Порцію християнського провіденціалізму. На службі у Оттона він написав велику

Працю “Антаподозис” (з грецької — “відплата”), у якій описав політичні події, що

Відбувалися у Франції, Німеччині, Італії, Візантії у ІХ-Х ст. На замовлення Оттона

Підготував апологетичну “Історію Оттона”. Добре володіючи латиною, маючи

Прекрасний стиль, Ліутпранд однак був найбільш тенденційним і суб’єктивним

Істориком середньовіччя, зневажливо ставився до всіх європейських народів, окрім

Германців, називаючи їх “дикунами”, “дурнями”, “боягузами” тощо. Як аристократ

Він не відмовляв собі у задоволенні смакувати скандальні подробиці папського

Двору.

Германський історик Відукінд (919-973) був сучасником Ліутпранда, але мав

Протилежні якості. Своє життя він провів ченцем Корвейського монастиря,

Цікавлячись більше світською історією. Його твір “Саксонська історія” (“Res Gestas

Saxonicae”) був присвячений описові зіткнення саксів і слов’ян, просування

Германців на схід. Прославляв саксів як носіїв християнства і цивілізованості на

Сході Європи, підводячи під це ідею “богоугодності”.

Анґлійська історична думка розвивалась у цей період поза обсягом ідей

“нової Романської імперії християн”. Імперія Каролінґів вже занепадала, коли король

Уессексу Альфред Великий (849-899) побудував стабільну, міцну державу анґлів і

Саксів. У ній народилась оригінальна історична праця “Анґлосаксонські хроніки”,

Яку за дорученням короля провадили давньоанґлійською мовою. Альфред Великий

Був великим прихильником літератури і мистецтв, згуртував навколо себе групу

Освічених осіб, котрі за його вказівкою переклали на давньоанґлійську мову

Найвідоміші праці середньовічної теологічної думки, що дозволило значно поширити

Коло їхніх читачів. Зі смертю короля спалах анґло-саксонської літератури згас.

Період ХІІ-ХІV ст. характеризувався у Західній Європі економічним

Піднесенням, утворенням і зміцненням перших національних держав, посиленням

Комунікацій і взаємин з позаєвропейськими народами. Виняткову роль у цих

Процесах відігравало середньовічне місто, що поступово перетворювалось у центр

Адміністративного, торговельно-економічного і культурно-духовного життя.

Немаловажне значення мали хрестові походи, які призвели до зіткнення з арабським

Світом та його культурою.

На духовне життя того часу величезний вплив мала боротьба між імперією і

Папством за верховенство влади, яка внесла пожвавлення у церковну літературу,

Змушену піддавати конфронтації й критичному аналізові арґументи сторін. З’явилось

Багато полемічної літератури, яка зачитувалася з амвонів, шкільних кафедр, на

Міських площах, щоб прихилити населення до аргументів однієї з сторін — світської

Чи церковної. Зрозуміло, що дискусії зачіпали вузькі кола освіченої громади і

Точилися переважно в середовищі духовенства та правлячої верстви. Вони неодмінно

Стосувались оцінки минулого, його інтерпретації.

Провіденціальна теологія історії залишалася наріжним каменем бачення

Минулого, але “відстрочка” настання “Страшного Суду” вимагала від теологів нових

Обґрунтувань “священої історії”, привертала увагу до античного спадку, який не

Завжди вписувався у теологічну історію. Історична література у ХІІ-ХІІІ ст. щвидко

Зростала кількісно і урізноманітнювалась у жанровому відношенні. До традиційних

Творів додались “посібники”, “енциклопедії”,” міські хроніки”, полемічні праці.

Університетські міста перетворились у центри освіти і культури, які притягали

Здібну молодь і досвідчених вчених.

У центрі культурного життя того часу була Франція, де у монастирях і

Світських закладах готувались освічені кадри. Два духовних осередка, що притягали