Соціальні стереотипи та упередження.

Соціальний стереотип - ще один різновид когнітивних схем. Дані схеми створюються відносно членів певних соціальних груп: етнічних, гонористих, вікових. Стереотип відрізняється від прототипу як способом свого формування, так і методом функціонування. Якщо в основі прототипу, як правило, полягають індивідуальні досвід і знання, то стереотип заснований на соціальних, суспільних, групових уявленнях, які індивід ще в дитинстві переймає від оточуючіих, насамперед, батьків, однолітків, інших важливих людей. Іншими словами, стереотипи формуються, виникають і закріплюються за допомогою соціального навчення (згадаємо теорію соціального навчення Альберта Бандури і Джулиана Роттера). Сформований соціальний стереотип стосовно певної соціальної групи поширюється потім на кожного її члена. Таким чином, стереотипи діють за правилами дедуктивного методу, на відміну від прототипу, що відповідає іншому логічному методу - індуктивному.

Завдяки етнічним стереотипам у нас є шаблонні, схематичні уявлення про людей певної раси (наприклад, про негрів), нації (наприклад, про французів, фінів або японців). Цілком може статися так, що людина ніколи в житті не бачила ні негра, ні француза і у неї немає ніякого досвіду особистої взаємодії із представниками даних етнічних груп, але, проте, стереотипи відносно цих груп у нього є. І, якщо людині представиться випадок зустрітися, наприклад, із французом, то автоматично активізується наявна в нього схема-стереотип «француза». Іншими словами, у пам'яті у неї відразу ж виникнуть всі його уявлення і знання про французів. Але навіть і особиста зустріч необов'язково потрібна для активізації стереотипу. Навіть простого згадування досить, щоб активізувався відповідний стереотип. Як і будь-яка когнітивна схема, стереотип є одночасно і установкою. Тому він ще і визначає нашу поведінку.

Оскільки стереотипи виникають у нашій свідомості спонтанно, то ми не в змозі контролювати цей процес. Ми можемо лише свідомо, спеціально прагнути того, щоб послабити вплив стереотипів на наше враження про людей, нейтралізувати їхній вплив на наше поведінку. Позбутися ж стереотипів повністю неможливо. У кожного з нас є стереотипи чоловіка, жінки, дитини, пенсіонера.

Вперше термін «стереотип» використав і ввів у науковий обіг журналіст Вальтер Ліппман у 1922 році, визначивши його як «картинку в нас у голові». Сам Ліппман розглядав стереотип лише як негативне уявлення про людину. На його думку, за допомогою стереотипів люди прагнули зберегти і зміцнити свій привілейований соціальний статус. Так, у суспільстві, де існує сильна майнова і соціальна нерівність, багаті створюють і використовують стереотипи відносно бідних, вважаючи їх ледачими, заздрісними, дурними. У США, де гостро стояла проблема расової нерівності і домінували білі, негативні стереотипи створювалися відносно негрів, щоб обґрунтувати ідею расової переваги білих і зберегти їх привілейований стан у суспільстві. Такого ж погляду на стереотипи дотримувалися і прихильники психоаналітичної теорії, які визначали стереотипи як невротичні захисні механізми, які є продуктами несвідомих імпульсів. (Пізніше, говорячи про міжгруппові взаємини, ми ще раз повернемося до цієї проблеми.)

Дійсно, соціальні стереотипи часто містять у собі упередження, образливі, несправедливі характеристики тих або інших соціальних груп. Упередження, у свою чергу, породжують дискримінаційну поведінку, про що також піде мова у підроділі про взаємини між групами.

Але сучасні дослідження стереотипів показали, що в них є не тільки негативні уявлення, вони можуть містити також нейтральні і навіть позитивні характеристики соціальних груп. Іншими словами, стереотипи, подібно іншим когнітивним схемам, можуть містити в собі найрізноманітніші відомості - від негативних до позитивних.

Розглянемо як приклад гонористі стереотипи, згідно яким чоловіка й жінки різняться своїми соціально-психологічними характеристиками. Більшість людей дотримуються тієї думки, що чоловікам властиві такі якості як незалежність, самостійність, емоційна стриманість, діловитість і професіоналізм, а жінкам - м'якість, емоційність, нерішучість, безпорадність, залежність. Оцінка всіх цих якостей, які входять у стереотипи, неоднозначна і залежить від світоглядних і настановних позицій людини. Так, наприклад, емоційність, м'якість, поступливість можуть розцінюватися як нейтральні або навіть позитивні характеристики. Але з позицій радикального фемінізму, прихильниці якого вважають, взагалі, неприйнятними будь-які вказівки на соціально-психологічні розходження між чоловіками і жінками, ці характеристики можуть розцінюватися як образливі і дискримінаційні. Так само стереотипні уявлення про чоловіків як про незалежних, діловитих, емоційно стриманих, можуть оцінюватися нейтрально, позитивно або навіть негативно. В останньому випадку незалежність може трактуватися як упертість, навіть агресивність; діловитість - як жадібність, безпринципність, прагнення будь-якими засобами дос- тичь благополуччя, а емоційна стриманість - як черствість, байдужість.

Разом з тим, жоден з цих стереотипів не є безумовними. І чоловіки, і жінки можуть мати набір як одних, так і інших якостей. Стереотипи ж просто констатують, що одні із цих якостей більше характерні для чоловіків, інші - для жінок.

У рамках загальних стереотипів можуть формуватися певні підтипи, тобто можуть виділятися класи людей, об'єднаних не самими загальними, а специфічними ознаками. У випадку з гонористими стереотипами можна сказати, що відносно жінок існує більше дробова класифікація, принаймні, п'яти типів жінок: домогосподарка, ділова, спортивна, сексуальна, фатальна. Є також типологія чоловіків: діловий, спортивний, роботяга, інтелектуал, донжуан-спокусник. Те ж саме можна сказати і про інші види стереотипів, наприклад, вікових. Так, серед людей похилого віку виділяють «божих кульбаб», баб, бабок, дідків, дідів-ветеранів.

Характеристики, що містяться у стереотипах, можуть, зазвичай, відображати реальні ознаки, властиві соціальним групам. Але частіше в їх основі полягають страх, ксенофобія, омани, незнання, випадкові спостереження і помилкові узагальнення. Роль останніх, тобто помилкових узагальнень у формуванні стереотипів продемонстрував експеримент Томаса Хілла і його дослідницької групи (Hіll Т. at all., 1981). У ході експерименту дослідникам вдалося за дуже короткий час створити в учасників один з аспектів гонористого стереотипу. Хілл з колегами показували учасникам шість знятих епізодів, кожний тривалістю менш двох хвилин. Звуковий супровід епізодів вказував на те, що знята людина була стурбована якоюсь проблемою, сутність якої, однак, залишалася невідомою. Щоб створити саме гонористий стереотип, половині учасників показували сюжети зі стурбованим чоловіком. Іншій половині демонстрували епізоди за участю стурбованої жінки. Перед показом роликів і через два тижні після перегляду учасників просили визначити ступінь занепокоєння, заклопотаності (поряд з іншими рисами) своїх знайомих чоловіків і жінок. Іншими словами, учасників просили визначити, наскільки такі риси як заклопотаність і занепокоєння, характерні для знайомих учасників студентів і студенток.

Дослідники думали, що піддослідні включать у свої гонористі стереотипи і результати маніпуляції з показаними їм епізодами. А потім уже оновлені стереотипи вплинуть на їх судження про тих чоловіків і жінок, яких вони знають.

Результати експерименту підтвердили цю гіпотезу. До перегляду епізодів учасники були переконані, що чоловіки і жінки не розділяються за ступенем занепокоєння, зневіри, заклопотаності, тобто в їх гонористих стереотипах були відсутні уявлення про специфічні розходження в ступені заклопотаності чоловіків і жінок. Однак після перегляду стрічки учасники, які бачили епізоди із чоловіком, що перебував у розпачливому положенні, оцінювали своїх знайомих чоловіків як більш сумних і стурбованих, у той час, як знайомих жінок вони оцінювали за найменшою «шкалою стурбованості». Протилежний ефект продемонструвала та половина учасників, яка дивилася епізоди за участю стурбованої жінки. Таким чином, простого перегляду роликів, де спеціально підкреслювалася гонористість як одна з їх характеристик, а саме занепокоєння незнайомої людини, виявилося досить для зміни думки про своїх знайомих.

Відзначимо, що стереотипи є, у своїй більшості, результатом соціального навчення, виникнення і збереження якого здійснюється завдяки соціальному впливу. У міру розвитку дитина сприймає і засвоює думки й переконання, поділювані його соціальним оточенням. Тому уявлення кожної людини містять у собі багато страхів, упереджень, помилок і оманів того суспільства, у якому він виховувався і якому він належить.

УПЕРЕДЖЕННЯ

Зазвичай людина не усвідомлює чи не хоче усвідомлювати свого упередженого ставлення до партнера і розглядає його як наслідок об'єктивної оцінки конкретних фактів або вчинків.

Упередження —установка, що перешкоджає адекватному сприйманню повідомлення чи дії використовується індивідом для виправдання своїх дій стосовно іншого індивіда. Упереджена людина може свідомо засуджувати іншу чи негативно до неї ставитися. Упередження і дискримінація взаємопов'язані: дискримінація підтримує упереджене ставлення, а упередження схвалює дискримінацію. Соціальним джерелом упереджень є міжособистісна взаємодія. Наприклад, основою упереджень в управлінській взаємодії є думки керівників, що їх колеги, підлеглі безвідповідальніші й лінивіші, ніж ті є насправді. Упереджена установка сильніша в осіб з невисоким соціальним статусом або чиє становище різко погіршилося. Боротися з упередженнями важко, вони не піддаються простим засобам профілактики. З метою протидії їм психологи радять орієнтуватися на ситуації співробітництва, зрівняння статусу; пропагувати соціокультурні моделі міжстатевої і міжрасової гармонії та ін.

ПСИХОЛОГІЯ НАТОВПУ.

"Психологічні закономірності поведінки натовпу дуже мало залежать від освітнього чи культурного рівня людей, що утворюють натовп.

Їх перетворення у натовп досить, аби сформувалася свого роду колективна душа, що змушує їх відчувати, думати і діяти зовсім інакше, ніж думав би, діяв і відчував кожен з них окремо", — писав французький соціолог і психолог XIX ст. Г. Лебон.

Натовп — це народ, що вийшов на вулицю, це особлива спільність людей, що розрізняється чотирма основними різновидами: натовп випадковий, експресивний, конвенційний і діючий.

Випадковий натовп — чималий гурт людей, чию увагу привернула надзвичайна подія (аварія, вибух тощо).

Експресивний натовп утворюється з людей, згуртованих спільним прагненням висловити свої почуття радості, горя, протесту, солідарності тощо (весілля, похорон, мітинг, маніфестація).

Конвенційний натовп — учасники масових розваг, глядачі на стадіоні, що об'єднуються ніби за домовленістю — конвенцією вигуки "Браво", "Слава", "Ганьба"). їх об'єднує не тільки (цікавість до масового дійства, але й готовність реагувати на нього згідно з ритуалами або нормами, що не мають офіційного характеру.

Спільні риси натовпу:

- — натовп — завжди велика група людей.

- — натовп існує протягом досить короткого часу.

- — люди в натовпі розміщуються дуже щільно на невеликій площі, у безпосередній близькості, що дає можливість підтримувати між собою зоровий і слуховий контакти, постійно отримуючи інформацію про реакції одне одного на слова оратора, який виступає на мітингу.

Натовп живе єдиним настроєм, швидко радикалізується, змінює характер і спрямованість дій. Людська психіка в натовпі швидкозмінна і нестійка, призводить до трагічних наслідків.

Людська психіка в натовпі.

1. У натовпі особистість"розчиняється", нівелюється.

2. Натовп — найчутливіший барометр корінних інтересів народу, класів, колективів, проте "глухий" до інтересів окремої особистості.

3. Втрата індивідуальності в натовпі; люди однаково відчувають і думають, схильні до однакових рішень і вчинків.

4. "Колективна душа" натовпу владна, авторитетна.

5. Людина з натовпу позбавлена самобутності і незалежності.

6. Натовп — це підсвідомий рівень вчинків, дій, поведінки.

7. Людина натовпу позбавлена індивідуальності, але дістає ту психологічну захищеність, якої їй бракує у звичайному щоденному житті. Адже натовп стає силою нездоланною, що несе в собі надійний захист особистості. Принаймні нам так здається.

8. Люди натовпу через те — безвідповідальні, з домінуючим почуттям безкарності і вседозволеності.

Мислення натовпу. Умовою утворення «колективної душі» натовпу є спрощення всього, що здатне спрощуватись і посилення всього, що здатне посилюватись.

Запорукою утворення «колективної душі» натовпу є одержання людьми інформації про реакції одне одного на певні події чи явища. У цій величезній інформаційній системі виникає безліч збоїв, перешкод, «шумових ефектів».

Спрощення і посилення — дві взаємопов'язані тенденції — визначають психологічний профіль натовпу.

Спрощується інтелект, посилюються емоції, почуття, переживання.

Натовп мислить нелогічними категоріями, а цілісними образами, що вільно асоціюються між собою.

Образ, викликаний оратором, котрий виступає перед натовпом, повинен збуджувати нові емоції, пов'язані з наступними, ще не виголошеними твердженнями, закликами.

Оратори з логічним мислення бездоганні з огляду на формальну логіку (не люмпени, а інтелігенти, як правило, програють нікчемності). Особливості мислення натовпу вимагають також простоти, лаконічності, завершеності висловлювань.

Категоричність оратора — лідера — найважливіше. Натовп не визнає напівтонів, двозначності, нечесності. Натовп любить прямі дороги без перехресть і не визнає стежок до доріг.

Натовп сприймає лише ті орієнтири, що відтворюють цілісний образ якості подій чи явище.

Слід говорити десять разів те, що хоче почути натовп і сказати після цього те, що хоче оратор, хоч один раз; натовп вже підтримає, хоч це і протилежить його бажанню і піде за промовцем, або відкине, змете його, якщо сказане буде непереконливим. Тому спілкування з натовпом — велике мистецтво. «Натовп не можна вчити мислити», він ні в кого не питає ні дозволу, ні поради.

Навіювання і зараження. Навіювання — спосіб впливу на людину, який, на відміну від переконання, зводиться до засвоєння людиною певної інформації на віру, без критичного аналізу.

З. Фрейд вважав, що історичний феномен натовпу завжди утворювався з появою ватажка, який має над натовпом нічим не обмежену владу, в якому натовп вбачає мужність, силу, стійкість, волю до боротьби і перемоги, тобто всі найкращі риси, які хотіли б мати в собі, володіти ними.

Ватажок — це власне «Я» натовпу, герой натовпу.

З ускладненням суспільних відносин і внутрішнього світу людей на місці ватажків постають знеособлені абстрактні ідеї. І сьогодні натовп об'єднується саме довкола них.

Навіювання супроводжується процесом зараження. Якщо навіювання — це цілеспрямований вплив, то зараження — це мимовільна, спонтанна передача емоційного стану однієї людини іншій.

Це атрибут повсякденного людського спілкування із особливо сприйнятливими умовами в натовпі. Бо люди в натовпі відчувають взаємну близькість на підставі однакового ставлення до ідеалу, ідеї. Виникає так звана циркулярна реакція-обопільно спрямоване, зростаюче емоційне зараження, яке посилює навіювання. Найбільш "заразливі" психічні стани — бажання і прагнення, любов і ненависть, довіра і недовіра, надія і страх.

Але найбільше заражають натовп переконаність і сміливість. Коли людина опиняється поза натовпом, то за браком власних переконань і за низького рівня самосвідомості натовп може надовго або назавжди деформувати психіку особистості.