Нормативне та індивідуальне у розвитку психологічних ознак.

Отже, генотип у процесі онтогенезу виконує дві функції: по-перше, типізує і, по-друге, індивідуалізує розвиток. Генетичні чинники відповідальні за формування єдиних для всієї людської популяції ознак (тілесної організації, прямо-ходіння, універсальності руки, здібності до мовної комунікації, вищим психічним функціям і т.д.), які виникли в результаті антропогенезу. Вони притаманні всім здоровим людям, і в онтогенезі кожної людини ці ознаки реалізуються завдяки консервативної спадковості - фонду незмінних видових ознак, детермініруемих генотипом і не мають межиндивидуальной мінливості.

Між тим людське різноманітність настільки велика, що неможливо зустріти двох однакових людей (за винятком однояйцевих близнят). І це розмаїття теж значною мірою може визначатися спадковістю, оскільки поряд з консервативним фондом генотип кожної людини містить унікальне, притаманне тільки йому, поєднання генів. За деякими даними, близько 60-70% генофонду кожної людини індивідуалізовано. За образним зауваженням Р. Пломін, кожна людина - це унікальний генетичний експеримент, який ніколи не буде повторений [355]. Таким чином, при аналізі генетичної детермінації психічного розвитку людини також слід розрізняти два відносно незалежних аспекти: 1) формування нормативних (універсальних, загальновидовому) закономірностей і 2) формування межиндивидуальной варіативності в реалізації цих закономірностей, тобто формування індивідуальних відмінностей.

Для своєї реалізації генотип вимагає певних умов середовища. Його видоспецифічні частина (консервативний фонд спадковості) передбачає наявність діапазону середовищних умов, в яких можливе повноцінний розвиток людини як представника Homo Sapiens. При цьому маються на увазі, з одного боку, відповідні видовим вимогам природні, екологічні умови, що дозволяють задовольнити базисні потреби організму (в їжі, безпеки і т.д.), а з іншого - соціальні, які передбачають необхідну турботу і підтримку з боку дорослих, про-щення з однолітками, можливість присвоєння соцально досвіду та ін Необхідно підкреслити, що нормативне розвиток допускає Досить істотні коливання значущих чинників середовища, в межах яких воно залишається можливим. Однак вихід за межі адаптивних можливостей організму тягне за собою спотворення нормативного розвитку і в крайніх випадках - його загибель, як, наприклад, розвиток ендемічного кретинізму при сильному нестачі йоду в навколишньому середовищі. Те ж саме стосується вимог до соціального середовища: дитина в умовах соціальної ізоляції позбавляється можливості реалізувати наявні в нього видоспецифічні здатності до розвитку вищих психічних функцій, мовної комунікації і т.д. Відомо, що діти, в ранньому віці зазнали соціальної та когнітивної депривації, виявляють суттєві відхилення в психічному розвитку, в більшості випадків необоротні. Отже, консервативний фонд спадковості і екологічно валідні природні та соціальні умови середовища нерозривно взаємопов'язані.

Формування індивідуально-психологічних відмінностей теж може бути пов'язано з двома джерелами детермінації: генотипом і середовищем. Але в цьому випадку мова йде про взаємодію унікальної частини генотипу та індивідуально-специфічного середовища. (Варіативність останньої, однак, не повинна виходити за межі, допустимі нормативним розвитком.) Таким чином, своєрідний в кожному конкретному випадку варіант розвитку (фенотип) будь-якого індивідуального (в тому числі психологічного) ознаки може бути результатом як унікальної генетичної конституції, так і унікального життєвого досвіду.

Співвідношення генотипових і середовищних впливів у формуванні індивідуальних відмінностей (на відміну від нормативного розвитку) є предметом численних експериментальних досліджень, оскільки входить в коло найбільш істотних проблем вікової психогенетики, або психогенетики розвитку, - науки, що вивчає природу межиндивидуальной мінливості психологічних особливостей людини в процесі онтогенезу. Відмінності цього напряму від реалізованого в генетиці розвитку простягаються від розбіжності об'єкта дослідження до відмінностей у можливості обробки результатів екперімента та інтерпретації даних.