Дерство і керівництво в малих групах.

К. і Л. – персоніфіковані форми соціального контролю та інтеграції всіх механізмів і способів соціально-психологічного впливу з метою досягнення максимального ефекту в груповій діяльності і спілкуванні.

Лідерство – один з процесів організації малої соціальної групи й управління нею, який сприяє досягненню групової мети в оптимальний термін і з оптимальним ефектом, детермінований панівними в суспільстві соціальними відносинами. Лідер – член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної і значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей для найшвидшого і успішного досягнення спільної мети. Щоб стати лідером групи, людина повинна мати певну сукупність особистісних соціально-психологічних якостей: ініціативність. активність, досвід і навички організаторської діяльності, зацікавленість у досягненні групової мети, поінформованість щодо справ групи, достатня товариськість і особиста привабливість, високий рівень престижу і авторитету в групі. Поняття „ динаміка лідерства” означає зміни, пов’язані як зі змістом, так і з масштабами лідерства; можна говорити про різну міру стійкості або динамічності лідерів, про природу та механізми зміни одного лідера іншим.

Керівництво є суто управлінським феноменом. Відмінності між функціями керівника і лідера: (Паригін)

- лідер здійснює переважно регуляцію міжособистісних стосунків у групі, а керівник – офіційних відносин групи як певної соціальної організації;

- лідерство – елемент мікросередовища, а керівник – макросередовища;

- лідерство виникає стихійно, а керівник призначається;

- явище лідерства менш стабільне, висунення лідера залежить від настрою групи;

- керівництво підлеглими порівняно з лідерством має визначену систему санкцій;

- процес прийняття рішення в системі керівництва значно складніший, натомість лідер приймає безпосередні рішення;

- сфера діяльності лідера – мала група, тоді як керівник репрезентує малу групу в більш широкій соціальній системі.

Лідерство відображає відносини домінування-підпорядкування, впливу-наслідування у системі міжособистісного спілкування. Лідер у психологічному плані – це завжди ведучий, за яким визначається центральна роль в організації діяльності та регуляції міжособистісних відносин у групі. Здатність впливати на окремих індивідів і групу, спрямовувати їхні зусилля на досягнення цілей групи визначає психологічну сутність лідерства. Його авторитет і вплив мають неформальний характер, формуються стихійно і підтримуються неофіційними засобами групового контролю. Керівництво є офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Спільним для лідерства і керівництва є можливість і здатність розвивати і застосовувати владу, тобто впливати на поведінку інших людей чи на ситуацію.

Керівництво і лідерство стало об’єктом дослідження на початку 20 ст., в 30-40х роках вперше було здійснено вивчення цього явища на систематичних засадах. Теорія лідерства (теорія рис, теорія великих людей) – кращі з керівників мають певний набір природжених, спільних для всіх особистісних якостей. Абсолютним втіленням теорії рис є поняття „харизматична особистість” (лідер, який викликає в оточення абсолютну довіру, спонукає до схилення перед ним). На зміну цій теорії прийшла ситуаційна теорія лідерства (лідер – продукт певної ситуації). Поведінковий підхід (ефективність лідера визначається не його особистісними якостями, а манерою поведінки щодо підлеглих). Синтетична теорія лідерства (узагальнення практичного досвіду і попередніх підходів).

Стиль лідерства (керівництва) – це спосіб, прийом, метод роботи, характерна манера поводитися, тобто, типова для лідера система способів та прийомів впливу на підлеглих.

 

Методи АСПН.

1. Групова дискусія є провідним методом активного соціально-психо­логічного навчання. Це пояснюється абсолютизацією тенденцій спонтанності й невимушеності поведінки. В результаті створюється можливість вивчати базові психологічні захисти, логіку несвідомого й характер внутрішньої програмованості поведінки. Специфіка використання цього методу в АСПН полягає в одночасному забезпеченні спонтанності поведінки в групі, інтеграції взаємин між її членами та глибиннопсихологічним аналізом результатів.

2. Психомалюнок Теми малюнків добираються зазвичай у двох напрямах — або пізнання групових феноменів і динаміки групи, або висвітлення почуттів членів групи, історії їхнього життя та характеру ставлення до минулого. В контексті методики АСПН важливим є цілісний аналіз продукції учасників навчання, тому малюнок значущий у поєднанні з іншим поведінковим матеріалом. Процес зображення вже сам по собі має психотерапевтичний ефект. Якщо ж урахувати роль колективного несвідомого та архетипів, то можна дійти висновку, що потенційна здатність до роботи з психомалюнком є в кожної людини, і спадковість тут відіграє не останню роль. Аналізуючи малюнки, члени групи вчаться бачити глибокий психологічний зміст у «художніх дрібницях», а потім і в поведінці (й навпаки), що згодом веде до істотних змін у ставленні до занять, до інших людей і самого себе. Це сприяє оволодінню аналізом групового матеріалу, що є важливою умовою ефективності навчання в групі АСПН. На початкових етапах роботи вербальний (словесний) спосіб ознайомлення з особистісною проблематикою доволі складний. Окремі члени групи подекуди взагалі не спроможні поводитися щиро, відкрито. І тут у пригоді стає малюнок, за допомогою якого можна виявити глибиннопсихологічний зміст, адекватний психіці суб'єкта, й одночасно забезпечити його захищеність.

Є багато інших методичних прийомів, наприклад: а) малювання на вільну тему; б)розмовне малювання: члени групи працюють із обраними ними партнерами парами, в кожної з них один аркуш паперу, пари спілкуються за допомогою образів, ліній, фарб; в) спільне малювання: кілька осіб або вся група малюють на одному аркуші, наприклад, групу, її розвиток, настрій, атмосферу та ін.; г) додаткове малювання: малюнок передається по колу, один починає малювати, другий продовжує, третій доповнює і т. ін.

3. Рольова гра відрізняється від психодрами соціальним спрямуванням сюжету. В групі АСПН ця методика має ту специфічну особливість, що вона розгортається в дії, без попередніх сюжетних відпрацювань. Мінімізація інформації про те, що робити, дає змогу учасникам гри набувати творчої самодіяльності, керівництво якою відбувається за допомогою внутрішніх програм їхньої психіки. Гра проходить спонтанно. Метод розігрування рольових ситуацій дає можливість побачити членів групи не лише в міжособистісних стосунках, а й у процесі виконання певної соціальної ролі. Матеріал про поведінку суб'єкта в рольовій ситуації є надійним підґрунтям для перевірки гіпотез щодо їхніх особистісних проблем.

4. Психодрама. Спільним для рольової гри та психодрами є наявність спонтанності, безпосередньості й мимовільності дій учасників. Визначення сюжету як рольової гри, так і психодрами є мінімальним. У процесі психодрами кожний член групи з метою загострення проблеми або внесення корективів у спрямованість взаємодії може принагідно подати репліку за іншого. Під час рольової гри в центрі уваги — міжособистісна проблема, психодрами — особистісна. У рольовій грі провідним є професійний чи соціальний аспект, у психодрамі — глибинно особистісний. Тому весь її процес слугує проникненню в сутність особистісної проблеми суб'єкта, вияву її внутрішніх передумов, зв'язків з минулим, зокрема з дитинством.

5. Методи невербальної взаємодії Невербальна поведінка чи не найбільш цілісно відображає психологічний зміст утіленого в ній як свідомого, так і несвідомого. Головні функції методів невербальної взаємодії — зближення членів групи; взаємопізнання; експлікація таких аспектів психіки людини, які важко вербалізувати. Позитивною їх якістю є емоційне забарвлення взаємодії учасників навчання й значна спонтанність, правдивість особистісних проявів. До засобів невербальної взаємодії належать міміка й жести, рухи тіла, дистанція, пауза. У психотерапевтичній практиці використовують три різновиди невербальної техніки: психомалюнок, музикотерапію і психогімнастику. В АСПН переважно дві з них — психомалюнок і психогімнастику. Психогімнастика — допоміжний метод АСПН, який спирається на невербальну експресію, передусім на міміку й жести, на рух узагалі. Це дає учасникам АСПН змогу глибше проникнути в переживання інших і наблизитися до розуміння цих переживань. Головна мета психогімнастики — зняття фізичних блокувань та затисків. У групі АСПН ми підтримуємо свободу невербальних способів самовияву, тому психогімнастика часто має характер спонтанної гри.

6. Використання вправ у АСПН Специфічною особливістю функціонування психокорекційної групи є відсутність однозначного алгоритму процесу. Керівник має чітко уявляти, з якою метою використовується та чи та вправа, які групові та індивідуально-психологічні процеси каталізує; чи готові до її виконання члени групи й він сам; чи склалася в групі атмосфера такої довіри, щоб ця вправа мала позитивну дію; чи вистачить часу для її виконання та обговорення. Найбільша цінність використання вправ у груповому процесі полягає в їх обговоренні, психологічному аналізі, а не тільки в емоційному задоволенні від їх виконання.

Методи психології

За своєю структурою кожний емпіричний метод психологічної науки являє собою сукупність прийомів та операцій, спрямованих на вивчення реальних проявів тих чи інших психологічних явищ. Добір методів залежить від конкретних умов, цілей і завдань дослідження.

Метод спостереження. Під спостереженням розуміють цілеспрямоване вивчення поведінки і діяльності особистості в природних ситуаціях, засноване на їх безпосередньому сприйманні. Для кожної людини самоспостереження є необхідним елементом самопізнання і самовиховання. Проте цьому методу, найбільш доступному на перший погляд, притаманний цілий ряд недоліків. Спостерігаючи за самим собою дуже важко бути об'єктивним. Позбутися зазначених недоліків дозволяє об'єктивне спостереження, яке здійснюється психологом-спостерігачем. План і програму такого спостереження складають виходячи з цілей та завдань психологічного дослідження. Об'єктивне спостереження може бути реалізоване у двох формах:

а) у формі простого спостереження, за якого спостерігач особисто в ситуації участі не бере, а люди, яких він спостерігає, про це не знають;

б) у формі включеного спостереження, коли дослідник адаптується до певного соціального оточення і люди, яких спостерігають, мають можливість з ним взаємодіяти.

Усі отримані в процесі спостереження факти, які стосуються об'єкта дослідження, обов'язково реєструються. Щоб зменшити суб'єктивний вплив спостерігача, використовують технічні засоби: магнітофони, фотоапарати, відеокамери. Окрім того, об'єктивність спостереження зростає при збільшенні його тривалості та паралельному використанні інших методів дослідження психічних явищ.

Метод експерименту. Одним з основних методів наукового психологічного дослідження є експеримент. На відміну від спостереження, експеримент передбачає активний вплив дослідника на досліджувані психічні явища через окремі керовані і контрольовані дослідником чинники.

Розрізняють лабораторний і природний експерименти. Перший проводять у спеціально створених умовах, де апаратура дозволяє досліджувати взаємодію сенсорних, моторних, інтелектуальних, характерологічних компонентів і таким чином вивчати діяльність людини в цілому. У природному експерименті поєднуються активність методу експерименту і природність методу спостереження: дослідник створює умови, що викликають бажане явище, а зміст звичних для людини умов лишається без змін. Обидва методи можуть мати констатуючий або формуючий характер. Експеримент констатуючого характеру вивчає рівень розвитку окремих якостей особистості або готовності до професійної діяльності в цілому. Формуючий експеримент спрямований на вивчення й розвиток професійних якостей в умовах цілеспрямованих виховних впливів.

Важливою перевагою методу експерименту є можливість повтору з метою накопичення кількісних даних про типовість явища, що досліджується. Водночас умови експерименту можуть призвести до порушення природного плину діяльності людини, внаслідок чого можливі помилкові висновки.

Метод опитування базується на пропонуванні учаснику дослідження серії запитань, відповідаючи на які він надає досліднику деяку інформацію про себе. Опитування проводиться як в усній (бесіда), так і письмовій формі (анкета). Розрізняють два види запитань: закриті і відкриті. У першому випадку опитуваний вибирає відповідь на запитання з кількох запропонованих, у другому він сам формулює відповідь у довільній формі.

Метод бесіди. Бесіда - метод отримання інформації про індивідуально-психологічні особливості в процесі безпосередньої вербальної (усної) комунікації за спеціальною програмою. Можливість вести спостереження за співбесідником під час особистого спілкування дозволяє досліднику при необхідності змінювати напрям розмови на підставі спостережуваних жестів, міміки, інтонації співбесідника, робити висновки щодо його особистого ставлення до фактів, про які він повідомляє. Неприпустимо, щоб бесіда перетворилася на розпитування чи допит.

Одним з різновидів бесіди є інтерв'ю - одержання вихідного матеріалу для наукового дослідження шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди дослідника з випробуваним. У разі проведення інтерв'ю двобічний зв'язок є обмеженим, оскільки дослідник лише фіксує відповідні відповіді випробуваного, зберігаючи нейтральну позицію.

Метод анкети. Анкета - методичний засіб для отримання соціально-психологічної інформації на основі письмового самозвіту випробуваного. Анкета являє собою набір запитань, кожне з яких логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Практична реалізація методу анкети відбувається, як правило, у два етапи. На першому етапі за допомогою відкритих анкет виконують «пілотажне» дослідження. На другому - відбирають більш типові відповіді і на їх основі розробляють закриті анкети. Перевага використання закритих анкет полягає в можливості автоматизації процесу обробки отриманих результатів, що дуже важливо при проведенні масових опитувань.

Для вивчення й оцінки окремих рис і проявів особистості розроблена велика кількість опитувальних листів, які включають питання щодо переживань, стану, реакцій тощо, з якими випробуваний має погодитися чи ні. За допомогою опитувальних листів можна отримати від випробуваного різнобічну інформацію - від особливостей його психофізіологічного стану до переконань та ідеалів.

Метод тестів. Серед методів психології особливе місце посідає метод тестів (тестування). На відміну від інших методів, тестування спрямоване не на дослідження психічних явищ для отримання тих чи інших нових даних, а на вимірювання вже відомих психологічних особливостей випробуваних за допомогою стандартизованих завдань (тестів). Найбільш відомими в психології є три види тестів: тести досягнень; тести здібностей; проективні тести.

Головними критеріями якості тесту є надійність і валідність. Надійність тесту розглядають як стабільність його результатів при повторному тестуванні. Крім того, дуже важливо, щоб тест дозволяв визначати з високою точністю саме ту якість, котра цікавить дослідника. Це умова валідності. Чим вища валідність тесту, тим точніше він вимірює ту рису, для визначення якої був розроблений.

Процедура тестування включає декілька етапів. На першому дослідник вибирає тести. Другий етап - безпосередньо тестування одного чи групи учасників. Третій етап - інтерпретація результатів, висновки. Ефективність тестування значною мірою залежить від досвіду і кваліфікації дослідника.

Метод аналізу документів. Під документом у психології розуміють будь-яку інформацію, зафіксовану у вигляді рукописного або друкованого тексту, фотографії, відео- або магнітних записів. Інакше кажучи, аналіз документів є методом збирання фактів про учасника дослідження, що матеріалізовані у тій чи іншій формі.

Щодо конкретної людини розрізняють документи особові і безособові. Особові документи - це карти індивідуального обліку, що завірені підписом особи, щоденники, листи, заяви тощо. До безособових належать статистичні дані, протоколи зборів, повідомлення в пресі. Метод аналізу документів потребує перевірки їх справжності. Цей метод успішно застосовують при формуванні гіпотези дослідження й визначенні загальних напрямів вивчення особистості. Він має допоміжний характер, оскільки документи відображають тільки результати діяльності людини, а не сам процес.

Метод вивчення продуктів діяльності. Під продуктом діяльності особистості розуміються реально-практичні та ідеальні за формою вияви її активності щодо явищ об'єктивного та суб'єктивного світу. Метод вивчення продуктів діяльності являє собою систему дослідницьких процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз та тлумачення результатів попередньої психічної діяльності людини: трудової, учбової, ігрової.

В продуктах діяльності людини відображається її ставлення до самої діяльності, до оточуючих, до навколишнього світу, а також рівень розвитку її розумових, сенсорних та моторних навичок. Використовуючи цей метод, дослідник має з'ясувати:

а) чи є продукт, що аналізується, результатом типової для даної людини діяльності, чи створений нею випадково;

б) в яких умовах здійснювалася діяльність людини;

в) чи можна дослідити аналогічні та інші різноманітні продукти діяльності цієї людини.

Цінністю цього методу є наявність у дослідника зафіксованих матеріально результатів психічної діяльності людини. Проте, метод вивчення продуктів діяльності частіше використовують як допоміжний, оскільки він не дозволяє дослідити багатогранність психічної діяльності, що призвела до створення продукту.

Метод експертної оцінки. Сьогодні психолог все частіше виступає як експерт з питань управління, організаційного розвитку, розв'язання конфліктів тощо. Управлінці, педагоги, юристи запрошують психолога, щоб сумісно з ними проаналізувати будь-яку ситуацію, дати оцінку нововведень, того чи іншого способу поведінки в конкретній ситуації. Продуктом діяльності психолога у даному випадку є експертний висновок.