Основні положення психоаналітичної теорії 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні положення психоаналітичної теорії



Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз. Досліджуючи психоаналіз як комплекс гіпотез та теорій, що пояснюють роль несвідомого в житті людини, слід виділяти три його аспекти: пізнавальний, соціально-культурний та лікувально-практичний. Розглянемо зміст першого та другого аспектів психоаналізу. Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939). Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класичного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намітилась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкрити таємницю буття людини, виходячи лише з її природних характеристик.

Психоаналіз З.Фрейда був спробою синтезу двох напрямків дослідження природи людини: 1) розкриття психічних поривань внутрішнього світу, смислу людської поведінки; 2) аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій. А це в свою чергу передбачало глибше вивчення структури особистості, оскільки, аналізуючи та оцінюючи людську діяльність, Фрейд повсякчас натикався на такі характеристики поведінки людини, які неможливо було пояснити особливостями її свідомого ставлення до дійсності та до самої себе.

Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. З.Фрейд, висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості

Поділ психіки на свідоме і несвідоме, писав З.Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, а має розглядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватись чи не приєднуватись до інших його якостей. Спочатку психіка у З.Фрейда була представлена трьома інстанціями: несвідоме, передсвідоме і свідомість.

Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідомості ідеї. Несвідоме - найглибша і значуща область людського розуму Несвідомим є сховище примітивних інстинктивних спонукань плюс емоції і спогади, які настільки загрожують свідомості, що були пригнічені або витиснені в область несвідомого. Прикладами того, що може бути виявлено в несвідомому є травми дитинства

Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять мислення та ін.). Область перед свідомого, іноді звана «доступною пам'яттю», включає весь досвід, який не усвідомлюється в даний момент, але може легко повернутися в свідомість або спонтанно, або в результаті мінімального зусилля. З точки зору Фрейда перед свідоме єднає шляхи між усвідомленими і неусвідомленими областями психічного.

Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйманням зовнішнього світу. Рівень свідомостіскладається з відчуттів і переживань, які ви усвідомлюєте в даний момент часу. Фрейд говорив про те, що тільки незначна частина психічного життя (думки, почуття, пам'ять) входять в сферу свідомості. Свідомість охоплює лише малий відсоток всієї інформації.

Джерелом психічної динаміки, за Фрейдом, є бажання сфери несвідомого, що прагнуть розрядки через дію. Але для цього необхідно, щоб вони включились у сферу свідомості, яка управляє реалізацією актів поведінки. Можливим же це стає лише за посередництва передсвідомого, яке здійснює цензуру бажань несвідомого. (Цензура, за Фрейдом, це образне уявлення тих сил, які прагнуть не пропустити до свідомості несвідомі думки та бажання). Пізніше З.Фрейд уточнює, що психічна діяльність несвідомого підкоряється принципу задоволення, а психічна діяльність передсвідомого — принципу реальності. Створивши теоретичну систему психіки, З.Фрейд мав довести її правомірність. З цією метою він виділяв певні приклади психічної діяльності, а саме: сновидіння, асоціативне мислення, гіпнотичне навіювання, дотепність, психопатологія буденного життя (забування імен, прізвищ, гублення речей тощо). Теорія З.Фрейда про свідоме та несвідоме і стала основою психоаналітичної системи. Важливим складовим елементом фрейдівського психоаналізу було уявлення про лібідо. Спираючись на дані природничих наук і дотримуючись біологічного стилю мислення, З.Фрейд головним рушієм поведінки людини вважав два інстинкти: самозбереження та сексуальний. Сексуальний інстинкт, лібідо, і став центральною ланкою психоаналізу. Лібідо, згідно з Фрейдом, — це психічна енергія, яка лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, що кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси та перетворення в сфері сексуального збудження. Вчення про лібідо є подальшим розвитком енергетичного підходу до психіки. Психічна енергія інтерпретується З.Фрейдом як енергія лібідо, а також субстанція, що кількісно змінюється. Інстинктивний імпульс може бути розрядженим у дію, витісненим (витіснення — це переведення психічного змісту із свідомості у несвідоме і збереження його у несвідомому стані) назад у несвідоме, або ж енергія сексуальних потягів відхиляється від прямої мети і спрямовується до несексуальних (соціальних) цілей. Цей останній процес Фрейд називає сублімацією. З точки зору вчення про лібідо процес психічного розвитку людини є за своєю суттю біологічно детермінованим процесом перетворень її сексуального інстинкту.

Своєрідними і неоднозначними є уявлення З.Фрейда про суб'єктивну реальність людини. У праці "Я і Воно" (1923) він розгортає структурну концепцію психіки, виділяючи в ній три сфери: "Воно" (id, ig), "Я" (ego, его) та "Над-Я" (super-ego, super-ero).

Під "Воно" Фрейд розуміє найпримітивнішу субстанцію, яка охоплює усе природжене, генетично первинне, найглибший пласт несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство. Вимоги "Воно" мають задовільнятися "Я".

"Я", як вважав Фрейд, — це сфера свідомого, це посередник між несвідомим та зовнішнім світом, що діє за принципом реальності. "Я" прагне зробити "Воно" прийнятним для світу і привести світ у відповідність до бажань "Воно".

Особливого значення З.Фрейд надавав "Над-Я", яке є джерелом моральних та релігійних почуттів. Якщо "Воно" зумовлене генетич-но, "Я" — індивідуальним досвідом, то "Над-Я" є результатом впливу інших людей. "Над-Я" — це внутрішня особистісна совість, інстанція, що уособлює в собі установки суспільства.

Психіка, на думку З.Фрейда, — це засіб взаємозв'язку всіх епох. А соціокультурні стереотипи поведінки визначаються сімейно-сексуальними відносинами. При цьому буття людини тлумачиться як постійна боротьба між "інстинктом життя" (Еросом) та "інстинктом смерті" (Танатосом). Зводячи людське життя до "інстинктивних нахилів", Фрейд тим самим заперечує соціокультурні закономірності. Він вважає, що культура грунтується на відмові від задоволення бажань несвідомого і існує за рахунок сублімованої енергії лібідо. Процес культури, писав Фрейд, є справою Еросу, який прагне об'єднати окремих індивідів, потім сім'ї, потім племена, раси, нації в один великий союз — людство. Пояснюючи походження та сутність культури, З.Фрейд виходив із переконання в подібності закономірностей, індивідуальних та колективних психологічних явищ, а також із однаковості механізмів формування нормальних та патологічних виявів психіки. На цій підставі він зробив висновок, що релігію слід вважати загальнолюдським нав'язливим неврозом, аналогічним до відповідного дитячого неврозу укоріненого в комплексі Едіпа, це форма масового божевілля. (Комплекс Едіпа, за Фрейдом, сукупність неусвідомлюваних уявлень та почуттів, які концентруються навколо несвідомого потягу дітей до одного з батьків протилежної статі).

Дослідивши складність та багатоплановість структури особи, Фрейд вперше побудував єдину, внутрішньо взаємопов'язану картину психіки. З.Фрейд увів до наукового обігу ряд ідей та проблем, які показали, що рівень свідомості є невіддільним від інших глибинних рівнів психічної активності, без вивчення природи яких неможливо зрозуміти природу людини; він запропонував не лише нові способи лікування хвороб, а й новий підхід до пізнання людини, її духовного світу. Але в психоаналізі З.Фрейда, як і в будь-якій іншій галузі знання, є невирішені питання: він не зміг до кінця розкрити роль соціального фактора у формуванні і розвитку свідомості та психіки людини в цілому; є в його концепції і такі положення, які з часом виявили свою обмеженість і практичну безперспективність.

Зиґмунд Фройд вважав, що в процесі життя людина проходить кілька етапів, які відрізняються один від одного способом фіксації лібідо, способом задоволення інстинкта життя. При цьому Фройд приділяє особливу увагу тому, яким саме чином відбувається фіксація і чи потребує людина сторонній об'єкт для цього. Виходячи з цього, він виділяв кілька стадій психічного генезу протягом дитинства

Оральна стадія (0-1 рік)

Головне джерело задоволення концентрується на зоні активності, пов'язаній з годуванням.Ця стадія характеризується двома послідовними лібідонозними діями - смоктанням та укусом. Основна ерогенна зона цієї стадії - рот, засіб харчування, смоктання та первісного дослідження предметів. На цій стадії фіксації лібідо у людини, за Фройдом, формуються деякі особисті риси: ненажерливість, жадібність, вимогливість, незадоволеність усім, що пропонується. Вже на оральній стадії люди поділяються на песимістів та оптимістів.

Анальна стадія (1-3 роки)

Лібідо концентрується навколо ануса, що стає об'єктом уваги дитини, яку привчають до чистоти. Тепер дитяча сексуальність знаходить своє задоволення в оволодінні функціями дефекації, випорожнення. Тут дитина зіштовхується з багатьма заборонами, тому зовнішній світ виступає перед нею як бар'єр, який вона має подолати, і розвиток набуває конфліктного характеру. На цій стадії повністю створена інстанція Я, і тепер вона здатна контролювати імпульси Воно. Соціальний примус, покарання батьків страх втратити їх любов змушують дитину подумки уявляти собі, інтеріоризувати деякі заборони. Таким чином, починає формуватися Над-Я дитини як частина його Я, де здебільшого закладені авторитети, вплив батьків та дорослих людей, які грають важливу роль в якості вихователів в житті дитини. Особливості характеру, що формуються на анальній стадії, на думку психоаналітиків, - акуратність, охайність, пунктуальність; впертість, скритність, агресивність; економність, схильність до накопичення або колекціонування.

Фалічна стадія (3-5 років)

Характеризує найвищий ступінь дитячої сексуальності. Головною ерогенною зоною стають статеві органи. До сих пір дитяча сексуальність була аутоеротичною, зараз же вона стає предметною, тобто діти починають відчувати сексуальний потяг до дорослих людей. Перші люди, які привертають увагу дитини - це батьки. Лібідонозній прихильності до одного з батьків протилежної статі Фройд дав назву едипового комплексу для хлопчиків та комплексу Електри для дівчаток, визначивши їх як мотиваційно-афективне ставлення дитини до батька протилежної статі. За Фройдом, фалічній стадії відповідає зародження таких рис особистості, як самоспостереження, розсудливість, раціональне мислення, а далі поглибшення чоловічої поведінки з посиленою агресивністю.

Латентна стадія (5-12 років)

Характеризується зниженням статевого інтересу. Психічна інстанція Я повністю контролює потреби Воно.

Будучи відірваною від сексуальної цілі, енергія лібідо переноситься на освоєння загальнолюдського досвіду, закріпленого в науці і культурі, а також на встановлення дружніх стосунків з однолітками та дорослими за межами сімейного оточення.

Генітальна стадія (12—18 років)

Характеризується поверненням дитячих сексуальних прагнень, тепер усі ерогенні зони об'єднуються, і підліток прагне однієї мети — нормального сексуального спілкування. Проте здійснення нормального сексуального спілкування може бути ускладнене, і тоді можна спостерігати феномени фіксації або регресії до тієї чи іншої з попередніх стадій розвитку з усіма їх особливостями. На цій стадії Я має опиратися агресивним імпульсам Воно, які знову дають про себе знати. Так, в цей час може знов з'явитися едипів комплекс, який штовхає молоду людину до гомосексуальності, переважливого вибору для спілкування осіб своєї статі. Щоб боротися проти агресивних імпульсів Воно, інстанція Я використовує два нових механізми захисту: аскетизм та інтелектуалізацію. Аскетизм за допомогою внутрішніх заборон гальмує цей феномен, а інтелектуалізація зводить його до простого уявлення і таким чином дозволяє підліткові звільнитися від цих нав'язливих бажань. Описані два найбільш яскравих типи характеру, які формуються на цій стадії: психічна гомосексуальність та нарцисизм.

Класичний психоаналіз складається з п'яти основних технік: • вільних асоціацій; • тлумачення сновидінь; • інтерпретації; • аналізу опору; • аналізу перенесення (трансферу).






Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 444; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.158.251.104 (0.008 с.)