Під стилем управління – розуміють відносно стійку систему способів, методів і форм практичної діяльності керівників, їхній індивідуальний почерк управління.

Стиль керівництва – виявляється в тому, якими прийомами керівник спонукає колектив до ініціативного і творчого виконання покладених на нього обов’язків, як контролює результати діяльності підлеглих. Тим самим стиль керівництва може бути характеристикою якості діяльності керівника і керівного органу, їх здатність забезпечувати ефективну управлінську діяльність. А також створювати і відтворювати в колективі особливу атмосферу. В ньому виділяють два компоненти:

Ø способи, за допомогою яких здійснюється вплив;

Ø взаємовідносини з підлеглих, колегами, керівниками.

Стиль керівництва перебуває у тісному співвідношенні у взаємодії з методами управління.

Поняття стилю доцільно застосовувати насамперед стосовно особистості керівника. До суб’єктивних якостей керівника, які визначають його стиль відносять:

інтелект;

загальну культуру;

рівень професійної майстерності;

особливості характеру, темпераменту;

моральні якості і інше;

Об’єктивні складові стилю:

закономірності управління;

специфіка (функціонування призначення);

сфери конкретної діяльності;

вимоги суспільства до керівника;

соціально-психологічні дані виконавців (вік, стать, професія і т.д.);

виробниче середовище;

особливості керованого колективу;

характер формальних і неформальних відносин;

способи та прийоми управління.

Формування стилю – це тривалий, безперервний і складний процес.

Основні складові частини ефективного керівництва:

колегіальність;

вміння втілювати в життя намічені програми;

єдність слова і діла в діяльності керівника;

компетентність керівника;

моральні якості;

творчий підхід до справи.

Вимоги до сучасного стилю керівництва:

Обґрунтований розподіл повноважень і відповідальності.

Завчасне інформування членів колективу про потребу і критерії прийняття рішення, всебічне залучення.

Делегування повноважень.

Уважне ставлення до пропозицій, прохань підлеглих.

Згрунтування колективу.

Появ волі та настирливості

Поведінський підхід до лідерства.

Поведінський підхід ґрунтується на дослідженні манери поведінки керівників щодо підлеглих, тобто стилю керівництва їх. У рамках поведінського підходу розрізняють:

автократичний;

демократичний;

ліберальний;

стилі, основою яких є зосередження на роботі і стосунках.

Девід Мак Грегор наприкінці 50-х років розробив Х і У, що характеризують стилі управління. Спираючись на класифікацію А. Маслоу та на ту обставину, що керівника в організаціях не використовують повністю творчу енергію підлеглих, яка прагне виходу, Мак Грегор виявив дві концепції людської поведінки

“Теорія Х” заснована на переконанні, що без активного втручання керівників працівники залишаються пасивними (людина не хоче працювати, байдужа), отже їх необхідно переконувати, заохочувати чи карати і пильнувати за їх діяльністю.

“Теорія У” – заснована на припущеннях, що праця – природний процес, у людей розвинуті потреби вищих рівнів.

Автократичний тип – відрізняється схильністю до одноособового керівництва в гіпертрофованих формах надмірною централізацією влади, особистим вирішенням, абсолютної більшості питань, свідомим обмеженим контактів з підлеглими.

Керівник цього типу догматичний, прагне підпорядкувати весь колектив своїй волі, не виносить заперечень, не прислуховується до думки інших, часто втручатися в роботу підлеглих, жорстко контролює їх дії, вимагає пунктуального виконання своїх вказівок. Наради проводить для формальності. Критик і своїх помилок не визнає, полюбляє покритикувати.

Демократичний тип прагне надання підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і функцій, які вони виконують. Залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка і прийняття рішень, створює необхідні для виконання передумови і справедливо оцінює зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них. Керівник займається тільки найбільш складними і важкими питанням, інші – вирішують підлеглі. Прислуховується до думки колег, не підкреслює своєї переваги.

Ліберальний тип відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безіціативністю і постійним очікування вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення і їх наслідки. Цей тип керівник мало втручається у справах підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в роді посередника у взаємовідносинах з іншими колективами. Як правило, він дуже обмежений. Такий керівник несподіваний у діях, легко зазнає впливу оточуючих, схильний пасувати перед обставинами і миритися з ними.