Судово-медичний розтин трупа

Судово-медичне дослідження (експертиза) трупа є важливим і відповідальним видом експертної діяльності, який дозволяє з’ясувати коло різноманітних питань, пов’язаних із смертю людини. Правова регламентація судово-медичної експертизи трупа забезпечена нормами, передбаченими КПК України (ст.ст. 192, 196, 198, 200, 310, 311, 312) і спеціальними «Правилами проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів в бюро судово-медичної експертизи», затвердженими МОЗ України в 1995 р.

В Україні на даний час скасована практика залучення до проведення одноосібних судово-медичних експертиз т. зв. лікарів-експертів, тобто осіб з вищою медичною освітою, що не мають відповідної підготовки по судовій медицині у державних установах судово-медичної експертизи МОЗ України, не перебувають в їх штаті.

Судово-медична експертиза трупа проводиться на підставі постанови слідчого; судово-медичне дослідження — відношення (синоніми — направлення, листа).

У цих «супровідних» документах зазвичай викладають дані про труп, стислі обставини справи і питання, що підлягають вирішенню; кількість питань і їх зміст можуть бути різними, залежно від цілей дослідження трупа і обставин справи.

Судово-медичне дослідження трупа принципово відрізняється від патологоанатомічного як з процесуальної точки зору, так і по об’єктах досліджень, методиці, методах і техніці досліджень, колі вирішуваних проблем, документальному оформленні тощо.

В Україні судово-медичній експертизі (дослідженню) підлягають такі категорії трупів:

ü трупи і частини трупів осіб, померлих насильницькою смертю − від дії зовнішніх чинників (фізичних, хімічних, біологічних, психічних);

ü трупи осіб, померлих раптово або за нез’ясованих обставин;

ü трупи невідомих осіб і новонароджених;

ü у випадках надходження в слідчі органи заяв про неправильні дії медичних працівників, внаслідок яких настала смерть хворого.

Дослідження трупа оформляється документом − «Актом судово-медичного дослідження», експертиза − «Висновком експерта».

Судово-медична експертиза (дослідження) трупа складається з таких дій судово-медичного експерта:

ü ознайомлення з документом, на підставі якого проводиться судово-медична експертиза трупа (постанова) або його дослідження (відношення);

ü ознайомлення з обставинами справи за іншими джерелами («Протокол огляду місця події», матеріали кримінальної справи, медична документація на ім’я покійного тощо);

ü складання плану судово-медичної експертизи трупа, при необхідності консультація з колегами, медиками-фахівцями інших спеціальностей, ознайомлення з методичними матеріалами, науковою літературою тощо;

ü віддача розпоряджень персоналу щодо підготовки секційного приміщення, інструментарію, інших матеріалів, необхідних в ході проведення дослідження трупа;

ü складання вступної частини «Висновку експерта» («Акта судово-медичного дослідження»);

ü проведення зовнішнього дослідження трупа;

ü проведення внутрішнього дослідження трупа;

ü вилучення, маркіровка об’єктів, що вилучені з трупа і підлягають подальшим лабораторним дослідженням або зберіганню в архіві відповідного відділення лабораторії, оформлення супровідної документації на них;

ü при необхідності більш детальне ознайомлення з матеріалами справи;

ü вивчення і внесення в «Висновок експерта» («Акт судово-медичного дослідження») даних лабораторних досліджень;

ü складання резюмуючої частини «Висновку експерта» («Акта судово-медичного дослідження»);

ü остаточне оформлення «Висновку експерта» («Акта судово-медичного дослідження») і передача його особі, що призначила експертизу.

Зовнішнє дослідження трупа є важливою ланкою судово-медичної експертизи (дослідження) трупа, яка значною мірою визначає кінцевий результат і якість проведеної експертизи. Якщо іноді можливо за рахунок лабораторних досліджень матеріалу, вилученого з трупа, в якійсь мірі виправити упущення, що мали місце при внутрішньому дослідженні, то неякісне зовнішнє дослідження може призвести до непередбачуваних і непереборних ускладнень в розслідуванні справи. Тому чітка послідовність в проведенні дослідження, уважність до найменших проявів ушкоджень, патологічних змін, семіотичних ознак у поєднанні з логічно ясним і докладним текстом протоколу є неодмінною умовою успіху.

Орієнтовна схема зовнішнього дослідження трупа:

Опис предметів, доставлених з трупом, і одягу. Найчастіше труп буває доставлений в морг загорнутим в простирадло, ковдру, покривало, поліетиленову плівку тощо. В окремих випадках (наприклад, при спробі несанкціоновано поховати труп) ці предмети мають певне криміналістичне значення для розкриття злочину; на цих предметах можуть бути також виявлені сліди біологічного походження (кров, сперма, меконій тощо), що підлягають лабораторному дослідженню, тому їх детально описують, при необхідності зберігають для подальших досліджень. Виняткове значення це має при експертизі трупів невідомих новонароджених як речовий доказ, по якому можливо встановити матір. Одяг описують в тій послідовності, в якій він знаходиться на трупі, тобто пошарово (наприклад: пальто − піджак − светр − сорочка − майка — штани − труси − черевики − шкарпетки), не знімаючи його і не змінюючи його розташування.

Приблизна схема опису предмета одягу:

ü найменування предмета одягу (пальто, піджак, штани тощо);

ü колір, малюнок на тканині;

ü матеріал, з якого виготовлений (бавовна, вовна, шовк, синтетичний матеріал);

ü спосіб виготовлення матеріалу (ткане полотно, трикотаж, ручне в’язання).

Далі вказують, в якому порядку розташований одяг (чи є порушення порядку розташування одягу, неправильно застебнуті ґудзики, одяг, надітий навиворіт), ступінь зносу (наявність абсолютно нового одягу, наприклад, може указувати на те, що труп намагалися поховати без належного юридичного оформлення). Детально описують свіжі ушкодження одягу (надриви, розриви, відриви, зокрема ґудзиків, результати дій гострих предметів, кулі, дробу тощо). При цьому дотримуються такої схеми опису: локалізація ушкодження орієнтовно до швів, країв, інших деталей одягу, форма, розміри в сантиметрах, особливості країв ушкодження. Указують характерні забруднення (грунт, водорості, мул, кров, мастило, блювотні маси, фарба, крейда тощо). Описують вміст кишень, кожен предмет описують окремо, вказуючи його характеристики, в якій кишені він знаходився. На поверхні одяг може мати ушкодження від дії агресивних хімічних речовин, сліди фарбування і просочення, а також різні порошкоподібні і інші накладення від речовин, введених в організм як отрута. Залишки речовин можуть знаходитися в кишенях одягу, особливо в місцях швів. Також можуть бути виявлені довідки про професію або рід занять покійного, рецепти на отримання ліків, тексти з описом дії отрут. Після опису одяг знімають з трупа, прагнучи не пошкодити, не забруднити додатково, і знову оглядають, при необхідності додатково описують, звертаючи увагу на внутрішні поверхні одягу і місця, які не були досліджені (шви, підкладка, потайні кишені тощо). Якщо проводиться експертиза трупа невідомої особи, одяг описують детальніше, указуючи, наприклад, дані про фірмові етикетки, особливості фасону, розміри. При необхідності одяг зберігають для подальших лабораторних або криміналістичних досліджень; одяг невідомих осіб − для ідентифікаційних цілей. Для збереження одяг слід висушити при кімнатній температурі в розпрямленому вигляді, а потім упакувати в поліетиленові пакети з вказівкою необхідних реквізитів. Окремо описують ювелірні прикраси, годинник, предмети, доставлені з трупом, і вживають заходи для їх збереження з подальшою передачею за вказівкою слідчого.

Після дослідження і опису одягу дають біологічну характеристику трупа в такому порядку: біологічний вид, стать, статура, угодованість. Вказують довжину тіла в сантиметрах; при необхідності проводять детальніші антропоскопічні та антропометричні дослідження (це стосується, зокрема, трупів невідомих осіб, новонароджених). Про шкірні покриви слід зазначити: колір (у місцях, де немає трупних плям, ознак гниття, слідів дії термічного чинника, забруднень), наявність або відсутність мацерацій (за наявності таких вказують локалізацію, ступінь прояву), а також наявність або відсутність забруднень; за наявності забруднень вказують локалізацію, розміри, форму ділянок забруднення.

Прийнято починати опис трупних змін з характеристики трупного заклякання, оскільки його досліджують під час зняття одягу з трупа. Відзначають, є або відсутнє трупне заклякання в м’язах обличчя, шиї, кінцівок (намагаються зробити рухи у скронево-нижньощелепових суглобах, суглобах шиї, верхніх і нижніх кінцівок − в великих суглобах). За наявності заклякання вказують, як воно виражене (слабо, помірно, добре), чи рівномірно воно виражене у всіх групах досліджуваних м’язів. Невідповідність ступеня розвитку трупного заклякання звичайним термінам його розвитку може бути обумовлена дією отрут (швидше розвивається трупне заклякання при отруєнні стрихніном, цикутотоксином, аконітином; поволі − при дії хлоралгідрату, кокаїну).

Трупне охолодження визначають тактильно, послідовно торкаючись долонею обличчя, шиї, грудей, пахвових западин, живота, кистей і стоп; при описі використовують такі вирази: «труп рівномірно теплий» «труп рівномірно холодний на всіх поверхнях», або «труп на таких-то ділянках теплуватий, а на таких-то холодний». Більш інформативним, зрозуміло, є дослідження трупного охолодження методом термометрії (ректальної і, особливо, зональної — у внутрішніх органах на різній глибині з визначенням часового градієнта падіння температури).

Характеризуючи трупні плями, відзначають, є вони або відсутні, їх локалізацію, вираженість, колір (суб’єктивно або об’єктивно, із застосуванням таблиці кольорів). Колір трупних плям може бути рожево-червоним при отруєнні моноксидом вуглецю, аспідно-сірим, бурим («шоколадним») при дії речовин, утворюючих метгемоглобін; при дії ціанідів колір трупних плям характеризують як яскраво-червоний. За певних умов трупні плями можуть мати також світло-червоний, рожево-червоний, синьо-червоний, темно-фіолетовий, фіолетово-карміно-вий, рожево-фіолетовий, сіро-темно-фіолетовий, сіро-фіолетовий, блідо-сіро-фіолетовий, рожево-ліловий, зелено-сірий колір. Нерідко трупні плями утворюють малюнок залежно від ложа, одягу, прикрас в місцях щільного контакту їх з шкірою у вигляді негативного «відбитку» трави, хмизу, вафельного рушника, панцирної сітки, резинок, швів, застібок одягу, предметів в кишенях, обручки, браслета тощо. При натисканні на трупну пляму пальцем можливі такі варіанти змін її:

ü трупна пляма зникає (відповідає І стадії розвитку трупної плями — гіпостаз);

ü трупна пляма бліднішає і з часом поновлюється (відповідає ІІ стадії — стаз, або двостороння дифузія);

ü пляма не зникає при натисканні (ІІІ фаза — імбібіція).

Якщо трупна пляма зникає при натисканні або бліднішає, хронометрують час, за який вона відновлюється. Натискання здійснюють великим пальцем руки так, щоб шкіра здавлювалася між подушечкою пальця і кістковою поверхнею (наприклад, в ділянці лопатки). Більш інформативним є метод ліворометрії із застосуванням динамометра-ліворометра, який дає можливість проводити натискання дозовано (найчастіше з силою 2 кг/см²).

Відзначають відсутність або наявність ознак гниття на трупі. За наявності таких (гнильний запах, трупна зелень, гнильна венозна сітка, трупна емфізема, гнильні пухирі, гнильне розплавлення тканин трупа) вказують інтенсивність їх прояву, локалізацію.

Після дослідження і опису трупних явищ переходять до дослідження і опису окремих частин тіла.

Волосиста частина голови — так звана «прихована» частина тіла (за наявності густого волосся): обережно розбираючи окремі пасма волосся, оглядають шкіру, указуючи на наявність ушкоджень, патологічних змін.

Щодо обличчя окремо відзначають колір шкіри, оскільки він може відрізнятися від кольору інших поверхонь тіла через особливості системи венозного кровотоку (відсутність клапанів). «Вираз обличчя», що іноді фігурує в белетристиці як прояв емоцій, що передували смерті, судово-медичний експерт не описує, оскільки прижиттєві особливості динамічної міміки на трупі не зберігаються. При смерті від здавлення грудей і живота обличчя може бути одутлим, з множинними дрібно- і великоточковими крововиливами в шкіру, кон’юнктиву («екхімотична маска»). Очі: відкриті або закриті, наявність або відсутність на рогівці плям Лярше; ступінь змін рогівки у зв’язку з аутолізом характеризують, вказуючи «прозора», «помутніла», «мутна», «непрозора», «зіниці не розрізнимі»; форма зіниць, їх розміри (діаметр зіниць може бути різним залежно від виду смерті, тобто внаслідок токсичних дій, впливу гіпоксії, односторонніх патологічних процесів в центральній і периферичній нервовій системі). На дотик визначають цілісність кісток і хрящів носа, вказують на наявність вмісту в носових ходах. При перевертанні трупа у випадках вираженого аутолізу, при виражених процесах гниття з отворів носа і рота може виділятися бура каламутна рідина, іноді в значній кількості, що слід зазначити в протоколі. Наявність стійкої грибоподібної дрібнопухирчастої піни у отворів носа і рота традиційно розглядається в судовій медицині як досить надійна ознака смерті від утоплення (ознака Крушевського); навіть після висихання піни навколо отворів рота і носа залишається сріблястий наліт з комірчастим узором. При введенні отрути через рот на губах і навколишніх тканинах можуть бути виявлені сліди її дії (ущільнення, зміна кольору, утворення струпів). Оглядають шкіру, червону облямівку і слизову оболонку губ (вивертаючи губу пінцетом). Відзначають наявність висихання червоної облямівки, сліди дії корозивних отрут, що мають характерний вигляд «потьоків». Наявність овальних і округлих синців, півмісяцевих саден на шкірі губ у поєднанні з синцями на слизовій оболонці їх, що відображають конфігурацію зубних рядів, можуть вказувати на задушення руками. В деяких випадках крововиливи під слизову оболонку губ виникають при проведенні реанімаційних заходів — штучної вентиляції легенів; в окремих випадках вони можуть утворюватися і при гострих розладах кровообігу і тоді не мають травматичного походження. На слизовій оболонці губ і ясен при дії їдких отрут можуть бути залишки отруйної речовини, слизова оболонка ущільнена і може набувати жовтого (від дії азотної кислоти — т.зв. «ксантопротеїнова реакція»), сірого, коричневого, чорного кольору. Розпушування слизової оболонки ясен характерне для виділення через них деструктивних отрут (ртуть, вісмут, свинець). Відзначають положення язика — чи не вистоїть в присінок рота (напад епілепсії, странгуляційна асфіксія). Детально описують зуби, доступні огляду при зовнішньому дослідженні трупа; за відсутності зубів указують стан ясен в місцях їх колишнього розташування. (На свіжу травматичну екстракцію зуба указує наявність ранки, заповненої рідкою кров’ю і кров’яними згортками).

При дослідженні шиї указують на пропорційність її довжини і товщини, наявність овальних або округлих синців, подряпин від кінчиків нігтів півмісяцевої форми, що характерно для здавлення шиї руками, зокрема при задавленні руками. На шиї може бути також т. зв. странгуляційна борозна — вдавлення або слід іншого характеру від петлі, найчастіше при повішенні, задавленні петлею. За наявності странгуляційної борозни її слід детально описати за такою схемою:

ü якими змінами шкіри проявилася странгуляційна борозна;

ü локалізація странгуляційної борозни на передній, на бічних і задній поверхнях шиї; локалізацію странгуляційної борозни вказують по відношенню до анатомічних орієнтирів — верхнього краю щитовидного хряща, кутів нижньощелепової кістки, мочок вушних раковин, соскоподібних відростків скроневих кісток, межі росту волосся на потилиці або остистих відростків шийних хребців тощо;

ü у яких ділянках шиї борозна виражена краще, в яких найслабкіше;

ü якщо борозна переривається, що характерне для повішення, то указують відстань між кінцями борозни в сантиметрах;

ü вираженість верхнього, нижнього, проміжного валиків (за наявності таких);

ü властивості дна странгуляційної борозни (щільність, колір, можливо, рельєф, що негативно відповідає рельєфу матеріалу, з якого виготовлена петля);

ü глибина і ширина странгуляційної борозни в сантиметрах, як правило, там, де вона найкраще виражена.

Якщо труп доставлений з петлею на шиї, петлю слід зняти, обережно розпускаючи вузол, якщо петля ковзного типу. Якщо петля нерухома, то мотузок розрізають на ділянці, протилежній вузлу, що відзначають в протоколі. Петлю описують окремо, за схемою:

ü з чого виготовлена петля;

ü її вигляд (відкрита, закрита, така, що ковзає, нерухома, поодинока, подвійна, потрійна тощо);

ü рельєф поверхні матеріалу, з якого виготовлена петля;

ü розміри (довжина, ширина в сантиметрах).

Петлю зберігають для передачі слідчому як речовий доказ.

При огляді грудної клітки відзначають її форму (конусоподібна, циліндрична, сплощена, бочкоподібна, асиметрична). При дослідженні трупів осіб жіночої статі детально описують молочні залози, указуючи форму, наявність або відсутність виділень з сосків, особливості пігментації, наявність ущільнень тканини залози. В деяких випадках при великих молочних залозах, що відвисають, шкіра в складках під ними є «прихованим місцем», тобто підлягає спеціальному огляду. На грудній клітці можуть бути сліди ін’єкцій у вигляді точкових ранок, найчастіше в надключичних ділянках, в проекції серця, що слід зазначити в протоколі. Іноді на шкірі передньої поверхні грудної клітки, особливо в проекції серця, спостерігаються просторі «пергаментні плями», тобто ділянки ущільненої стоншеної шкіри жовто-коричневого або жовто-бурого кольору. Вони, як правило, виникають при проведенні реанімаційних заходів (закритий масаж серця). При інтенсивно проведених реанімаційних заходах аналогічні плями можуть утворюватися і на спині. Кільцеподібні пергаментні плями виникають при дії електродів дефібрилятора. Оглядають ще одне «приховане місце» — пахвові западини, відводячи руки в плечових суглобах. Тут можуть бути приховані предмети, розташовуватися ушкодження, зокрема сліди ін’єкцій, що спостерігається при наркозалежності. При різкому здавленні грудей (при падінні на тіло важкого предмета або при різкому здавленні між частинами транспортного засобу і нерухомою перешкодою) в цих місцях можуть виникати крововиливи, оскільки тут під шкірою знаходяться проксимально перші клапани вен верхніх кінцівок.

При огляді живота відзначають, як розташована передня черевна стінка по відношенню до передньої поверхні грудної клітки (запавша, на одному рівні, вище за рівень передньої поверхні грудної клітки). Відзначають наявність рубців, зокрема післяопераційних (апендектомія, лапаротомія, дренування тощо), вказуючи їх точну локалізацію, форму, розміри, колір, рельєф поверхні, спаяність з підлеглими тканинами.

Досліджуючи шкіру спини, попереку, ділянки крижів і сідниць, труп перевертають, оскільки це «приховані місця».

При описі зовнішніх статевих органів вказують, за яким типом вони сформовані (чоловічий, жіночий), чи є на них ушкодження, рубці, виразки, виділення із зовнішнього отвору сечовипускального каналу. При дослідженні трупів осіб жіночої статі указують, чи збережена дівоча пліва, колір слизової оболонки присінку піхви, форму дівочої пліви, властивості її країв, чи є на ній ушкодження, надриви, крововиливи, рубці з вказівкою точних розмірів і локалізації (зазвичай відповідно розташуванню цифр годинникового циферблату).

При описі ділянки відхідникового отвору відзначають, зяє він або зімкнутий, чи є з нього виділення, зокрема виділення калу. Виділення слизоподібної рідини із зовнішнього отвору сечовипускального каналу і калу із відхідникового отвору є характерною ознакою смерті від асфіксії. Шкіра промежини також є «прихованим місцем», її слід оглянути, розвівши стегна трупа.

При дослідженні рук звертають увагу на можливу наявність точкових ранок від ін’єкцій як ознаки надання медичної допомоги, введення наркотичних речовин тощо. На передніх поверхнях передпліч іноді спостерігаються поперечні лінійні рубці, вони утворюються на місці колишніх ран при суїцидальних спробах або при введенні наркотичних речовин безпосередньо в оголені вени. Долонна поверхня кистей є «прихованим місцем», слід оглядати кисті, розпрямивши пальці, під якими можуть бути волосся, ґудзики, обривки одягу і т. ін.. Зрідка зустрічається і так званий «феномен руки, що борониться» — лінійні різані або рубані рани при спробах захиститися від ножа, сокири. На тильних поверхнях кистей можуть бути характерні для автомобільної травми ушкодження: множинні невеликі садна, синці і забиті ранки. Це буває при зіткненні пішохода з рухомим автомобілем і подальшим падінням людини на дорожнє покриття. У кримінальних випадках важливо буває зберегти і передати для подальших експертиз піднігтьовий вміст. Його беруть шляхом вискоблювання на аркуші чистого паперу; при нагоді також зістригають нігті. При пострілах з ручної вогнепальної зброї на руках (тил кисті, великий і вказівний пальці) стріляючої людини можуть бути виявлені сліди крові у вигляді бризок, частинки головного мозку, кіптява і зерна незгорілого пороху. Останні слід вилучити для подальших лабораторних досліджень, зафіксувавши або розплавленим парафіном («парафінова проба»), або скотчем. Такі ж ознаки можуть виникати на руках жертви при спробах захистити голову руками від пострілу зблизька. Кисті є також можливим місцем локалізації знаків електричного струму. Електромітки можуть мати вид круглих, овальних, довгастих утворень сірувато-білого або жовтого кольору, щільних на дотик, краї їх валикоподібно підносяться над поверхнею шкіри, центр дещо западає. Іноді форма електромітки відтворює форму контактуючого провідника струму. Але знаки струму можуть і не мати типового вигляду, нагадують мозолю, садно, опік, розеолу. Виявлення мула і піску в стиснутих кистях і під нігтями покійного може указувати на прижиттєве попадання у воду і активну боротьбу за життя в придонних шарах. При дослідженні ніг слід звернути увагу на наявність ознак тромбофлебіту у вигляді розширення підшкірних вен, наявності трофічних виразок, оскільки ця патологія може стати причиною раптової смерті від тромбоемболії.

При зовнішньому дослідженні трупа в більшості випадків спостерігаються тілесні ушкодження. Найчастіше це синці, садна, рідше рани, переломи. Існує практика, згідно з якою ушкодження описують для зручності в окремому підрозділі («ушкодження») тієї частини протоколу, в якій викладені дані зовнішнього дослідження. Ушкодження детально описують за сталою схемою, що дозволяє зробити опис уніфікованим і максимально повним:

ü локалізація;

ü характер ушкодження;

ü форма;

ü розміри;

ü колір;

ü розташування ушкодження щодо вертикальної осі тіла;

ü властивості;

ü ознаки запалення і загоєння;

ü характер накладень по периферії;

ü сторонні включення.

Локалізацію ушкодження найчастіше вказують за ділянкою тіла відповідно вимогам анатомічної номенклатури. В деяких випадках можна називати анатомічне утворення або анатомічну точку. При необхідності дані про локалізацію ушкодження можуть бути більш деталізованими і включати відомості про відстань до нього в сантиметрах від анатомічних ліній, точок, від рівня підошов і ін. при дослідженні вогнестрільних і ножових поранень, забитих ранах голови, ушкодженнях, заподіяних транспортними засобами.

Після уточнення локалізації вказують характер ушкодження — тобто медичний термін, вживаний в загальній медичній практиці для даного виду ушкодження (садно, рана, синець, перелом тощо).

Форма ушкодження визначається переважно шляхом порівняння з геометричними або стилізованими фігурами.

Розміри ушкодження позначають в сантиметрах, глибину рани — зазвичай не в метричних одиницях, а шляхом зазначення тканин або порожнин, яких вона досягає.

Опис властивостей ушкодження залежить від його характеру.

Для садна указують наявність або відсутність кірочки; якщо кірочка не сформувалася, то описують дно садна: колір, вологе або сухе, м’яке або ущільнене. За наявності кірочки відзначають її колір, щільність, розташування по відношенню до рівня неушкоджених навколишніх тканин (шкіри, слизової оболонки). Описуючи садно, відзначають також стан тканин на межі з ушкодженням — наявність почервоніння, припухлості. В окремих випадках відзначають рельєф кожного з країв садна (пологий або підритий), описують так звані лусочки епідермісу на поверхні садна з вказівкою місця їх переважаючого скупчення, відзначають також можливу наявність сторонніх частинок (скло, ґрунт тощо). Подібна деталізація необхідна у випадках, коли вирішується питання про особливості взаємодії шкіри і контактуючої травмуючої поверхні — наприклад, при транспортній травмі.

Найбільш істотною властивістю синця є його колір, який змінюється з часом. Описуючи синець, користуються такою гаммою кольорів: червоний, фіолетовий, синій, зелений, жовтий. Для об’єктивізації застосовують еталонні зразки шкали кольорів.

Рана детально характеризується описом країв (рівні або нерівні, змінені або незмінені), кінців (форма), наявністю т. зв. надрізів, або насічок, стінок (з перемичками між ними з тканин або волосся), дна.

Попутно відзначимо, що не тільки в живої людини, а і на трупі, ушкодження з часом, особливо рани, садна, синці, під впливом трупних змін, умов середовища можуть змінювати свою форму, розміри, властивості, тому опис ушкоджень, проведений на місці огляду трупа може в чомусь відрізнятися від опису, який міститься в протокольній частині «Акта судово-медичного дослідження», а опис в протокольній частині — від зовнішнього вигляду ушкоджень на момент видачі трупа і поховання (т. зв. «ефект посилення»). Незнання цих обставин може стати причиною непорозумінь між експертом і слідчим, експертом і родичами покійного.

При зовнішньому дослідженні трупа окрім візуального застосовують також тактильний метод, послідовно пальпуючи тканини, що підлягають шкірі. При цьому може бути, зокрема, виявлена патологічна рухливість кісток скелета, що свідчить про наявність перелому, вивиху. При виявленні ознак можливого перелому, особливо в тих місцях, які не завжди підлягають розрізу (наприклад, на кінцівках), слід під час внутрішнього дослідження провести розріз м’яких тканин для детального опису властивостей переломів.

Внутрішнє дослідження трупа («розтин») раціонально почати з порожнини черепа, оскільки за наявності патологічних або травматичних змін в головному мозку експерт заздалегідь орієнтується в подальших експертних діях. Крім того, в цьому випадку є можливість оцінити кровонаповнення судин головного мозку до змін, які неминуче виникають після вилучення органів грудної клітки. Проте, в деяких випадках, навпаки, починають розтин з порожнин грудей і живота: наприклад, якщо є підозра на повітряну емболію. Історично запропоновано декілька методів розтину трупа: методи Вірхова, Шора, Абрикосова, а також їх модифікації. Практично в бюро судово-медичної експертизи України застосовується тільки два з них: метод Шора і метод Абрикосова. Перший полягає в так званій повній евісцерації, тобто в одномоментному вилученні комплексу внутрішніх органів, починаючи з язика, до прямої кишки. Метод Абрикосова полягає в поетапному вилученні невеликих комплексів органів (комплекс «язик», «щитовидна залоза», «гортань», «трахея», «стравохід», «легені»; комплекс «шлунок», «підшлункова залоза», «тонка і товста кишка») і деяких органів окремо (серце, печінка з жовчним міхуром, селезінка, права і ліва нирки з наднирковими залозами). Судово-медичний експерт застосовує той метод, який дозволяє йому краще вирішити питання, що стоять перед даною експертизою. Проте відзначимо, що при застосуванні будь-якого методу слід всі дії і маніпуляції проводити акуратно, послідовно, анатомічно, загальноприйнято. Досконалість володіння методом свідчить про ступінь експертної компетентності і, крім того, загальноприйняті прийоми дослідження органів дозволяють орієнтуватися в діях експерта при додатковій чи повторній експертизі ексгумованого трупа. Для виділення органів шиї, грудної і черевної порожнин роблять безперервний серединний розріз шкіри від персневидного хряща до лобка, обходячи пупок зліва. Існують також і інші способи розрізів шкіри, наприклад, Лешке, Фішера, Медведєва, вибір яких залежить від мети, яку при цьому переслідують.

Докладний опис технічних прийомів, що використовують для розтину порожнин і дослідження окремих органів, міститься в спеціальній літературі.

Приводимо тільки короткі замітки щодо методики дослідження і опису окремих порожнин тіла і органів, які в них містяться, зупинившись на принципових моментах.

Голова. Після розрізу м’яких тканин волосистої частини голови (від соскоподібного відростка лівої скроневої кістки до такого ж правого, строго через середину тім’я і відсепарування шкіри назад, до зовнішнього потиличного горба, і вперед до надбрівних дуг), описують м’які покриви голови з внутрішньої сторони. Відзначають ступінь їх кровонаповнення, відсутність або наявність крововиливів. Найчастіше всі крововиливи тут мають травматичне походження. Описуючи крововилив, відзначають не тільки його локалізацію, форму і розміри, але і колір («старі» крововиливи мають тьмяніше забарвлення), товщину — розрізаючи тканини в центрі ушкодження — це дає можливість вирішувати питання про «силу» удару. Відзначимо, що при гострих розладах кровообігу, венозному повнокров’ї іноді в м’яких покривах голови спостерігаються так звані натікання крові у вигляді темно-червоних, просочуючих м’які тканини, плям крові в ділянках голови, які були найнижче розташовані при тривалому незмінному положенні трупа: наприклад, в потиличній ділянці. Цей феномен відноситься до посмертних явищ і не має травматичного походження. Після розпилу кісток черепа приблизно на межі основи і склепіння, виділення склепіння черепа слід зазначити товщину кісток черепа. Зазвичай відзначають товщину в двох місцях — де шар кістки найбільш товстий і де найбільш тонкий (виключаючи бугри і синуси). При ушкодженнях кісток склепіння черепа дією тупих або гострих предметів, вогнестрільних кульових ушкодженнях відзначають також товщину кістки в місці розташування переломів — для вирішення питання про «силу» дії травмуючого чинника. Між кістками склепіння черепа і твердою мозковою оболонкою, а також між твердою мозковою оболонкою і поверхнею мозку можуть бути виявлені відповідно епі- і субдуральні гематоми. За наявності таких відзначають їх точну локалізацію, площу, товщину, об’єм, характер, колір і консистенцію вмісту. Докладний опис гематом дає підстави для вирішення питання про давність травми, оскільки в динаміці гематома еволюціонує в кольорі від червоного до тьмяно-бурого, майже чорного, а щодо консистенції — з рідкої поступово стає желеподібною; на 4-7-й день в гематомі з’являються червоні згортки і коричнева «іржава» рідина. На 8-й день гематома, як правило, розріджується, одночасно стає помітною капсула, яка формується спочатку у вигляді суцільної плівки з бурими накладеннями, пізніше (через шість тижнів) добре визначається грануляційна тканина з судинами. Після вилучення головного мозку з порожнини черепа шляхом перетину послідовно зорових нервів, внутрішніх сонних артерій, воронки мозку, намету мозочка, корінців черепних нервів, відсікання довгастого мозку разом з хребетними артеріями на рівні переходу головного мозку в спинний мозок його кладуть на препарувальний столик і описують, спочатку здійснюючи зовнішній огляд, відзначаючи наявність можливих асиметрій в розмірах і рельєфі поверхонь півкуль і мозочка як на опуклих, так і вентральних поверхнях. Наявність асиметрій вказує на односторонні інтрацеребральні об’ємні процеси (внутрішньомозкова гематома, гігрома, новоутворення тощо). При дислокаціях головного мозку і як прояв інтрацеребральної гіпертензії (набряк і набухання мозку, внутрішня гідроцефалія, крововилив) можуть утворюватися странгуляційні борозни на поверхні гіпокампових звивин — від краю наметового отвору, на мигдалеподібних часточках півкуль мозочка — від тиску краєм великого потиличного отвору, а також поперечна странгуляційна борозна на вентральній поверхні бульбарного відділу довгастого мозку від тиску переднього краю великого потиличного отвору; також іноді спостерігається вибухання прямих звивин лобових часток. Після вивчення рельєфу поверхні мозку характеризують павутинну і м’яку мозкові оболонки (експерти часто об’єднують їх терміном «м’яка мозкова оболонка», що анатомічно не коректно). Велике значення мають ознаки набряку, який виявляється «потовщенням» і помутнінням павутинної оболонки — іноді вона досягає товщини 1-1,5 см, що є патогномонічним, зокрема, для смерті від токсичної дії алкоголю. Під павутинною оболонкою можуть бути крововиливи (т.зв. субарахноїдальні). Вони мають особливе судово-медичне значення, оскільки локалізація і взаєморозташування таких крововиливів є підставою для вирішення питання про їх походження і умови утворення. Травматичні крововиливи в м’яку мозкову оболонку (інтраменінгеальні) слід відрізняти від натічних крововиливів як прояву трупної імбібіції — найчастіше вони спостерігаються, якщо між моментом смерті і часом проведення судово-медичної експертизи трупа пройшло декілька днів. За наявності локальних зрощень твердої мозкової оболонки з поверхнею мозку описують детально локалізацію цієї ділянки із зазначенням анатомічних назв борозен і звивин, площі, наявності або відсутності в цих місцях рубців, стоншувань, деформацій або інших змін сірої і білої речовини. Наявність рубців на твердій мозковій оболонці може свідчити про захворювання посттравматичною епілепсією, що в свою чергу дозволяє розглядати у вигляді попередньої гіпотези можливість настання раптової смерті в епістатусі. Розрізи півкуль головного мозку, довгастого мозку і мозочка здійснюють за Вірховим, проводячи послідовно розрізи в сагітальній, горизонтальній і фронтальній площинах, оглядаючи і описуючи по ходу шлуночки, тканину півкуль, мозочка і довгастого мозку (метод «книжечки», або «відкритої книги») або за Флексігом-Буяльським, одним розрізом розділяючи мозок надвоє в горизонтальній площині. Експерт може обрати один з цих методів залежно від прозекторської ситуації. У судово-медичній семіотиці при дослідженні мозку найбільше значення мають ознаки травми головного мозку у вигляді крововиливів або контузійних осередків. Описуючи крововилив в мозкову тканину, слід вказати локалізацію і поширеність його відповідно до анатомічних упізнавальних пунктів мозкової тканини, об’єм в мілілітрах (якщо крововилив утворений рідкою кров’ю) або в кубічних сантиметрах (для щільних згортків), характер крововиливу — наявність згортків, їх колір, консистенцію. Після дослідження і опису головного мозку слід відокремити від основи черепа тверду мозкову оболонку для кращої ревізії кісток, його утворюючих, з’ясувавши, чи немає переломів. Перед цим доцільно вказати кількість і вид рідини, що залишилася в черепних ямках. При описі ушкоджень кісток основи черепа (тріщини, пер