Історичні аспекти розвитку екологічного законодавства України

 

Виснаження природи, забруднення її небезпечними для людини викидами та відходами, порушення рівноваги екосистеми підштовхнуло до появи нових відносин між природою та суспільством, що називаються "охороною природно­го навколишнього середовища". За умови постійного збільшення кількості при­родних ресурсів, що використовує людство для задоволення своїх потреб, ви­никає необхідність удосконалення охорони природи. Серед різноманітних засо­бів цього удосконалення слід виділити правовий.

Ще багато тисячоліть тому наші предки розуміли те, що світ неділимий. Більшість табу відносно природи, що існували у стародавні часи і які зберегли­ся у народів і до нині являють собою неписане природоохоронне законодавство.

У кінці XIX - початку XX століття в Україні розпочався рух за охорону природного оточення. Перші законодавчі акти з'явилися ще за часів правління Ярослава Мудрого в ХІ-ХП століттях - обмеження на полювання птахів і звірів.

У попередніх темах постійно підкреслювалась необхідність застосування правової законодавчої бази, яка є основою для вирішення багатьох питань і проблем, що пов'язані з економіко-екологічними проблемами сьогодення. Без­умовно, закони не є панацеєю від усіх негараздів, але саме вони окреслюють і формують дуже важливі для всіх членів суспільства правила поведінки з при­родним оточенням. Аналіз і дослідження в напрямах раціонального природоко­ристування й охорони навколишнього природного середовища свідчать, що чі­тка законодавча база потрібна для організації, регуляції, оцінки і контролю за станом навколишнього природного середовища, за результатами і наслідками, що залишаються після використання природних ресурсів.

Історія формування екологічного законодавства України умовно склада­ється з двох частин.

Перша частина - це законодавча база, що була створена в Радянському Союзі. Так, першим нормативно-правовим документом був Декрет "Про зем­лю" від 26.04 (08.11) 1917 р. Він передбачав зміни в економічних відносинах щодо землі і закладав основу для охорони природних ресурсів. З цією метою були випущені такі Декрети: "О лісах" (1918 р.), "О надрах землі" (1919 p.), "Про охорону пам'ятників природи, садів і парків" (1921 р.). У 60-х роках XX сторіччя були прийняті закони про охорону природи в усіх союзних республі­ках, у тому числі і в Україні. Далі були розроблені закони окремо з усіх видів природних ресурсів. Приймається цілий ряд постанов, які направлені на покращання екологічної ситуації в "гарячих точках" країни - озеро Байкал, басейни річок Волги й Уралу, Каспій, Ладога, Арал та інші.

У 1977 році у Конституцію СРСР було включено, статті 18 та 42 де обумо­влювалась охорона навколишнього середовища. Почали створюватись правові основи не тільки адміністративні, але й за допомогою економічного механізму. Важливим документом стала Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "О ко­ренной перестройке дела охраны природы в стране" (1988 р.). У цілому при ад­міністративно-командній системі заходи з питань охорони та розширеного від­творення навколишнього природного середовища носили плановий характер.

Друга частина розвитку правового екологічного середовища припадає на період створення самостійної країни, якою стала Україна в 1991 році після роз­паду Радянського Союзу, і продовжується нині. За цей відносно невеликий пе­ріод українська держава прийняла серію різних законів і нормативно-правових актів, які стосуються використання та охорони природи.

1991-1996 pp. були роками формування основних засад екологічного зако­нодавства незалежної держави. Було розроблено й ухвалено низку Законів України у сфері регулювання екологічної та ядерної безпеки використання природних ресурсів охорони довкілля. Загалом сформувалась окрема галузь, — екологічне право, - на основі якої і здійснюється практична реалізація екологі­чної реформи.

Нині склалася певна система екологічного права, яка містить такі части­ни [103]:

— конституційну;

— еколого-правову;

— галузеву;

— міжнародно-правову.

Першим і головним правовим документом є Конституція України, яка ви­значає її сучасну еколого-правову політику. Стаття 16 передбачає, що обов'язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологі­чної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської аварії та збереження генофонду українського народу. У Конституції закріплені права, юридичні обов'язки, владні повноваження власників і користувачів ресурсів.

Еколого-правова частина наповнена низкою законів, головним з яких є За­кон України „Про охорону навколишнього природного середовища". Саме цей закон заклав перші еколого-правові основи забезпечення екологічних прав лю­дини і систему управління у сфері природокористування.

За окремими видами та галузями розроблена серія законів, які окреслюють правила користування, раціонального використання, охорону і захист природ­них ресурсів. Ці правила оцінюють кількісний та якісний стан того чи іншого природного ресурсу з урахуванням антропогенного навантаження на навколи­шнє природне середовище, змін в економіці, які відбуваються зі зростанням ма­теріальних потреб і розвитком суспільного виробництва.

У земельному, водному, атмосферному, гірничому, фауністичному законо­давствах розроблено основні заходи, які сприяють формуванню екологічного правопорядку в даній сфері, забезпечують безпеку населенню України, а також науково обґрунтовують раціональне природокористування і охорону даних ви­дів природних ресурсів.

Так, законодавством України про надра визначено види корисних копалин, порядок користування надрами, права й обов'язки користувачів надр, охорону, державний контроль та відповідальність за порушення законодавства про надра.

Наприклад, у сфері охорони атмосферного повітря встановлені:

- нормативи екологічної безпеки атмосфери;

- нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у ат­мосферне повітря та шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів стаці­онарними джерелами;

- граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які виводяться в атмосферне повітря під час експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд, об'єктів;

- нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;

- нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пере­сувних джерел та шкідливий вплив їх фізичних факторів.

Ці види екологічного законодавства базуються і доповнюються відповід­ними кодексами та кадастрами (кодекс законів про надра, лісовий кодекс, земе­льний та водний кадастри тощо).

Міжнародно-правовий блок - це низка правових законодавчих документів, що укладаються різними країнами світу та міжнародними організаціями за до­мовленостями поведінки у певній сфері екологічного права.

Система українського правового регулювання охорони навколишнього се­редовища нині включає в себе норми, які визначені:

- Конституцією України;

- міжнародними угодами, підписаними і ратифікованими Україною;

- законами та постановами Верховної Ради України;

- указами та розпорядженнями Президента України;

- декретами, постановами та розпорядженнями уряду України;

- нормативними актами, які містять інструкції, методики, накази, прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади;

- нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за природоохоронною діяльністю.

На сучасному етапі розвитку економіки України питання раціонального природокористування та охорона навколишнього природного середовища, не­зважаючи на цілу низку правових документів в цьому напрямі, ще не мають до­статнього використання і не займають першочергового місця в суспільстві. Зважаючи на досвід зарубіжних розвинутих країн треба створити належні умо­ви, для того щоб неможливо було нехтувати природоохоронними заходами, ре­сурсозберігаючими і маловідходними технологіями, екологічно чистими това­рами. Без постійного поєднання економічних і екологічних проблем неможливо створити сучасну державу, що здатна конкурувати на світовому рівні.

Основним завданням екологічного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, оптимального використання, відтворення, запобігання негативному впливу і ліквідації його наслідків, створен­ня дієвої охорони, захисту прав підприємств і громадян на користування при­родним багатством країни.