Мислення за античними зразками. Його перу належали праці “історія папства”,

“Наука управління”, “Металогіка”. У них він привертав погляди сучасників до

Необхідності логічного осягнення постулатів віри, щоб поступово наближатися до

Більш повного розуміння божественої істини. З точки зору пізнання розвитку духу

Особливе і виключне значення, на його думку, мало існування єдиної християнської

Церкви на чолі з папством. Церква є єдиною твердою підставою у бурхливому потоці

суперечливого і минущого [5, 185-187].

Історіографія продовжувала розвивати провіденціальний погляд на минуле.

Так, один з істориків ХІІ ст. абат монастиря у Ножані Ґвіберт Ножанський (1053-

Написав твір “Діяння Бога через франків”, в якому подав опис першого

Хрестового походу, що здійснювався силами переважно французького лицарства.

Новим моментом цього часом “казкового” твору було намагання прославити

Французький народ, який реалізував “божу волю”.

Багатоманітна історична література того часу не вирізнялась оригінальністю

Світосприйняття, йдучи за суворими “вказівками” церковних теологів, папської

Канцелярії. У 1112 р. побачила світ одна з кращих робіт жанру “всесвітніх хронік” —

“Хронографія” валлонського ченця Сіґеберта з Жамблу (1030-1113), в якій автор

Використав велику кількість хронік, історій, анналів з метою підтвердити офіційну

Схему історії “чотирьох царств”. Популярністю користувалися праці пресвітера

Гонорія Оттонського “Картина світу” і “Сума всієї історії”, які були зібранням дат і

Описів найважливіших подій від часів античності до сучасності.

Натомість не була оцінена сучасниками праця ченця Ордеріка Віталія (1075-

Церковна історія”, котра стала добрим джерелом для істориків ХІХ-ХХ ст. Її

Автор відвідав монастирі Франції, Нормандії, Фландрії, Анґлії, де знайомився з

Місцевими бібліотеками, нотував власні спостереження. У підсумку його твір

відбігав від теологічної догми і нав’язував до античної традиції у описі подій:

Переказував повсякденний побут і життя мешканців різних країн, традиції і звичаї,

Матеріальну і духовну культуру тощо. Цікаво, що, виявляючи негативне ставлення до

Норманів, він водночас високо оцінював значення норманських завоювань у Європі.

Норманське завоювання було провідною темою анґлійської історіографії,

Починаючи з ХІ ст. Хроністи та історики послідовно описували події завоювання і

Роль норманів у становленні анґлійської державності (Еадмер, Вільям

Мемсберійський, Іоанн Солсберійський та ін.).

Німецька історіографія зосереджувалася на двох значущих темах: стосунках

Папства з імперією, східній політиці відносно слов’ян і балтів. Перша тема була

Представлена творами Ламперта Ґерсфельдського, Оттона Фрейзінгенського та інших

Авторів, котрі, спираючись на теологічне бачення світової історії, захищали папське

Право духовної зверхності над світською владою, Подібних позицій притримувалась

І група істориків, яка описувала просування німців на Схід під приводом поширення

Християнської цивілізації. Праці Адама Бременського, Ґельмольда, Арнольда

Любекського подавали тенденційну інформацію про устрій і звичаї слов’янських

Народів на Сході Європи, котрі на той час вже створили свої державні об’єднання.

Історична думка Італії не вирізнялась від поширеної у Європі. Італійські

Ченці й теологи компілювали переважно твори, що писалися у Франції та Німеччині.

Проте саме в Італії виник такий оригінальний жанр історичної літератури як “міські

Хроніки”. У містах Північної Італії, що були просякнуті світським духом і де

Політична боротьба та економічні стосунки були переплетені у міцний вузол

Суперечностей, “життєві проблеми” чинили поважний вплив на світогляд освічених

Осіб. Міські хроністи Мілана, Ґенуї, Пізи, Венеції та інших описували внутрішню