Ренсіс Лайкерт та група його послідовників запропонувати класифікувати стилі керівництва шляхом порівняння автократичного і демократичного континіумів.

Керівник, зосереджений на роботі (завданнях, виробничих досягненнях), перш за все, піклується про проектування завдань і створення мотиваційної системи винагород для стимулювання продуктивності праці і трудових звернень.

Керівник, зосереджений на людині, концентрує увагу на вдосконаленні людських стосунків, створені сприятливого мікроклімату, заохочує взаємодопомогу, надає підлеглим максимальну свободу, активно залучає їх до участі у прийнятті управлінських рішень, орієнтуючи на високий рівень продуктивності праці.

Лайкерт дійшов висновку, що будь-який керівник обов’язково тяжіє до однієї з крайнощів.

Лайкерт запропонував чотири базових системи стилю керівництва:

Експлуататорсько-авторитарний – це типові автократи з диктаторським нахилами, жорстка експлуатація, вимогливість.

Прихильно-авторитарна – характерний для автократа, що поєднує покарання і винагороди, поєднується тоталітарні риси з ініціативою підлеглих

Консультативно-демократичний – демонструють значну, хоча й не повну довіру до підлеглих, спостерігається двостороннє спілкування і певна міра довіри обох сторін. Керівник приймає важливі рішення самостійно, проте право приймання багатьох конкретних рішень надано підлеглим.

Заснований на участі – саме ця система є найдієвішою. Спілкування нетрадиційне, стосунки дружні, панує атмосфера довіри, перевалює орієнтація на людину. Стиль характеризується залученням працівників до процесу постановки цілей і прийняття рішень.

Дослідження Ренсіса Лайкерта мали, велике практичне значення, проте його висновки можна застосовувати не до всіх ситуацій.

Ситуаційний підхід до лідерства.

Неспроможність перших дослідників з питань керівництва та лідерства знайти постійну залежність між стилем керівництва, задоволенням потреб та продуктивністю праці засвідчила, що у всіх випадках діючи один чи кілька додатковий чи неврахованих факторів впливу.

Для пошуку цих факторів науковці почали звертати увагу не лише на керівника та підлеглого, а також і на ситуацію в цілому. Найбільше визнання здобули:

ситуаційна модель керівництва Фідлера;

теорія життєвого циклу Херсі та Бланшара

підхід “шлях-мета” Мітчела іХауса;

модель ухвалення рішень керівником Врумейєттона.

Модель Фідлера

Ранні дослідження зосереджувалися, в основну на одному параметрі поведінки керівника – орієнтації на завдання “Управлінська решітка” Блейка і Мутон (демократ 1:9; організатор 9:9; маніпулятор 5:5) оперувала вже двома критеріями.

Модель Фідлера стала наступним кроком у розвиток теорії, т.к. вона зосереджує увагу на ситуації виявляє ТРИ фактори, які впливають на поведінку керівника: