Якщо розглядати місце професійної адаптації в структурі адаптаційних процесів людини, то вона за своїм типом є складовою соціальної адаптації особистості.

Під професійною адаптацією педагога вищої школи ми розуміємо складний процес активної взаємодії особистості й професійного середовища, цілеспрямований, усвідомлений процес прийняття особистістю змісту професійної педагогічної діяльності, що в найбільшому ступені забезпечує ефективність науково-педагогічної діяльності, збереження психоемоційного здоров'я особистості та особистісну задоволеність професійною самореалізацією.

Оскільки адаптація особистості є процесом взаємодії особистості та середовища, в якості об'єкта професійної адаптації визначається соціальна ситуація розвитку спеціаліста, тобто система відношень між спеціалістом та соціальною дійсністю. Це виступає тим "пусковим механізмом» для всіх змін, які ха-

------------------------------------------------------------------------------------- 99

рактеризують розвиток спеціаліста й визначають ті форми й напрямок саморозвитку та самовдосконалення педагога. Отже, рушійної силою професійної адаптації педагога вищої школи є виникнення протиріччя між професійно-педагогічною підготовленістю, соціальними і професійними чеканнями особистості і реальними вимогами, конкретними умовами діяльності педагога, які знаходяться в ситуації постійної зміни, що обумовлено суспільною динамікою, соціальним розвитком.

З нашого погляду, професійне середовище як соціальна ситуація розвитку педагога складається з чотирьох основних компонентів: психофізіологічні ускладнення професійної діяльності, психолого-педагогічні та наукові технології; особливості соціально-психологічного простору та професійних вимог, установок, які об'єднуються у професійну роль.

Розглянемо більш детально психологічну структуру професійної адаптації педагога вищої школи як процесу та результату взаємодії елементів професійного середовища та модальностей внутрішнього світу особистості (рис. З.1.).

Рис.2.1. Модель професійної адаптації педагога вищої школи

700 ---------------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

Першим елементом професійно-педагогічної адаптації є психофізіологічна адаптація як процес пристосування індивіда до умов професійної діяльності, пов'язаних з емоційними, психічними труднощами. Включення до нової системи діяльності призводить до принципової зміни організаційного аспекту життєдіяльності людини: потребує зміни робочого навантаження, розподілу дня, побутових умов, системи харчування. Психофізіологічні системи організму молодого фахівця потребують пристосування до нових подразників зі навколишнього середовища (незвичної шумності у навчальному закладі, незвичного освітлення, нових просторових елементів та ін.), більш частих стресових та фруструючих ситуації, пов'язаних із постійними соціальними контактами. Крім того, психофізіологічні ускладнення професійно-педагогічної діяльності (які більш ретельно будуть розглянуті далі) вимагають використання більшого енергетичного ресурсу організму.

Об'єктивними показниками реалізації даного елемента професійно-педагогічної адаптації є рівень психологічного здоров'я особистості, відсутність професійного згоряння й успішне подолання професійних криз.

Психофізіологічним наслідком педагогічної діяльності є нервово-психічна перевтома через високий рівень участі вольового компонента і постійної активної роботи свідомості, великої кількості позаурочної роботи і складності комплексу робочих дій.

Як суб'єктивні показники психофізіологічного компонента професійної адаптації педагога виступає позитивний психоемоційний стан особистості вчителя, а результатом - його відносне психофізіологічне здоров'я.

Другим елементом є виробничо-технологічна (власне професійна) адаптація фахівця як процес присвоєння особистістю як суб'єкта праці характерних рис і умов педагогічної діяльності.

Як об'єктивні показники реалізації цього елемента професійної адаптації виступають:

1) усвідомлення педагогом особливостей професійної діяльності: її цілей, задач, принципів, методів і форм організації навчально-педагогічної та наукової діяльності;

2) рівень професійної компетентності педагога як єдиного комплексу професійних знань, умінь, навичок і професійних якостей особистості фахівця.

Як суб'єктивні показники успішності професійної адаптації педагога виступають наявність почуття задоволеності процесом і результатом професійної діяльності, характер рефлексивного аналізу й оцінки своїх професійних знань, умінь і якостей.

Головним засобом реалізації виробничо-технологічної адаптації педагога є реальна професійна діяльність, у процесі якої фахівець опановує педагогічними уміннями, розвиває свої професійні якості і формує перспективу свого професійного росту.

Результатом виробничо-технологічної адаптації особистості при цьому стає розвиток професійної компетентності вчителя і придбання ним педагогічної майстерності й ерудиції.

Третім елементом є соціально-психологічна адаптація -як процес входження особистості як суб'єкта спілкування в систему внутрішньогрупових відносин.

Включення в нову систему соціальних відношень супроводжується, перш за все, зміною рольових позицій. Тепер характер професійної діяльності передбачає перехід фахівця на позицію викладача, науковця, організатора сумісної діяльності, консультанта. Крім того, відбувається зміна референтної групи, при чому якщо на всіх інших етапах життя соціальне оточення було відносно однорідним за віком та життєвим досвідом, то педагогічний колектив за цими показниками є диференційованою групою, цінності та норми якої повинні органічно інтегрувати особистісні відмінності педагогів різних поколінь та спеціальностей.

Як об'єктивні показники реалізації цього елемента професійної адаптації педагога виступають: рівень і характер

спілкування, система комунікацій, спрямованість традицій, норм і цінностей педагогічного й студентського колективу, соціально-психологічний клімат на кафедрі, статус особистості на кафедрі та в колективі в цілому.

Суб'єктивно, для педагога соціально-психологічна адаптація виражається в почутті єдності з вузівським колективом, у прийнятті його ціннісних орієнтацій, емоційної задоволеності від спілкування з колегами, студентами, адміністрацією. Така задоволеність характером взаємин у колективі досягається за допомогою професійно-педагогічного й осо-бистісного спілкування (комунікативна діяльність), у результаті якого формується ціннісно-орієнтаційна єдність педагога і вузівського колективу.

Четвертим елементом є особистісна адаптація, головною складовою якої є позитивна Я - концепція фахівця як єдність, конгруентність, не конфліктність його «Я як особистість» і «Я як професіонал».

Суб'єктивно особистісна адаптація переживається як усвідомлення цілісності свого «Я», як професійна й особистісна самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення. Якщо професійну Я-концепцію людини розглядати як систему чотирьох складових: когнітивна складова суб'єкта (Я-об-раз), емоційно-оцінкова складова особистості (Я-ставлення), поведінкова складова індивідуальності (Я-вчинок) та спонтанно-креативна складова універсума (Я-духовне). То позитивну професійну Я-концепцію можна прирівняти до позитивного образу власного професійного Я, позитивного відношення до себе як до професіонала, до самоповаги, відчуття власної професійної цінності, й, нарешті, до самореалізації духовного Я особистості як вершин проживання універсумної єдності із Всесвітом через прийняття вищих людських цінностей: віри, справедливості, краси, істини, мудрості тощо.

Професійна адаптація є складним феноменом, вона витупає у двох формах: професійна адаптація як процес (це ті зміни, що відбуваються з людиною в нових професійних умо-

---------------------------------------------------------------------------------------------- ЮЗ

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності __________

вах) та професійна адаптація (адаптованість) як результат цих змін. Розглянемо сутність професійної адаптації педагога вищої школи з даних позицій.

Більшість дослідників стверджують, що професійна адаптація як процес охоплює тривалий період розвитку особистості молодого фахівця - зі шкільної лави до його приходу на виробництво і повне закріплення в трудовому колективі.

Цей етап професійного шляху особистості можна підрозділити на декілька періодів:

1) попередній - містить у собі період виховання і навчання в сім'ї і школі. Він важливий з погляду формування професійних інтересів і установок, мотивів вибору професії, тому часто його називають профорієнтаційним;

2) підготовчий - період професійного навчання особистості за визначеною спеціальністю;

3) основний - період початку реальної професійної діяльності.

Таким чином, власне етап професійної адаптації починається з перших днів реальної професійної діяльності молодого фахівця, і відбувається протягом перших трьох (Артемов С.Д., Будякіна Н.П., Русалінова А.А., Вершиніна Т.М.) чи шести років професійної діяльності (Шадриков В.Д., Свиридов М.О.).

Період професійної адаптації справедливо вважається одним із найскладніших етапів в житті особистості, оскільки цей етап характеризується різким зростанням напруженості. Потрапивши в умови, які принципово відрізняються від наявних, людина гостро реагує на зміни на фізіологічному та психічному рівнях. В період адаптації різко збільшуються енергетичні затрати організму, стають очевидними збої у функціонуванні окремих органів, що негативно впливає на психічний стан людини. Тому, перший підперіод етапу професійної адаптації називають дезадаптаційним. Дезадаптація - це буквально відсутність пристосування, процес дисгармонійного розвитку особистості, при якому виникає протиріччя між вимогами нової ситуації та можливостями особистості, що є джерелом

психічного напруження (у формі стресу, психічного зриву, шоку, паніки і т.д.), внутрішнього дискомфорту, нестабільності протікання психічних процесів і психічних станів (страхів, депресії, фрустрації). Ці негативні фізіологічні та психічні явища проявляються і на професійному рівні: дуже частим є зниження професійної мотивації фахівця; виникнення професійних страхів, невпевненості у власних професійних можливостях; поява гострого небажання працювати. Цей стан називається дезадаптованістю, і в більшій чи меншій мірі він характерний для кожної людини, яка потрапляє в нові осо-бистісні і професійні умови життя.

Другим підперіодом етапу професійної адаптації є фаза неадаптованості - більшої чи меншої мірі усвідомленої невідповідності між вимогами професійної діяльності та можливостями молодого фахівця, що породжує амбівалентні почуття й оцінки. На даній фазі негативні ознаки неп оистосовува-ності на всіх рівнях (від психофізіологічного до власне професійного) потрохи зникають. Саме неадаптивність, за думкою видатного російського психолога В.А. Петровського, є джерелом динаміки діяльності особистості. Неадаптивність виступає в якості особливого мотиву, що спрямовує розвиток особистості і який виявляється у над ситуативній активності - специфічній привабливості дій із заздалегідь невизначеним рішенням. Дійсно, за даними експериментальних досліджень, найбільш високий рівень позитивної внутрішньої мотивації професійної діяльності та потреби у самовдосконаленні, само-актуалізації фіксується у молодих фахівців в період професійної неадаптованості, коли невідповідність їх професійних знань та вмінь, здобутих у процесі навчання у ВНЗ вимогам реальної професійної діяльності вже не породжує психотравмую-ючих станів, не сприймається як взагалі невирішувана проблема, а стає джерелом потреби у професійному саморозвиткові, спричиняє подальшу професійну самоосвіту.

Третім підперіодом етапу професійної адаптації особистості є досягнення власне професійної адаптованості осо-

бистістю - відносної гармонійності між професійними можливостями особистості, її професійними намірами та вимогами професійної діяльності, професійного середовища, що супроводжується позитивним відношенням особистості до навколишнього (професійного) середовища та самої себе (Я професійному). Відтак, критерієм професійної адаптованості педагога вищої школи є його суб'єктивне відношення до професійно-педагогічної діяльності, що складається із:

1) задоволення власною професійною діяльністю як:

• задоволення самим процесом професійної діяльності, що спричиняється відповідністю індивідуально-психологічних та професійних особливостей педагога тим вимогам які висуває професія;

• задоволення результатами своєї професійної діяльності;

• задово. гення психологічним мікрокліматом педагогічного коле ктиву;

• відчуття повноти особистості, коли ти і твоя праця потрібні іншим;

2) усвідомлення суспільного престижу професії;

3) відносне задоволення рівнем оплати праці;

4) професійна стійкість, яка характеризує закріплення педагога в межах даної професійної групи, як його намір продовжувати працювати за даною професією і навіть в одному і тому вищому навчальному закладі [9].

Професійна педагогічна адаптація особистості є двобічним процесом. З одного боку, процес і результат адаптації зпливає на подальше формування його особистості, а з іншого боку - характер адаптаційного процесу значною мірою регулюється і направляється особистістю, залежить від осо-бистісних особливостей, властивостей і професійних якостей фахівця. З одного боку, від успішності і повноти оволодіння професією залежить самопочуття фахівця, його впевненість у власних силах, рівень задоволеності своєю діяльністю, його авторитет серед колег і студентів, а виходить, і мотивація професійної діяльності. З іншого боку, від того, як відбувається

706 -----------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвит ку...

процес професійної адаптації і який його результат - характер і рівень професійної адаптованості - залежить психофізіологічне, психологічне і соціальне здоров'я педагога вищої школи, а значить - можливість ефективно реалізовувати свою професійну діяльність.

Взагалі, процес професійної адаптації особистості не відбувається однаково у всіх молодих фахівців. Саме тому існують різні адаптаційні стратегії поведінки особистості в професійній сфері, що виявляються в різних його формах й можна стверджувати про наявність різних типів професійної адаптації педагога вищої школи:

1) за ступенем активності/пасивності особистості в процесі професійної адаптації - на реактивну, активну, і комбіновану;

2) за ступенем усвідомленості процесу професійної адаптації - на усвідомлену і неусвідомлену;

3) за характером спрямованості змін в період процесу професійної адаптації - на зовнішню, внутрішню і комплементарну.

Отже, за ступенем активності педагога в процесі професійної адапташї його поведінка може бути розглянута як:

• в більшій мірі активна, перетворююча, ознакою якої є домінування активного впливу особистості на професійне середовище; змістом якої є активне включення педагога до професійної діяльності, пов'язаної з впровадженням нових ідей, принципів, рішень, які змінюють професійне середовище на різних рівнях його організації, активне подолання педагогом різних перешкод, які виникають в процесі професійної адаптації;

• в більшій мірі реактивна, ознакою якої є домінування пасивного, конформного прийняття педагогом норм, цінностей професійного середовища, зміст якої - у формально-зовнішньому пристосуванні до умов професійної діяльності;

_______________________________________________________________________ 1О7

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

• комбінована, яка виявляється у явному чи неявному узгодженні позицій, інтересів й потреб й педагога й професійного середовища.

За характером спрямованості адаптаційної активності професійна адаптація педагога може бути диференційована на:

• зовнішню, яка характеризується активним впливом особистості на середовище, його освоєння та пристосування стосовно власних потреб;

• внутрішню, яка характеризується активними змінами особистості самій себе, корекції власних установок, цінностей, поведінкових стереотипів та ін.;

• компліментарну, яка характеризується використанням обох варіантів вищезазначених "чистих» типів.

При чому, як стверджував Реан А.О., визначення типів адаптивної поведінки особистості є досить умовним й складним, бо "відомо, що з енергетичної (фізичної) точки зору це здійснюється легше: є зміни середовища й є зміни себе. В кожному випадку це зрозуміло. Але в любому випадку, що стосується особистості, ні про який пасивний процес адаптації не і може йти мова. Конформне, пасивне прийняття вимог, норм, установок й цінностей середовища без актуалізації активного | процесу самозміни, самокорекції ат саморозвитку - це не^; адаптація, а дезадаптація» [6;274].

За ступенем усвідомленості педагогом сутності процесу] власної професійної адаптації, її особливостей, етапів, ме-^; ханізмів, факторів можна виділити:

• в більшій мірі усвідомлену професійну адаптацію, в процесі якої педагог розуміє механізми цього процесу, його; етапи і фактори, тобто свідомо здійснює адаптивну ак- \ тивність з метою встановлення продуктивних відношень і з професійним середовищем для ефективної реалізації. цілей педагогічної діяльності та власного всебічного са-^! морозвитку та самовдосконалення;

• в більшій мірі неусвідомлену професійну адаптацію, в процесі якої педагог не усвідомлює механізми, фактори,

1С8 -------------------------------------------------------------------------------------:

етапи даного процесу й діє, в більшості випадків інтуїтивно, імпульсивно.

З цим необхідно відмітити, що усвідомленість процесу професійної адаптації педагога, на наш погляд, є дуже важливою умовою досягнення гармонійності власного «Я» і професійного середовища. Для цього необхідною є оцінка педагогом ймовірної успішності адаптації за умови актуалізації різних стратегій поведінки, про чому, педагогові буде доцільним здійснити оцінку: 1) вимог професійного середовища; 2) власного потенціалу в аспекті змін, пристосування середовища до себе; 3) ціни зусиль (психофізіологічних, психологічних, соціальних та духовних витрат) при виборі стратегії зміни середовища або стратегії зміни себе.

Отже, професійна адаптація педагога є складним за своєю психологічною структурою та багатофакторним процесом активної взаємодії фахівця й професійного середовища з метою досягнення ними таких взаємовідношень, які б забезпечували професійний та особистісний взаєморозвиток та взаємодоско-налення всіх суб'єктів освітнього простору.

Запитання і завдання

і) Охарактеризуйте підходи до визначення основних етапів професійного становлення особистості.

2) Розкрийте сутність професійної адаптації особистості (за концепцією Г.Сельє).

3) Зробіть аналіз психологічної структури адаптації педагога вищої школи.

4) Визначте основні типи професійної адаптації педагога вищої школи та дайте їм характеристику.

5) Здійсніть діагностику рівня власної професійної адаптованості (за допомогою методик, представлених у додатку). Проаналізуйте результати психологічної самодіагно-стики.

Рекомендована література

1. Березин Ф.В. Психическая и психофизиологическая адаптация. - Л.: Наука, 1987.

2. Маркова А.К. Психология профессионализма. - М., 1996.

3. Лушников И.Д. Профессиональная адаптация выпускников пединститута. - М.: Прометей, 1991.

4. Налчаджян А.А. Социально-психическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии). - Ереван: Из-во АН Армянской ССР, 1988.

5. Петровский В.А. Психология неадаптивной активности. -М.: ТОО «Горбунок», 1992.

6. Реан А.А., Коломинский ЯЛ. Социальная педагогическая психология. - СПб.: Питер Ком, 1999.

7. Селье С. Стресс без дистресса. - М: Прогресс, 1982.

8. Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. Учебное пособие для вузов. - М.: Школа-Пресс, 1995.

9. Солодухова О.Г, Становлення особистості вчителя у процесі професійної адаптації. - Донецьк: Лебідь, 1996.

10. Фурман А. Психодіагностика особистісної адаптованості. -Тернопіль: Економічна думка, 2000.

11. Чапкіна И.О. Психологічна структура професійної адаптації молодого вчителя: Автореф. дис. канд психол. наук. 19.00.07. — К: Ін -т психології проф. освіти АПН України, 1997.