пануванню державних фінансів у фінансовій системі держави настав край і їх розглядають лише у взаємозв'яз­ку з фінансами приватними.

Нині можна говорити про те, що українська наука фінансо­вого права пройшла первісний етап формування і перебуває у стадії динамічного розвитку. Серед провідних учених слід назва­ти Л. К. Воронову - академіка Академії правових наук України, професора Київського національного університету ім. Т. Шев­ченка. З її ім'ям пов'язують формування вітчизняної школи фі­нансового права. Зокрема саме завдяки їй в Україні вперше з'явилися ґрунтовні підручники й навчальні посібники з фінан­сового права. Вона ж підготувала вісьмох докторів наук з фінан­сового права, шо захистилися в Україні з моменту здобуття нею незалежності.

У працях професора П. С. Пацурківського - декана юри­дичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича — грунтовно розроблено питання теорії фі­нансового права, його предметно-методологічні засади, запро­поновано нові погляди на природу фінансових відносин тощо.

У 2002 р. у працях доктора юридичних наук Л. А. Савченко - проректора з наукової роботи Міжнародного європейського університету — набула наукового розвитку тема організації фі­нансового контролю — фінансово-правового інституту, що про­низує всю фінансову діяльність суб'єктів фінансово-правових відносин. Відтоді в багатьох роботах автора питання фінансово­го контролю, державного аудиту, міжнародних стандартів у за­значеній сфері і'рунтовно досліджено й розкрито.

Перестали бути науковою «цілиною» й інститути податково­го права, фінансового контролю, банківської діяльності. Так, усі розуміють значення податків для формування дохідної частини бюджету, однак формування податкової системи держави має бути відпрацьовано иа певних категорійних поняттях. Наукову базу в сфері податкових відносин заклав М. І. Кучерявенко. док­тор юридичних наук, професор Національної юридичної акаде­мії ім. Ярослава Мудрого, член-кореспондеит АПрНУ. Із 2002 р. почала виходити його багатотомна монументальна праця, пов'я­зана з дослідженням податків, — «Курс податкового права». Він також автор підручників із податкового права, за якими в Украї­ні навчають студентів юридичних вишів. Правовим проблемам регулювання обов'язкових платежів присвячено дослідження доктора юридичних наук Н. Ю. Пришви, яка очолює кафедру конституційного та адміністративного права Київського націо­нального університету ім. Т. Шевченка.

У сфері банківської діяльності здійснено докторські дослі­дження автора даного підручника й Т. А. Латковської. Доктор юридичних наук Є. О. Алісов, декан факультету НЮАУ ім. Яро­слава Мудрого, розкрив у своїх працях особливості грошово­го обігу. Професор Львівського національного університету ім. І. Франка І. Б. Заверуха досліджувала проблеми державного боргу України. Доктор юридичних наук А. А. Нечай - пробле­ми правового регулювання публічних фінансів та публічних ви­датків. Проблемі місцевих фінансів присвячено численні дослі­дження кандидата юридичних наук О. А. Музики-Стефанчук. Проблеми фіііансопо-ііраііоної відповідальності розкрито в док­торській дисертації А. Й. Іванського. Правовий статус розпоряд­ників бюджетних коштів досліджується у працях Н. Я. Якимчук. В Україні захищено більше 100 кандидатських дисертацій із проблем фінансового права та окремих його інститутів, готу­ють нових кандидатів і докторів наук. Доцільно зауважити, що дослідження фінансово-правових відносин є актуальною темою не лише для вивчення у вищих навчальних закладах. Фахівці-практики добре розуміють, що впровадження фінансових зако­нів, формування сучасної системи міжбюджетних, податкових відносин, діяльності у кредитно-фінансовій сфері потребують якісного наукового підґрунтя. Саме тому останніми роками знач­но зросла кількість і якість дисертаційних досліджень, що їх здійснюють не лише науковці, а й практики.

Начало формы