Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Під ударом в юридичній практиці в даному контексті розуміють різкий одноразовий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла — руки, ноги, голови, який заподіює фізичного болю. Побої — це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу постраждалого, які не спричинили тілесних ушкоджень. Інші насильницькі дії — це дії, окрім удару і побоїв, які можуть полягати, зокрема, в щипанні, викручуванні кінцівок, затисканні тієї або іншої частини тіла за допомогою будь-яких пристроїв, здавлення шиї, виривання волосся, дії на тіло термічними чинниками і т. п. Під фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризується стражданням, викликаним фізичним впливом на його тіло. Якщо удар, побої або інші насильницькі дії не нанесли потерпілому фізичного болю і не викликали тілесних ушкоджень, вони не визнаються злочином. Характеру мордування удари, побої або інші насильницькі дії набувають тоді, коли вони полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, здавлення, нанесення множинних, але невеликих ушкоджень тупими або гостроколючими предметами, дія термічних чинників і інші аналогічні дії).

КК України також передбачає покарання за умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123); умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124); за необережне спричинення тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128).

При проведенні експертиз з приводу нанесення тілесних ушкоджень експерт в обов’язковому порядку вивчає медичну документацію лікувально-профілактичних установ, якщо потерпілий звертався за медичною допомогою (надається слідством), в необхідних випадках — медичну документацію, що освітлює стан здоров’я обстежуваного до спричинення йому ушкоджень. Значення медичних документів, слідчих матеріалів при встановленні умов, за яких було заподіяно травму, велике, оскільки вони сприяють правильному і об’єктивному рішенню експертних питань, за умови, що медична документація подана в оригіналах, містить якісну, об’єктивну і повну медичну інформацію.

Експертиза визначення наявності та ступеня втрати працездатності проводиться не тільки по кримінальних (у випадках встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень), але й у цивільних справах, якщо питання про стійку втрату працездатності з якихось причин вирішується не медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), а в суді.

Судово-медична експертна комісія при цьому вирішує такі питання:

ü наявність втрати загальної або професійної працездатності і ступінь її;

ü наявність причинного зв’язку між травмою і станом позивача на даний момент;

ü необхідність протезування;

ü необхідність додаткового харчування;

ü необхідність стороннього догляду;

ü можливість певної трудової діяльності;

ü встановлення строків повторного обстеження.

Експертиза проводиться після закінчення всіх видів лікування, коли повністю виявляється результат травми або хвороби. Стійка втрата професійної і загальної працездатності встановлюється комісійно у відсотках, по таблицях, якими користуються на момент проведення експертизи у МСЕКах. Роботі комісії передує ретельний збір медичної і ін. документації, до роботи в комісії залучають відповідних лікарів-фахівців за профілем.

Практика здійснення стоматологічних експертиз з визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень має свої особливості. При встановленні характеру травматичного процесу у живих осіб слід спиратися на результати стоматологічного статусу, який повинен бути достатньо повним і відповідати умовам погляду, прийнятим в сучасній стоматологічній практиці. З цією метою до обстеження слід залучати лікарів стоматологів.

При травмах щелепно-лицьових кісток необхідну інформацію дає рентгенографія. Рентгенограми повинні бути виконані в прямій і боковій проекціях, а при необхідності — в аксіальній або напіваксіальній. Вивчення рентгенограм зводиться до оцінки форми, контурів і структури щелепно-лицьових кісток і зубів, стану м’яких тканин навколо них, форми і ширини періодонтальної і суглобової щілин. Відповідно до „Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень”, переломи щелепно-лицьових кісток не відносяться до групи ушкоджень, що за своїм характером небезпечні для життя, але їх клінічний перебіг може нерідко супроводжуватися ускладненнями, що загрожують життю потерпілого. Розрізняють три групи таких ускладнень: безпосередні (гострі), найближчі (ранні) і віддалені (пізні). Найчастішим і загрозливим ускладненням ушкоджень щелепно-лицьових кісток є шок, тяжкий ступень (ІІІ-ІV ступінь) якого відноситься до загрозливих для життя станів. Клінічна картина характеризується спутаністю свідомості, загальмованістю, задишкою, стійким зниженням систоличного артеріального тиску (до 80-60 мм рт.ст.), тахікардією (до 100-140 ударів за хвилину), ниткоподібним пульсом, дифузним підвищенням кровоточивості (ДВС-синдром) та ін.

Загрозливим для життя станом є гостра дихальна недостатність тяжкого ступеня, яка при ушкодженнях щелепно-лицьових кісток звичайно пов’язана з розвитком механічної асфіксії. Розрізняють п’ять видів асфіксій:

· дислокаційну — що викликається зміщенням пошкоджених кістковими уламками верхньої або, частіше, нижньої щелепи, язика закриттям входу в гортань

· обтураційну — внаслідок закупорки верхніх дихальних шляхів сторонніми тілами (осколками кісток, зубів, згортками крові і ін.)

· стенотичну — в результаті здавлювання і звуження гортані та трахеї при запальному набряку, крововиливі, емфіземі глотки і шиї

· клапанну — внаслідок утворення клапану з клаптиків розірваного м’якого піднебіння (рідше — м’яких тканин обличчя) і закриття входу в гортань

· аспіраційну — при засмоктуванні і затіканні в дихальні шляхи крові, слизу, блювотних мас і ін.

Множинні осколкові переломи щелепно-лицьових кісток можуть поєднуватися з дифузними і обмежено-дифузними субарахноїдальними крововиливами, забоями головного мозку (в тому числі тяжкого ступеня), а також з найбільш тяжкою формою ураження мозку — дифузним аксональним ураженням. Такі ушкодження відносять до категорії небезпечних для життя.

Одним з ускладнень при переломах щелепно-лицьових кісток є кровотечі, серед яких виділяють первинні і вторинні. Первинна кровотеча виникає безпосередньо в результаті травми. Ушкодження сонної (загальної, зовнішньої і внутрішньої) артерій, яремних вен самі по собі небезпечні для життя. Ушкодження язичної, внутрішньої альвеолярної і верхньощелепової артерії і низки інших судин можуть призвести до масивної крововтрати, тобто до загрозливого для життя стану.

До віддалених ускладнень відносять групи травматичних запальних (гнійних) процесів — флегмони і абсцеси, гайморити, синусити, травматичні остеомієліти, газову і гнилісну інфекцію, менінгіт, сепсис та ін. Перехід інфекції з порожнини рота, гайморової порожнини на основу черепа може призвести до базального гнійного лептоменінгіту. Проникнення патогенної флори в легені сприяє бронхопульмональним ускладненням, зокрема пневмонії. При аспірації стерильних речовин асептичне запалення швидко інфікується гематогенним або лімфогенним шляхом.

В більшості випадків неускладнені переломи щелепно-лицьових кісток загоюються через 4-5 тижнів, в більш складних випадках загоєння затягується до 6-8 тижнів, тому ці переломи кваліфікуються за ознакою тривалого розладу здоров’я. Виключення складають лише невеликі тріщини виличної кістки і виличної дуги, а також переломи кісток носа без зміщення, при яких одуження звичайно настає через 7-10 днів.

Нерідко переломи щелепно-лицьових кісток супроводжуються ушкодженнями нервів обличчя з розвитком парезів, паралічів і ін. В таких випадках порушення функції трійчастого, лицьового і під’язикового нервів середнього ступеня оцінюється як стійка втрата працездатності в розмірі 15%, а порушення сильного ступеня — як втрата працездатності в розмірі 20%.

Наслідком грубих ушкоджень носа, що супроводжується деформацією і зміщенням носової переділки, може бути розлад носового дихання і обоняння. Порушення носового дихання може призводити до упорних головних болів, невралгії трійчастого нерва, астматичних нападів. Середній ступінь порушення носового дихання (значне одностороннє, помірне двостороннє) визначається в 10% втрати працездатності, сильний ступінь (різке одностороннє, значне двостороннє) — в 15%, повне двостороннє порушення носового дихання (різка деформація носа, гугнявість) — в 30% втрати працездатності.

Відсутність м’яких частин носа (крил і кінчика) оцінюється як стійка втрата працездатності в розмірі 15%, а відсутність всього носа (кісток, хрящів і м’яких тканин) — 30%. Втрата носа завжди, а деформація носа і втрата частини носа в деяких випадках можуть бути визнані судом як знівечення обличчя.

Наслідок ускладнених переломів виличної кістки, верхньої або нижньої щелепи, а також вивих нижньої щелепи, які супроводжуються помірним порушенням прикусу і акту жування (легкий ступінь функціональних порушень) оцінюється за ознакою стійкої втрати працездатності в розмірі 10%. Ці ушкодження за наявності функціональних змін середнього ступеня у вигляді значного порушення прикусу і акту жування викликають стійку втрату 15% працездатності; за наявності функціональних змін сильного ступеня у вигляді різкого порушення прикусу і відкривання рота, деформації щелепи стійка втрата працездатності складає 20%.

Відсутність частини верхньої або нижньої щелепи оцінюється як стійка втрата 40% працездатності, відсутність щелепи — 80%, язика на рівні дистальної третини — 15%, на рівні середньої третини — 35%, повна втрата язика — 70%.

При звуженні рота, утворенні слинної фістули стійка втрата працездатності складає: при розладі легкого ступеня — 10%, середнього ступеня — 20%, сильного ступеня — 30%.

Результатом тяжкої щелепно-лицьової травми може бути деформація обличчя з грубими рубцевими наслідками. Деформація сильного ступеня складає 25% стійкої втрати працездатності. Крім того, такі ушкодження (наслідки ушкоджень) з експертної точки зору є невиправними, а суд кваліфікує їх як такі, що знівечують обличчя.

Судово-медична оцінка ступеня тяжкості тілесних ушкоджень при травмах зубів базується на загальних критеріях, до яких відносяться, найчастіше, значна і незначна стійка втрата загальної працездатності, нетривалий розлад здоров’я, невиправне знівечення обличчя (останнє — за рішенням суду).

Ушкодження зубів можуть мати різний перебіг і результат. Травматичні періодонтити бувають наслідком безпосередньої травми ясен і разом з тим найбільш типовим ускладненням вивиху зуба. Наслідками переломів нерідко є травматичні пульпіти і періостити. За сприятливих умов для виникнення інфекції можливий розвиток флегмон і остеомієліту щелепи і інших септичних ускладнень, які нерідко загрожують життю.

Втрата кількох різців може викликати порушення мови, а втрата кутніх зубів — розлад жувальної функції. Останнє іноді відбивається на діяльності шлунково-кишкового тракту, а отже на стані здоров’я потерпілого.

Достатньо складним є питання про травматичну втрату молочних зубів. Якщо втрата мала місце в період зміни на постійні (корінь молочного зуба знаходиться в стані повної резорбції), то ступінь тяжкості визначається за критерієм тривалості розладу здоров’я. Якщо втрата молочного зуба до його зміни тягне за собою в послідуючому помітні порушення стану зубних рядів постійних зубів, такі ушкодження слід прирівнювати за тяжкістю до втрати аналогічних постійних зубів.

Переломи передніх зубів або їх травматичну екстракцію суд вправі віднести до невиправного знівечення обличчя. Виправлення косметичного дефекту в таких випадках шляхом протезування при цьому не може братися до уваги. Ушкодження зубних протезів не кваліфікується за ступенем тяжкості. В таких випадках може лише виникати питання щодо матеріальних витрат, необхідних для їх виготовлення.

Тривалість гострого періодонтиту складає від 2-3 діб до 2 тижня, при переході у хронічну форму — до 4 тижнів. Неповний травматичний вивих за умови надання своєчасної стоматологічної допомоги зазвичай загоюється в термін до 7 днів. Якщо він супроводжується навіть неускладненим періодонтитом, функція жування, повновлюється до 12 доби.

Перелом практично будь-якої частини зуба дозволяє прогнозувати несприятливий результат (втрату зуба). Особливо це стосується перелому шийки і кореня зуба, а також власне травматичного його видалення. При екстракції має місце порушення зв’язку зуба і його судинно-нервового пучка його опорним апаратом і зміщення кореня за межі лунки. Не виключено вправлення, укріплення в правильному положенні, а також приживлення ушкодженого зуба, але в більшості за такої травми має місце розрив судинно-нервового пучка і омертвіння пульпи.

Згідно «Таблиці відсотків втрати загальної працездатності внаслідок різноманітних травм» втрата одного зуба складає 5%, двух-трьох зубів 10%, чотирьох-шести зубів 15%, сьоми-десяти – 20%, одинадцяти і більше – 25%.

Нерідко травма зубів у потерпілих може поєднуватися захворюваннями зубів, що мали місце раніше (парандонтоз, карієс та ін.). Очевидно, що попередні захворювання позбавляють зубний апарат його функціональної цінності (цілісність хворобливо зміненого зуба може порушуватися без застосування значної сили навіть під час розжовування твердої їжі), і тому він не повинен розглядатися як повноцінно функціонуючий об’єкт для ушкодження. Втрата неповноцінного зуба або кількох зубів, що стоять поза зубного ряду, зруйновані карієсом до основи коронки або різко розхитані внаслідок патологічного процесу, не спричинює шкоди потерпілому, тому не може бути прирівняної до втрати здорового цілого зуба. Тому при проведенні судово-медичної експертизи ступеня тяжкості тілесного ушкодження при втраті зубів у осіб з патологією зубощелепової системи необхідно вирішити питання, чи є втрачені зуби (зуб) повноцінними або неповноцінними. При цьому слід мати на увазі, чи були вони здорові чи ні, чи знаходилися ушкоджені зуби серед інших зубів або розташовувалися ізольовано чи є їхні антагоністи. При пародонтозі І і ІІ стадії перелом зуба слід кваліфікувати як втрату повноцінного зуба; при втраті зуба, ураженого пародонтозом ІІІ стадії зуб слід вважати неповноцінним. Втрата зубів за наявності карієсу розцінюється як втрата повноцінного або неповноцінного зуба за ступенем зміни їх міцносних якостей (глибина і локалізація ураження).

Втрату зуба при карієсі слід розцінювати як втрату неповноцінного за таких умов:

· тільки у випадках перелому зуба

· коли перелом за локалізацією збігається з місцем каріозного процесу

· коли каріозним процесом уражені всі тканини зуба (глибокий карієс).

До втрати неповноцінних зубів слід віднести також переломи при травмі окремих зубів пульпова камера яких раніше була трепанована і пломбована.

 

Тема 6

СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА СТАНУ ЗДОРОВ’Я, ВІКУ, СПІРНИХ СТАТЕВИХ СТАНІВ ТА СТАТЕВИХ ЗЛОЧИНІВ, ІДЕНТИФІКАЦІЯ ОСОБИ ЗА СТОМАТОЛОГІЧНИМ СТАТУСОМ

 

Судово-медична експертиза стану здоров’я проводиться в таких випадках:

ü при нез’явленні особи за викликом слідчого або суду і відмові надавати свідчення через хворобу, наявність якої викликає сумніви;

ü при відмові засудженого працювати і наявності у нього скарг на стан здоров’я;

ü у разі відстрочки виконання вироку при засудженні особи до позбавлення волі, виправних робіт або інших видів покарань внаслідок важкої хвороби до її лікування;

ü при ухиленні від чергового призову на дійсну військову службу і в т. п. випадках.

Судово-медична експертиза стану здоров’я проводиться, як правило, комісією за участю лікарів різних спеціальностей в умовах стаціонару лікувальної установи.

З метою ввести в оману експертів обстежуваний може удаватися до симуляції, дисимуляції, агравації, викликати у себе штучні хвороби, наносити собі самоушкодження (здійснювати «калічення членів»).

Симуляція — обманне зображення здоровою людиною патологічних симптомів або станів. Обстежуваний може симулювати повну або часткову втрату зору, повну або часткову глухоту, німоту, різноманітні порушення рухів кінцівок, скаржитися на головний біль, біль в серце, біль в поясниці, животі і т. п. Іноді при судово-медичній експертизі з приводу щелепно-лицьових ушкоджень приходиться зустрічатися з симуляцією травми. Об’єктивною основою для симуляції є клінічні прояви і наслідки захворювань зубощелепною системи, що в якійсь мірі сходні з ушкодженнями зубів. Результатом травматичного вивиху можуть бути подані рухливість і зміщення зубів, обумовлені пародонтопатією або пародонтозом. В таких випадках правильно оцінити зміни зубів (як наслідок попередніх захворювань) дозволяють клінічні симптоми, а також рентгенологічне дослідження, яким виявляється наявність атрофії кісткової тканини альвеолярного відростку (зменшення країв лунок) і відсутність характерних ознак травматичного вивиху (виходження кореня зуба з його альвеоли, бокове зміщення, збільшення ширини лінії перицементу і ін.). Давня (травматична) або нетравматична (втрата зуба) може бути подана в якості свіжої травми. Підтвердити факт симуляції в такому випадку дозволяє співставлення терміну спричинення травми зі станом тканин в ділянці зуба, що відсутній. При давній екстракції не буває свіжих ушкоджень м’яких тканин, що відповідають травмі, а рентгенологічно визначається часткова або повна осифікація кісткової лунки. У випадку свіжої травми на місці зуба, що відсутній, виявляється ранка м’яких тканин, а рентгенологічно — вільна глибока лунка. Дефектами зубів, що виникають на тлі карієсного процесу, симулюються травматичні переломи і т.ін. В основі диференціальної діагностики таких станів лежить оцінка дефекту коронки. На відміну від травматичних переломів при дефектах коронки або її повному зруйнуванні, що викликаному глибоким карієсом, виявляється порожнина з шорсткою поверхнею стінок і наявністю пігментації. Рентгенологічне дослідження часто виявляє запальну гранульому в ділянці верхівки ураженого зуба. Болісність і рухливість зубів при хронічному періодонтиті можуть видаватися за проявлення гострого травматичного періодонтиту. В таких випадках підтвердити факт хронічного запалення ясен дозволяє аналіз клінічної картини. При хронічному періодонтиті в ураженого зуба може бути почервоніння ясен; в ділянці верхівки кореня зуба нерідко виявляються нориця ясен з виділенням гною, іноді — з грануляціями навколо нориці. Рентгенологічно виявляються деформація періодонтальної щілини і зміни верхівки кореня зуба. При симуляції травми зубів достатнім експертним критерієм може прислугуватися не відповідність об’єктивної картини стану зуба щелепової системи терміну травми, який вказує потерпілий.

Дисимуляція — умисне приховування обстежуваним наявності хвороби або її симптомів. Зустрічається під час вступу до навчальних закладів, при огляді осіб певних професій (водії, моряки, льотчики). У деяких кримінальних епізодах обвинувачені намагаються приховати факт алкогольного або наркотичного сп’яніння, наявності ушкоджень, венеричної хвороби.

Агравація — перебільшення проявів існуючого захворювання або ушкодження, тобто симуляція, що має під собою деяку підставу. Мета експертизи в таких випадках полягає в тому, щоб встановити дійсний ступінь вираженості захворювання або тяжкості тілесного ушкодження.

Штучні хвороби — захворювання, викликані спеціальними прийомами. З штучних захворювань шкіри і підшкірної клітковини в експертній практиці зустрічаються дерматити (механічне розчісування, застосування примочок з розчинами кислот, лугів, бензину, листя і квітів деяких рослин, опіків сонячним опромінюванням або штучними джерелами тепла), виразки (тривале застосування примочок з кислотами, лугами, іншими подразними рідинами), флегмони і абсцеси (введення під шкіру гасу, бензину, скипидару, інфікованого матеріалу, чужорідних тіл — волосся, марлі), пухлини (введення під шкіру важкорозчинних жирів рослинного, мінерального походження — утворюються т. зв. олеоми, розплавленого парафіну — парафіноми), набряки (тривале постукування по тилу кисті) і ін. Штучні хірургічні хвороби викликаються, наприклад, тривалим примусовим знерухомленням кінцівки, в результаті утворюються контрактури, анкілози, атрофія м’язів. Штучні очні хвороби спричиняються механічними, хімічними, променевими (тривале спостереження за сонцем, дуги електрозварювання) і токсико-алергічними (введення в кон’юнктивальний мішок квіткового пилку) чинниками, що викликають кон’юнктивіти, кератити. Розвиток штучних хвороб органу слуху досягається механічними (введенням в зовнішній слуховий прохід чужорідних тіл або проколюванням барабанної перетинки), хімічними і інфікуючими чинниками (утворюється зовнішній отит, екзема).

Серед штучних хвороб виділяють самоушкодження (синонім «калічення членів») гострими, тупими предметами, пострілами з вогнепальної зброї.

Експертиза симуляцій, штучних хвороб і калічення членів часто вимагає достатнього досвіду експерта, використання знань і засобів (інструментальних, лабораторних) сучасної медицини, залучення кваліфікованих лікарів відповідних спеціальностей.

Слід пам’ятати про необхідність стриманості і такту при проведенні таких експертиз, консультації з психіатром, оскільки прояви симуляції, штучних хвороб, калічення членів можуть свідчити про наявність у обстежуваного психічного розладу.

Експертиза встановлення віку призначається з таких приводів:

ü якщо вирішується питання про притягнення до кримінальної відповідальності підозрюваного або звинуваченого, вік якого невідомий (відсутні документи або існують сумніви в їх достовірності);

ü якщо питання про вік за відсутності документів вирішується в цивільному судовому процесі.

У першому випадку встановлення віку є принциповим, оскільки згідно Українського законодавства (КК України) вік обвинуваченого має значення для вирішення питання про притягнення його до кримінальної відповідальності за конкретні види злочинів або є підставою для пом’якшення покарання:

Встановлення віку є досить складною експертизою; чим старша людина, тим значнішою може бути помилка. Встановлення віку проводиться за сукупністю критеріїв (ознак), які ділять на дві групи:

ü ознаки росту (розвитку): антропометричні показники, ступінь диференціації кісток скелета, прорізування і зміни зубів, ступінь прояву вторинних статевих ознак;

ü ознаки старіння (в’янення): зміни шкіри, волосся, ступінь стирання зубів, інволюційні зміни кісткової системи.

При експертизі віку залежно від конкретного випадку застосовуються різні методи: встановлення антропометричних і антропоскопічних даних (в т. ч. зросту, наявності вторинних статевих ознак, стоматологічного статусу, стану шкіри, волосся), рентгенологічне дослідження (дослідження зони метаепіфізарного хряща, визначення ступеня зарощення швів черепа, зміна щільності губчастого шару плоских і трубчастих кісток).

При визначенні віку слід враховувати, що організм розвивається до 18-25 років. У процесі розвитку організму збільшується його зріст, маса, розміри окремих частин тіла, відбуваються зміни статевих органів, з'являються вторинні статеві ознаки. Від 25 до 40 років наростають явища змужніння, від 40 до 60 — наростають сліди згасання організму, а після 60 років — ознаки старості.

Чим молодша людина, тим з більшою точністю можна встановити її вік. У судово-медичній практиці найчастіше визначають вік до 18-25 років. У дітей основними критеріями віку являються зріст, маса тіла, окружність грудей і сроки зміни зубів. На основі масових обстежень складені таблиці середніх показників зросту, маси тіла, окружності грудей у дітей, підлітків і юнаків (від 1 до 18 років), як чоловічої, так і жіночої статі.

Для визначення віку важливе значення мають зуби та стан їх жувальної поверхні. На 6-ому місяці починається прорізування молочних зубів (середніх різців), до 2-х років вони з'являються всі (20 зубів). З 7-ми років починається зміна молочних зубів на постійні, яка закінчується до 12 років, причому додатково прорізуються перші великі кутні (прорізуються в 5-7 років). В роті, таким чином, з'являється 24 постійних зуби. До 14 років прорізуються і другі кутні зуби, кількість зубів стає 28.

Між 17 і 25 роками з'являються треті кутні зуби — зуби «мудрості». Іноді вони прорізуються пізніше або зовсім не з'являються, тому при визначенні віку має значення наявність зубів «мудрості», а не відсутність їх. Дуже важливим є те, що зуби «мудрості» не появляються раніше 17 років.

При експертній оцінці необхідно враховувати можливість відхилень від середніх строків прорізування зубів. Спостерігаються випадки раннього прорізування молочних зубів. До рідкісних відносяться випадки народження дітей із зубами, частіше всього з прорізаними різцями. Інколи спостерігається затримка появи молочних зубів, майже до 21 року.

Зміна строків прорізування постійних зубів частіше проявляється в її затримці, яка поєднується зі збереженням молочних зубів, і, як правило, відноситься до одного, або декількох зубів.

Відхилення від середніх строків прорізування молочних і постійних зубів обумовлені конституційними особливостями організму, загальними захворюваннями, ураженнями зубних зародків, а також умовами, в яких проходить ріст і розвиток.

В зрілому і старшому віці експертне значення має ступінь зношеності зубів: стертість жувальної поверхні, оголення дентину, зменшення висоти зубів, випинання стінок і западення центра. Завдяки міцності емалі і дентину процес зношеності зубів проходить на протязі життя відносно рівномірна

Можна вказати наступну послідовність стирання поверхонь зубів:

— до 25 років — помітна стертість емалі на жувальній поверхні різців;

— до 30 років — на різцях намічається лежачий під емаллю дентин починається стирання горбів жувальних зубів;

— до 40 років — виразна зношеність (зменшення) різців, дентин помітний на поверхні жувальних зубів;

— до 50 років — повна зношеність горбів жувальних зубів, випадіння окремих постійних зубів;

— після 50 років — центр жувальних зубів постійно поглиблюється, зуби набувають кратероподібного вигляду;

— дo 60 років — значна стертість вирівнює поверхню жувальних зубів.

Зношеність зубів — показник мало точний. Він залежить від властивостей їжі, професії, догляду за зубами і ін. Слід враховувати і можливість розвитку патологічної стертості.

Допоміжною ознакою для встановлення віку по зубах являється зміна кольору емалі, яка по мірі старіння організму набуває жовтого, буроватого і темно-сірого кольору.

Поряд з дослідженням зубів для встановлення віку, головним чином у період росту і розвитку, можна використати рентгенологічне вивчення кісток лицьового скелету і зубів: строки появи ядер окостеніння і синостозів, ознаки кальцування молочних зубів у плодів і новонароджених, а також строки кальцування коронок і коренів постійних зубів.

Експертна практика свідчить, що найбільш достовірне встановлення віку досягається в тих випадках, коли дані судово-стоматологічної експертизи порівнюються з дослідженнями інших органів і систем організму людини.

Орієнтовне значення для встановлення віку можуть мати зміни шкіри і волосся. Значення тут мають шкірні зморшки і складки на обличчі, які появляються з 20-річного віку. При цьому слід звертати увагу на іх вираженність і глибину.

На лобі перші зморшки у вигляді незначних заглибин появляються в 20 років, а в 30 вони стають більш глибокими, а в 35 — різко вираженими.

На нижніх повіках і у кутів очей зморшки появляються біля 25 років, в 35 вони стають помітними, а в 45 — різко виражені.

Носогубні зморшки близько 25 років тільки намічаються, в 35 — вони вже добре помітні, а в 45 — різко виражені. Шкіра набирає блідо-жовтуватого відтінку. На щоках зморшки появляються близько до 40-літнього віку. На верхній губі, підборідді, переніссі зморшки з’являються в 55-60 років.

Помітна сухість і землистий відтінок шкіри, а після 60 років — на кистях рук і на обличчі видно невеликі буруваті плями (пігментація), при стискуванні шкіри в складку вона розпрамляється повільно або зовсім не розглажується.

Деяке вікове значення можуть мати строки оволосіння верхньої губи і підборіддя у юнаків, що обумовлюється гормональною діяльністю. Перше волосся у вигляді пушка появляється в 15-16 років і може бути виразно видним в 16-18 років.

Після 35-40 років починається поступове посивіння волосся, звичайно із скронь. Після 50-60 років виражене посивіння волосся на грудях, животі і на лобку. Після 40-45 років волосся робиться рідшим, іноді починається полисіння, хоч його може не бути і в пізнішому віці, а може з'явитися і в молодшому.

Слід зазначити, що як зморшки і складки шкіри, так і оволосіння верхньої губи і підборіддя, посивіння волосся мають лише відносне значення як вікової критерії. тому що вони занадто індивідуальні і знаходяться в залежності від конституційних і інших особливостей організму, а також способу життя, харчування і багатьох інших зовнішніх факторів.

Експертизи у випадках т. зв. спірних статевих станів (відсутність по конкретній людині достовірних, науково підтверджених даних про морфофункціональний стан її статевої сфери, що має значення в кримінальному або цивільному аспекті) відрізняються деякими особливостями. Такі експертизи здійснюються експертом, що пройшов спеціальну підготовку, одноосібно або комісійно із залученням акушера-гінеколога, венеролога, сексопатолога, уролога (андролога), невропатолога і ін., залежно від конкретного випадку. Якщо експертиза проводиться одноосібно, необхідна присутність середнього медичного працівника. Обстеження осіб, що не досягли 16-ти літнього віку, повинне здійснюватися у присутності батьків, опікунів, а при їх відсутності — педагога.

Необхідність визначення статі виникає у випадках сумніву в приналежності суб’єкта до тієї або іншої статі.

У зв’язку з винятковими складнощами діагностики і клінічною різноманітністю форм гермафродитизму детальне обстеження таких осіб повинне проводитися тільки в спеціалізованому клінічному центрі.

Судово-медична експертиза встановлення статевої недоторканності проводиться головним чином у осіб жіночої статі. Приводом для встановлення статевої недоторканності може бути звинувачення в розпусних діях з неповнолітніми, в справах про зґвалтування або замах на зґвалтування, при вчиненні позову в зв’язку з наклепом, образою (наприклад, при помилковому звинуваченні в співжитті з певною особою або декількома особами).

Встановлення статевої недоторканності проводиться тільки при наявності постанови органів слідства або суду.

Встановлення статевої недоторканності у осіб жіночої статі зводиться, по суті, до встановлення цілості або порушення цілості дівочої пліви. Судово-медичний експерт повинен встановити:

ü чи має місце порушення цілості дівочої пліви;

ü якщо має місце порушення, то його давність.

Встановлення незайманості проводиться відповідно до вимог «Правил проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи» і вимагає спеціальної підготовки експерта.

Приводом для встановлення досягнення або не досягнення статевої зрілості може бути обвинувачення в порушенні статевої недоторканності особи, що не досягла статевої зрілості.

Експертне встановлення статевої репродуктивної здатності (здібності до статевих зносин, запліднення, зачаття) може мати місце в кримінальних і цивільних справах.

Приводом для встановлення репродуктивної здатності у чоловіків в кримінальних справах є зазвичай злочини, пов’язані із зґвалтуванням або порушенням статевої недоторканності, коли обвинувачений заперечує у себе здатність до статевих зносин або запліднення внаслідок яких-небудь захворювань або імпотенції. У цивільних справах дана експертиза проводиться зазвичай у зв’язку з пред’явленням аліментних позовів.

При експертизі встановлення продуктивної здатності у чоловіків встановлюється:

ü здібність до статевих зносин;

ü здібність до запліднення.

Приводом для встановлення здатності до статевих зносин і зачаття у жінок в цивільних справах найчастіше є заява про розірвання шлюбу. Проте така необхідність виникає і в кримінальних справах (наприклад, при помилковому звинуваченні в зґвалтуванні).

Як і у чоловіків, здатність до статевих зносин і здатність до зачаття у жінок доводиться встановлювати роздільно.

Здатність до статевих зносин у жінок визначається досягненням такого ступеня розвитку статевих органів, що допускає введення нормального статевого члена дорослого чоловіка без особливого травмування статевих органів жінки.

Нездатність до зачаття приводить до безпліддя жінки. Розрізняють абсолютне безпліддя, обумовлене патологічними станами, що перешкоджають зачаттю, і відносне безпліддя, при якому причини, що викликають безпліддя, можуть бути усунені. Крім того, розрізняють первинне і вторинне безпліддя. Первинним безпліддям називають нездатність у даної жінки до зачаття взагалі; вторинним безпліддям називається відсутність здатності до зачаття у жінки, яка мала вже одну або декілька вагітностей.

Експертиза встановлення статевої репродуктивної здатності в більшості випадків є складною, вимагає залучення висококваліфікованих фахівців відповідного профілю, проведення складних інструментальних і лабораторних досліджень, проводиться відповідно до вимог «Правил проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи».

Потреба в судово-медичній експертизі минулих пологів може виникати у випадках, коли виявлено труп новонародженого немовляти і одночасно з’ясовується, що якась жінка була вагітна, але вагітність свою приховала, а від новонародженої дитини якимсь чином позбулася — тобто виникає підозра на дітовбивство. Така експертиза проводиться також у випадках, коли є підозра, що жінка викрадене нею немовля видає за своє.

При цій експертизі вирішують наступні питання:

ü народжувала жінка або не народжувала;

ü якщо народжувала, то як давно були пологи.

Можливість встановлення колишніх пологів залежить від їх давності. У перші дні і тижні після пологів діагноз колишніх пологів ставлять без утруднень за станом статевих органів, виділенням з них, родовим ушкодженням статевих шляхів, за станом, виділенням і цитологічним аналізом молочних залоз. Після пологів і відповідної інволюції матки встановлення колишньої вагітності є утрудненим. Вк