Становище українського населення

Соціально-економічне і політичне становище українців на початку ХХ ст., як і в попередній період, залишалося тяжким. Зростання промислового виробництва не супроводжувалося поліпшенням становища робітників. Економічний та соціальний гніт також відчували на собі селяни. Відбувалася

дискримінація українського населення у кожній сфері народного

господарства.

Робота з документами

Н. Полонська-Василенко про становище українських селян

«У Галичині становище селян погіршувала та обставина, що дідичами переважно були поляки. Поляки обіймали також всі адміністративні посади, в їхніх руках був суд. У ХХ ст. число селянських страйків постійно зростає. 1902 року страйк, в якому взяло участь 200 000 селян, охопив усі східні частини Галичини. Селяни виявили надзвичайну стійкість, і дідичі змушені були піти на поступки. У 1906 році до 30 000 селян зібралися до Львова з вимогами не тільки економічних полегшень, але й політичних свобод та загального виборчого права. Разом з тим вони вимагали продажу поміщицьких земель. Страйки — з одного боку, масовий вихід селян на сезонні роботи — з другого, підривали поміщицькі господарства».

Завдання

1. Чим можна пояснити важке становище українського селянства на західноукраїнських землях?

2. Які форми протесту використовували селяни для покращення свого становища? Якими були їхні вимоги?

Зі спогадів Д. Купляка

«Мої батьки були малоземельними. Хліба нам вистачало, але вже на взуття чи убрання треба було заробляти. Перед війною 1914 р. мої рідні постійно виїжджали на сезонні роботи до Німеччини. Із захопленням слухав я оповідання про життя іншого народу».

Зі спогадів Павла Скоропадського

«Діяльність агентств з вербовки за океан із початком століття набула широких масштабів. Будь-який агент, що завербував сім’ю до Канади, одержував п’ять доларів за чоловіка й по два долари за кожного члена сім’ї».

Завдання

1. Що об’єднує ці два документи?

2. Як ви вважаєте, чому на початку ХХ ст. тривала еміграція українських селян? Який характер вона мала?

Робота з таблицею

Розвиток кооперативного руху

• Був дуже поширеним. Найбільшого поширення набули кредитно-позикові і споживчі кооперативи; • центром керівництва кооперативним рухом став «Ревізійний союз українських кооперативів»; • кооперативи матеріально підтримували дрібних виробників, допомагали зміцнити господарське становлення українських селян, стримували процес обезземелення селян, допомагали їм збувати сільськогосподарську продукцію, сприяли росту національної свідомості

Узагальнення та систематизація знань

• Порівняйте економічний розвиток західноукраїнських земель з розвитком Наддніпрянської України.

Висновок: у цілому у промисловості українських земель, що перебували в складі Австро-Угорщини, на початку XX ст. намітився значний прогрес. Проте у Східній Україні процес індустріалізації відбувався більш швидкими темпами. Промисловий переворот проходив повільніше і до початку Першої світової війни ще не завершився. Західний регіон, як і вся Україна на початку XX ст., істотно відставав від провідних країн світу. Це стало результатом насамперед грабіжницької антиукраїнської політики Австро-Угорської імперії, збереження численних пережитків через засилля іноземного капіталу.

Завдання

Іван Франко у 1907 р. писав: «Наш бідний, довгі роки систематично гноблений і оглуплюваний народ власною силою й енергією підіймав себе з понижуючого стану… та з радісною впевненістю глядить у свою кращу будучність».

1. Про яку зміну у селянських настроях говорить І. Франко?

2. Н а чому було засноване його твердження?

 

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Становище населення

Населення України під владою Російської імперії з 1863 до 1897 рр. збільшилося з 13,4 млн чоловік до 23,4 млн.

З кінця 50-х до кінця 90-х рр. XIX ст. населення західноукраїнських земель зросло з 3,9 млн чоловік до 5,9 млн.

Завдання учням

• Підрахуйте у відсотках зростання населення в українських землях, що перебували у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Де зростання відбувалось швидше?

.

На 1900 р. 95 % населення займалося сільським господарством, і лише 1 % був зайнятий у промисловості.

Понад 100 тис. осіб жили на прибуток від капіталу, нерухомого майна, займалися торгівлею. Прошарок української інтеліґенції становив не більше 15 тис. чоловік. Наприкінці XIX ст. на території України, що була під Росією, лише 5,6 % українців проживало у містах, а понад 94 % — у селах; у Галичині частка міських жителів серед українців становила близько 10 %.

• Чому в містах проживало так мало українців?

Умови розвитку капіталізму в Російській імперії, в тому числі в Україні, давали капіталістам можливість здійснювати більш жорстоку, порівняно з іншими капіталістичними країнами, експлуатацію. Поряд з тим до 1913 р. по країні знизилась тривалість робочого дня з 11–12 до 9,5–10 годин.

Якщо у 80-х рр. XIX ст. місячна зарплата становила близько 12 руб. в місяць (144 руб. на рік), то за 1904–1913 рр. середня заробітна плата в галузях обробної промисловості виросла з 205 до 264 руб. в рік.

У 1884 р. грошове утримання губернаторів становило від 5 до 8 тис. руб. на рік, а віце-губернаторів — від 2570 до 4350 руб. Вчителі отримували зарплату від 500 до 650 руб. на рік.

Ціни на деякі товари

Готовий одяг можна було придбати за цінами: свитка — за 3–12 руб, шапка з барана — 2 руб., шапка 75 коп., кашкет — 50 коп., полотняна сорочка 1–3 руб., полотняні штани — від 75 коп. до 1 руб. 50 коп. Також в основному на замовлення шили чоботарі. Товар купував сам замовник на ярмарку. На ярмарках пару чобіт продавали по ціні 2–10 руб., пару черевиків — 1–2 руб. На базарах продавали: простий віз 8–20 руб., окований віз — 15–20 руб., сани — 4–6 руб., простий візок без оковування — 8–12 руб., окований візок — 15–20 руб. Ложка на базарі коштувала від 2 коп. до 6 коп. На базарах малу бочку продавали по 40–90 коп., бочку — 90 коп. — 10 руб., відро — 12–30 коп.

Зарплата робітника в 1913 році складала 30 руб. на місяць, гласного міської Думи — 250 руб. на місяць. Найдешевший буханець хліба коштував п’ять копійок, кілограм картоплі — дві-три копійки. М’ясо — 30–35 копійок за кілограм, яблуко — дві-три копійки штука. Сорочка чи штани — близько карбованця, чоботи — близько п’яти карбованців. Плата за невелику квартиру — 75– 300 карбованців на рік.