Характеристика різних підходів до класифікації функцій менеджменту.

Отже, за ознакою місця в менеджменті можна виділити основні (загальні) функції, тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах, часткові (спеціальні), за допомогою яких здійснюються певні управлінські процеси, і об´єднальну функцію (керівництво), основне завдання якої забезпечити перебіг управлінського процесу.

До основних функцій належить: планування, організація взаємодії, мотивація та контроль.

За ознакою процесів управління спеціальними функціями є управління основним виробництвом, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом тощо.

За ознакою об´єкта - управління підприємством, цехом, службою, відділом, дільницею, бригадою тощо.

За ознакою елементів виробничо-господарської діяльності -управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією тощо.

Будь-які спеціальні функції, які відображають процес чи об´єкт управління або елемент виробничо-господарської діяльності, реалізуються шляхом застосування основних функцій, тобто планування, організації, мотивації та контролю. Дослідження взаємозв´язку функцій дає змогу вдосконалювати управління, формувати ефективну систему менеджменту, усувати зайві ланки, бюрократичні перепони, опір перемінам.

Функція планування розвивається і доповнюється нині функцією маркетингу, у зв´язку зі здійсненням якої планування набуває нового змісту. Це означає, що планування виконує не тільки оперативні завдання, але и задачі перспективного розвитку, що є новим моментом планування і відбиває якісно інший зміст цієї функції.

Найважливішою спеціальною функцією підприємства (організації) торгівлі є комерційна функція, яка до помагає виконання місії торговельної фірми - реалізацію товарів, які потрібні населенню.

Поряд з комерційною функцією підприємства (організації) торгівлі здійснюють такі часткові функції, як маркетинг і інновація.

Деякі конкретні функції управління на підприємстві (в організації) забезпечують матеріально-технічне постачання, господарське й інженерно-технічне обслуговування цих підприємств (організацій). Стосовно цієї загальної мети управління торгівлею, звичайно, виділяються основні (торгово-операційні), що регулюють і допоміжні функції.

Торгово-операційні функції управління забезпечують досягнення головної мети торгівлі і реалізацію місії кожного торговельного підприємства шляхом організації руху товарів, управління товарними запасами, вивчення попиту, організації торговельного обслуговування тощо.

Регулюючі функції пов´язані з плануванням торговельно-технічного процесу і контролем.

Допоміжні функції полягають в організації матеріально-технічного забезпечення і господарського обслуговування всіх підрозділів системи управління.

12. Сутність і роль організаційної структури.

Організаційна структура управління - це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що знаходяться між собою у стійких взаємостосунках, які забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.

Елементами структури можуть бути як окремі працівники, служби так і окремі ланки апарату управління, а взаємозв'язки між ними підтримуються через горизонтальні і вертикальні зв'язки, які носять лінійний і функціональний характер.

Зв'язки організаційної структури можна підрозділити на три основних види:

організаційно-предметні, що виникають між працівниками з приводу використання ними різних засобів;

організаційно-функціональні, тобто взаємозв'язки між працівниками за ступенем їх участі в спільній професійній праці;

організаційно-адміністративні, що обумовлені субординацією працівників, тобто зв'язки керівництва та підлеглості.

Таким чином, у самому загальному вигляді організаційну структуру соціальної системи можна визначити як сукупність посад, з'єднаних за допомогою організаційних зв'язків.

У будь-якій організаційній структурі можна виділити простіші утворення – організаційні осередки. Кожний з них включає до свого складу керівника та безпосередньо підлеглих йому працівників. Кількість останніх не повинна бути надто велика, у противному разі керівник буде вимушений весь свій час витрачати на контакти з підлеглими і не зможе якісно виконувати завдання, що покладені особисто на нього. Наукою управління доведено, що оптимальна кількість працівників, діяльністю яких може ефективно управляти один керівник, не повинна перевищувати 3–8 осіб.

Поняття "ланка управління" відображає насамперед якісну сторону організаційної структури, припускаючи, наприклад, однотонні посади, однорівневі підрозділи, органи.

Поняття "ступінь (рівень) управління" відображає ієрархічність структурної побудови систем та характеризує місце в ній того чи іншого органу, посадової особи.

Організаційна структура будь-якої соціальної системи, як правило, визначається і офіційно затверджується відповідними нормативними актами. Такі структури називаються формальними. Однак, як відомо, поряд з ними в соціальних системах існують і неформальні організаційні структури, які створюються на засадах особистих взаємовідносин працівників.

Формальна організаційна структура являє собою складне утворення, що включає різні компоненти, які розрізняються як за призначенням, так і за способом утворення та формалізації.

Неформальні організаційні структури виникають стихійно і офіційного статусу не мають. Тут система взаємовідносин між працівниками будується на особистих контактах, де більшу роль відіграють традиції, звички і т.д. Як свідчить практика, неформальна структура може органічно доповнювати формальну або входити з нею в суперечності.

13. Сутність, роль і завдання планування як виду управлінської діяльності.

Планування – вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

Процес планування допомагає прийняттю обґрунтованих управлінських рішень. Його мета полягає у визначенні необхідної кількості ресурсів, впровадженні нововведень для адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища. Планування є необхідною передумовою успішної діяльності організації в майбутньому, є процесом підготовки обґрунтованих перспективних рішень.

Беручи до уваги масштаб передбачення перспективи організації, виділяють стратегічне планування (понад 1 рік) і оперативне (поточне) планування (до 1 року).

Стратегічне планування є головним засобом визначення, розроблення курсу розвитку організації з метою реалізації її місії, досягнення цілей тощо. За своїм змістом стратегічне планування передбачає формулювання місії; визначення цілей організації; аналіз її стану на засадах оцінки факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ; оцінку стратегічних альтернатив (можливостей) і вибір стратегії діяльності.

Оперативне планування є логічним розвитком стратегічного планування, способом реалізації стратегії організації з метою утвердження її місії. Оперативне планування – різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов’язаних із розробленням оперативного плану з метою реалізації обраної стратегії.

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конк­ретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнен­ня, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди грунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

 

14. Основні поняття та види контрольних функцій управління. (я не знаю чи це то?)

Контроль-це процес забезпечення досягнення цілей організації засобом оцінки
та аналізу результатів діяльності, оперативного втручання у виробничий процес і прийняття коригуючих дій.

Контрольна діяльність - це одна з функцій менеджменту, що має аналітичний характер, якою здійснюється спостереження за ходом виробничих процесів і дотримання виробничої програми, порівнюються величини та значення параметрів, що контролюються за заданою програмою, фіксуються результати порівняння у зручній для використання формі.

Якщо справи йдуть добре, тоді контроль дає змогу підтримувати хід справ; якщо результати гірші від очікуваних, тоді контроль допомагає внести необхідні корективи.

Перш за все виділимо два типи контролю — стратегічний і тактичний.
Стратегічний контроль спрямований на розв'язання стратегічних завдань і тісно пов'язаний зі стратегічним плануванням та управлінням.
Тактичний контроль забезпечує систематичні спостереження за виконанням поточних завдань, програм, планів.
Виділяють три основні види контролю: попередній, поточний, заключний.

Попередній контроль у сфері трудових ресурсів досягається за рахунок ретельного аналізу ділових і професійних знань, навичок, необхідних для виконання тих чи інших посадових обов'язків, і відбору найбільш підготовлених та кваліфікованих працівників.

Поточний контроль здійснюється в процесі проведення роботи безпосередньо менеджером (керівником). Регулярна перевірка роботи підлеглих, обговорення проблем, що виникають, пропозиції щодо вдосконалення роботи дають змогу усувати відхилення від планів та інструкцій. Він обов'язково передбачає одержання даних про фактичні результати, тобто ним забезпечується зворотний зв'язок під час роботи.

При заключному контролі фактичні результати порівнюються із запланованими. Порівнюючи фактичні результати із запланованими, керівництво має можливість оцінити, наскільки правильно було складено плани, і дає можливість ефективно здійснювати функцію мотивації.

15. Характеристика різних методик оцінки зовнішнього і внутрішнього середовища організації.

Для того щоб одержати ясну оцінку сил підприємства і ситуації на ринку, існує SWOT-аналіз.
SWOT-аналіз - це визначення сильних і слабких сторін підприємства, а також можливостей і загроз, що виходять з його найближчого оточення (зовнішнього середовища) [1].
§ Сильні сторони (Strengths) - переваги організації;
§ Слабкі сторони (Weaknesses) - недоліки організації;
§ Можливості (Opportunities) - фактори зовнішнього середовища, використання яких створить переваги організації на ринку;
§ Загрози (Threats) - фактори, які можуть потенційно погіршити положення організації на ринку.
Для проведення аналіз необхідно:
§ Визначити основний напрямок розвитку підприємства (його місію)
§ Зважити сили і оцінити ринкову ситуацію, щоб зрозуміти, чи можливо рухатися в зазначеному напрямі та яким чином це краще зробити (SWOT-аналіз);
§ Поставити перед підприємством цілі, враховуючи його реальні можливості (визначення стратегічних цілей підприємства)
Проведення SWOT-аналізу зводиться до заповнення матриці SWOT-аналізу. У відповідні комірки матриці необхідно занести сильні і слабкі сторони підприємства, а також ринкові можливості і загрози. Сильні сторони підприємства - те, в чому воно досягло успіхів або якась особливість, що надає додаткові можливості. Слабкі сторони підприємства - це відсутність чогось важливого для функціонування підприємства або щось, що поки не вдається в порівнянні з іншими компаніями й ставить підприємство в несприятливе становище. Як приклад слабких сторін можна привести занадто вузький асортимент товарів, що випускаються, погану репутацію компанії на ринку, недолік фінансування, низький рівень сервісу й т.п. Ринкові можливості - це сприятливі обставини, які підприємство може використовувати для отримання переваги. Як приклад ринкових можливостей можна привести погіршення позицій конкурентів, різке зростання попиту. Ринкові загрози - події, настання яких може мати несприятливий вплив на підприємство. Приклади ринкових загроз: вихід на ринок нових конкурентів, зростання податків, зміна смаків покупців.

SNW - аналіз - це вдосконалений SWOT-аналіз.
Strength (сильна сторона),
Neutral (нейтральноя сторона),
Weakness (слабка сторона).
На відміну від аналізу слабких та сильних сторін по матриці SWOT-аналіз, SNW - аналіз так само пропонує середньоринкове стан (N). Основна причина додавання нейтральної сторони є, то що «часто для перемоги в конкурентній боротьбі може виявитися достатнім стан, коли дана конкретна організація відносно всіх своїх конкурентів за всіма окрім однієї ключових позиціях знаходиться в стані N, і тільки по одному в стані S».
Для складання SNW - аналізу також заповнюється таблична форма, якій передують всі етапи підготовки, перераховані вище в методиці SWOT-аналізу.

Часто для аналізу макросередовища використовується методика STEP-аналізу. Термін «STEP» означає аналіз макросередовища, що грунтується на вивченні соціальних, технологічних, економічних і політичних факторів.
Існує два основних варіанти STEP-і PEST - аналізу. Варіант STEP-аналізу використовується для країн з розвиненою економікою і стабільною політичною системою, пріоритети - врахування соціальних і технологічних факторов. Для аналізу макросередовища в тих країнах, де економіка слабко розвинена і знаходиться в перехідному періоді, прімняют форму PEST - аналізу, де на першому місці фактори політики і економіки. Даний вид аналізу може проводитися з використанням різних форматів, часто це два варіанта: проста чотиривимірна матриця, і таблична форма STEP-аналізу.

Для аналізу середовища може бути застосований метод складання її профілю. За допомогою методу складання профілю середовища вдається оцінити відносну значимість для організації окремих факторів середовища.
Метод складання профілю середовища полягає в наступному:
1. в таблицю профілю середовища виписуються окремі фактори середовища.
2. кожному з факторів присвоюється своя значісочть / оцінка методом експертних оцінок або Дельфі – методом. Далі всі експертних оцінки перемножуються і виходить інтегральна оцінка, що показує ступінь важливості фактора для організації.