ТОП 10:

ВЕРБАЛЬНІ ТА НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІКУВАННЯ.



Вербальна комунікація

Вербальна комунікація використовує усну і письмову мову. Якщо уявити, скільки книг, газет і журналів виходить щодня, скільки листів, телеграм, рекламних листівок знаходять люди в своїх пошто­вих сриньках, скільки книжок ми читаємо протягом свого життя і стає зрозумілою важливість письмової комунікації.

Люди використовують письмову мову рідше, ніж усну, і все-таки письмова комунікація має дуже велике значення, особливо в останні декілька років. В епоху, коли на зміну телефонним пе­реговорам приходить електронна пошта, навички письмової мови стають дуже важливими. Роботодавці у відборі кандидатів на ва­кантні місця все більшої уваги приділяють умінню грамотно вик­ласти свої думки на папері.

Усна мова ще й досі залишається найбільш розповсюдже­ним способом комунікації. Було опитано співробітників тих організацій, де керівництво намагається побудувати взаємосто­сунки між співробітниками на основі письмових способів ко­мунікації циркулярів, розпоряджень і різних форм звітності. Більш як 2/3 опитуваних робітників заявили, що близько 75 \% вказівок вони отримують від своїх керівників в усній формі.

Щоб бути зрозумілим, мало мати хорошу дикцію. Потрібно не тільки усвідомити те, що необхідно повідомити, але й вибра­ти такі слова, щоб вони були зрозумілими слухачам.

Слова здійснюють суттєвий вплив на ефективність комунікації. В зв'язку з цим в психології аналізується мова з погляду на спілку­вання. Удосконалення навичок вербального спілкування можливо за рахунок збагачення словарного складу мови. Використовуючи слова, потрібно звернути увагу на денотати і конотації. Денота­том називають предметне значення слова або, кажучи інакше, його словникове визначення. Наприклад, словник визначає поняття "батько" як родитель чоловічої статі. Це визначення і є денотатом даного слова. Окрім цього це слово має емоційну окрасу, тобто несе в собі особливий аналіз, якого словникове визначення не може роз­крите повністю. Інколи якийсь чоловік може сказати "Не сперечай­ся з батьком!" В цьому випадку мається на увазі інший смисл, ніж той, що акцентується у визначенні цього поняття в словнику. Та­кий допоміжний смисл називається конотацією.Отже, денотат це словникове визначення слова, а конотація це почуття, емоції і асо­ціації, які зумовлені тим або іншим словом.

У визначенні денотативного і конотативного значення слова мо­жуть виникнути проблеми, пов'язані з багатозначністю слова. Значен­ня виявляється в контексті. Роботодавцям добре відома відмінність між денотативним і конотативним значенням слів. Так, просто змінивши назву тієї чи іншої робітничої посади, можна зробити її більш приваб­ливою. Наприклад, замість об'яви, що потрібна "прислужниця", краще вказати, що шукають "технічного працівника з широким колом обо­в'язків". Словосполучення "технічний працівник" має більш сприят­ливе конотативне звучання. Ставлення людей до секретарської праці теж зміниться, якщо цю професію назвати "секретар-референт" або "помічник директора". Психологи також виявили, що слово "компа­нія" звучить більш привабливо, ніж слово "корпорація", не дивлячись на те, що корпорація більша за компанію і працювати на корпорацію вважається більш престижним. Важливим є конотації і для працівників рекламного бізнесу. Для грамотної реклами потрібні слова з сильним емоційним звучанням, як позитивним, так і негативним.

Невербальна комунікація

Будь-яка комунікація, яка здійснюється без слів, вважається не­вербальною комунікацією. Наприклад, комунікації, що здійснюють­ся різними художніми формами. Все більш стають поширеними прості зорові символи. їх можна побачити в найрізноманітніших місцях: в аеропортах, на автотрасах, на промислових підприємствах, на упаков­ках ліків, продуктів. Особливі знаки є для кімнат відпочинку, місць для куріння, для кафетеріїв і т.п. Інформативним може бути також одяг людини, який повідомляє оточуючим про настрій, почуття і на­міри людини. Наприклад, якщо прийти на офіційний прийом в тені­сних шортах, то це буде демонстрацією певного ставлення до при­сутніх. Маючи здатність підсилювати або послаблювати вербальний вплив, ці системи допомагають виявити такий суттєвий параметр ко­мунікативного процесу, як наміри його учасників.

На сьогодні описано і досліджено чисельні форми невербальних знакових систем. Головні з них: кінесика, паралінгвістика, проксеміка, візуальне спілкування. Оптико-кінетична система знаків включає жести, міміку, пантоміміку, вона є більш-менш чітко сприй­нятою властивістю загальної моторики різних частин тіла (рук, об­личчя, пози). Ч. Дарвін перший застосував дослідження в галузі вираження емоцій у людини і тварин. Ця загальна моторика різних частин тіла відображає емоційні реакції людини, а тому включення оптико-кінетичної системи знаків в ситуацію комунікації надає їй особливої виразності. Психологи виявили, що повідомлення через мову тіла впливає на співрозмовника сильніше, ніж вербальне. На­приклад, якщо людина крізь сльози буде запевняти, що у неї все га­разд, то повірять скоріше не її словам, а сльозам.

Значимість оптико-кінетичної системи знаків в комунікації до­сліджується спеціальною галузю знань кінесикою. Так, наприклад, в дослідженнях англійського вченого М. Аргайла вивчалась частота і сила жестикуляції в різних культурах (протягом години фіни жестикулю­вали 1 раз, італійці 80, французи - 120, мексиканці 180).

Шведський дослідник К. Бердвістл запропонував виділити оди­ницю тілорухів людини кін, або кінему (аналогічно фонемі в лінгвістиці). Із кінем утворюються кінеморфи (щось подібне фразам), які й сприймаються в ситуації спілкування. На основі пропозицій Бер-двістла було створено свого роду "словники" тілорухів, навіть з'яви­лись роботи про кількість кінів в різних національних культурах. З метою визначення "сітки" основних зон людського обличчя, тіла, руки, тощо Бердвістл поділив все тіло людини на 80 зон: обличчя, голова, рука права, рука ліва, нога права, нога ліва, верхня частина тіла, нижня частина тіла. Смисл побудови словника в тому, щоб одиниці - кіни -були прив'язані до певних зон, тоді і запишуться тілорухи. Подібний варіант було запропоновано для запису виразів обличчя, міміки. В літе­ратурі визначено більш як 20000 описувань виразу обличчя. Щоб якось їх класифікувати була запропонована дослідником П. Екманом мето­дика, яка отримала назву FAST. Принцип той самий: обличчя ділить­ся на три зони горизонтальними лініями (очі і лоб, ніс і область носа, рот і підборіддя). Далі виділяються шість основних емоцій, які найча­стіше виражаються за допомогою мімічних засобів: радість, гнів, зди­вування, огида, страх, сум. Фіксація емоції відповідно "зони" дозволяє визначити більш-менш правильно мімічні рухи. Ця методика отрима­ла поширення в медичній (патопсихологічній) практиці.

Специфічною знаковою системою, що використовується в ко­мунікативному процесі, є "контакт очей", який має місце у візуаль­ному спілкуванні. Дослідження в цій галузі тісно пов'язані з загально-психологічними дослідженнями в галузі зорового сприйняття руху очей. В соціально-психологічних дослідженнях вивчається частота обміну поглядами, "тривалість" їх, зміна статики і динаміки погляду, уникання його і т.ін. Контакт очима не обмежується інтимним спілку­ванням. Знаки, що подаються рухами очей, включаються в більш ши­рокий діапазон ситуацій спілкування. Є роботи про роль візуального спілкування для дитини, зокрема, виявлено, що для дитини є влас­тивим фіксувати увагу перш за все на обличчі людини. Експеримент з дорослими показав, що найбільш жвавою реакцією є реакція на два горизонтально розташованих круги (аналог очей). Це явище має зна­чення в роботі медиків, роботі педагогів, а також людей, що мають відношення до проблем керівництва. Як і інші невербальні засоби, контакт очима доповнює вербальну комунікацію, тобто повідомляє про готовність підтримати комунікацію або перервати її.

Паралінгвістична і екстралінгвістична система знаків теж є "добавками" до вербальної комунікації. Паралінгвістична система це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, то­нальність. Екстралінгвістична система це включення в мову пауз, інших вкраплень, наприклад, покашлювань, плачу, сміху, темп мови. Всі ці доповнення виконують функцію фасцинації, тобто збільшу­ють семантично значиму інформацію, тільки не за допомогою мов­них включень, а, так би мовити, "навколомовними" прийомами.

Простір і час організації комунікативного процесу виступа­ють також знаковою системою, є компонентами комунікативних ситуацій, несуть смислове навантаження. Наприклад, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, окрик у спину має негативне значення. Експериментально доведе­на перевага деяких просторових форм організації спілкування як для двох партнерів, так і масових аудиторій.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.229.89 (0.004 с.)