Законами і нормативно-правовими актами передбачається чітка регламентація проведення судово-медичних експертиз і судово-медичних досліджень.

Запам’ятайте — судово-медичне дослідження (обстеження) також проводиться тільки за наявності відповідного документа, оформленого дізнавачем (слідчим), — письмового відношення (синоніми: направлення, лист).

МОЗ України передбачені спеціальним наказом такі форми судово-медичної документації з визначеною постійною структурою і порядком складання:

1. «Висновок експерта».

2. «Акт судово-медичного дослідження (обстеження)». [ У випадках, коли не порушена кримінальна справа, а здійснюється дізнання (дослідча перевірка), судовий медик проводить не експертизу, а так зване судово-медичне дослідження (обстеження), оформляючи його документом, який носить назву «Акт судово-медичного дослідження»; якщо об’єктом дослідження є жива особа, документ носить назву «Акт судово-медичного обстеження» ].

Судово-медичні документи складають згідно затвердженим зразкам (Медична документація. Форма № 171/о. Затверджена наказом МОЗ України 05.08.99 р. № 197), вони повинні бути складені чітко, ясно, грамотно, лексично коректно, без вживання суто медичних або інших спеціальних термінів, без скорочень і виправлень.

Судово-медичні документи «Висновок експерта» і «Акт судово-медичного дослідження (обстеження)» складаються з трьох частин: вступної, дослідної і резюмуючої.

Вступна частина — формальна, її зміст у всіх випадках експертиз (досліджень) однаковий. Експерт вказує коли, хто, на якій підставі, де, у присутності кого (представника слідства або дізнання і понятих) проводив експертизу (дослідження, обстеження), об’єкт експертизи (жива особа, труп, речовий доказ, матеріали справи). Наводяться питання, винесені на вирішення експертизи органами слідства, а також наводяться стислі обставини випадку, повідомлені в супровідних документах.

Дослідна частина містить послідовний опис візуальних і інших даних про об’єкт експертизи (дослідження, обстеження), хід інструментальних, лабораторних і інших досліджень.

Вступну і дослідну частини, або протокол складають безпосередньо в процесі проведення експертизи. Протокол підписують експерт і особи, присутні під час проведення експертизи (слідчий і поняті).

Резюмуюча частина (у «Висновку експерта» носить назву «Підсумки», а в «Акті судово-медичного дослідження (обстеження)» — «Заключна частина») вона повинна містити висновки, що випливають з даних проведеного дослідження, і мотивовані відповіді на поставлені перед експертизою питання. Фактично у «Підсумках» («Заключній частині») експерт подає науковий аналіз результатів виконаної експертизи і формулює в стислих, обґрунтованих положеннях відповіді, які вирішують або роз’яснюють судово-медичну частину правових питань.

Резюмуючу частину підписує тільки експерт. Підписи завіряються печаткою експертної установи (бюро судово-медичної експертизи). «Висновок експерта» («Акт судово-медичного дослідження (обстеження)») складають в двох екземплярах.

Проведення експертизи повинно бути закінчене протягом місяця з дня отримання від органів дізнання, досудового слідства або суду всіх необхідних матеріалів. У разі перевищення експертом встановлених строків він повинен надати усне роз’яснення причин затримки начальникові бюро і направити про це письмове повідомлення особі, що призначила експертизу.

 

 

Тема 3

СУДОВО-МЕДИЧНА ТАНАТОЛОГІЯ.
ОГЛЯД ТРУПА НА МІСЦІ ПОДІЇ.
СУДОВО-МЕДИЧНИЙ РОЗТИН ТРУПА,
ЙОГО ДЕМОНСТРАЦІЯ.

Судово-медична танатологія

Завершальною стадією індивідуального існування організму є його смерть як необоротне припинення життєдіяльності.

Наука, що вивчає процеси вмирання і посмертної трансформації організму від початкових проявів вмирання до остаточного субмолекулярного розкладання трупа, носить назву танатології, відповідно до судової медицини — судово-медичної танатології. Проблеми танатології мають виняткове значення в судовій медицині, оскільки нерозривно пов’язані з питаннями, принциповими для слідства:

ü причина смерті;

ü ґенез смерті;

ü давність настання смерті;

ü темп вмирання;

ü положення тіла після настання смерті тощо.

Концептуально виділяють смерть клітини, смерть органа і смерть організму. Смерть клітин, органів і організму відбувається не одночасно. Час переживання клітин може скласти до 1-2 год після припинення проявів вітальних функцій організму, наприклад, нервова тканина гине швидко — вітальні центри головного мозку гинуть протягом 5 хв; м’язова тканина переживає 1-2 год.

У судовій медицині прийнята наступна класифікація смерті:

I. Категорія
Насильницька (смерть від зовнішнього чинника — фізичного, хімічного, біологічного, психічного)	Ненасильницька (від внутрішніх причин — хвороб тощо)
II. Рід
1. Вбивство — протиправне, умисне або з необережності позбавлення життя іншої людини 2. Самогубство — навмисне позбавлення себе життя 3. Випадок («нещасний випадок») — непередбачений несприятливий збіг обставин	1. Фізіологічна смерть (смерть новонароджених нежиттєздатних немовлят, смерть «від старості»). 2. Патологічна смерть (від захворювань), в тому числі: Ø раптова смерть (смерть несподівана для оточуючих від захворювання, що мало прихований перебіг або швидко розвинулося, коли між часом прояву неблагополуччя і смертю проходить декілька годин) нагла смерть — ненасильницька смерть, що наступає без передвісників, протягом декількох хвилин.
III. Вид
Вказує чинник зовнішнього середовища, від дії якого наступила смерть (наприклад − від механічної травми), можлива деталізація з зазначенням різновиду, характеристики чинника і умов його дії	Вказує захворювання, від якого наступила смерть (наприклад − від хвороб органів кровообігу, дихання, інфекційних, онкологічних, хвороб, під час вагітності і пологів тощо).

 

Судово-медичний експерт, встановлюючи категорію і вид смерті, утримується від зазначення роду смерті, оскільки поняття «вбивство», «самогубство», «нещасний випадок» не є медичними (проте, в певних випадках, експерт в праві висловити думку про наявність або відсутність ознак, що вказують на можливість або неможливість спричинення конкретних ушкоджень власною рукою постраждалої людини тощо).

Вмирання, особливо при патологічній смерті, тобто від захворювань, зазвичай є процесом, поширеним в часі, і умовно ділиться на такі етапи:

1) передагональний;

2) термінальна пауза;

3) агонія;

4) клінічна смерть;

5) біологічна смерть.

Термінальний стан як тривалий період вмирання нерідко супроводжується значними морфологічними змінами в організмі, що має певне судово-медичне значення і завжди враховується досвідченим судово-медичним експертом.

Сучасна клінічна практика разом з біологічною смертю розглядає особливий стан цілісного організму, смерть мозку (мозкова смерть) — патологічний стан, пов’язаний з тотальним некрозом головного мозку, а також перших шийних сегментів (C_I-C_II) при збереженні серцевої діяльності і газообміну за умови постійної штучної вентиляції легенів.

Смерть головного мозку прирівнюється до смерті всього організму і встановлюється консиліумом лікарів у складі анестезіолога з досвідом роботи у відділенні інтенсивної терапії не менш 5-ти років і інших фахівців з досвідом роботи не менш 5-ти років (до складу комісії не можуть входити фахівці, що беруть участь в трансплантації органів). Основним документом, який складає консиліум, є «Протокол встановлення смерті мозку» і «Акт констатації смерті людини на підставі смерті мозку» за формою № 012/о, затвердженою наказом МОЗ України від 26.07.99 № 184. Після встановлення смерті мозку і оформлення відповідної документації, реанімаційні заходи, включаючи штучну вентиляцію легенів, можуть бути зупинені.Основними ознаками смерті мозку є (наказ «Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації» МОЗ України від 25.09.2000 № 226):ü повна і стійка відсутність свідомості (кома); ü атонія всіх м’язів; ü відсутність реакції на сильні больові подразнення в зоні тригемінальних точок і будь-яких інших рефлексів, які замикаються вище шийного відділу спинного мозку; ü відсутність реакції зіниць на пряме яскраве світло, нерухомість очних яблук; ü відсутність корнеальних рефлексів; ü відсутність окулоцефалічних рефлексів; ü відсутність окуловестибулярних рефлексів; ü відсутність фарингеальних і трахеальних рефлексів; ü відсутність самостійного дихання тощо. Тривалість спостереження повинна бути не меншою 12 годин.

Констатація факту смерті є важливим і відповідальним обов’язком судово-медичного експерта у разі виклику його на місце виявлення трупа для участі в його огляді.

Ознаки смерті ділять на ймовірні та вірогідні (абсолютні).

До ймовірних належать:

ü пасивне, нерухоме положення тіла;

ü блідість шкірних покривів;

ü відсутність свідомості;

ü відсутність дихання;

ü відсутність пульсу і серцебиття;

ü втрата чутливості до больових, термічних і нюхальних подразників;

ü відсутність рефлексів;

ü охолодження кінцівок;

ü ознака Білоглазова («котяче око») — при бічному здавлюванні пальцями очного яблука зіниця набуває овальної або щілиноподібної форми.

Абсолютними ознаками смерті є:

ü трупні плями;

ü трупне заклякання;

ü зниження температури тіла до 20ºС і нижче;

ü висихання рогівок (плями Лярше).

На факт смерті указують також несумісні з життям ушкодження і зміни трупа (гниття, жировіск, обгоряння тощо).

Констатуючи смерть, судово-медичний експерт зобов’язаний орієнтуватися на абсолютні ознаки смерті, оскільки відносні ознаки можуть мати місце при так званій уявній смерті, коли життя проявляється мінімально (при ураженні електрикою, деяких отруєннях, в післяасфіксійних станах, при деяких інфекційних захворюваннях тощо).

Якийсь час після настання смерті окремі органи і тканини трупа здатні реагувати на різні зовнішні подразники — механічні, електричні, хімічні і ін. (т. зв. суправітальні реакції). Встановлення наявності суправітальних реакцій з урахуванням інтенсивності їх проявів має судово-медичне значення: цей феномен використовується для визначення давності настання смерті при огляді трупа на місці його виявлення.

Після настання смерті в органах і тканинах трупа відбуваються певні зміни, які умовно ділять на ранні (що з’являються незабаром після настання смерті) і пізні (спостерігаються через деякий час після настання смерті).

Ранні трупні зміни мають велике судово-медичне значення, оскільки дозволяють вирішити низку важливих для слідства питань: визначити давність настання смерті, первинне положення трупа, припустити отруєння деякими отруйними речовинам тощо. До ранніх трупних змін відносять:

1) трупне охолодження;

2) утворення трупних плям;

3) утворення трупного заклякання;

4) часткове висихання трупа;

5) трупний аутоліз.

Охолодження трупа. Температура трупа внаслідок припинення обмінних процесів в організмі поступово знижується до температури навколишнього середовища (повітря, води тощо). Ступінь охолодження залежить від низки чинників: температури навколишнього середовища (чим вона нижча, тим швидше йде охолодження, і навпаки), характеру одягу на трупі (чим він тепліший, тим повільніше йде охолодження), угодованості (у трупів огрядних людей охолодження наступає повільніше, ніж виснажених), причини смерті тощо. Частини тіла, не прикриті одягом, охолоджуються швидше. Вплив цих чинників на швидкість охолодження слід враховувати.

При низьких температурах (нижче -4˚С) охолодження переходить в замерзання. Температуру трупа краще вимірювати в прямій кишці. Заведено вважати, що в середньому температура в прямій кишці знижується при кімнатній температурі (+16-17˚С) приблизно на один градус на годину і, отже, до кінця доби порівнюється з температурою навколишнього середовища. Слід вимірювати температуру трупа протягом певного часу — на початку і в кінці огляду місця події, а потім під час надходження трупа в морг (одночасно фіксують температуру навколишнього середовища). Температуру доцільно також вимірювати через кожні дві години.

Охолодження трупа нижче +20˚С вказує на смерть.

За відсутності термометра температуру трупа оцінюють приблизно, торкаючись тильною стороною долоні прикритих одягом частин тіла — шкіри пахвових западин і живота (відкриті частини тіла остигають швидше і не відображають температуру всього трупа).

Трупні плями. Трупні плями виникають внаслідок посмертного перерозподілу крові в трупі. Після зупинки серця припиняється рух крові по судинах, і вона через свою вагу починає поступово опускатися у відносно нижче розташовані частини трупа, переповнюючи капіляри і невеликі венозні судини. Кров, що скупчилася в судинах, просвічує через шкіру у вигляді плям, колір яких зазвичай характеризують, залежно від інтенсивності, як сіро-ліловий або синюшно-багровий. Частини тіла, що вище розташовані, якщо і мають трупні плями, то виражені мінімально. Трупні плями стають помітними приблизно через дві години (іноді через 20-30 хв) після настання смерті. В їх розвитку відзначають декілька стадій.

Перша стадія — гіпостазу (натікання). Триває близько 1-12 год. У стадії гіпостазу трупні плями при натисканні повністю зникають (видавлюється кров з судин), а через деякий час після припинення натискання знов відновлюються. Якщо в цій стадії змінити положення трупа, то трупні плями повністю «перемістяться» відповідно до нового положення тіла. При розрізі шкіри на місцях трупних плям видно розширені венозні судини, з яких витікає рідка темно-червона кров.

Друга стадія — стадія стазу (двосторонньої дифузії). Стадія триває приблизно до 24-36 (рідше 48) год після настання смерті. У цей період плазма крові, забарвлена в червоний колір гемоглобіном еритроцитів, що розпалися, починає просочуватися через судинну стінку і просякати навколишні тканини. В цій стадії трупні плями при натисканні повністю не зникають, а лише бліднішають, а потім, після припинення натискання, поволі (впродовж хвилин) відновлюються. При зміні положення тіла плями можуть частково «переміщуватися» (з’являтися на нових ділянках тіла, що розташовані нижче), при цьому вони зберігаються і в місці їх первинної появи (забарвлення таких трупних плям буде більш блідим). При розтині шкіри в ділянці трупної плями з поверхні розрізу стікає червонувата кров’яна рідина, в судинах міститься незначна кількість густої крові, що виділяється з розрізу краплями.

Третя стадія — стадія імбібіції. Характеризується стійким просяканням (фарбуванням) підшкірних тканин гемолізованою кров’ю. На цій стадії трупні плями при натисканні не змінюються, а також не «переміщуються» при зміні положення трупа. При розрізі ділянки плями кров з перерізаних судин не витікає, з поверхні розрізу стікає рожева рідина.

Знання властивостей трупних плям дозволяє експертові визначити положення трупа після настання смерті, якщо труп не перевертали (у першій стадії), змінювали положення трупа чи ні (у другій і третій стадіях).

На тлі трупних плям іноді можна розрізнити відбитки складок, швів і резинок одягу, прикрас, предметів, що опинилися під трупом, поверхні ложа трупа у вигляді світліших ділянок шкіри (місця, притиснуті вагою тіла до різних предметів, виглядають на трупі більш блідими внаслідок витискування з них крові).

Колір трупних плям залежить від змін гемоглобіну крові. Так, при деяких отруєннях трупні плями мають незвичне забарвлення: рожево-червоне (оксид вуглецю, «чадний газ»), вишневе (синильна кислота і її солі — ціаніди), сіре (бертолетова сіль, нітрити та нітрати). При контакті шкіри з вологою поверхнею трупні плями в цих ділянках можуть набувати рожевого відтінку (відновлений гемоглобін переходить в окислений внаслідок проникнення кисню через вологу, «розпушену» шкіру).

При описі трупних плям відзначають наявність їх, ступінь вираженості, локалізацію, колір, поширеність (обмежені або розлиті), як поводяться при натисканні.

Досвідчений експерт легко відрізняє трупні плями від синців, в сумнівних випадках вдаються до діагностичних розрізів шкіри і підшкірної клітковини, обов’язково відзначивши це у відповідних документах («Протокол огляду трупа на місці виявлення», «Акт судово-медичного дослідження» трупа, «Висновок експерта»).

Трупне заклякання. Після настання смерті в м’язах трупа відбуваються біологічні процеси, що призводять спочатку до розслаблення, а потім (через 3-4 год після смерті) до їх незначного скорочення і вираженого ущільнення — «заклякання». Для маніпуляцій з суглобами, наприклад кінцівок, в таких випадках необхідно застосовувати фізичну силу, іноді значну (кульшові суглоби). Повний розвиток трупного заклякання у всіх групах м’язів досягається в середньому до кінця доби. Через 1,5-3 доби заклякання зникає, що виражається в розслабленні м’язів.

Вважають, що в розвитку трупного заклякання можна прослідкувати певну послідовність: м’язи обличчя, потім м’язи шиї, грудей, живота, верхніх і нижніх кінцівок. Зникає трупне заклякання в зворотному порядку (від низу до верху). Якщо трупне заклякання штучно порушити, застосувавши зусилля, то в перші 10-12 год після смерті воно здатне відновлюватися, але виявляється в слабшому ступені; після цього терміну трупне заклякання не відновлюється, і м’язи залишаються в розслабленому стані. Таке порушення трупного заклякання можливе при зміні пози трупа (при переміщенні трупа у вузьких проходах, переодяганні і за інших обставин). Тому при огляді трупа на місці події необхідно не тільки встановити наявність трупного заклякання, але і зіставити ступінь його вираженості в різних групах м’язів.

Розвиток трупного заклякання прискорюється в умовах високої температури (добре виражене вже через 2-4 год), при низькій має місце затримка його розвитку (виявляється через 10-12 год). Трупне заклякання у трупів виснажених осіб, немовлят настає швидко, але виражено слабо. У літературі описані випадки, коли трупне заклякання розвивалося «миттєво», фіксуючи при цьому позу трупа у момент настання смерті — так зване каталептичне заклякання. Такі випадки нібито спостерігалися при грубих механічних ушкодженнях довгастого мозку (наприклад, при вогнестрільному пораненні).

Наявність і вираженість трупного заклякання оцінюють шляхом перевірки можливості здійснення рухів в великих суглобах (нижньощелеповому, плечовому, ліктьовому, кульшовому, колінному) і шийному відділі хребта.

Трупне висихання. Висихання кон’юнктиви, перехідної облямівки губ стає помітним порівняно швидко (через 5-6 год після настання смерті). Рогівки розплющених очей висихають на ділянках, що повторюють форму і розміри очних щілин (рогівка мутніє, стає шорсткою на вигляд, набуває білясто-жовтуватого відтінку). Цей феномен в судовій медицині отримав назву плям Лярше. Червона облямівка губ при висиханні стає ущільненою, зморщеною, буро-червоною. Якщо кінчик язика виступає з порожнини рота, то він також стає щільним і бурим.

Ділянки прижиттєвих, таких, що виникли незадовго до смерті, і посмертних саден (що виникли при транспортуванні трупа, наданні постраждалому допомоги і т. ін.) також швидко висихають, набуваючи вигляду буро-жовтих, ущільнених ділянок з підшкірними судинами, що просвічують. Вони отримали назву пергаментних плям. Для встановлення прижиттєвого або посмертного походження таких «плям» проводять гістологічне дослідження. Нерідко спочатку після смерті ділянки з саднами шкіри можуть бути непомітними. По мірі ж підсихання вони набувають характерного для них вигляду («феномен посилення»).

Особливо швидко піддаються висиханню шкіра і слизові оболонки трупів новонароджених дітей і людей похилого віку. Ознаки трупного висихання використовуються при зовнішньому огляді трупа для констатації смерті, при вирішенні питань про давність її настання, про прижиттєве або посмертне походження ушкоджень шкірних покривів.

Трупний аутоліз. З настанням смерті тканини трупа під впливом ферментів піддаються «самоперетравлюванню», особливо тканини і органи, багаті ферментами: підшлункова залоза, надниркові залози, печінка тощо. Внутрішні органи під впливом аутолізу тьмяніють, стають в’ялими, просочуються забарвленою в червоний колір плазмою крові. Слизова оболонка шлунку під впливом травних соків піддається швидкому «самоперетравлюванню», у трупів немовлят таке «самоперетравлювання» може привести до руйнування стінки шлунку і потрапляння його вмісту в черевну порожнину. Іноді прояви аутолізу симулюють морфологічні прояви захворювань (гастриту, нефриту, пневмонії, міокардіодистрофії, септичної селезінки тощо).

До пізніх трупних ознак відносять ті, що руйнують і консервують.

Що руйнують:

ü гниття;

ü ушкодження трупа рослинами, тваринами, антропогенними і геогенними чинниками.

Що консервують:

ü жировіск;

ü муміфікація;

ü торф’яне дублення;

ü збереження трупа в певних природних умовах (холод, солоні водоймища, нафта);

ü штучна консервація.

Гниття —процес розкладання органічних сполук, білків, під впливом мікробів. Виявляється на трупі зазвичай на другу-треттю добу після смерті. Розвиток гниття супроводжується утворенням газів (сірководень, метан, аміак, вуглекислота, етилмеркаптан тощо), більшість з яких мають неприємний специфічний запах. Інтенсивність процесу гниття залежить в першу чергу від температури і вологості навколишнього середовища. Гниття настає швидко при температурі навколишнього середовища +30-40°С, на повітрі воно розвивається швидше, ніж у воді або ґрунті; поволі піддаються гниттю трупи в трунах, особливо при їх герметизації. Процес гниття різко сповільнюється при температурі 0-1°С, при нижчій температурі він може зовсім припинитися. Значно прискорюються гнильні процеси у випадках смерті від сепсису, за наявності у покійного за життя осередків гнійних процесів.

Якщо труп знаходиться в звичайних кімнатних умовах (16-18°С), то на шкірі, в місцях прилягання товстої кишки до передньої черевної стінки (клубові ділянки живота) на 2-3-й день з’являються плями брудно-зеленого кольору, які потім розповсюджуються по всьому тілу — цей феномен носить назву трупної зелені, або трупної пігментації (не плутати з трупними плямами!). Поступово в цей же час (3-4-й день) внаслідок загнивання крові в судинах венозна сітка починає просвічувати через шкіру у вигляді гіллястих фігур брудно-зеленого кольору, добре видимих при зовнішньому дослідженні трупа. Трупна зелень і гнильна венозна сітка суцільно вкривають поверхню трупа до кінця тижня. Гази, що утворюються при гнитті, накопичуються в порожнинах тіла, просочують підшкірну клітковину і роздувають їх (трупна емфізема). Особливо роздутими виявляються обличчя (губи), молочні залози у жінок, живіт, мошонка, кінцівки. Тіло при цьому значно збільшується в об’ємі. Під дією газів язик може випинатися з порожнини рота. Подалі під поверхневим шаром шкіри утворюються гнильні пухирі, наповнені кров’янистою рідиною, які з часом лопаються. Гази, що утворюються в черевній порожнині, здатні виштовхнути плід з матки трупа вагітної жінки і одночасно вивернути її («посмертні пологи»).

В процесі гниття шкіра, органи і тканини поступово розм’якшуються і перетворюються на смердючу кашкоподібну масу, оголюються кістки. Гниття рідко приводить до повної скелетизації трупа, зазвичай процес переходить в муміфікацію або жировіск, залежно від умов перебування трупа. При похованні повне руйнування м’яких тканин і скелетування трупа відбувається приблизно протягом 3-4-х років, іноді довше (залежно від умов). На відкритому повітрі цей процес відбувається значно швидше (у літній час — протягом декількох місяців). Кістки скелета можуть зберігатися десятки і сотні років. У трупів, що знаходяться в землі, змінюється колір волосся.

Різкі гнильні зміни трупа не є перешкодою для його судово-медичного дослідження: можуть бути виявлені різні ушкодження, особливо на кістках, що мають важливе експертне значення.

Ступінь розвитку гнильного розкладання трупа використовується для орієнтовного вирішення питання про давність настання смерті. Різкі гнильні зміни трупа істотно утруднюють, а іноді роблять неможливим визначення прижиттєвого або посмертного походження ушкоджень, що є на трупі, а також встановлення причини смерті.

Гниття окремих органів і тканин відрізняється певними особливостями: перш за все воно починається в кишках, потім переходить на печінку, селезінку, кров, мозок, підшкірну жирову клітковину; досить повільно гниють нирки, сечовий міхур, серце, судини і несептична матка; хворобливо змінені органи (з розростанням сполучної тканини) зберігаються значно довше, ніж здорові.

Природна консервація трупів відбувається в особливих умовах зовнішнього середовища.

Муміфікація. Гниття, що почалося, може припинитися внаслідок швидкого висихання трупа. Таке явище носить назву муміфікації. За певних умов (сухість повітря і достатня вентиляція) наступає повне висихання трупа, при цьому вага муміфікованого трупа складає близько 1/10 первинної. Муміфікація виникає зазвичай при перебуванні трупів на горищах, при похованні їх в сухих грубозернистих і піщаних ґрунтах, в добре вентильованих склепах і т. п. За інших рівних умов швидкість розвитку муміфікації залежить від маси тіла. Для повної муміфікації трупа дорослої людини потрібно 6-12 місяців. В стані природної муміфікації трупи зберігаються довгий час. Шкіра муміфікованого трупа набуває вигляду щільного пергаменту буро-коричневого кольору, стає ламкою, внутрішні органи також всихають, втрачають свій зовнішній вигляд, різко зменшуються в розмірах і виглядають сухими, безформними утвореннями у вигляді плівок. В деяких випадках муміфікації піддаються лише окремі частини трупа, частіше за все кінцівки.

Швидке висихання і збереження трупів при муміфікації дозволяють проводити ідентифікацію особи. На шкірних покривах таких трупів іноді добре зберігаються зажиттєві ушкодження (странгуляційна борозна, ушкодження від гострих знарядь, вогнепальної зброї тощо), характер і походження яких можуть бути визначені при дослідженні. Можливе встановлення раніше перенесених захворювань кісткової системи, групової специфічності білків тканин і органів, яка відповідає групі крові, проведення генотипових досліджень.

Жировіск. При похованні трупів у вологому, глинистому або болотистому ґрунті, а також при перебуванні їх в воді стоячих водоймищ, гниття, що почалося, через відсутність кисню припиняється, тканини і органи трупа поступово переходять в стан жировоску («омилення трупа», або сапоніфікація) за рахунок з’єднання жирних кислот (пальмітинова і стеаринова) з солями лужноземельних металів і групою NН₃. Жировіск видається при цьому драглистою масою сірувато-білого або бурого кольору з сальним блиском і характерним запахом згірклого сиру. На повітрі жировіск підсихає, твердне, набуває зернистості, кришиться при доторканні. Розвитку жировоску сприяє підвищений вміст жиру в тканинах трупа. Утворення жировоску стає помітним через 3-5 тижнів. Повністю в стан жировоску труп новонародженого зазвичай переходить через 5-6 місяців, а труп дорослої людини — не раніше чим через 10-12 місяців. В стані жировоску трупи іноді придатні для пізнавання, на них можуть зберегтися сліди ушкоджень, странгуляційна борозна і інші зміни, що мають значення для слідства і експертизи. При дослідженні внутрішніх органів іноді вдається встановити різні хворобливі зміни.

Торф’яне дублення. Труп при попаданні в болотистий ґрунт або торф’яні болота під впливом гумусових кислот і таніну, що містяться в них, піддається так званому торф’яному дубленню. При цьому шкіра трупа стає щільною, темно-бурою, внутрішні органи зменшуються в розмірах, мінеральні солі в кістках розчиняються і вимиваються, кістки набувають м’якості, ріжуться ножем, нагадуючи своєю консистенцією хрящі. У такому стані трупи зберігаються протягом тривалого часу. Торф’яне дублення фіксує ушкодження, що є на трупі, і дозволяє проводити ідентифікацію.

Природна консервація трупа може наступати і в інших умовах, сприяючих припиненню процесу гниття на самому початку свого розвитку (перебування трупа у воді з високою концентрацією солей, в нафті, при промерзанні тощо). У подібних випадках трупи можуть зберігатися тривалий час, що дозволяє експертові вирішувати ряд важливих для слідства питань (причина смерті, характер ушкоджень та ін.).

З науковими, політичними, культовими, культурологічними і іншими цілями трупи або їх фрагменти можуть піддаватися штучній консервації. Методи штучної консервації надзвичайно різноманітні — від простого заморожування або висушування до застосування складних сучасних методик, які детально описані у відповідних монографіях.

Пошкодження і знищення трупів тваринами. Трупи сильно ушкоджують і навіть повністю руйнують різноманітні комахи, гризуни, хижаки тощо.

З комах особливо сильно руйнують труп мухи (кімнатні, трупні, сині, м’ясні та ін.). У теплу пору року вже незабаром після смерті (протягом першої години) навколо очей, в отворах носа, в роті, в ранах можна побачити велику кількість яєць мух. На другу добу з’являються личинки червоподібної форми білого кольору, які, виділяючи протеолітичні ферменти, активно поїдають м’які тканини трупа. Харчуючись цілодобово, вони на 2-му тижні товщають до 0,3-0,4 см, довжина їх досягає 1,5 см. До кінця 2-го тижня личинки перестають харчуватися і перетворюються в лялечку, утворюючи несправжній кокон, або пупарій, в якому знаходиться лялечка. Окремі види мух перетворюються в лялечку на трупі; личинки інших видів йдуть в м’які тканини на глибину до 15-20 см, де і утворюють лялечку. Через 15-30 днів (залежно від температури навколишнього середовища) з лялечок виходять дорослі особини (імаго).

В цілому біологічний цикл розвитку мух залежить від температури навколишнього середовища: при підвищенні температури він прискорюється, при пониженні — сповільнюється. За сприятливих умов личинки мух можуть повністю скелетувати труп дорослої людини за один місяць. Швидкість скелетування залежить не стільки від величини трупа, скільки від умов зовнішнього середовища. Оскільки циклічність розвитку мух і інших комах на трупі можна використовувати для орієнтовного визначення давності смерті, виявлені на трупі яйця, личинки, лялечки і дорослі особини комах повинні бути зібрані і передані слідчому для призначення ентомологічної експертизи.

Відомі ушкодження трупів мурашками (вважають, що протягом двох місяців вони можуть перетворити труп дорослої людини на скелет), а також жуками-трупоїдами, кліщами, тарганами (ентомофауна трупа). Вивчення ентомофауни трупа дозволяє в деяких випадках вирішувати ряд спеціальних питань, пов’язаних з визначенням давності настання смерті, характеру і механізму утворення ушкоджень на трупі тощо.

При огляді трупа іноді виявляють ушкодження, заподіяні собаками, вовками, шакалами, лисицями, кішками і іншими тваринами.

Ці ушкодження вельми типові — мають неправильно округлу форму з фестончастими або зубчастими краями. Навколо трупа можуть бути виявлені волосся і послід цих тварин.

У водоймищах ушкодження можуть бути заподіяні трупу хижими рибами, раками, п’явками, крабами і іншими мешканцями, на відкритому повітрі — деякими птахами (наприклад, воронами, чайками), які викльовують окремі ділянки шкіри, очі (подібні ушкодження іноді помилково приймають за колоті поранення, ушкодження дробом).

Одним з основних питань, що вирішуються судово-медичним експертом при огляді трупа на місці події і дослідженні його в морзі, є встановлення давності настання смерті. Часто, у випадках розслідування кримінальних злочинів, це має першорядне значення, оскільки дозволяє виключити або підтвердити причетність певних осіб до скоєння злочину, перевірити правильність свідчень свідків і підозрюваних. Зіставлення часу смерті невідомої особи з часом зникнення тієї або іншої людини дозволяє припустити або виключити можливу приналежність досліджуваного трупа цій людині.

Сучасна судово-медична практика не володіє поки методами досліджень, які дозволили б з бажаною точністю відповісти на питання про давність настання смерті. На практиці у кожному конкретному випадку слід максимально використовувати інформацію, що отримується за допомогою комплексу методів експертних досліджень, проводячи подальшу оцінку на основі сукупності результатів. Вибір методів досліджень і їх число визначає експерт, виходячи з конкретної обстановки і наявного в його розпорядженні технічного оснащення.

В даний час більшість з вживаних для визначення давності настання смерті методів заснована на закономірностях розвитку трупних явищ, особливо ранніх. З цією ж метою в судово-медичній практиці використовують методи, що виявляють збереження життєвих функцій в окремих органах і тканинах трупа в перші години після смерті (суправітальні реакції), а також динаміку і закономірності біологічних змін, що відбуваються в тканинах і середовищах трупа.

Деякі з існуючих методів дають можливість судити про час настання смерті непрямим шляхом (методи, що встановлюють час поховання трупа, час перебування його у воді тощо).

Дослідження охолодження трупа. В динаміці охолодження тіла трупа є певна закономірність. В більшості випадків, при кімнатній температурі (18-20°С) процес охолодження трупа закінчується повністю протягом першої доби з моменту смерті. Охолодження трупа починається з відкритих частин тіла, раніше за все остигають кисті рук і стопи. Відчутне охолодження відкритих частин тіла можна виявити через 1-2 год після смерті. Найдовше тепло зберігається в пахвових западинах, на животі, на шиї під підборіддям. Температуру тіла для вирішення питання про давність настання смерті рекомендується вимірювати в пахвових западинах, прямій кишці, в роті, у внутрішніх органах за допомогою медичного (максимального) термометра або електротермометрів, причому останнє є найкращим.

На практиці найчастіше температуру трупа визначають за допомогою термометра зі шкалою від 0 до 45°С шляхом введення його в пряму кишку на глибину 10 см на 10 хв. Відомостям про динаміку охолодження трупа з урахуванням особливостей стану трупа і умов його перебування присвячені численні спеціальні таблиці, монограми, розрахункові формули і комп’ютерні програми.

Дослідження трупних плям. Точно встановити давність настання смерті по трупних плямах неможливо — строки їх появи і перехід з однієї стадії в іншу непостійні, а тривалість кожної стадії достатньо велика. До того ж оцінка змін трупної плями при натисканні на неї має суб’єктивний характер, оскільки при цьому не може бути врахована сила тиску. Наприклад, щоб викликати збліднення плями в кінці стадії стазу, потрібна значна сила — не менша 2 кг/ см². При недостатньо сильному натисканні на пляму збліднення її може і не наступити, що приведе до невірного встановлення давності настання смерті. Об’єктивізаці