Процедури аудиторського контролю

Метод аудиту – це спосіб дослідження дій і подій у системі суб’єкта господарювання з метою підтвердження наданої ним фінансової інформації.

Методика аудиту – є послідовність і порядок застосування прийомів (методів) аудиту з метою встановлення об’єктивної істини про будовану інформацію та доведення цієї істини через аудиторський висновок до користувачів фінансової звітності і аудиту.

Аудиторські процедури – це відповідний порядок і послідовність дій аудитора для одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

Аудиторська перевірка формується у послідовності від загального до конкретного або від конкретного до загального. Найчастіше застосовуються підхід від загального до детального (конкретного). Кожен аудитор самостійно обирає послідовність своєї роботи залежно від особливостей діяльності клієнта і умов договору.

В аудиторській фірмі бажано мати апробовані методики аудиторської перевірки, що дає змогу звести до мінімуму ризик перевірки, а також зменшити терміни її проведення.

 

Нормативне регулювання аудиторської діяльності в Україні

1)Конституція України; 2)Кодекси України (Господарський, Цивільний, Кримінальний, інша); 3)Закони Украйни «Про аудиторську діяльність», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про КРУ», «Про судову експертизу». «Про Рахункову палату», 4)МСА за надання впевненості, 5)Міжнародні стандарти аудиту; 6)Нормативно-правові акти, постанова, інструкції, 7)Внутрішньов ірмове положення.

На міжнародному рівні аудиторська діяльність регулюється Комітетом з міжнародної аудиторської практики (КМАП), який оприлюднює Міжнародні стандарти аудиту (МСА) та положення про аудит і супутні аудиту послуги з метою встановлення єдиної аудиторської практики на міжнародному рівні. МСА містять основні принципи та процедури, що необхідні для застосування при проведенні аудиту та супутніх аудиту послуг. Разом із тим у кожній країні аудит фінансової інформації тою чи іншою мірою регулюється місцевими нормативними актами. Такі акти можуть мати силу закону або положень, що розроблені органами регулювання або професійними організаціями окремої країни. Національні нормативи аудиту і супутніх аудиту послуг, що прийняті в багатьох країнах, є різними за своєю формою та змістом.

У разі якщо національні стандарти відрізняються або суперечать Міжнародним нормативам аудиту за окремими його аспектами, то організаціям-членам Міжнародної федерації бухгалтерів (МФБ) потрібно дотримуватись зобов’язань федерації, які передбачені Кодексом МФБ.

Стандарти аудиту визначають основні принципи виконання аудиторських процедур. Це директивні документи, які за значенням прирівнюються до законів у частині аудиторської діяльності.

Внутрішньофірмові стандарти аудиту - це сукупність способів, принципів, методів та прийомів, що розробляються та використовуються аудиторською фірмою для надання аудиторських послуг, та порядок документального оформлення результатів перевірки.

Такі стандарти є індивідуальними для кожної аудиторської фірми і розробляються з метою вдосконалення організації праці аудиторів, контролю за виконанням проведених процедур, підвищення якості надання аудиторських послуг та репутації діяльності аудиторської фірми.

 

Особливості договору на проведення аудиту

У відповідності до Цивільного кодексу України договори можуть укладатися в усній та письмовій формах. Договір у письмовій формі визначає гарантовані умови між сторонами договору. На підставі зафіксованих у договорі умов спірні відносини можуть розглядатися господарським судом.

Статтею 17 Закону України "Про аудиторську діяльність", яка називається "Підстави для проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг" визначається, що аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Інші аудиторські послуги можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

У договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються обов'язково:

- предмет договору,

- термін перевірки,

- обсяг аудиторських послуг,

- розмір і умови оплати,

- відповідальність сторін.

Недійсними є будь-які положення договору, спрямовані на повне звільнення аудитора (аудиторської фірми) від встановленої законом майнової відповідальності за недостовірність аудиторського висновку чи іншого документа, в якому відображені результати аудиторської перевірки. Договори, які укладені аудиторськими фірмами, можуть бути: - генеральними - визначають порядок ведення як аудиту, так і супутніх аудиту робіт. Як правило, в такому разі при здійсненні аудиту укладається додаткова угода, яка конкретизує умови проведення аудиту.

- договір на інформаційно-консультативне обслуговування - конкретизується форма надання цих послуг.

-договір на бухгалтерське обслуговування - надання послуг по зведенню бухгалтерського обліку. окремий договір на проведення аудиту.

 

Історія розвитку аудиту

В економічній літературі висловлюються різні думки щодо історії виникнення аудиту в світі. Слово "аудит" походить від латинського слова "audio" (він слухає, відповідно "auditor" - той, хто слухає).

Одні автори стверджують, що започаткування професії аудитора сягають давніх часів. Ще в Стародавньому Єгипті (близько 2600 років до н.е.) існували чиновники, які поєднували функції обліку та контролю. В Римській імперії (НІ ст. до н.е.) функції контролю здійснювали спеціальні службовці, так звані куратори. Водночас з ними діяли прокуратори - намісники провінцій, фінансові чиновники з забезпечення державних доходів, а квестори займалися фінансовими та судовими справами.

Інші дослідники доводять корені існування аудиту в Стародавній Греції. В той період, особлива увага приділялася контролю збереження власності, зокрема майна. Крадіжку греки розглядали

як матеріальну шкоду. Нестача цінностей покривалася матеріально відповідальною особою або його поручителями, причому якщо нестача кваліфікувалася як розкрадання, то відшкодування ЇЇ відбувалося у десятикратному розмірі. Афіни мали спеціальних чиновників і контролерів, до обов'язків яких належало складання звітів про доходи і витрати держави та їх контроль.

В Італії аудит поширився після падіння Римської імперії. Купці Флоренції, Генуї та Венеції використовували працю аудиторів для перевірки платоспроможності капітанів торгових кораблів, які перевозили товари в інші країні Європи. В той час метою контролю було попередження помилок в облікових книгах.

Наступною віхою в розвитку аудиту став період розквіту італійських міст-держав. Тут мало місце паралельне співіснування контролю на приватному та державному рівнях.

У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалювався облік і контроль господарської діяльності, з'явилися спеціальні трактати про контроль облікових записів і звітності. В цих трактатах наголошувалося на необхідності піддавати ретельній перевірці звіти; регулярно проводити інвентаризацію залишків цінностей, дебіторської заборгованості, підтверджувати правильність цін та ін.

Значним поштовхом у розвитку фінансово-господарського контролю в світі, а отже, і професії аудитора, було зародження капіталістичного способу виробництва. Починаючи з середини XIX ст., коли капіталістичний тип виробництва почав домінувати у країнах Європи і Північної Америки, реальні власники підприємств (акціонери, пайовики, засновники) майже повністю перестали брати участь в управлінні, яке було передано найманим працівникам - професійним менеджерам. Відразу почалися конфлікти інтересів: власники прагнули не тільки зберегти, а й примножити власність, а менеджери намагалися самі перейти до категорії власників, часто використовуючи надані їм можливості на шкоду своїм роботодавцям.

Різні примітивні форми контролю існували і за первіснообщинного, рабовласницького та феодального ладу. Історія ж виникнення аудиту пов'язана лише з розвитком капіталізму та ринкових відносин.

Відокремлення власників від безпосереднього управління власністю стало важливою передумовою розвитку аудиту і створення інститутів професійних бухгалтерів та аудиторів.

Більшість вчених світу визнають, що офіційною датою виникнення незалежного аудиту в сучасному його значенні є 23 жовтня 1854 р. Саме тоді Спілці бухгалтерів Единбургу був наданий статус королівської, її членам присвоєно звання "привілейованих бухгалтерів". Спілка бухгалтерів Единбургу налічувала 180 членів, Інститут бухгалтерів та експертів Глазго - 144, а Спілка бухгалтерів Абердіно - 224.

Шотландська бухгалтерська практика стала широко популярною у світі, і вже до початку XX ст. було створено. 12 організацій професійних бухгалтерів: 1854 р. - Спілка бухгалтерів Единбургу, 1855 р. - Інститут бухгалтерів та експертів Глазго, 1867 р. - Спілка бухгалтерів Абердіно, 1870 р. - Інститут привілейованих бухгалтерів Англії та Уельсу, 1880 р. - Інститут привілейованих бухгалтерів Канади, 1886 р. - Інститут привілейованих бухгалтерів Австралії, 1887 р. - Спілка бухгалтерів Австралії, 1887 р. - Американський інститут дипломованих громадських бухгалтерів, 1888 р. - Інститут привілейованих бухгалтерів Ірландії, 1891 р. - Привілейована асоціація дипломованих бухгалтерів Англії, 1894 р. - Спілка бухгалтерів Нової Зеландії, 1895 р. - Інститут реєстрованих бухгалтерів Голландії. Сьогоднішні такі організації діють практично в усіх країнах з ринковою економікою.

Існування певних тенденцій глобалізації бізнесу, концентрації інтелектуальних ресурсів у процесі розподілу праці, стрімке зростання інформаційної складової систем управління стало значним поштовхом у подальшому розвитку аудиту на вищому рівні.