Ситуаційні стилі керівництва на засадах життєвого циклу П. Херсі та К. Бланшара.

Базуються на усвідомленні того, що стилі керівництва залежать від зрілості виконавців (здатності відповідати за свою поведінку, прагнення і намагання досягнути мети, а та-кож від освіти, досвіду, обізнаності у конкретній сфері). Залежно від завдання окремі працівники та їх групи виявляють різний рівень зрілості, а керівник повинен змінювати свою поведінку залежно від зрілості підлеглих.

Чотири стилі керівництва, які відповідають певному рівню зрілості виконавців:
1) вказівка
2) передавання
3) участь підлеглих у прийнятті рішень
4) делегування

Якщо зрілість виконавців низька, а менеджер у своїй діяльності максимально орієнтується на виконання встановлених завдань, не вважаючи за необхідність впливати на поліпшення стосунків в організації, то він буде використовувати стиль S1 — «Вказівка». Такий стиль передбачає доведення менеджером до підлеглих конкретних завдань, чітке інструктування щодо шляхів їх виконання та запланованих результатів, жорсткий контроль за досягненням поточних та кінцевих результатів, застосування певних санкцій у разі недосягнення визначеного рівня результативності. Якщо ж зрілість виконавців висока при досягненні конкретних завдань, то менеджер може застосовувати стиль керівництва S4 — "Делегування", тобто повністю делегувати підлеглим повноваження щодо вибору шляхів та засобів досягнення визначених цілей та виконання конкретних завдань. Коли ж рівень зрілості виконавців поміркований, але ближче до низького, а менеджер одночасно високою мірою орієнтується і на людські стосунки, і на виконання завдань, то йому доцільно застосовувати стиль S2 — «Передавання». Цей стиль керівництва вимагає від менеджера високого професіоналізму та наявності певних моральних якостей (прагнення допомогти, підтримати, скерувати тощо), оскільки за таких обставин менеджер виступає в ролі наставника, який не лише пояснює підлеглим сутність завдань, шляхи та засоби їх виконання, а й дбає про морально-психологічний клімат у колективі, підтримку хороших стосунків. Якщо зрілість виконавців є поміркованою, але має тенденцію до зростання, то менеджеру, який орієнтується у своїй діяльності на людські стосунки, доцільно застосувати стиль керівництва S3 — «Участь підлеглих у прийнятті рішень», що сприятиме колективному підходу до пошуку найоптимальніших шляхів виконання встановлених завдань.

23. Підходи до стилів лідерства та їх застосування для різних ситуацій.

Лідерство як специфічний тип управлінської взаємодії в своїй основі спирається на відносини влади (домінування і підпорядкування), впливу і наслідування. Лідерство слід розглядати як здатність (а точніше мистецтво) однієї особи залежно від ситуації так поєднувати різні джерела влади, щоб в процесі впливу на інших людей забезпечити досягнення спільних цілей.

Розрізняють три типи підходів до вивчення лідерства:

-з позицій особистих якостей лідера. Відповідно до особистісної теорії лідерства, також відомої за назвою теорії великих людей, найкращі з керівників мають певний набір загальних всім особистих якостей. У в 40-ві роки вчені почали вивчати зібрані факти про співвідношенні особистих якостей і лідерства. На жаль, попри сотні проведених досліджень, вони не дійшли до єдиної думки про набір якостей, що неодмінно відрізняють великого лідера. Лідери, зазвичай, відрізнялися інтелектом, прагненням знаннями, надійністю, відповідальністю, активністю, соціальним участю, і соціально-економічним статусом.

-з позицій поведінки лідера (поведінковий підхід). Відповідно до поведінковому підходу до лідерства ефективність залежить немає від особистих якостей лідера, а, передусім, з його манери поведінки й відносин із підлеглими. Поведінковий підхід став основою для класифікації стилів лідерства чи моделей поведінки, зробив серйозний внесок у розуміння складнощів лідерства. У соціально - психологічної літературі є також класифікація типів лідерства по стилям керівництва. Тут допускається існування з трьох основних типів лідерів:

· авторитарний;

· демократичний;

· нейтральний (анархічний).

Для лідера авторитарного типу характерно жорстке, одноосібне прийняття рішень, що стосуються групи, слабкий інтерес до працівника як до постаті. Лідер демократичного типу прагне виробленні конкретних рішень, демонструючи у своїй інтерес до неформальному людському аспекту відносин. Для нейтрального типу лідера характерна повна відсторонення від справ колективу.

-з позицій врахування впливу ситуаційних факторів (ситуаційний підход). Відповідно до ситуаційного підходу управління є відповіддю на вплив обставин, що на даний певний час чи у майбутньому істотно впливають на становище організації. Його завдання полягає в аналізі, доборі підхожих прийомів і методів розв'язання проблеми з урахуванням системної взаємодії внутрішнього і зовнішнього середовища, обмежень, кваліфікації менеджерів, прийнятого стилю керівництва. Передбачається, що керівник повинен правильно зрозуміти ситуацію, чинники, її що визначають, індивідуальна і групова поведінка людей; бути знайомий із стилями і методами управління, ймовірними наслідками їх застосування, вміти вибрати найбільш підходящі прийоми (зокрема що мінімізують побічні ефекти), дають максимальний результат.