Економічні інструменти екологічної політики

 

У розвинутих країнах світу органи влади, вчені та фахівці приділяють усе більшу увагу можливостям щодо застосування економічних важелів для здійс­нення екологічної політики, убачаючи в цьому або певну визначену альтерна­тиву нинішній, переважно адміністративній, системі природоохоронного регулювання, або істотне доповнення до неї. Як свідчить досвід, відповідні механі­зми розвиваються і в країнах з перехідною економікою.

Застосування економічних важелів являє собою важливу частину ініціатив відносно стійкого розвитку, проголошених у декларації, що підписана країна-ми-учасницями Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і роз­витку «Earth Summit» (Ріо-де-Жанейро, 1992). Європейський Союз також заці­кавлений у більш широкому застосуванні економічних важелів. П'ята програма економічної діяльності «Уперед до стабільності» проголошує, що використання економічних і фінансових факторів повинне відігравати більш значну роль у за­гальному підході до охорони навколишнього природного середовища.

За станом на 2005 p., створений в Україні економічний механізм у сфері природокористування включає такі платежі (збори): за спеціальне використан­ня водних ресурсів; за користування надрами для видобутку корисних копалин; за користування надрами з метою, не пов'язаною з видобутком корисних копа­лин; за землю; за спеціальне використання лісових ресурсів і користування зе­мельними ділянками лісового фонду; за спеціальне використання диких тварин; за спеціальне використання рибних та інших живих водних ресурсів.

Окрім того, прийнятими законодавчими актами вже передбачена плата за користування мисливськими угіддями, збір за полювання на мисливських тва­рин, плата за спеціальне використання ресурсів рослинного світу, платний ре­жим за використання природних лікувальних ресурсів.

Тим самим уведена розгалужена нормативна база, але, як свідчить пода­льший аналіз, вона виявилася недостатньо дієвою відносно створення організа­ційно-економічного механізму регулювання природокористування, охорони, збереження й відтворення природних ресурсів. Сучасний рівень платежів і збо­рів за користування природними ресурсами не забезпечує" адекватного відобра­ження реальних утрат суспільства і не створює достатньої фінансової бази для природоохоронної діяльності¹³.

Основні недоліки вітчизняного економічного механізму екологічного управління полягають у тому, що він, по-перше, не в змозі зацікавити товаро­виробників у проведенні природоохоронних заходів за рахунок власних коштів; по-друге, не кореспондується іншими економічними показниками і важелями господарської діяльності; по-третє, недостатньо оперативно й ефективно реагує на динаміку економічних і екологічних процесів у державі.

Розглянемо основні економічні інструменти природоохоронної діяльності.

Економічні нормативи і ліміти при забрудненні навколишнього середо­вища. Однією з найважливіших складових частин природоохоронного законо­давства є система екологічних стандартів.

 

¹³ Завгородняя Т. Совершенствование инструментов экономического механизма охраны окружающей природ­ной среды //Экономика Украины. - 2000. -№12.- С.67-70.

Саме на ці стандарти повинні орієн­туватися підприємства-забруднювачі у своїй природоохоронній діяльності. Не­дотримання стандартів призводить до юридичної відповідальності.

Стандартизація означає встановлення єдиних і обов'язкових для всіх об'єк­тів даного рівня системи управління норм і вимог.

Державні стандарти у сфері охорони навколишнього природного середо­вища є обов'язковими для виконання і визначають поняття й терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом на­вколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я людей, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів. Екологічні стандарти розробляються і вво­дяться в дію відповідно до порядку, установленого законодавством України.

Система екологічних нормативів включає:

а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації за­бруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично до­пустимі рівні акустичного, електромагнітного радіаційного та іншого шкідли­вого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допус­тимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

б) гранично допустимі викиди та скиди до навколишнього природного се­редовища забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Законодавством України можуть установлюватися й інші екологічні нор­мативи, які повинні відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища.

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлен­ня комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встанов­люється на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин до навколи­шнього природного середовища і розміщення відходів промислового, сільсько­господарського, будівельного та іншого виробництва. Плата встановлюється в розрахунку на натуральну одиницю шкідливої речовини. Норматив плати скла­дають викиди речовин у межах ліміту. Понадлімітні викиди (скиди) становлять наднормативну плату і підлягають фінансовому покаранню у вигляді оплати, збільшеної в кілька разів (звичайно до п'яти).

Платежі в межах нормативів забруднення включаються в собівартість і по­винні оплачуватися споживачем. Наднормативні платежі сплачуються підпри­ємством за рахунок прибутку, що істотно знижує його рентабельність.

Порядок установлення нормативів плати і стягнення платежів за забруд­нення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Мініст­рів України.

Серед економічних важелів і стимулів основне місце займають платежі і податки за забруднення. Вони являють собою непрямі важелі впливу і вира­жаються в установленні плати на викиди чи скиди. Рівень платежу відповідає соціально-економічному збитку від забруднення чи якому-небудь іншому пока­знику, наприклад економічній оцінці асиміляційного потенціалу природного середовища. Позитивна роль податків на забруднення і платежів полягає в то­му, що ця система надає максимальну волю забруднювачу щодо вибору стратегії сполучення ступеня очищення і плати за залишковий викид, що дозволяє мі­німізувати витрати на перетворення зовнішнього фактора забруднення у внут­рішню статтю витрат для них. Якщо природоохоронні витрати низькі, то фірма значно скоротить викиди (замість того, щоб платити податок). У теорії вона скоротить їх до оптимального рівня, коли прирісні витрати на додаткове очи­щення стають рівними ставці платежу. Податками можуть бути обкладені та­кож первинні ресурси, кінцева продукція чи технології. Хоча чисто зовні за впливом на підприємство податки і платежі еквівалентні, необхідно все-таки провести грань між цими двома інструментами. Коли ми вимовляємо слово "податок", то маємо на увазі, що, по-перше, він направляється в бюджет, а, по-друге, немає особливих причин, окрім поповнення скарбниці, щоб його вводи­ти. Коли говоримо про платіж, то вже відразу маємо на увазі, що платник щось оплачує. На даний випадок платіж за забруднення - це плата за право корис­тування асиміляційним потенціалом природного середовища. Користувач цього ресурсу платить за нього так само, як він платить за сировину, що здобувається, електроенергію та ін. Платежі користувачів на покриття адміністративних ви­трат можуть включати плату за одержання дозволу чи ліцензії, а також інші номінальні платежі, що відповідають величині викидів і покривають витрати на роздачу дозволів і ліцензій. Ці платежі загалом менші від платежів за забруд­нення і мають обмежений вплив на рівень викидів фірми. Швидше за все їх треба розглядати як ліцензійний збір, що супроводжується видачею ліцензії. По суті цей платіж не має самостійного значення.

Фінансові норми, нормативи і ліміти під час використання природних ресурсів. Використання природних ресурсів в Україні здійснюється у порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєнеобхідних потреб (естетичних, оздоровчих, ре­креаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком і обмежень, пе­редбачених законодавством України.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, устано­вами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог:

- раціонального й економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

- здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснажен­ню природних ресурсів, негативного впливу на стан навколишнього природно­го середовища;

- здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

- застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного се­редовища і безпеку здоров'я населення;

-збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

- здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.

Плата за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів плати і лімітів їх використання.

Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з ура­хуванням їх розповсюдженості, якості, можливості їх відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів.

Нормативи плати за використання природних ресурсів, а також порядок її здійснення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ліміти використання природних ресурсів установлюються в натуральній формі та в порядку, що визначається місцевими Радами народних депутатів, окрім випадків, коли природні ресурси мають загальнодержавне значення. У цьому випадку ліміти використання природних ресурсів установлюються Кабі­нетом Міністрів України.

Платежі за використання природних ресурсів у межах установлених лімі­тів відносять на витрати виробництва, а за понадлімітне використання і зни­ження їх якості вони стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, організацій або громадян.

Платежі за використання природних ресурсів надходять до місцевих бю­джетів і направляються на виконання робіт з відтворення, підтримки цих ресур­сів у належному стані. А платежі за використання природних ресурсів загаль­нодержавного значення в межах установленого ліміту в розмірі 50% надходять до Державного бюджету і 50% - до місцевого бюджету, за понадлімітне вико­ристання - до позабюджетних екологічних фондів.

Плата за погіршення якості природних ресурсів (зниження родючості ґрун­тів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо) у результаті воло­діння і користування встановлюється також на основі нормативів. Порядок установлення нормативів плати за погіршення якості природних ресурсів ви­значається Кабінетом Міністрів України. Платежі підприємств, установ, органі­зацій, а також громадян за погіршення якості природних ресурсів унаслідок во­лодіння і користування ними здійснюється за рахунок прибутку, що залишаєть­ся в їх розпорядженні.

Фінансові санкції і штрафи за екологічні порушення. Істотне значення в системі платного природокористування повинні одержати штрафи, різного роду санкції за нераціональне використання природних ресурсів. На випадок вибуття земель через їхнє нераціональне використання (несанкціоноване складування відходів, забруднення важкими металами, радіоактивними елементами тощо) повинні застосовуватися жорсткі санкції, що включають фінансову і правову відповідальність. Зокрема, розмір штрафів повинен бути значний, щоб реально впливати на діяльність виробника. Штрафи накладаються на посадових осіб підприємства, установи й організації або фірми, а позови за завдану шкоду -безпосередньо пред'являються підприємствам за нанесений природним ресур­сам збиток на кожний конкретний випадок. Для цього існує такса для обчис­лення розміру шкоди, заподіяної територіям і об'єктам природно-заповідного фонду. Вона обчислюється за вирубку чи ушкодження дерев або чагарників, за незаконний відстріл або знищення диких тварин (штраф або позов може накла­датися як на громадян, так і на підприємства, установи або організації), за зни­щення або ушкодження трав'янистого покрову, сінокосів і випасів тварин без спеціального дозволу, заготівлю і збір плодів, ягід, горіхів, грибів, лікарських рослин, технічної сировини, проїзд транспортом, де це заборонено тощо.

Механізм впливу штрафів загалом носить обмежений характер, оскільки є за своєю природою локальним. Часто підприємствам набагато легше заплатити штраф, ніж увести в дію спорудження, витрати зі створення й експлуатації яких набагато перевищують розміри штрафу.

Завершуючи розгляд заходів відносно поліпшення й удосконалювання вже існуючих економічних інструментів екологічного регулювання в Україні, важ­ливо підкреслити, що більшість із запропонованих рекомендацій може реалізу­ватися без якого-небудь істотного підвищення державних витрат на процедури контролю у сфері природокористування.

А тепер розглянемо приклади нових для вітчизняного природокористуван­ня економічних регуляторів екологічного управління й оздоровлення навколи­шнього середовища, які, на нашу думку, здатні створити мотиваційно-стимулюючу основу для активного впровадження екологоорієнтовних методів господарювання.

При цьому слід зазначити, що складність утворення економічного механі­зму націоналізації природокористування в Україні полягає ще й у відсутності соціально-економічних умов для впровадження класичних, відпрацьованих схем такого механізму, властивого іншим країнам. Тому для української еконо­міки перехідного етапу необхідно мати механізм економічної адаптації приро­доохоронних цілей суспільства до його реальних можливостей, а отже - украй потрібна система якісно нових, гнучких економічних регуляторів оздоровлення природного середовища.

На Першому світовому конгресі економістів-фахівців з питань навколиш­нього середовища і природних ресурсів, який відбувся у Венеції (1998 p.), було проголошено, що успіхи світової економіки наприкінці XX сторіччя пов'язані, головним чином, з посиленням стимулюючого впливу ефективних економічних інструментів екологічної політики¹⁴. Найбільш актуальними економічними про­блемами екополітики є:

- реформування податкової системи з метою посилення стимулюючої ролі екологічних податків;

- уведення нових, більш ефективних економічних інструментів екополіти­ки і посилення стимулюючої функції традиційних;

- захист і охорона повітряних і водних басейнів, земель і лісів, що мають винятково важливе значення для збереження життєдіяльності на Землі, за до­помогою економічних інструментів екополітики.

Саме ці економічні проблеми екополітики розглядаються в даному розділі.

Нормативи і питомі викиди. Нині виплати за забруднення довкілля не спираються на нормативи питомих викидів, оскільки ці нормативи не узаконе­ні, а лише частково пов'язані з технологічним рівнем виробництв. Крім того, ці виплати входять у собівартість продукції. Отже, плата за викиди перетворюєть­ся на «перекачування» багатомільярдних сум з однієї кишені в іншу з досить невисоким ступенем екологічного використання.

Екологічні нормативи, з урахуванням економічних критеріїв, можуть бути поділені на три групи: територіальні нормативи питомих навантажень, галузеві нормативи, нормативи з коленого виду ресурсів.

Територіальні нормативи питомих навантажень (розраховуються на одиницю площі або обсяг) передусім спрямовані на забезпечення екологічної стійкості економіки в умовах комбінованої дії на них кількох антропогенних факторів з урахуванням природного й антропогенного районування.

Галузеві нормативи (розраховуються на одиницю товарної продукції або на гривню вартості основних фондів) повинні регламентувати вплив на головні природні компоненти з боку характерних для кожної галузі народного госпо­дарства факторів екологічного ризику. Ці норми повинні орієнтуватися на не­ухильне зростання навантажень на природне середовище, що в умовах збіль­шення масштабів господарської діяльності є єдиною можливою стратегією.

Нормативи з кожного виду природних ресурсів природокористування мають гарантувати більш раціональне використання усіх видів природних ре­сурсів і забезпечити розширене відтворення відповідних природних ресурсів, комплексне, а в перспективі замкнуте на основі вторинної переробки викорис­тання невідновлювальних мінерально-сировинних ресурсів. Такий підхід до природокористування має привести до формування ноосферного кругообігу ре­човини і потоків енергії, до гармонічного поєднання господарської діяльності зі збереженням умов відтворення природних ресурсів.

Природокористування в державі не відповідає вимогам екологічної безпе­ки в нинішніх економічних умовах але зараз дуже важливо забезпечити посту­пальний і цілеспрямований розвиток у даному напрямі. Саме цій меті і повинна підпорядковуватися система екологічного нормування.

Субсидії являють собою спеціальні виплати фірмам-забруднювачам за скорочення викидів. Серед субсидій найбільше часто зустрічаються інвестицій­ні податкові кредити, позики зі зменшеною ставкою відсотка, гарантії позик, забезпечення прискореної амортизації природоохоронного устаткування, кошти на регулювання цін первинних ресурсів і кінцевої продукції.

Системи обов 'язкової відповідальності. Якщо вважати, що права власно­сті на навколишнє середовище належать усьому суспільству в цілому, то фір-ми-забруднювачі повинні нести відповідальність за заподіяний збиток. Якщо податок на забруднення чи плата за викиди відбиває граничний збиток від за­бруднення, визначений до акта викиду, то збиток у системі обов'язкової відпо­відальності розраховується за фактом викиду (після нього) конкретно для кож­ного випадку. Тобто, фірма, що заподіяла збиток зобов'язана його або компен­сувати, або провести очищення порушеного природного об'єкта, або виплатити компенсації потерпілим тощо. Така система припускає використання документів, що закріплюють зобов'язання на здійснення природоохоронної діяльності під відповідну заставу. Цей підхід особливо ефективний, якщо кількість забру­днювачів і їхніх жертв обмежена, а розмір забруднення і його склад легко від-стежити. Необхідно розрізняти аварійні викиди і відновлення екосистеми після здійснення певної діяльності (рекультивація земель). У першому випадку фірма може лише прогнозувати майбутній збиток і вживати всі необхідні заходи, щоб його не допустити. Але якщо такий збиток буде нанесений, винуватець цілком компенсує його. В якості гарантії тут можуть виступати активи фірми, страхо­вий поліс тощо. У другому випадку масштаби майбутнього збитку відомі, на­приклад, якщо мова йде про видобуток корисних копалин. Гарантією тут ви­ступає грошовий депозит, унесений фірмою.

Податки на забруднення. Існує дві моделі регулювання природоохорон­ної діяльності. Перша базується на принципі дій "спонукального податку". У цьому випадку рівень плати повинен зацікавити підприємство-забруднювача в очищенні виробничих відходів до встановлених законодавством норм.

Синякевич И. Экономические инструменты экополитики: теория и практика // Экономика Украины.-1999.-№10.-С.78-83

Друга модель використовує принцип "перерозподілу податків". їх рівень не залежить від чинних екологічних норм. Функція цих податків - мобілізація засобів для фінансування природоохоронних програм. Крім того, вони сприяють зниженню сумарних витрат підприємств, розташованих поблизу, на очищення викидів шкідливих речовин.

Податки на екологічно шкідливу для споживання продукцію. У промис­лово розвинутих країнах світу зростає роль екологічних податків і їхнього сти­мулюючого впливу на розвиток економіки¹⁵. Частка екологічних податків у від­сотках до всіх коштів, що надходять від оподатковування юридичних і фізич­них осіб, у 90-х р. складала: в Австрії - 4,4, Канаді - 4,5, Данії - 3,4, Фінляндії -7,3, Франції - 5,4, Німеччині - 4,9, Греції - 6,1, Ірландії - 11,9, Італії - 9,0, Япо­нії - 8,5, Нідерландах - 5,5, Новій Зеландії - 6,1, Норвегії - 10,8, Португалії-11,5, Іспанії - 7,5, Швеції - 5,3, Швейцарії - 4,7, Великобританії - 3,2, США -3,2. У цілому частка екологічних податків у цих країнах дорівнювала в 90-х р. 5,7%.

В Україні з екологічних податків стягується плата за лімітні й понадлімітні викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними дже­релами забруднення, скидання забруднюючих речовин у поверхневі, територіа­льні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти; розміщення від­ходів у навколишньому природному середовищі. У 90-х р. кошти від цих еко­логічних податків складали лише 0,008% від загальної суми державних подат­ків. В Україні не стягується екологічний податок на шумове забруднення (в Угорщини його було введено в 1988 p.).

Особливої уваги заслуговує такий економічний інструмент екологічної по­літики, як податок на екологічно шкідливу в споживанні продукцію, впрова­джений у більшості промислово розвинутих країнах світу. У Великобританії введений диференційований збір за пальне (з урахуванням його шкідливого впливу на навколишнє природне середовище), а також диференційований збір за вантажні автомобілі (з урахуванням їхнього негативного впливу на навколи­шнє середовище). Подібні податки введено в деяких країнах Східної Європи. Зокрема, в Угорщині екологічний податок на пальне було введено у 1992 p., a пізніше — на покришки для автомобілів, холодильники й речовини, що охоло­джують акумулятори для автомобілів і пакувальні матеріали.

Податок на екологічно шкідливу в споживанні продукцію варто застосува­ти й в Україні. На нашу думку, він міг би істотно підсилити функцію стимулю­вання податкової системи, особливо якщо його вводити з урахуванням концеп­ції про «подвійні дивіденди».

Європейський досвід свідчить, що екологічні податки, у тому числі й пода­ток на екологічно шкідливу в споживанні продукцію, — ефективні інструменти екополітики в тих випадках, коли нормативи плати за екологічне забруднення перевищують кошти, необхідні для запобігання екологічному збитку. Саме та­кий екологічний податок на етиловий бензин у Швеції в 1988— 1993 pp. привів до зменшення забруднення навколишнього середовища продуктами згоряння етилового бензину на 20%. Але не слід забувати, що необачне реформування податкової системи часто призводить до небажаних змін в економіці, яких ре­форматори, як правило, не очікують.

Плата за повернуті викиди і технологічні премії за використання при-родозберігаючих технологій. Плата за повернуті викиди — це економічний ін­струмент екополітики, що передбачає напрям коштів зі спеціальних національ­них фондів тим підприємствам і організаціям, які за рахунок удосконалювання виробництва забезпечили зменшення шкідливих викидів у навколишнє середо­вище. Створювати спеціальні національні фонди необхідно (в обсязі трьох відсо­тків від національного валового продукту) з метою їхнього використання на тех- • нологічні премії. Кошти цих фондів повинні надходити тим підприємствам, які за рахунок упровадження природозберігаючих технологій забезпечили поліп­шення використання навколишнього середовища і природних ресурсів.

Прикладом, що підтверджує ефективність плати за повернуті викиди як економічний інструмент екополітики, можна вважати податкову систему Шве­ції, де вона використовується в якості ринкового інструмента, за допомогою якого регулюють викиди NO_x. Застосування його у Швеції дозволило зменшити викиди NO_x в атмосферне повітря на 50%. Крім того, його використання пов'я­зане з меншими управлінськими витратами (у Швеції вони складають 0,2-0,3% від реінвестованих прибутків). Цей інструмент екополітики привабливий ще й тим, що його функція стимулювання найбільш ефективно буде впливати на ті виробництва, де зменшення шкідливих викидів досягається з мінімальними ви­тратами коштів.

Плата за повернуті викиди і технологічні премії за використання природо­зберігаючих технологій — «м'які» ринкові економічні інструменти екополіти­ки, що використовуються, головним чином, лише в найбільш розвинутих краї­нах світу (США, Японії, Швеції і деяких інших). В Європі вони не знайшли широкого визнання.

 

¹⁵ У Данії екологічні податки (на одноразовий посуд, побутове сміття, пакувальний матеріал тощо) склада­ють 10% усіх фінансових доходів. У Швеції енергетичні й екологічні податки складають 80% ціни бензину. Високим є оподатковування викопних джерел енергії (32% екологічного податку припадає на компанії).

 

Слаборозвинені країни і країни з перехідною економікою, як правило, ма­ють «перекручену» податкову систему. Вони не мають коштів для виплати тех­нологічних премій. Уведення додаткового екологічного податку з метою на­громадження коштів на технологічні премії призведе до виникнення нових про­блем у податковій системі, а це може негативно вплинути на національну еко­номіку.

Різні види податкових пільг у межах податкової і кредитно-фінансової по­літики існують для стимулювання інноваційної та інвестиційної активності това­ровиробників відносно використання сучасних науково-технічних досягнень з метою реіндустріалізації старої, екологічно деструктивної, і утворення нової, ефективної, природоохоронної та ресурсозберігаючої матеріальної бази вироб­ництва. Цьому сприяє впровадження:

а) прямого методу стимулювання інноваційної природоохоронної діяльності (наприклад, за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму, еквіва­лентну раніше визначеній частці від вартості придбаного екологічного устатку­вання);

б) опосередкованого методу стимулювання за рахунок прискореної аморти­зації основних фондів.

Мова йде про пільгові строки їхнього амортизаційного списання - у перші роки експлуатації сума амортизації нараховується в більшому розмірі, ніж у на­ступні. Але завищені амортизаційні відрахування скорочують розміри прибутку, що підлягає оподаткуванню, завдяки чому зростає саме чиста частка прибутку, створюючи ті сприятливі умови господарювання, за умови яких «гроші поро­джують гроші».

Крім зазначеного прямого методу стимулювання інвестиційної природо­охоронної діяльності, з урахуванням високих вітчизняних ставок оподаткуван­ня доданої вартості та прибутку, доцільно ввести податкові знижки на прибуток у розмірі ЗО % від природозберігаючих витрат, проведених за рахунок прибут­ку, що залишається на підприємстві. Доцільно також розробити механізм пода­ткового доповнення, завдяки якому втрати бюджетних доходів повинні компе­нсуватися за рахунок надходжень від опосередкованого оподатковування еко­логічно небезпечної продукції чи застосування екологічно небезпечних техно­логій.

Екологічний податок доцільно стягувати в розмірі екологічного збитку, за­подіяного навколишньому середовищу і природним ресурсам, у межах, що ус­тановлені вимогами екологічних стандартів. Тобто, екологічні стандарти, окрім свого прямого призначення, повинні бути інструментом екополітики, за допо­могою яких розмежовують екологічні податки й економічні санкції за нераціо­нальне природокористування.

Система ліцензій, купівля-продаж прав на забруднення. Одним із на­прямів еколого-економічного регулювання може стати створення ринку квот (лімітів) на забруднення навколишнього середовища. Залежно від умов поши­рення забруднень, масштаби ринку квот можуть бути як регіональними, так і міжрегіональними. Так, дозвіл на загальну кількість викидів, що не перевищу­ють нормативи гранично допустимої концентрації викидів для даної території,

може продаватися на договірній чи аукціонній основі підприємствам-забруднювачам. Такий спосіб регулювання дозволяє місцевій владі отримати додаткові засоби для екологічного та соціального захисту населення і контро­лювати ситуацію. Підприємства, які забруднюють довкілля, змушені будуть удосконалювати виробництво, ефективно переробляти відходи, установлювати додаткові очисні споруди тощо.

Створення системи пільг, спрямованих на розвиток екологобезпечних виробництв.

Податкові пільги знаходяться на одному щаблі з прямими субсидіями на проведення природоохоронних заходів і як свідчить досвід, досить ефективні. Серед них особливе значення мають:

- прямі інвестиційні субсидії, які покривають частину витрат на розробку нових технологій боротьби із забрудненнями;

- позики на встановлення обладнання, що передбачає очищення забрудне­ного довкілля та його відновлення, субсидії на виплату відсотків для полегшен­ня здійснення позик;

- субсидії для капіталовкладень в енергозберігаючі технології з метою зниження обсягів використання органічного палива, що спалюється;

- податкові пільги для зниження бази оподаткування, ставок податку і при­скорення амортизації;

- система податкових пільг для виробників природоохоронного обладнання та техніки, яким відводиться важливе місце у вирішенні конкретних екологіч­них завдань щодо розвитку ринкового господарства.

Різні види пільгових позичок підтримують природоохоронне інвестування основного капіталу товаровиробників. У переліку пільгових позичок уваги віт­чизняних органів екологічного управління заслуговують такі методи позитив­ної інвестиційної мотивації, як безпроцентні, низькопроцентні або із субсидо­ваними процентами позички.

Різні види пільгового кредиту здійснюють фінансову підтримку господа­рюючих суб'єктів, що вводять ресурсозберігаючі та природоохоронні заходи, технологічні зміни, адекватні екологічним нормам, які розроблюють екологічно безпечну технологію. В Україні здійснюються тільки перші кроки в такому на­прямі. У такій ситуації перспективним є інвестиційний податковий кредит, ме­ханізм надання якого закладений у 1995 р. Так, для ослаблення податкового преса на суб'єкти господарювання, у Законі України «Про оподаткування при­бутку підприємств» враховано, що при нарахуванні податку, оподатковуваний прибуток зменшується на суму, перераховану на спеціально відкриті рахунки позабюджетних екологічних фондів (ст. 7). Безсумнівно, подальший розвиток механізму інвестиційного податкового кредиту одержав би завдяки впрова­дженню такого економічного важеля, як залік за рахунок платежів за забруд­нення суми коштів, витрачених підприємством на виконання природоохорон­них заходів.

Різні види гнучких екологічних податків на продукт функціонують як стимулятори обмеження виробництва і споживання екологічно небезпечної, ре­сурсомісткої продукції, а також продукції, що виготовляється з обмежених (рідкісних) природних ресурсів. Екологічний податок на продукт — це податок, яким обкладається продукція, що в один із періодів циклу свого функціонуван­ня забруднює навколишнє середовище. На початковому етапі функціонування екологічний податок буде виступати для суб'єктів господарювання податковим фінансовим тягарем, але в перспективі екологічний податок буде сприяти зрос­танню обсягів виробництва нової, екологічно чистої продукції та зниженню ви­трат на контроль за забрудненням, зміцнюючи тим самим конкурентоспромож­ність і економічні позиції,виробника.

Податок на продукт повинен збільшувати фінансові ресурси, необхідні для зменшення екологічного збитку, нанесеного оподатковуваним продуктом. От­же, крім стимулюючої ролі, екологічний податок на продукт відіграє істотну роль як засіб нагромадження грошей, завдяки яким відбувається подальша ці­льова адресна фінансова підтримка конкретної екологічної програми скорочен­ня забруднення саме за тими видами продукту, з яких стягується податок. Як бачимо, важливість упровадження подібного механізму екологічного оподатко­вування в Україні очевидна. Яскравим прикладом на користь цього твердження може стати ефективний вплив екологічного податку на вміст свинцю і вуглецю в транспортному пальному, а також сірки в нафті. В інших країнах податком обкладаються шини, пакувальні матеріали тощо. Характерно, що введення еко­номічного податку на екологічно небезпечну продукцію з часом цілком витіс­няє її з ринку (як відбулося, наприклад, з виробництвом автомобілів з високою енергомісткістю двигуна в американській промисловості).

Як бачимо, для здійснення позитивних змін в економічному механізмі еко­логічного управління в Україні важливо вирішити широке коло різних про­блем - організаційних, облікових, статистичних, фінансових, юридичних, соці­альних, політичних. У наших умовах без спеціального урядового екологічного протекціонізму це зробити неможливо.

Чітке визнання пріоритету екологічних цілей розвитку і реформування економіки, політична воля і належна підготовка важливі для впровадження економічних стимуляторів природокористування. Завдяки вдосконаленому економічному механізму природоохоронного регулювання у нас є шанс стабі­лізувати екологічний стан України.