Кадрах і початки створення світської школи значно збагатили культурно-духовне

Життя, підвищили інтерес до писемної продукції. Історіографія збагатилась у цей час

Численними анналами, що провадились у багатьох монастирях і капітулах

Здебільшого невідомими авторами-ченцями. Водночас з’явились нові офіційні

придворні аннали, які провадились при королівському дворі в інтересах “увічнення”

Діянь правлячої династії. На замовлення Карла Великого з цією метою були створені

Зведені аннали держави франків — “Аннали Франкського королівства” (у літературі

Їх називають також “Лоршські аннали” від назви монастиря, де вони були

Віднайдені). Політична тенденційність цих анналів не викликала сумнівів ще у давні

Часи і невдовзі офіційна анналістика занепала, поступившись місцем локальним

Анналам, кількість яких увесь час зростала.

Цікавим явищем тогочасної історіографії стали хроніки, які писалися на

Замовлення не тільки коронованих осіб, але й вельможних сановників та місцевої

Знаті; вони свідчили про зростання інтересу до освіти й знань в цілому. Такі хроніки

Були простими компіляціями з попередніх або сучасних анналів і хронік. Відомими

творами такого роду були анонімна “Муассонська хроніка”, “Хроніка Фрекульфа”

(автор — єпископ з Лізьє у Нормандії, який написав її на замовлення канцлера

Короля Людовика Благочестивого як навчальний посібник для спадкоємця престолу

— Карла Лисого) і багато інших.

Новим словом в історіографії стали твори про життя і діяльність видатних

Людей, написані з метою прославляння їхніх діянь. Найбільш відомим твором

Біографічного жанру було “Життя Карла Великого”, автором якого був сподвижник

Монарха Ейнгард (770-840). До написання твору він забрався наприкінці життя,

Спираючись на власні спогади і документи імператорської бібліотеки. Автор

Переслідував конкретну мету — утвердити у історії образ мудрого і натхненного

Провидінням правителя. Вплив праці Ейнгарда на наступну історіографію був

Величезний, цьому сприяли добра латина викладу й стилістика та фразеологія за

Зразком Светонія. Пізніші автори часто звертались до твору Ейнгарда як до джерела і

Зразка для написання біографій монархів та полководців. Антична традиція служила

В цьому дороговказом, але неодмінно доповнювалася християнським

Провіденціалізмом.

Криза імперії Каролінґів у Х ст. відбилась на літературі: тематика, стиль,

Мова дрібнішали, відступи від теологічного трактування ставали виключенням.

Таким виключенням була творчість чотирьох впливових істориків Х ст. У Франції це

Був канонік церкви у м.Реймс Флодоард (894-966) — автор “Анналів” та “Історії

Реймської церкви”, в яких докладно описав драматичні події міжусобиць і війн свого

Часу, залучивши важливі церковні документи. Близьким до нього був інший чернець

з Реймса Рікер (кін.Х-перша пол.ХІ ст.). У творах “Чотири книги історій” і “Аннали”

Рікер виступив на боці Каролінґів проти Оттонів в їхній боротьбі за імператорський

Престол. Політична заанґажованість історика виявилась, незважаючи на прагнення

Триматися документів і власних записів та спостережень, у спотворенні фактів на

Догоду останнім Каролінґам. За це Рікера іноді називають “першим французьким

націоналістом” [177, 40-41]. Реймс тоді був помітним культурним центром Франції

Та Європи. У бенедиктинському монастирі Св.Реміґія Реймса діяла спеціальна школа

З підготовки до написання анналів.

Одним з найосвіченіших людей епохи вважався єпископ Кремони Ліутпранд

(920-971), який провів бурхливе політичне життя на службі королів Провансу, потім

Імператора Оттона І, виконував поважні дипломатичні доручення цих монархів, був

обізнаний у багатьох політичних баталіях свого часу. Знайомий з античною__

Літературою Ліутпранд намагався наслідувати її взірці, додаючи до них значну