Наступних подій. Тому Августин та інші теологи допускали алегоричне трактування

Старозавітних положень. Вони закликали сприймати їх без роздумів, на віру.

Ще близько 220 р. Юліан Африканський розробив хронологію всесвітньої

Історії, відштовхнувшись від новозавітного твердження, що “одне нехай не буде

Заховане від вас, о любі: що один день перед Господом, як тисяча літ, і тисяча літ, як

Один день”. У нього вийшло, що від створення світу до пришестя Христа пройшло

Років, а після нього залишається до “кінця світу” 500 літ. Августин не поділяв

Таких гострих есхатологічних прогнозів й всесвітню історію поділив на шість “віків”,

При чому надав великого значення шостому “віку”, що розпочався від пришестя

Христа.

Відповідно до двох рівнів історії (священої і громадянської) середньовічна

Історіографія запровадила дві періодизації всесвітньої історії. Священа

Провіденціальна історія поділяла земну історію на “шість віків” (від творення до

Кінця світу). А громадянська періодизація запроваджувала старозавітну ідею

“чотирьох царств”. Обидві періодизації мали фіналістське спрямування і не

Передбачали ані “сьомого віку”, ані “п’ятого царства”. Це свідчило, що ідея “Вічного

Риму” міцно увійшла у християнську традицію, освятивши середньовічні

Європейські монархії — спочатку Східну Римську імперію, а потім імперію

Каролінґів, Священну Римську імперію німецьких правителів, запліднила ідеологію

“третього Риму” Московської держави тощо. Середньовічні історіографи активно

Використовували обидві періодизації.

Таким чином, Августин розглядав історію як діяння Бога, як священу

Історію. Що ж до громадянської історії, то вона, на його думку, не представляла

Інтересу, оскільки була позбавлена внутрішнього сенсу. Віра не вимагала жодного

Підтвердження фактами з громадянської історії. Вона є тою таємницею, котра

Дозволяє розкрити кінцеві причини і значення подій людського життя. У сутності

Йдеться про одну історію людства, яка розгортається у двох вимірах: змістовному —

На небесах, і явищному (діяння) — на землі. Ідея божественого провидіння і є

Дійсним сенсом історії.

Августин, трактуючи Святе Письмо, фактично вчинив перелом у підході до

історії: показав що саме слід розуміти під історією і де шукати відповіді на питання

Про сенс та причини людських діянь. Тим самим він високо підніс поняття

Причинності у людських взаєминах, змусивши будь-які події пояснювати через

Божествене провидіння. Останнє повинно тлумачитись телеологічно — виходячи з

Кінцевої мети. Таке бачення історії мало серйозну суперечливість, оскільки

Телеологія виключала випадковість і прояв індивідуальної волі, а при поясненні

Різноманітних випадків людського життя обійтися без них було непросто (наприклад

Аморальні вчинки, свавілля правителів і т.п.).

Теологічний погляд на історію завдяки комплексності і системності

Утримувався дуже довго — увесь середньовічний період європейського минулого, а

Фактично й значно довше — до ХVІІІ ст., коли мислителі Просвітництва

Трансформували його у філософський. Схема історії Августина подавала відповіді на

усі дразливі питання сучасного йому суспільства, утверджувала оптимістичний

Погляд на майбутнє, задавала моральні рамки людських вчинків. Вона

Запроваджувала “ясність” історичної картини світу і місця в ньому людини,

Визначала світоглядні орієнтири абсолютної більшості європейських народів. Її було

Легко сприймати, оскільки одночасно відбувалось звільнення свідомості від

Античних уявлень про складність природничих змін і процесів, місце в них людини, а

Увага зосереджувалась на духовних пориваннях, внутрішньому єднанні особистості з

Ідеєю Абсолюту.

Теологічне бачення історії, разом з тим, мало декілька слабких місць, що

Ставали все більш очевидними з бігом часу. Неодноразово “відкладуване” “друге