Антична традиція згасала поступово, поступаючись місцем теологічній візії світу і

Компілятивній переоцінці відомих подій минулого. Християнські теологи

Переписували твори грецьких і римських істориків або записували сучасні події,

Даючи їм богословське тлумачення.

Проте й правителі “варварських” європейських держав дуже швидко

Усвідомили значення історії як інструменту політичної пропаганди й обгрунтування

Своїх претензій на римський спадок. У 519 р. на замовлення спадкоємця Теодориха

Остґотського — Евтариха згадуваний вище римський аристократ Кассіодор склав

Малозмістовну “Всесвітню хроніку”, що представляла собою компіляцію з

Пізньоримських істориків. Автору присвячувала ідея обґрунтування початку “нової

Епохи”, яка продовжувала славні традиції Риму — епохи примирення й злиття

“варварів” і римлян.

Ця ідея була розвинена Кассіодором у іншому творі — “Ґетиці” (12 книг, які

Не дійшли до нас), де він намагався довести давність і знатність родоводу ґотських

правителів, виводячи їх від фракійців (ґетів). Загалом ранньосередньовічні історики

Доклали чимало зусиль для пошуку аргументів на користь нових правителів, а також

Звеличення “варварських” народів, які опанували Західну Європу. При цьому не

Зупинялися перед фантастичними побудовами, котрі ґрунтувалися не стільки на

переказах, скільки довільних аналогіях (наприклад, ґоти виводилися від ґетів тільки__

завдяки співзвучності етнічних назв). Прикладом такої праці може бути й твір

ґотського історика Йордана “Про походження і діяння ґетів” (VІ ст.), написаний, щоб

Засвідчити “славні” діяння германських племен та їхніх вождів.

Подібні заміри щодо франків виявив єпископ м.Тур у Галлії Григорій

Турський (бл.540-593), який походив з галло-римської аристократії, котра захопила в

Свої руки усі вищі церковні посади у меровінзькій Галлії. У праці “Десять книг

Історій” (відомої також під назвою “Історія франків”) він подав всесвітню історію

Згідно з августинською схемою, протиставивши церковні і світські справи. Діяння

Франкського королівського двору, що супроводжувалися аморальними вчинками —

Підкупами, розпустою, підступами, — протиставлялись церковній історії, яка

Спрямовувала “варварів” на шлях істини й духовності. Будучи підданим франкських

Королів, він не піддавав сумніву їхнє право на правління, а закликав слідувати

Догматам віри.

Становленню середньовічної освіти і науки прислужився визначний теолог,

Єпископ Ісидор Севільський (бл.570-636). Як глава іспанської церкви він зібрав у

Своїй бібліотеці усі цінні книги, що вціліли у бурхливі часи Великого переселення

Народів, в тому числі античних авторів. У творі “Початки або Етимології 20 книг”,

Призначеному для навчання кліру, Ісидор прагнув зберегти кращі досягнення

Античної думки, залучити їх до служіння церкві. Наведені ним витяги з творів

Античних авторів мали цінність з огляду збереження античних традицій, а самі

Відомості використовувалися у теологічній освіті протягом десяти наступних століть.

(Ісидор, компілюючи античних авторів, не допускав до їхніх творів своїх вихованців

І ченців, вважаючи ці твори “шкідливими” для свідомості молодих служителів

культу!). Неабияку цінність як історичне джерело мала інша праця Ісидора —

“Історія ґотів, вандалів і свевів”, присвячена описові завоювання Іспанії “варварами”.

З-посеред них він виокремлював ґотів, вважаючи їх здібними до управління і

Наведення порядку у державі.

У монастирських бібліотеках освічені ченці мали можливість знайомитися з

Творами багатьох сучасних мислителів, а також вчених минулого. У

Бенедиктинському монастирі у м.Вермут (Англія) розгорнулась у VІІ-VІІІ ст.

Діяльність одного з найкрупніших мислителів середньовіччя Беди Венерабіліса

(Досточтимого) (673-735). Девізом його життя був:”Завжди або промовляю, або