Невротичні тенденції особистості за К. Хорні

Надлишкова потреба	Прояви у поведінці
1. У любові і схваленні	Невгамовне прагнення бути улюбленим і бути об'єктом захоплення з боку інших; підвищена чутливість і сприйнятливість до критики, знехтування або недружелюбності.
2. У керівному партнері	Надмірна залежність від інших і страх одержати відмову або залишитися на самоті; переоцінка любові - переконаність у тому, що любов може вирішити усе.
3. У чітких обмеженнях	Превага такого життєвого стилю, при якому першорядне значення мають обмеження і встановлений порядок; невимогливість, задоволення малим і підпорядкування іншим.
4. У владі	Домінування і контроль над іншими як самоціль; презирливе ставлення до слабкості.
5. В експлуатуванні інших	Побоювання бути використаним іншими або страх виглядати “тупим” у їхніх очах, але небажання почати що-небудь, щоб перехитрити їх.
6. У суспільному визнанні	Бажання бути об'єктом захоплення з боку інших; уявлення про себе формується залежно від суспільного статусу.
7. У захопленні собою	Прагнення створити свій прикрашений образ, позбавлений вад і обмежень; потреба в компліментах і лестощах з боку оточуючих.
8. У честолюбстві	Сильне прагнення бути найкращим, незважаючи на наслідки; страх невдачі.
9. У самодостатності і незалежності	Уникнення будь-яких відносин, що припускають взяття на себе будь-яких зобов'язань; дистанцюнування від усіх і всього.
10. У бездоганності і незаперечності	Спроби бути морально непогрішним і бездоганним у всіх відношеннях; підтримка враження досконалості і чесноти.

Хорні стверджувала, що ці потреби присутні у всіх людей. Вони допомагають справлятися з почуттями знехтування, ворожості і безпорадності, неминучими в житті. Однак невротик, реагуючи на різні ситуації, використовує їх негнучко. Він примусово покладається лише на одну з усіх можливих потреб. Здорова людина, навпаки, легко замінює одну іншою, якщо цього вимагають мінливі обставини. Хорні пояснює, що невротик, на відміну від здорового, обирає якусь одну потребу і використовує її без розбору в усіх соціальних взаємодіях. Потреба виразно має характер невротичної, якщо людина невтомно намагається перетворити її задоволення у спосіб життя.

У своїй книзі "Наші внутрішні конфлікти" Хорні розділила список з десяти потреб на три основні категорії. Кожна з категорій представляє собою стратегію оптимізації міжособистісних відносин з метою досягнення почуття безпеки в навколишньому світі. Інакше кажучи, їх дія полягає в зниженні тривоги і досягненні більш-менш прийнятного життя. Крім того, кожну стратегії супроводжує певна основна орієнтація у відносинах з іншими людьми.

Орієнтація на людей: поступливий тип. Орієнтація на людей передбачає такий стиль взаємодії, для якого характерні залежність, нерішучість і безпорадність. Людиною, яку Хорні відносить до поступливості типу, керує ірраціональне переконання: "Якщо я поступлюся, мене не чіпатимуть".

Поступливому типу необхідно, щоб його потребували, любили його, захищали і керували ним. Такі люди зав'язують стосунки з єдиною метою уникнути почуття самотності, безпорадності або непотрібність. Проте за їх люб'язністю може ховатися пригнічена потреба вести себе агресивно. Хоча і здається, що така людина ніяковіє у присутності інших, тримається в тіні, під цією поведінкою часто ховаються ворожість, злість і гнів.

Орієнтація від людей: відокремлений тип. Орієнтація від людей як стратегія оптимізації міжособистісних відносин виявляється у тих індивідуумів, які дотримуються захисної установки: "Мені все одно". Такі люди, яких Хорні відносить до відокремленого типу, керуються помилковим переконанням: "Якщо я відсторонився, зі мною буде все в порядку".

Для відокремленого типу характерна установка жодним чином не дати себе захопити, чи йде мова про любовний роман, роботу чи для відпочинок. У результаті вони втрачають справжню зацікавленість у людях, звикають до поверхневих насолод - вони просто безпристрасно йдуть по життю. Для цієї стратегії характерно прагнення до самотності, незалежності і самодостатності.

Орієнтація проти людей: ворожий тип. Орієнтація проти людей - це такий стиль поведінки, для якого характерне домінування, ворожість і експлуатація. Людина, що відноситься до ворожого типу, діє, виходячи з ілюзорного переконання: "У мене є влада, ніхто мене не чіпатиме".

Ворожий тип дотримується думки, що всі інші люди агресивні і що життя - це боротьба проти всіх. Тому будь-яку ситуацію або відносини він розглядає з позиції: "Що я буду від цього мати?", Незалежно від того, про що йде мова - гроші, престиж, контакти чи ідеї. Хорні зазначала, що ворожий тип здатний діяти тактовно і по-дружньому, але його поведінка в результаті завжди націлена на набуття контролю і влади над іншими. Усе спрямовано на підвищення власного престижу, статусу або задоволення особистих амбіцій. Таким чином, в даній стратегії виражається потреба експлуатувати інших, отримувати суспільне визнання і захоплення.

Як і всі 10 невротичних потреб, кожна з трьох міжособистісних стратегій призначена для зменшення відчуття тривоги, викликаного соціальними впливами в дитинстві. З точки зору Хорні, ці стратегії в міжособистісних відносинах коли-небудь застосовує кожен з нас. Більш того, за Хорні, всі ці три стратегії знаходяться між собою в стані конфлікту як у здорової, так і у невротичної особистості. Однак у здорових цей конфлікт не несе в собі такого сильного емоційного заряду, як у хворих неврозами. Здоровій людині властива велика гнучкість, вона здатна змінювати стратегії по обставинам. А невротик не в змозі зробити правильний вибір між цими трьома стратегіями, коли він вирішує поставлене перед ним питання або будує відносини з іншими. Він використовує тільки одну з трьох стратегій, годиться вона в даному випадку чи ні. З цього випливає, що невротик, у порівнянні зі здоровою людиною, веде себе і менш гнучко, і не так ефективно при вирішенні життєвих проблем.

 

Темперамент і характер

Відомо, що емоційні прояви і вчинки людей в різних ситуаціях життя не є однаковими. Одні миттєво приймають найважливіші рішення, другі довго вагаються перед тим як здійснити той чи інший вчинок. Одна людина зберігає спокій в усіх ситуаціях, а інша навіть від незначної неприємності може впасти у відчай. Такі відмінності значною мірою можна пояснити темпераментом конкретної людини. Темперамент можна визначити як природну особливість поведінки, типову для даного індивіда, яка виявляється в динаміці, темпі, швидкості, ритмі та інтенсивності його реакцій на життєві впливи.

Основоположником першої (гуморальної) теорії вважають давньогрецького лікаря Гіппократа (V ст. до н. е.). Гіппократ пов'язував стан організму із співвідношенням різних рідин, начебто наявних у тілі людини(холеричний - (жовч), сангвінічний - (кров), меланхолічний (чорна жовч), флегматичний (слиз))

Другу (конституційну) теорію започаткував у XX ст. н. е. німецький психіатр Е. Кречмер. Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови (конституції) тіла (астеничний, атлетичний, пікнічний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент. Основним недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда.

Третій підхід до пояснення суті темпераменту пов'язаний з вченням І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи. Вчення І. П. Павлова базується на виділенні мозку як компонента організму, що регулює діяльність усіх тканин та органів; об'єднує й узгоджує діяльність складових організму як системи; виступає органом зв'язку організму із зовнішнім середовищем.

Згідно з вченням І. П. Павлова виділяють три основні властивості нервової системи:

а) силу процесу збудження й гальмування, яка зумовлена працездатністю нервових клітин та нервової системи в цілому; б) зрівноваженість нервової системи - баланс процесів збудження й гальмування; в) жвавість нервових процесів - швидкість переходу одного процесу в інший.

Холерик – сильний, неврівноважений, рухливий; дуже швидко реагує на зовнішній вплив, причому часто нерозважно. Холерик нетерплячий, і коли захоплюється, то його важко зупинити. Чекання здатне вивести його із себе. Він виявляє поривчастість, різкість рухів і неприборканість. Сила нервової системи дозволяє холерику в критичні моменти працювати довго і невпинно. Взагалі мінливість - характерна риса холерика, і тому завбачити, як поведеться холерик у новій обстановці, дуже важко. Для холериків характерна циклічність у роботі.

Сангвінік – сильний, врівноважений,рухливий. Він має високу швидкість реакції, його вчинки обмірковані. Він любить жарт, часто стає організатором, душею компанії. Жвавість нервової системи обумовлює мінливість його почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, високу пристосовуваність до змін умов життя. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього є цікава йому справа, тобто при постійному збудженні. Сангвінік легко переключається з однієї справи на іншу. У стресовій ситуації діє активно, зберігає самовладання.

Флегматик – сильний, врівноважений, малорухливий; на зовнішні впливи реагує повільно, неговіркий. Емоційно зрівноважений, його важко розсердити, розвеселити. Настрій стабільний, рівний. Навіть при серйозних неприємностях флегматик залишається зовні спокійним. Флегматик має високу працездатність, добре опирається сильним і тривалим подразникам, але не здатний швидко реагувати в несподіваних важких ситуаціях. Флегматик не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу і друзів. Він важко і повільно пристосовується до нових умов; нерідко довго коливається, приймаючи рішення. Флегматикам підходить робота, яка вимагає методичності, тривалої працездатності й холоднокровності.

Меланхолік – слабкий, неврівноважений, інертний; людина з слабкою нервовою системою, яка має підвищену чутливість навіть до слабких подразників, а сильний подразник може викликати в неї зрив, розгубленість. Саме тому в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека) результати діяльності меланхоліка можуть погіршуватися в порівнянні зі спокійною звичною обстановкою. Його підвищена чутливість приводить до швидкого стомлення й падіння працездатності, а для відновлення сил йому потрібний досить тривалий відпочинок. Володіючи високою чутливістю нервової системи, меланхоліки нерідко мають яскраво виражені художні й інтелектуальні здібності.

Від темпераменту залежать такі особистісні риси, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність.

Основні властивості темпераменту:

Сенситивність – міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості.

Реактивність – особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі, формі відповіді та відображаються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе.

Пластичність/ригідність – виявляється у швидкому пристосуванні/нездатності пристосуватися до обставин, що змінюються.

Резистентність – міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам.

Екстравертованість та інтровертованість – спрямованість реакцій та діяльності особистості або на інших. або на саму себе.

Особливості темпераменту впливають на характер активності особистості: на працездатність, пристосовуваність до нових умов, комунікабельність. І тому вони мають враховуватися представниками тих професій, які передбачають роботу з людьми: керівниками, викладачами, вихователями тощо.

Якщо в основі темпераменту лежать природні динамічні особливості нервової системи людини, то характер значною мірою зумовлений суспільним життям людини, засвоєним соціальним досвідом. Характер - це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе.

Більшість дослідників виділяють в структурі характеру, що вже склався, зміст і форму. Зміст характеру складає спрямованість особистості: її матеріальні та духовні потреби, інтереси, ідеали та соціальні установки. Зміст характеру виявляється у вигляді певних ставлень, які вказують на вибіркову активність людини. В різних формах характеру виявляються різні способи прояву ставлень, емоційно-вольових особливостей поведінки, темпераменту.

У структурі характеру виділяють такі його компоненти:

- Спрямованість – проявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе;

- Переконання – знання. ідеї, погляди, що є мотивами поведінки, стають рисами її характеру і визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку.

- Розумові риси – проявляються в розсудливості, поміркованості,спостережливості.

- Емоції – стають підґрунтям таких рис, як гарячковість, запальність, співчутливість, грубість тощо.

- Воля - Зумовлює силу, твердість характеру.

- Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву.

Аналізуючи риси характеру, слід враховувати, що характер як інтегральне утворення найбільш повно виявляє себе у таких основних властивостях: повноті, цілісності, визначеності, силі. Кожна з цих властивостей акумулює у собі декілька якостей особистості. Повнота характеру вказує на гармонійний розвиток розумових, моральних, емоційно-вольових якостей особистості, різнобічність її прагнень і захоплень. Цілісність характеру - це єдність психічного складу людини, незалежність проявів рис характеру від ситуацій, відсутність розбіжностей у поглядах, єдність слова та діла. Визначеність характеру виявляється у сталості поведінки, яка базується на переконаннях та моральних уявленнях, що складають смисл життя і діяльності людини. Сила характеру - це енергія, з якою людина прагне досягти поставлених цілей, її здатність до концентрації зусиль при зустрічі з перешкодами і труднощами, вміння їх долати.

В характері кожної людини можна виділити типові (загальнолюдські, національні тощо) та індивідуальні риси, які взаємодоповнюють одні одних і утворюють цілісний психічний склад особистості.

Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, через які аналізується його ставлення до дійсності. В структурі характеру умовно виділяють дві групи рис. Першу групу складають риси, які входять до підструктури спрямованості особистості. Це сталі потреби, інтереси, нахили, цілі, ідеали, а також система ставлень особистості. До другої групи відносять інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру: кмітливість, рішучість, ніжність та ін.

Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та явищ дійсності.

Акцентуації рис характеру (див. питання 2)

Формування характеру

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації Особлива роль у вихованні характеру належить вихованню. На достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Особливо важливе виховання характеру у підлітковому віці. Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці, навчанні сформовані риси: відповідальність, дисциплінованість, наполегливість, принциповість, самостійність

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім'ї, школи та соціального середовища.

 

Увага та уважність

УВАГА - це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості й зосередженості свідомості на певних предметах і явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Саме спрямованість і зосередженість свідомості забезпечують підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

Спрямованість виявляється у довільному або мимовільному виборі об'єктів, який відповідає потребам суб'єкта, меті і завданням його діяльності. Сконцентрованість виявляється в одночасному відволіканні від усього зайвого, у тимчасовому ігноруванні всіх інших об'єктів. При цьому відображення стає більш ясним і чітким, думки та інформація утримуються у свідомості доти, доки діяльність не буде завершено, доки не буде досягнуто її мети. Отже, забезпечуються контроль і регулювання діяльності.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого.

Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об'єкти, що називають уважністю. Вона є характерологічною властивістю особистості, завдяки якій людина володіє нею, а тому своєчасно й активно зосереджується, скеровує увагу.

Недостатній розвиток уважності виявляється в роззосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати і підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми засобами.

У психології розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу. Усі різновиди уваги тісно пов'язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності чи відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму. Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінанті збудження, за певних обставин, стають інтенсивнішими порівняно з тими, що домінують у цей момент. Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення - усе те, що чомусь хвилює нас. Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили впливу сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто, заважаючи основній діяльності.

Довільна увага - це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основний компонент довільної уваги - воля. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою свідомість на потрібній діяльності впродовж досить тривалого часу. Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями.

Післядовільна увага виникає в результаті свідомого зосередження на предметах і явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.

У зв'язку з цим виокремлюють зовнішню (сенсорну й рухову) увагу і внутрішню (інтелектуальну) увагу.

Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їхньому відображенні нашою свідомістю. Вона виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об'єкт сприйняття і спостереження, в зосередженні на рухомих органах тіла - руках, ногах, на їхньому напруженні. Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті чи ті трудові, навчальні, спортивні завдання.

Внутрішню (інтелектуальну) увагу спрямовано на аналіз діяльності психічних процесів (сприйняття, пам'яті, уяви, мислення), психічних механізмів і переживань. Вона яскраво виявляється, наприклад, під час розв'язування завдань подумки, у пригадуванні, у розмірковуванні подумки.

В увазі виокремлюють такі її характерні властивості:• Зосередженість, яка виявляється в мірі інтенсивності концентрації на предметах розумової або фізичної діяльності. • Стійкість характеризується тривалістю зосередження на об'єктах діяльності. • Коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. • Переключення — це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. Фізіологічним підґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділянках мозку і виникнення його в інших. • Концентрація - це ступінь зосередженості на кількох певних об'єктах. • Розподіл виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності або одночасно контролює кілька об'єктів. • Спрямованість - це утримання під контролем лише тих чи інших об'єктів. • Обсяг - це така кількість елементів, які увага може охопити і сприйняти в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою.

• Розсіяність - це перестрибування від одного зовнішнього об'єкта до іншого.

Однією з важливих характеристик уваги є зв'язок уважності з діяльністю і спрямованістю особистості.

Найдоступніший метод дослідження уваги – спостереження діяльності особистості.