Українська народна педагогіка: шляхи, засоби, методи, форми виховання дітей у етнопедагогіці. Педагогіка народного календаря.

Суть понять "народна педагогіка", "етнопедагогіка". Українська народна педагогіка, як галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду народу, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання. М.Г. Стельмахович про народну педагогіку, як педагогіку, яку створив народ.

Козацька педагогіка. Козацька педагогіка, яка спрямована на формування у молодого покоління таких морально-духовних якостей як благородство, лицарство, героїзм, патріотизм, людяність, милосердя, мужність, гармонія тіла й духу. Козацька педагогіка – як втілення ідей української національної педагогіки в рамках конкретного історичного періоду специфічної діяльності українського козацтва.

Використання народної педагогіки видатними педагогами (А.Коменський, Й.Песталоцці, О.Духнович, Г.Сковорода, К.Ушинський, Б.Грінченко та ін.). Висвітлення української етнопедагогіки в науковій літературі. В.Сухомлинський і українська етнопедагогіка.

Народна педагогіка про виховання. Мета, зміст, принципи виховання. Форми, методи виховання. Самовиховання і перевиховання.

Народна педагогіка про сімейне виховання.

Мета, завдання, зміст та основні напрями родинного виховання.

Родинна педагогіка, яка має за мету надати допомогу батькам у вихованні дітей. Виховні проблеми, як повинна розв'язувати родинна педагогіка (за В.Н. Ликовим): шанувати батьків, свою родину; слухатися старших людей та членів сім'ї; готувати дітей у соціальному й матеріальному плані до подружнього життя; формування педагогічної культури батьків; оволодіння батьками основами педагогічної майстерності.

Використання народної педагогіки в родинно-громадсько-шкільному вихованні. Трудове виховання - основа народної педагогіки. Про моральне виховання. Розумове виховання і народна педагогіка. Естетичне і фізичне виховання.

Народна дидактика. Головна мета народної дидактики. Принципи й методи навчання. Форми організації навчання. Народна дидактика про письменство, книгу, школу, вчителя.

Народний календар, як це система історично обумовлених дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які в певній послідовності відзначаються протягом року.

Народні традиції і звичаї, які адекватно відображають сутність, зміст і характер подій та явиш, у природі, житті, зокрема у трудовій діяльності, побуті і дозвіллі людей. Хліборобська культура Українськгого народу.

Вивчення народного календаря, практична реалізація в повсякденному житті його традицій, звичаїв і обрядів. Введення в життя і побут таких знаменних, ідейно і морально наснажених свят, урочистостей, як День Незалежності України (24 серпня), День соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (3—5 серпня) та ін.; загальнонаціональних свят як День Знань, свято Квітів, День Матері, День Батька, День Родини; дат, урочистостей, які мають регіональний характер у зв'язку з певними природними умовами, історичними подіями в минулому, специфічними видами трудової діяльності.

 

Сутність і особливості виховного процесу. Мета, принципи, зміст національного виховання («Концепція національного виховання»).

Виховання як спеціально організований і свідомо здійснюваний педагогічний процес. Сучасне розуміння процесу виховання як взаємодії вихователів і вихованців.

Поняття мети виховання як уявлення про його результат. Об’єктивний характер мети виховання.

Особливості процесу виховання: цілеспрямованість; двосторонній характер; багатогранність завдань і змісту; безперервність; різноманітність за формами, методами, прийомами; багатофакторність; варіативність результатів.

Діалектика процесу виховання: внутрішні та зовнішні суперечності як рушійні сили виховання.

Структура процесу виховання: оволодіння знаннями про норми та правила суспільної поведінки; трансформація певних дій особистості зі сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань; формування переконань; формування умінь, навичок та звичок поведінки.

Послідовність організації процесу виховання: визначення сукупності рис і властивостей, які необхідно сформувати; вивчення індивідуальних особливостей вихованців й учнівського колективу в цілому; реалізація програми виховання; спонукання вихованців до самовиховання.

Умови ефективності виховного процесу: гуманістичний характер взаємин у процесі виховання; відповідність мети і організації діяльності; відповідність соціальної практики і характеру впливів на вихованців, відповідність змісту виховання культурно-історичним надбанням народу; інтенсивність самовиховання; ефективність розвитку і навчання; якість виховних впливів; інтенсивність впливу на “внутрішню сферу” вихованців; характер спілкування у класному колективі тощо.

Зміст процесу виховання як єдність його загальної мети, завдань і складових частин. Складові процесу виховання.

Закономірності виховання як стійкі, повторювані, об`єктивно існуючі зв`язки.

Поняття принципів виховання. Вимоги, що висуваються до принципів: обов'язковість, комплексність, рівнозначність.

Загальнопедагогічні принципи виховання: суспільна спрямованість виховання, єдності загальнолюдського та національного, активності, самодіяльності і творчої ініціативи, зв’язку виховання з життям, працею, принцип опори на позитивне у вихованні, гуманізації виховання, єдності виховних впливів, принципи особистісно зорієнтованого та діяльнісного підходів.

"Концепція національного виховання" про мету, принципи (єдність національного і загальнолюдського, природовідповідність, культуровідповідність виховання, активність, самодіяльність і творча ініціатива, демократизація, гуманізація, безперервність і наступність виховання, єдність навчання і виховання, диференціація та індивідуалізація виховного процесу, гармонізація родинного і суспільного виховання) і зміст виховання в сучасних умовах розвитку суспільства.

Основні напрями національного виховання.

Приоритетні напрями та шляхи реформування виховання в Національній доктрині розвитку освіти (2002), Концепції національного виховання (1994), Концепції розвитку загальної середньої освіти, Національній програмі виховання учнів 1-12 класів ( 2007), «Основних орієнтирах виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» (2011) та інших нормативних документах.

Головна мета національного виховання, як набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури та система виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх вихов­них закладів, а й для всього суспільства в цілому.

Основні напрями виховання ( патріотичне, правове, моральне, трудове, фізичне, екологічне виховання, формування художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості дітей та молоді).

Провідні напрями національної системи виховання: формування національної свідомості, загальнолюдських гуманістичних цінностей, героїко-патріотичне, розумове, художньо-естетичне, трудове виховання, формування фізичної та екологічної культури, поваги до Конституції, законів України, національної символіки, розвиток індивідуальних здібностей і талантів тощо.

Особливості виховання на різних рівнях освіти (сімейно-родинне виховання, дошкільні заклади освіти, середні заклади освіти, професійно-технічні заклади освіти, позашкільні заклади освіти, вищі навчальні заклади).